Основи операторства

Масштаб зображення. Для забезпечення масштабу зображення у операторстві виділяють загальний, середній, крупний плани і деталь.

Загальний план – це характеристика середовища, де здійснюється дія певного епізоду. Він несе у собі велику кількість інформації: місце дії, пору року, час, атмосферні явища. Такий план використовується тоді, коли потрібно показати:

· Масові сцени за участю великої кількості осіб, що зайняті певною справою.

· Не конкретну особистість, обстановку, у якій розвиваються певні події.

Середній план – це людина та середовище. Людина виступає сюжетним центром композиції, а середовище – другорядним елементом. Як правило, середній план – це показ людини до пояса. Між середнім і загальними планами є кілька переходів – напівближній і ближній плани.

Крупний план – як правило, це обличчя людини чи рекламований продукт. Загалом крупний план демонструє об’єкт зблизька. Переваги такого плану полягають у тому, що спостерігач зосереджується виключно на показаному просторі та опускає ті подробиці, які не мають особливого значення. Фахівці називають такий план психологічним. За його допомогою можна представити зовсім незвичні предмети як щось, що має першочергове значення. Проте він має недоліки: крупним планом не можна повністю подати динаміку руху, не можна повноцінно передати просторове оточення об’єкта.

Деталь – побічна психологічна характеристика і самого героя і його середовища. Часто деталь – це частина рекламованого продукту, на якій потрібно зосередити увагу глядача, або та, що вигідно характеризує сам товар.

Композиція кадру повинна давати можливість побачити його зміст, тобто безперервний розвиток подій. В операторстві поняття «композиція кадру» відрізняється від поняття «композиція художнього полотна». Оператор досить вільний у своїх діях – за допомогою камери він може перемістити будинок, розташувати дерево догори ногами, добиваючись найбільшої виразності, але зовсім прибрати їх він не в змозі. У такому разі він обирає найоптимальнішу точку зйомки, відповідне освітлення, очікує необхідний стан атмосфери тощо. Зображення на екрані – це, передусім, джерело інформації. Отже, кожен кадр має бути виразним. Для цього слід дотримуватися таких вимог:

· Ясність форми: зайва, невиразна ускладненість форми у кадрі, композиційна перевантаженість, барвистість кольорів і тонів породжує велику кількість яскравих подразників і ускладнює сприйняття.

· Читабельність змісту кадру. Кадр показується глядачу обмежений час, тому він повинен бути зрозумілим з першого погляду.

· Логічність образотворчо-монтажної конструкції епізодів фільму – оператор має зробити зйомку так, щоб потім можна було змонтувати кадри, зміст яких логічно взаємопов'язаний.

Композиція має бути збалансованою і незбалансованою, симетричною і несиметричною, контрастною і нюансовою, ритмічною і аритмічною.

Важливого значення у композиції кадру набуває ракурс. У буквальному перекладі цей термін означає «скорочення». Висока точка зйомки піднімає лінію обрію, притискує героя до землі, зменшує його розміри. Низька точка зйомки опускає лінію обрію, піднімає, монументує героя. Незвична точка зйомки підсилює виразність кадру, але легко може викривити зображення.

При виборі об’єкта зображення оператор виділяє три координатні точки для встановлення камери:

1. Відстань до об’єкта зйомки.

2. Розташування камери по горизонталі – фронтально, справа, або зліва від об’єкта.

3. Розташування камери по вертикалі – нормальна, верхня або нижня точка зйомки (ракурс).

Розглянемо найпоширеніші види перспектив.

Лінійна перспектива. Всі композиційні елементи майбутнього кадру оператор має підпорядкувати закономірностям людського сприйняття довкілля. Людське око як оптична система за допомогою світлових променів повторює зображення предметів і простору на своїй сітківці. При цьому предмети зменшуються у розмірі за мірою віддаленості їх від ока і начебто наближуються один до одного у головній точці зіткнення. Це і є головний закон перспективи, який має бути врахований при зніманні кожного кадру.

Тональна перспектива. Явище тональної перспективи пояснюється тим, що повітря – середовище, яке не є абсолютно прозорим, особливо коли воно насичене частинками вологи, пилу, диму. Це середовище тим менш прозоре, чим більша його товщина. Іншими словами, чим далі об’єкт знаходиться від людського ока чи від камери, тим розмитим буде його окреслення. При цьому змінюється і його тональність. У кадрах, де є повітряна димка, на першому плані тони соковиті, контрастні, насичені, на другому і третьому планах – стають м’якішими, акварельно-пастельними. Об’єкти на дальніх планах розмиті.

Оптична перспектива. Згідно з законами перспективи ті об’єкти, на які прямо спрямовано око людини, виглядають чіткішими і стрункішими у порівнянні з другорядними. Оператор під час підготовки до зйомки також здійснює наведення на фокус. Як правило, фокус наводиться на головний об’єкт у кадрі. Другорядні об’єкти подаються менш чіткими. Протиставлення надто різко зображеного головного об’єкта розмитим фоновим створює враження глибини простору. Відомо, що довго фокусна оптика, яка має меншу глибину різко зображеного простору, дозволяє у більшому ступені «розмити» другі та треті плани.

