Сутність освітніх реформ у країнах Європейського союзу 80-х 00-х років 20 століття

У цілому праці науковців української діаспори ґрунтуються на вузькій джерельній базі, тому містять хронологічні неточності, характеризуються описовістю, акцентуванням уваги насамперед на суспільно-політичних аспектах реформування, перебільшенням досягнень українських урядів у творенні національної системи освіти, переважно критичними оцінками освіти радянської доби. Проте ці праці є цінними, оскільки містять незаангажовані судження про ті чи інші перетворення у шкільній освіті України, допомагають відтворити їхню наступність, чого не могли здійснити радянські вчені.

І лише на початку 90-х років (УІ етап) у контексті національного відродження, проголошення суверенної Української держави з´явилися праці, автори яких змогли об´єктивно осмислювати історію розвитку освіти в Україні та громадсько-педагогічний рух за її оновлення. Проблему впливу реформаторських процесів на розвиток шкільної освіти в Україні на початку ХХ ст. побіжно розглянули в нарисах «Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х - поч. ХХ ст.)» М.Д. Ярмаченко, С.У. Гончаренко,

Н.П. Калениченко та ін. (1991). Тут названо документи, що визначили напрями реформування шкільної освіти, проте їх змісту й дискусій навколо них не розкрито. Вчені намагалися надати перевагу висвітленню розвитку національної шкільної освіти, проте ще не відійшли від методології попередніх часів (поширення марксизму, перебільшення ролі революційної демократії тощо) [67].

З 90-х років ХХ і на початку ХХІ ст. поступово відроджується українська історико- педагогічна історіографія. У цей час з´явилися праці (статті, посібники, дисертації тощо) українських учених, де в межах сучасної історико- педагогічної парадигми в контексті різноманітних проблем побіжно згадуються ті чи інші освітні реформи, урядові освітні документи, а саме: розвиток української національної школи (Г.Г. Філіпчук. Розвиток національної школи в умовах багатонаціонального регіону, 1991;

B.К. Майборода, С.В. Майборода. Національні школи України: історія, розвиток, уроки, 1992;

C.М. Філоненко. Освітня політика українських урядів у 1917-1920 рр., 1996; М.Г. Кукурудзяк, М.М. Собчинська. З історії національної школи і педагогічної думки в Українській Народній Республіці, 1997; Б.М. Ступарик. Національна школа: витоки, становлення: Навчально-методичний посібник, 1998; Л.В. Потапова. Розвиток національної школи в Україні (1917-1933 рр.), 1998); розвиток освіти і педагогічної науки в Україні (О.І. Пометун. Школьное историческое образование: пути развития и проблемы, 1995;

Отже, російські вчені вивчають реформування освітньої галузі в Росії, висвітлюючи вплив основоположного законодавства на розвиток російської освіти. Проте в наведених працях не розглядаються такі аспекти досліджуваної проблеми, як вплив загальноімперських реформ на розвиток освіти та реалізація загальносоюзних реформ в Україні; думки української педагогічної громадськості про ті чи інші реформи; роль українських керівних органів освіти, громадсько- педагогічного руху в реформуванні шкільної освіти; національно спрямовані реформи 19171920 рр. та 1920-х років - 1930 р., реформування освіти на національних засадах другої половини 80-х - 1991 року. Однак аналізовані праці російських учених є важливими для нашого дослідження з погляду фактологічного матеріалу, виявлення оцінок щодо тих чи інших освітніх змін, теоретичних підходів до вивчення реформаторських процесів.

Дата добавления: 2015-05-08