Про Болонський процес без емоцій та упереджень

Стратегії державної освітньої політики в країнах Європейського Союзу та можливості їх застосування в Україні.

Одним з пріоритетів розвитку України на порозі ХХІ століття визнано інтеграцію нашої держави до Європейського співтовариства. Сучасні стратегії України спрямовано на подальший розвиток національної системи освіти, адаптацію її до умов соціально орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію в європейський освітний простір.

Починаючи з саміту в Бергені 2005 року, де наша країна приєдналася до Болонського процесу, вища освіта України значною мірою залучається до реалізації його положень на всіх рівнях. Болонський процес – це міждержавний процес, метою якого є створення Європейського простору вищої освіти до 2010 року. Основними принципами, які обумовлюють розвиток вищої освіти України в межах Болонського процесу є:

Ø створення інноваційного простору на основі освітньої і наукової підтримки, адаптація системи вищої освіти України до норм, стандартів і основних принципів Європейського простору вищої освіти;

Ø забезпечення соціального контексту вищої освіти, який надасть можливість випускникам вищих навчальних закладів формувати свою професійну кар’єру на основі соціальної справедливості, відповідальності та загальнолюдських цінностей.

Реалізація цих принципів у системі вищої освіти України сприятиме досягненню основної мети – підготовки висококваліфікованих фахівців, які будуть конкурентоспроможними на національному, європейському та світовому ринках праці.

Саме цім питанням і присвячена науково-методична конференція, головна мета якої – формування активної життєвої позиції молоді Дніпропетровщіни у поєднанні з розумінням спільної європейської належності, формування поняття європейського виміру за рахунок трансляції основних ідей та цінностей європейського суспільства як необхідного елементу європейської інтеграції.

Володимир Олександрович Салов,

к.т.н., член координаційної ради

МОН України з питань

Болонського процесу,

начальник навчально-методичногоуправління НГУ

Україна приєдналась до Болонського процесу у 2005 році з метою входження в Європейський освітній простір з можливістю збереження за власним бажанням усіх національних надбань.

У засобах масової інформації з’являється публікації, що негативно характеризують влив Болонського процесу на якість вищої освіти та попереджують громадськість про неминучий відтік «мозку» з країни тощо. Причина таких публікацій - психологічна інерція або некомпетентність авторів.

Відверто незадоволені впровадженням Болонського процесу й деякі категорії освітян. Шлях до забезпечення якості вищої освіти – наполеглива праця всіх суб’єктів вищої освіти. Останнє і є основним чинником незадоволеності. Від міністерства. наприклад, вимагається удосконалити менеджмент, реанімувати середню школу, надати вищим навчальним закладам дійсну автономність, розробити нормативну базу нового покоління. Вищим навчальним закладам треба надати навчальному процесу прозорості, забезпечити якість надання освітніх послуг, реально розширити права студентів, щоденно турбуватись про рейтинг. Та й студентам, що звикли «жити весело від сесії до сесії» через відстрочений контроль, необхідно систематично працювати. Не всім це подобається і не всі здатні це робити.

Об’єктивно оцінювати значення Болонського процесу можна тільки через аналіз його впливу на долю основної фігури вищої освіти - українських студентів, які бажають вчитись і розглядають освіту як фундамент майбутньої кар’єри.

Розглянемо під цим кутом зору певні факти, що в Україні реалізуються під впливом Болонського процесу.

Система кредитів та їх накопичення відповідає ECTS (Європейська кредитно-трансферна система), дозволяє здійснювати трансфер (переведення) студентів та накопичувати кредити. Національна шкала оцінок адаптована до шкали ECTS.

При навчанні на першому і другому циклах студенти мають право обирати певну частку навчальних дисциплін. Університети можуть пропонувати окремим студентам індивідуальний навчальний план. Запроваджена система кваліфікацій, що зрозуміла на Європейському просторі вищої освіти.

Під впливом принципів Болонського процесу в Україні спрощено переведення студентів з одного навчального закладу до іншого за рахунок трансферу та накопичення кредитів ECTS. Бакалавр будь-якого університету може продовжувати навчання на другому циклі іншого університету.

Випускникам навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які поступають на перший цикл навчання – бакалаврат, зараховуються модулі із попереднього навчання і, таким чином, скорочується термін навчання на даному циклі.

