Уголовно-исполнительные правоотношения. 7 страница

кримінально-виконавчої служби можуть бути членами громадських

організацій, статутні положення яких не суперечать засадам

діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, і

можуть брати участь у їх роботі у вільний від виконання службових

обов'язків час.

3. Особи рядового і начальницького складу Державної

кримінально-виконавчої служби не можуть мати в безпосередньому

підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку

з виконанням повноважень близьким їм особам.

У разі виникнення обставин, що порушують вимоги абзацу

першого цієї частини, відповідні особи, близькі їм особи вживають

заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк.

Якщо у зазначений строк ці обставини добровільно ними не усунуто,

відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з дня

виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку

на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування.

У разі неможливості такого переведення або відсутності згоди

на нього особа, яка перебуває в підпорядкуванні, підлягає

звільненню із служби.

Примітка. Терміни "безпосереднє підпорядкування" і "близька

особа" вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про

засади запобігання і протидії корупції" (3206-17).

4. Організація особами рядового і начальницького складу та

працівниками кримінально-виконавчої служби страйків та участь у їх

проведенні забороняються.

Стаття 16. Вимоги до персоналу Державної

кримінально-виконавчої служби України

і його відповідальність

1. Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України

зобов'язаний неухильно виконувати закони України, додержуватися

норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб,

узятих під варту. Жорстокі, нелюдські або такі, що принижують

людську гідність, дії є несумісними зі службою і роботою в

органах, установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.

2. Особи рядового і начальницького складу та працівники

кримінально-виконавчої служби, які виявили жорстоке ставлення до

засуджених і осіб, узятих під варту, або вчинили дії, що

принижують їхню людську гідність, притягуються до відповідальності

згідно із законом.

3. У разі вчинення дій, зазначених у частині другій цієї

статті, особа рядового чи начальницького складу або працівник

кримінально-виконавчої служби підлягає звільненню зі служби

(роботи), якщо до нього постановлено обвинувальний вирок суду,

який набрав законної сили, або якщо протягом року за такі ж дії до

нього вже було застосовано дисциплінарне стягнення.

Стаття 17. Підготовка кадрів для Державної

кримінально-виконавчої служби України

1. Підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації

персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України

проводяться відповідно до законодавства про освіту. З цією метою

Державна кримінально-виконавча служба України може створювати

відповідні навчальні заклади, а також організовувати підготовку

фахівців в інших навчальних закладах на договірній основі.

Розділ IV

ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОСАДОВИХ І СЛУЖБОВИХ ОСІБ

ОРГАНІВ І УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ,

СЛІДЧИХ ІЗОЛЯТОРІВ

Стаття 18. Права та обов'язки посадових і службових осіб

органів і установ виконання покарань,

слідчих ізоляторів

1. Посадові та службові особи органів і установ виконання

покарань, слідчих ізоляторів зобов'язані:

1) виконувати покарання відповідно до вимог

кримінально-виконавчого законодавства;

2) забезпечувати дотримання прав людини і громадянина,

реалізацію законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих

під варту, вимог законодавства щодо виконання і відбування

кримінальних покарань;

3) виконувати вироки, постанови і ухвали суду, а також

рішення, прийняті прокурорами і слідчими в установленому законом

порядку і в межах їх компетенції; тримати осіб, узятих під варту;

4) застосовувати передбачені законом засоби виправлення і

ресоціалізації засуджених; сприяти трудовому та побутовому

влаштуванню осіб, звільнених від відбування покарання, та їх

соціальній адаптації;

5) забезпечувати виконання актів амністії та помилування;

6) забезпечувати правопорядок, додержання вимог режиму,

правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань,

слідчих ізоляторах і на прилеглих до них територіях та вимагати

від засуджених і осіб, узятих під варту, інших осіб виконання ними

обов'язків, установлених законом;

7) проводити реєстрацію засуджених і осіб, узятих під варту,

їх фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку та

дактилоскопію;

8) забезпечувати безпеку засуджених і осіб, узятих під варту,

персоналу і громадян, які перебувають на території установ

виконання покарань та слідчих ізоляторів;

9) припиняти адміністративні правопорушення, що посягають на

встановлений законодавством порядок і умови виконання та

відбування кримінальних покарань;

10) запобігати вчиненню кримінальних правопорушень та

дисциплінарних проступків в органах і установах виконання покарань

та слідчих ізоляторах; приймати і реєструвати заяви та

повідомлення про кримінальні правопорушення і події, своєчасно

приймати щодо них рішення;