Динамічна перспектива. У статистичному кадрі на лінії обрію існує «точка сходу», до якої наближаються всі лінії обрію. Ця точка є непорушною: всі предмети, підлягаючи законам лінійної перспективи, зменшуються з наближенням до неї. Вся система лінійно-геометричної побудови кадру змінюється, якщо камера зрушується вправо або вліво, вверх чи вниз.

Кольорова перспектива. Відомо, що білий колір розпадається на сім кольорів веселки: червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, синій, блакитний, фіолетовий. Психофізіологічно людина здатна сприймати теплі кольори як такі, що виступають на перший план, а холодні – як ті, що відступають у глибину простору. Передній план звичайно визначається темно0коричневим кольором, другий – зеленувато-сірим, дальній – світло блакитним або синім.

Засобами посилення ефекту перспективи є такі:

Передній план. Він подається світлішим, тональнішим, глибиннішим порівняно з другим та третім планами. За відсутністю переднього плану його роль інколи відіграє темна рамка телевізійного екрану. Передній план може бути як статистичним, так і динамічним. Наприклад, чашка з кавою у руці героя виглядатиме природніше, якщо кава буде парувати.

Промені світла. Чергування світла і тіні надає кадру більшої виразності, підкреслює глибину перспективи. Наприклад, людина, яка сидить під вікном за письмовим столом і щось записує, виглядатиме природніше, якщо показати її тінь, яка падає на підлогу, тінь від авторучки, книжки, від віконної рами.

Світло тональний акцент. Для того, щоб зосередити увагу глядача на головному об’єкті, його слід виділити посиленням світла. Для забезпечення єдності світло тонального рішення оператор має вирішити такі завдання:

· Постійне чергування світлотіньових і кольорових контрастів.

· Чергування світлих і темних тонів (проекція світлого на темне і навпаки).

· Грамотне використання «виступаючих» теплих тонів і «відступаючих» холодних. Холодний колір тла має бути менш насиченим, ніж першопланові «теплокольорові» об’єкти.

· Підсилення контрастності використання кольорових пар додаткових кольорів (синій – жовтий, червоний – зелений тощо).

· Усі кадри одного епізоду мають зберігати стабільність світло- і кольоровотональних параметрів, інакше їх потім неможливо буде змонтувати.

На телебаченні і у кінематографі особливості роботи оператора диктує жанр, у якому він працює. Традиційно такими жанрами є портрет, краєвид, інтер’єр, натюрморт, історична, побутова чи батальна сцена. Найчастіше оператор у своїй роботі стикається з усіма жанрами одночасно. Та й самі жанри не існують окремо, а органічно поєднуються.

Портрети умовно можна поділити на екранний і репортажний.

Екранний портрет – це сума зображень актора в образі або низка портретів героя документального твору на певному життєвому проміжку часу. У створенні такого образу велику роль відіграє зовнішній вигляд актора, характерність його рухів, жестів, міміки тощо.

Репортажний портрет – це зображення героя у реальних подіях, які розвиваються у часі і просторі. Робота оператора ускладнюється, оскільки події не можна зупинити, змінити. Якщо екранний портрет може бути ігровим, то репортажний – лише реальним.

Краєвиди умовно поділяються на формально-об’єктивні, середовище, епітет, образ (символ). Формально-об’єктивний краєвид – це просто документальна констатація факту. Такий краєвид характеризується показом тільки того, що побачив оператор, фотограф. Жодного чуттєвого компонента у ньому не існує. Середовище – це допоміжний краєвид, який має максимально відповідати подіям, що відбуваються, і підсилювати певні моменти. Наприклад, якщо дія відбувається на озері у похмуру погоду і вітер колише дерева на березі, то поверхня води не може бути дзеркально гладкою у даному чи наступному кадрі. Епітет – це краєвид, який побачений автором і подається для підкреслення психологічного стану героя. Він може йому відповідати, а може бути йому протиставленням. Наприклад, у героя алергія, він не може милуватися квітучою зеленню, вдихати аромат квітів. А довкола – сонячно, радісно, буяють трави, співають пташки. Таке протиставлення підсилює трагедію героя. Образ (символ) – це краєвид, побачений очима героя, тобто пластичне, виразне зображення його стану на даний момент. У різні періоди життя герой здатний сприймати один і той же краєвид по-різному. Наприклад, дитина біжить по лузі: довкола трава, квіти, метелики. Але раптом дитина спотикається і падає. Вона починає плакати, не піднімаючись. Ту саму траву, квіти і метеликів оператор показує вже знизу, розмито, очима заплаканої дитини.