Запроваджується Додаток до Диплому на широко поширеній європейській мові, що отримає кожен студент-випускник автоматично та безкоштовно, за форматом Додатку до Диплому EU/CoE/UNESCO (Європейського Союзу/Ради Європи/ЮНЕСКО).

П’ятирічний досвід впровадження в НГУ кредитно-модульної організації навчального процесу свідчить, що ефективність навчального процесу суттєво підвищилась за рахунок:

– рівномірності навчального навантаження студента

– розширення виконавчого етапу навчальної діяльності;

– стимулювання до систематичного навчання;

– усунення випадковості результатів контролю;

– задоволення запитів широкого спектру;

– прозорості контрольних заходів;

– зменшення психологічної напруги студентів (безсесійне навчання).

Здійснено приєднання Всеукраїнської студентської ради до Національних спілок студентів Європи (The National Union of Students in Europe).

Створено органи студентського самоврядування з повноваженнями, що передбачають участь у прийнятті рішень щодо організації навчання, контролю якості освітніх послуг, організації побуту, дозвілля та сприяння працевлаштуванню. Запроваджено представництво студентів у складі вченої ради університету.

Студентські профспілки опікуються питанням стипендіального забезпечення, підтримки студентів із малозабезпечених сімей, покращення умов проживання в студентських гуртожитках. У разі виключення студента з університету за причин, не пов’язаних з невиконанням програми, ректор повинен отримати погодження на це студентської профспілки.

Студенту, який не бажає вчитись, не допоможе будь-який процес. Але якщо цей студент через деякий час схаменеться, саме завдяки Болонському процесу він має право продовжити навчання, а накопичені раніше кредити будуть зараховано.

Мабуть все, що перелічене і є основним в Болонських заходах.

Чинників, що можуть обмежувати запити студента, його бажання одержати якісну вищу освіту, нанести моральну чи будь-яку іншу шкоду через впровадження в Україні Болонського процесу не існує.

60. Типології «національного освітнього врядування»

Типології освітнього врядування складаються за різними критеріями, залежно від того, в рамках яких дисциплін здійснювалось дослідження і які завдання ставив перед собою їх автор (автори). Сформувалась, наприклад, досить стійка традиція міждисциплінарних порівняльних досліджень “методів врядування”. На основі отриманих результатів складаються типології національних систем врядування за шкалою рівня їх “централізації – децентралізації”. Типовим в цьому плані є, наприклад, проект, реалізований у середині 90-х років О.МакДеніелом. Об’єктом порівняльного аналізу були системи освітнього врядування 14 європейських країн, Австралії, 38 штатів США, 7 провінцій Канади, 15 земель Німеччини. Вони оцінювались за наступною шкалою: децентралізовані системи, переважно децентралізовані, проміжні, переважно централізовані, централізовані. Індикатори, що застосовувались, надавали можливість охопити фінансові, кадрові аспекти державної освітньої політики, її вплив на зміст навчання, університетський менеджмент. Результати дослідження наступні: 8 європейських країн (Бельгія, Данія, Італія, Нідерланди, Норвегія, Іспанія, Швеція, Швейцарія) потрапили до категорії “переважно децентралізовані”, 3(Німеччина, Греція, Австрія) – “переважно централізовані”, Велика Британія — “децентралізована”, 2 країни (Франція, Фінляндія) – “проміжні”. Більшість земель у Німеччині мають централі-зовану систему врядування. У США “баланс влади між федеральним регулюванням та політикою штатів ретельно відрегульовано” у відповідності із місцевими потребами та інтересами. Проект О. МакДеніела корелюється з висновками інших досліджень, згідно з якими “існує 50 різних підходів” до організації освітнього врядування і немає “типового” штату. Відомо, наприклад, що в 90-х роках ряд штатів (Нью Джерсі, Іллінойс) намагались “децентралізувати” свої системи освітнього врядування, інші, – навпаки, ‘’централізувати” (Міннесота, Пенсільванія).

Характер освітньої політики, освітнього врядування розглядається в контексті наступної типології держави і державного управління: “раціональна держава – суверен” (the sovereign, rationality-bounded state), “інституційна держава” (the institutional state), “корпоративно-плюралістична держава” (the corporate-pluralist state), “класична ліберальна держава” (the classical liberal state), або модель “держави-супермакету” (the supermarket state) із натяком на “самообслуговування”. А. Горницька та П. Маасен, спираючись на типологію Дж. Ольсена, запропонували відповідно чотири моделі державного управління вищою освітою.

Дата добавления: 2015-05-08