11) забезпечувати охорону, ізоляцію та нагляд за засудженими

і особами, узятими під варту; здійснювати заходи щодо розшуку

осіб, які вчинили втечу з установ виконання покарань і слідчих

ізоляторів, та засуджених, які ухиляються від покарань, не

пов'язаних з позбавленням волі;

12) виявляти, припиняти кримінальні правопорушення, вчинені в

установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, брати участь в

їх розкритті у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним

кодексом України (4651-17);

13) брати участь у боротьбі з тероризмом у межах своїх

повноважень;

14) виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню

кримінальних правопорушень і порушень режиму в установах виконання

покарань і слідчих ізоляторах, а також вчиненню кримінальних

правопорушень засудженими до покарань, не пов'язаних з

позбавленням волі, вживати в межах своїх повноважень заходів до їх

усунення;

15) створювати належні умови для тримання засуджених і осіб,

узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного

забезпечення;

16) організовувати загальноосвітнє і професійно-технічне

навчання засуджених та залучати їх до праці;

17) забезпечувати додержання вимог законодавства з охорони

державної таємниці, праці та навколишнього середовища,

санітарно-епідеміологічного нагляду і правил пожежної безпеки;

18) здійснювати контроль за поведінкою осіб, звільнених від

відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково;

19) забезпечувати правовий і соціальний захист персоналу

Державної кримінально-виконавчої служби України та членів їхніх

сімей;

20) здійснювати інші повноваження, передбачені законом.

2. Посадові і службові особи органів і установ виконання

покарань, слідчих ізоляторів мають право:

1) вимагати від засуджених, осіб, узятих під варту, та інших

осіб, які перебувають на території та в приміщеннях органів і

установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, додержання норм

кримінально-виконавчого законодавства;

2) проводити огляд і обшук засуджених та осіб, узятих під

варту, їх речей, огляд інших осіб та їх речей, транспортних

засобів, які знаходяться на територіях установ виконання покарань,

слідчих ізоляторів, підприємств установ виконання покарань і на

прилеглих до них територіях, на яких установлені режимні вимоги, а

також вилучати заборонені для використання в установах виконання

покарань і слідчих ізоляторах речі та документи;

3) тимчасово обмежувати або забороняти відповідно до

законодавства рух транспорту на прилеглих до установ виконання

покарань та слідчих ізоляторів територіях, не допускати громадян

на ці території або зобов'язувати їх там залишатися чи покинути ці

території з метою додержання вимог режиму, захисту життя і

здоров'я громадян;

4) у разі здійснення заходів щодо розшуку та затримання

засуджених і осіб, узятих під варту, які вчинили втечу, або

засуджених, які ухиляються від відбування покарання, у місцях, де

імовірна їх поява:

а) входити безперешкодно в будь-який час доби на територію і

в приміщення підприємств, установ і організацій, а за згодою

власників - також у жилі та підсобні приміщення громадян і

перебувати в них;

б) зупиняти та проводити огляд транспортних засобів;

в) перевіряти у громадян документи, що посвідчують їх особу;

г) затримувати і доставляти до правоохоронних органів осіб,

які розшукуються;

ґ) проводити особистий огляд затриманих осіб та речей, що

знаходяться при них;

5) одержувати безперешкодно від підприємств, установ і

організацій незалежно від форм власності та об'єднань громадян

відомості, матеріали та іншу допомогу, необхідні для виконання

покладених завдань;

6) запроваджувати в установленому законом порядку режим

особливих умов в установах виконання покарань та слідчих

ізоляторах;

7) застосовувати і використовувати фізичну силу, спеціальні

засоби і зброю на підставах і в порядку, передбачених Законом

України "Про міліцію" (565-12) та іншими законами України;

8) здійснювати оперативно-розшукові заходи згідно із законами

України;

9) складати протоколи про адміністративні правопорушення,

здійснювати адміністративне затримання і застосовувати інші

заходи, передбачені законодавством про адміністративні

правопорушення;

10) проводити медичний огляд засуджених і осіб, узятих під

варту, з метою виявлення фактів вживання спиртних напоїв,

наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших

засобів, що одурманюють, призначати медичне обстеження засуджених;

11) використовувати засоби масової інформації для розшуку

засуджених і осіб, узятих під варту, які вчинили втечу;

12) приймати згідно із законом у володіння і користування від

установ, організацій і підприємств незалежно від форм власності, а

також громадян матеріально-технічні ресурси, кошти і майно;

13) користуватися безоплатно при виконанні службових

обов'язків усіма видами міського пасажирського транспорту

загального користування (крім таксі), залізничного і водного

транспорту приміського сполучення та автобусами приміських

маршрутів;

14) здійснювати інші права, передбачені законом.