Інтер’єри – це приміщення, які умовно можна поділити на закриті, напіввідкриті і відкриті. Закриті - не мають вікон, в них не потрапляє сонячне світло. У такому разі для освітлення використовуються різні лампи, приховані світильники. Напіввідкриті інтер’єри – це приміщення з вікнами звичайного розміру. У них використовують комбіноване освітлення: природне і штучне. Відкриті – це приміщення, у яких одна чи дві стіни скляні (офіси) або взагалі відсутні (тераси). У таких інтер’єрах протягом дня переважає природне освітлення.

Натюрморт у буквальному перекладі означає «мертва природа», але насправді він здатний викликати у людини живі відчуття. Засобами натюрморту вирішуються найскладніші художні завдання. У предметних композиціях може бути виразно розкрита ідея фільму, рекламного ролика, показана психологічна характеристика героя, його почуттів на певний момент часу.

Освітлення. У природі існує лише чотири типи освітлення:

· Світлотіньове, коли на дворі стоїть ясна сонячна погода і сонячні промені освітлюють предмети спрямованим світлом.

· Безтіньове, коли похмура погода і небо затягнуло хмарами. Тоді тіні відсутні, а предмети освітлюються розсіяним світлом.

· Локальне – це сутінки, коли горять вуличні ліхтарі, світяться вікна будинків. Від цих джерел створюються статистичні чи динамічні плями і риски світла. Решта простору залишається у тіні.

· Силуетне, коли об’єкти на передньому плані знаходяться у тіні, а освітлена лише глибина простору, другий план, наприклад, силует людини на фоні місячної доріжки на морі.

У сонячну погоду джерелами освітлення стають:

· Прямі сонячні промені.

· Розсіяне світло неба.

· Відбиток світла від оточуючих предметів.

· Світло від електроприладів.

При зйомках у сонячну погоду необхідно враховувати не тільки висоту сонця над горизонтом, але і його розташування щодо об’єкта зйомки. Положення сонця і відповідно характер освітлення можуть бути фронтальними, діагональними, боковими, задніми і контровими.

Фронтальне освітлення. Сонце світить на об’єкт з-за камери. Об’єкт освітлюється з однаковою інтенсивністю. Таке освітлення слабко підкреслює об’єм предметів, оскільки тіні, які виявляють форму, приховані від спостерігача.

Діагональне освітлення. Сонце знаходиться під кутом 30-60 градусів до оптичної вісі об’єктива. Таке освітлення має значну перевагу перед фронтальним і боковим, оскільки краще виявляє та підкреслює форми й рельєфи об’єкта, особливо людського обличчя.

Кострове освітлення. Сонце знаходиться позаду об’єкта зйомки. На об’єкті з’являються контур і бліки, які значно збільшують контраст зображення. У похмуру погоду небо, затягнуте хмарами, створює рівномірне освітлення. Повітря насичене вологою (туман, краплини дощу). Таке вологе середовище пом’якшує і розташовує природні кольори предметів, особливо на дальніх планах, посилює глибину простору. Разом з тим на мокрих поверхнях створюються бліки, які допомагають виявити форму предметів. Як правило, у похмуру погоду оператори широко використовують можливості електроосвітлення.

Під час здійснення знімальних робіт поряд з природним освітленням оператори використовують штучне. При цьому за допомогою освітлення їм потрібно:

· Виявити об’ємну форму предметів, а також рельєфи декорацій та їх фактуру.

· Обмалювати контурні форми й окреслити їх у просторі.

· Відповідно до сценарію створити у декорації той чи інший світловий ефект, який має передати певну психологічну атмосферу дії, настрій.

Види освітлення, які використовує оператор у своїй роботі:

· Рисуюче – освітлення від приладів, яке спрямовано на різні об’єкти. Завдання: створити світлотіньовий рисунок на певних предметах, фігурах, обличчях героїв тощо.

· Заповнююче – освітлення, яке рівномірно заповнює весь простір декорації. Завдання: допомогти виявити пластичні форми предметів і фігур, які рухаються, пом’якшити тіні на обличчях акторів для забезпечення емоційного сприйняття психологічного стану героїв.

· Контурне – освітлення, яке здійснюється позаду об’єкта. Завдання: підкреслити форми об’єктів, відділити їх від фону, забезпечити відчуття простору.

· Моделююче – вузькі цілеспрямовані промінчики, які використовуються для ефектної обробки окремих деталей. Завдання: корекція форми предметів відповідно до задуму режисера.

· Фонове – освітлення, що освітлює фон. Завдання: створити живописний фон для акторів, обрисувати архітектурні форми декорації і виявити глибину простору (наприклад, ефект зорі за вікном.

Система освітлення у павільйоні заснована на тому, що окремо освітлюються: декорації, предмети обстановки, фони, простір декорацій, в якому рухаються актори, актори.

Таблиця 5.3.2.1

Дата добавления: 2014-12-25