Принципи класифікацій народів світу

Сільське населення Африки

Естонці

Племена лісових мисливців Північної Америки.

алгонкінські та атапаські племена. Кочові мисливські племена належали переважно до мовної групи атапасків (самоназва дене). Полювали на лося та оленя. Полювання велося за допомогою загородок та пасток. Саме вони відкрили процес консервування. Жили в легких житлах зроблених із деревяної кори. В каное з кори дене ледве ловили рибу. Взимку пересувалися на собачих упряжках або на лижах. Алгонкінські племена навіть створили свою Конфедерацію Повхатана. Навіть англійці її визнали. Приславши їхньому правителю корону, і дозволили правити Вірджинією.....

мова естонців відноситься до фінно-угорської групи уральської сім’ї. За расовими ознаками в естонців переважає — атланто-балтійський антропологічний тип північної підраси великої європеоїдної раси, а естонці сповідують протестантизм, Найдавнішими заняттями етносів Прибалтики є землеробство, скотарство, рибальство, домашні промисли і ремесла. У землеробстві здавна переважала трипільна система з природним і штучним угноєнням ґрунтів. Основні орні знаряддя — це різні види сохи і рала. Головними культурами, що тут вирощувалися здавна, були жито, овес, ячмінь, гречка, горох, льон, коноплі, городні культури, ягідні В естонців і латвійців прибережних районів сновним промислом було рибальство Впродовж ХУ-ХУІ ст. в естонців хутори стали основною формою поселень

Більшість населення країн Західної та Центральної Африки живе у сільській місцевості і зайнята землеробством, скотарством, лісовим промислом. Найбільш щільно заселені узбережжя в Атлантичному океані і долини річок.

.Серед країн Африки Нігерія найбільша за кількістю населення. Природа Нігерії дуже багата й надзвичайно різноманітна.Нігерію населяють понад 250 народностей і етнічних груп. Більшість населення живе на південному заході країни й узбережжя океану. На півдні країни для сільській місцевості характерні великі села, що займають великі площі. Житла оточені господарськими будівлями далеко відстоять друг від друга. Нігерія - сільськогосподарська країна з промисловістю. У сільській місцевості хліборобські роботи ведуться цілий рік..Велику роль господарстві грають ремесла, якими зайняті цілі родини, села,. На саморобних верстатах виготовляють тканини, плетуть з волокон пальми циновки, кошика, вичиняють шкури.

Етноси як стійкі міжпоколінні людські спільноти (цілісні

системи) нерозривно пов’язані як зі спадковими популяційно-

генетичними ознаками і природно-географічним середовищем, так

і з накопиченою ними сумою раціональних господарських і культурно-

побутових знань та ірраціональних вірувань і обрядів. Соціально-

біологічна природа етносів викликає глибоку зацікавленість

як гуманітарних, так і природничих дисциплін. Сучасні

науки, підходячи до етносів як до цілісних систем, прагнуть їх

систематизувати на основі своїх класифікаційних принципів.

Кожна з таких класифікацій, спираючись на накопичену суму

знань, упорядковує їх, усуває дублювання наукових уявлень,

визначає місце етнічних спільнот у природі і суспільстві.

На Землі живе понад 4 тис, етносів-наролів. а тому, вивчаючи

і описуючи їх, важливо вміти групувати, зіставляти і протиставляти

їх на основі певних критеріїв, тобто класифікувати їх.

У минулому люди рідко задумувалися над шляхами і тенденція169

ми розвитку етносів, а групуючи їх, користувалися найпростішими

критеріями протиставлення себе (свій спосіб життя, “на-

ших”) як незаперечного носія всього позитивного і передового

іншим етносам (“чужим”, “їх”) — безсумнівним носіям всього

негативного, відсталого, дикого. Наприклад, давні греки~на’всї

сусідні народи, в тому числі й римлян, дивились як на диких,

варварів, “некультурних”. Згодом вже римляни й греки разом

усі інші народи вважали “некультурними”, дикими, варварами.

У свою чергу, давні перси також усі довколишні народи вважали

дикими і “некультурними”.

На основі цього поверхового і суб’єктивного протиставлення

в античну епоху, в середньовіччя та навіть у новий і новітній час

етноси поділяли і поділяють на: “культурні” і “некультурні”,

“цивілізовані” і “дикі” (“варварські”), “історичні” і “неісторич-

ні”, “прогресивні” і “реакційні”, “революційні” і “контрреволю-

ційні”, “індустріальні” і “неіндустріальні” і т.д. Усе це врешті-

решт призвело до того, що в ХІХ-ХХ ст. окремі етноси проголошувалися

вищими (“богообраними”, “месіянськими”), культуро-

творчими, а інші — нижчими, культуроспоживчими, “чурками”,

“чучмеками”, “хохлами”, “особами кавказької національності”

та ін.

Наука відкидала такі підходи і виробляла об’єктивні критерії

класифікації. У часи становлення класифікацій не було ще

вироблено чітких критеріїв, а тому групування чи розмежування

етносів були поверховими. Прикладом такої поверхової класифікації

може бути та, що, у відповідності до стадій розвитку

людства Л.Морґана (дикість, варварство, цивілізація), поділяла

етноси світу на дикі, варварські і цивілізовані. Але впродовж

кінця ХІХ-ХХ ст. наука виробила основні критерії класифікації

етносів на основі таких показників: живуть вони в одному природно-

географічному середовищі і регіоні; стоять на одному рівні

господарсько-культурного розвитку; характеризуються мовно-

культурною близькістю; сповідують одну релігію; характеризуються

однаковими чи схожими расовими ознака.ми і т.ін.

Дата добавления: 2015-05-08