Стаття 19. Застосування сили персоналом Державної

кримінально-виконавчої служби України

1. Особи рядового і начальницького складу

кримінально-виконавчої служби під час виконання завдань з

виконання кримінальних покарань у межах повноважень, визначених

цим Законом, мають право в порядку і випадках, передбачених

Кримінально-виконавчим кодексом України (1129-15), Законом

України "Про міліцію" (565-12) та іншими законами України,

застосовувати фізичну силу, використовувати службових собак, а

також зберігати, носити спеціальні засоби і зброю, використовувати

і застосовувати їх самостійно або у складі підрозділів.

Стаття 20. Сприяння органів виконавчої влади, органів

місцевого самоврядування, об'єднань громадян

виконанню завдань Державною

кримінально-виконавчою службою України

1. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування,

їх службові і посадові особи та об'єднання громадян у межах своїх

повноважень сприяють Державній кримінально-виконавчій службі

України у виконанні її завдань.

23. Право засуджених на медичну допомогу та лікування.

Як і всі громадяни України, засуджені мають право на охорону здоров'я та медичну допомогу (ст. 49 Конституції). Це право засуджених реалізується через норми статті 116 КВК України, згідно яких у місцях позбавлення волі організуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, засудженим забезпечується безоплатне медичне обслуговування, яке полягає в систематичному медичному огляді, лікуванні, наданні медичних консультацій.

Відповідно до ст. 117 КВК України до засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колонії застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру або примусове лікування. Закон також покладає на засуджених обов'язок виконувати правила особистої і загальної гігієни та вимоги санітарії.

========================================================================

Стаття 116. Медико-санітарне забезпечення засуджених

до позбавлення волі

1. У місцях позбавлення волі організовуються необхідні

лікувально-профілактичні заклади, а для лікування засуджених, які

хворіють на активну форму туберкульозу, - заклади на правах

лікувальних. Для спостереження та лікування хворих на інфекційні

захворювання в медичних частинах колоній створюються інфекційні

ізолятори.

2. Лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна

робота в місцях позбавлення волі організовується і проводиться

відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Адміністрація

колоній зобов'язана виконувати необхідні медичні вимоги, що

забезпечують охорону здоров'я засуджених. Засуджені до позбавлення

волі зобов'язані виконувати правила особистої і загальної гігієни,

вимоги санітарії.

3. Примусове годування засудженого, який заявив про відмову

від прийняття їжі та за висновками комісії лікарів не має

психічного захворювання та усвідомлює наслідки своїх дій,

забороняється. Примусове годування може бути здійснене лише в тих

випадках, коли, на думку лікаря, внаслідок відмови від прийняття

їжі стан засудженого значно погіршується. Порядок примусового

годування не повинен порушувати стандарти, визначені практикою

Європейського суду з прав людини.

4. Порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної

допомоги (z0990-14), організації і проведення санітарного

нагляду, використання лікувально-профілактичних і

санітарно-профілактичних установ охорони здоров’я і залучення з

цією метою їхнього медичного персоналу визначається

нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України і

центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування

державної політики у сфері охорони здоров’я.

5. Засуджений має право звертатися за консультацією і

лікуванням до закладів охорони здоров’я, що мають ліцензію

Міністерства охорони здоров’я України, які надають платні медичні

послуги та не віднесені до відання центрального органу виконавчої

влади, що реалізує державну політику у сфері виконання

кримінальних покарань. Оплата таких послуг і придбання необхідних

ліків здійснюється засудженим або його рідними та близькими за

рахунок власних коштів. Консультування та амбулаторне лікування в

таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем

відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини. У

разі необхідності лікування в умовах стаціонару засуджений має

право отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні

медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів

рідних та близьких, у зазначених закладах охорони здоров’я.

Підставою для надання такої медичної допомоги є угода про надання

медичних послуг, укладена між закладом охорони здоров’я та рідними

чи близькими, або захисником засудженого, його законним

представником. Режим перебування засуджених на стаціонарному

лікуванні в закладах охорони здоров’я, не віднесених до відання

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну

політику у сфері виконання кримінальних покарань, визначається

законодавством.

Стаття 117. Виконання примусового лікування

1. До засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу,

що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та тих, які не

пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього,

адміністрацією колонії застосовуються призначені судом примусові

заходи медичного характеру або примусове лікування.

2. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що

засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших

осіб, та відмовляється від лікування, адміністрація колонії

вносить до суду подання про застосування до такої особи

примусового лікування.

=====================================================================

Статтею 8 КВК України визначені основні права засуджених, серед яких, зокрема, передбачено право на охорону здоров’я. Так, охорона здоров’я забезпечується системою медико-санітарних й оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань.

Для реалізації цього права, а також з метою організації належного санітарно-протиепідемічного і лікувально-профілактичного забезпечення осіб, узятих під варту та засуджених, на законодавчому рівні розроблено та затверджено ряд нормативних актів, які регламентують порядок проведення диспансеризації хворих, які перебувають в установах виконання покарань, визначають типові правила внутрішнього розпорядку для хворих, які перебувають у лікарні, передбачають перелік необхідних для оснащення медичних частин СІЗО та УВП медичних інструментів, устаткування та інвентаря, встановлюють перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.

Загальні положення медико-санітарного забезпечення засуджених до позбавлення волі передбачені ст. 116 КВК України, а саме те, що у місцях позбавлення волі організовуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, а для лікування засуджених, які хворіють на активну форму туберкульозу, — заклади на правах лікувальних. Для спостереження та лікування хворих на інфекційні захворювання у медичних частинах колоній створюються інфекційні ізолятори. Лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і проводиться відповідно до законодавства про охорону здоров’я. Адміністрація колоній зобов’язана виконувати необхідні медичні вимоги, що забезпечують охорону здоров’я засуджених.

Засуджені до позбавлення волі зобов’язані виконувати правила особистої і загальної гігієни, вимоги санітарії. У разі заявленої засудженим відмови від прийняття їжі, якщо це загрожує його життю, допускається примусове годування за медичним висновком. Засуджений має право звертатися за консультацією і лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюються засудженими або їхніми родичами за рахунок власних коштів. Консультування і лікування у таких випадках здійснюються у медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини.

94. Медичне забезпечення засуджених до позбавлення волі

В установах виконання покарань здійснюються:

а) клінічне обстеження та нагляд за засудженими з метою

оцінки стану здоров'я, при виявленні хвороб - застосування

раціональної терапії та встановлення працездатності;

б) амбулаторне, стаціонарне і спеціалізоване лікування

методами та засобами, що рекомендовані інструктивно-методичними

вказівками Міністерства охорони здоров'я України.

Особи, які надходять до установ виконання покарань,

підлягають обов'язковому медичному обстеженню. Результати

обстеження, які містять дані психічного та соматичного стану,

лабораторних аналізів, реєструються в медичних картках засуджених.

Порядок надання особам, які тримаються в установах виконання

покарань, медичної допомоги, організації і проведення санітарного

нагляду, використання лікувально-профілактичних і

санітарно-профілактичних установ органів охорони здоров'я і

залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається

нормативно-правовими актами Державного департаменту України з

питань виконання покарань і Міністерства охорони здоров'я України.

З метою попередження проникнення інфекційних захворювань усі

засуджені, які прибули до установи виконання покарань, після

комплексної санітарної обробки та медичного огляду розміщуються у

дільниці карантину, діагностики і розподілу. Профілактичний

карантин та медичний нагляд здійснюються у колоніях 14 діб.

При виявленні протягом медичного обстеження інфекційних

хворих серед засуджених проводиться комплекс протиепідемічних

заходів. Тривалість медичного нагляду в даному випадку

визначається максимальним інкубаційним періодом від дня ізоляції

останньої особи, яка захворіла.

Засуджені мають право звертатися за лікарськими

консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні

послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків

здійснюються засудженими або їх родичами за рахунок власних

коштів. Консультації і лікування у таких випадках проводяться у

медичних частинах за місцем відбування покарання під наглядом

персоналу медичної частини.

Медична допомога засудженим до довічного позбавлення волі

організовується і надається, як правило, безпосередньо в камері у

присутності не менше трьох представників адміністрації. При

необхідності невідкладного надання медичної допомоги такі

засуджені переводяться до найближчого лікувально-профілактичного

закладу Департаменту або органу охорони здоров'я.

Перевезення до лікувально-профілактичного закладу (з

лікувально-профілактичного закладу) засудженого до довічного

позбавлення волі здійснюється в спеціалізованому автомобілі з

конвоєм кількістю не менше п'яти осіб, до складу якого обов'язково

повинен входити кінолог зі службовим собакою.

Засуджені, які відбувають покарання в дільницях соціальної

реабілітації, за мотивованою постановою начальника установи

виконання покарань (додаток 42 до цих Правил) проходять лікування

у медичній частині виправної колонії, а засуджені, які відбувають

покарання в колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними

умовами тримання (крім осіб, засуджених вперше до позбавлення волі

за злочини, учинені з необережності), для проходження

стаціонарного лікування за мотивованою постановою начальника

установи виконання покарань (додаток 43 до цих Правил) та у

відповідності до вимог нормативно-правових актів Департаменту

направляються до лікувально-профілактичних закладів Департаменту.

(Пункт 94 доповнено абзацом згідно з Наказом Державного

департаменту України з питань виконання покарань N 213

(z1481-04) від 09.11.2004)

Гроші та цінні речі здаються до бухгалтерії виправної колонії

і видаються засудженим після проходження лікування.

Перевезення жінок, засуджених до довічного позбавлення волі,

здійснюється без залучення кінолога зі службовим собакою.

(Пункт 94 доповнено абзацом згідно з Наказом Державного

департаменту України з питань виконання покарань N 213

(z1481-04) від 09.11.2004; із змінами, внесеними згідно з

Наказом Державного департаменту України з питань виконання

покарань N 99 (z0668-05) від 06.06.2005)

95. Дотримання в установах виконання покарань

санітарно-гігієнічних та протиепідемічних правил

В установах виконання покарань забезпечується виконання

санітарно-гігієнічних та протиепідемічних правил. Особи, які

прибули до установ виконання покарань, проходять комплексну

санітарну обробку, що включає в себе для чоловіків, зокрема,

стрижку волосяних частин голови, підборіддя, бороди, вусів. Не

менше одного разу в сім днів засудженим організовується миття в

лазні з обов'язковою зміною натільної та постільної білизни, а за

потреби стрижка волосяних частин голови, підборіддя, бороди,

вусів. Періодично проводиться дезінфекція водогінних мереж,

приміщень для проживання, харчування та інших комунально-побутових

та кухонно-складських приміщень. Забезпечується чітка робота

пральні, сушильні, перукарні, дезкамери та інших об'єктів

комунально-побутового призначення.

У виправних колоніях середнього і максимального рівнів

безпеки, секторах максимального рівня безпеки та дільницях

посиленого контролю всім засудженим, які тримаються у камерах,

надаються щоденні прогулянки тривалістю одна година, а тим, які

працюють за межами приміщень, - такою самою тривалістю у неробочі

дні. (Абзац другий пункту 95 із змінами, внесеними згідно з

Наказами Державного департаменту України з питань виконання

покарань N 99 (z0668-05) від 06.06.2005, N 158 (z1159-05) від

21.09.2005)

Засуджені до довічного позбавлення, хворі на туберкульоз,

забезпечуються щоденною прогулянкою тривалістю до двох годин.

Засудженим чоловікам забороняється мати бороду, дозволяється

мати коротку зачіску, але в разі застосування до них стягнень у

виді поміщення до ДІЗО, карцеру, переведення в ПКТ (ОК) вони

підлягають стрижці.

96. Порядок розміщення та умови тримання засуджених у

лікувальних закладах місць позбавлення волі

Засудженим до довічного позбавлення волі медична допомога

надається на загальних засадах. Невідкладна медична допомога

надається найближчим закладом охорони здоров'я Державної

кримінально-виконавчої служби України чи МОЗ України. Стаціонарна

медична допомога хворим засудженим до довічного позбавлення волі у

багатопрофільних лікарнях та психіатричній лікарні надається у

спеціально обладнаних палатах. У туберкульозних лікарнях лікування

здійснюється відповідно до нормативно-правових актів Департаменту.

{ Абзац перший пункту 96 в редакції Наказу Державного департаменту

України з питань виконання покарань N 146 (z0958-06) від

09.08.2006 }

У лікувальних закладах місць позбавлення волі ізольовано від

інших категорій засуджених тримаються засуджені неповнолітні.

{ Абзац пункту 96 в редакції Наказу Державного департаменту

України з питань виконання покарань N 146 (z0958-06) від

09.08.2006 }

Жінки тримаються окремо від чоловіків.

Тривалі побачення засудженим, які перебувають у лікувальних

закладах, як правило, не надаються. Короткострокові побачення

надаються начальниками лікувальних закладів за встановленими

нормами.

У разі тяжкої хвороби засудженого, що загрожує його життю,

начальник лікувальної установи надає змогу близьким родичам

засудженого відвідати його. Таке відвідування у рахунок чергових

побачень не зараховується.

Якщо засуджені переводяться у лікувальні установи з ДІЗО, ПКТ

(ОК), карцерів у зв'язку з членоушкодженнями або симуляцією

хвороби, то час їхнього перебування у лікувальному закладі в строк

відбування дисциплінарного стягнення не зараховується.

У лікувальних закладах, які мають у своїй структурі

психіатричні або інфекційні відділення (палати), установлюється

режим, що забезпечує ізоляцію хворих, а також посилений нагляд за

поведінкою усіх категорій засуджених.

97. Виконання примусового лікування

Дата добавления: 2015-05-08