Філософія Стародавньої Греції: елеати і Демокріт

Елейськая школа виникла в м. Елеї на півдні Італії у VI-V ст. до н.е. Головними її представниками були Ксенофан (570-478 рр. до н.е.) (не бог створив світ, а людина придумала бога), Пармені (кінець VI – початок V ст. до н.е.), Зенон Егейський (490-430 рр. до н.е.), Мелмес Самоський (з нічого не може виникнути ніщо. Вічність буття - є вічність в часі.), Горгій.

Еллати розглядали світ як світ помилкових думок, тобто світ відчуттів, який спотворює дійсний світ. Вони протиставляли видимий світ, в якому панують рух та зміни, справжньому буттю, яке не знає змін. Мінливий світ, яким ми його бачимо, – всього лиш уявне, обманливе знання. Істина заключається в тому, що буття є незмінним, тобто світ неподільний, нерухомий і покоїться.

Елейська школа вперше розрізнила мислення (мислиме буття) та чуттєві дані (буття, що сприймається чуттєво), виділила буття як поняття про дійсність. Завдяки цьому вперше був здійснений поділ між поняттям і тим, що воно позначає, поняття стає окремим предметом дослідження. Елеати змогли сформулювати поняття єдності, єдиного буття як неперервного, незмінного, неподільного цілого, однаково присутнього в усіх елементах чуттєво даної дійсності. Поняття "буття" стало одним з головних для класифікації відомої дійсності, для побудови перших логічно обґрунтованих систем знання за принципом поєднання відомих уявлень у висловлювань, які не суперечать одне одному. Здійснені перші спроби аналізу понять, що використовувалися філософами, призвели до відкриття феномену обмеженості, суперечливості понять. Розум з тим він втрачає довіру до самоочевидності емпіричного досвіду, до реальності зовнішнього світу і відкриває шлях метафізиці як ученню про потойбічні і недоступні для чуттєвого пізнання сутності.

Парменід вважав, що істинно єдино існуючим є світ, який відкривається лише мисленням. В той же час він заперечував «світ загадку», який нав’язується людям їхніми відчуттями, тобто світ різноманітних речей, мінливий світ, світ плинності та постійного руху. Мислення настільки переважає чуття, що єдиносущим слід вважати лише мислиме буття напротивагу чуттєвому.

Зенон висунув п’ять спростувань руху («апорій»), зафіксував об’єктивну суперечність руху а тому і проголосив його неіснуючим.

Впливу еллатів зазнали Демокріт, Платон, Аристотель.

Найбільш закінченої форми грецький матеріалізм набуває у світогляді Демокріта (460 – 370 рр. до н. е.). Він був учнем Левкіппа і основні положення атомістичної теорії запозичив у нього, але розвинув їх далі. Демокріт стверджує, що все існуюче складається з атомів і пустоти. Атоми – це неподільні частинки. Атоми з'єднуються між собою при допомозі «гачків» і утворюються речі. Вони розрізняються між собою формою, порядком і поворотом. Атоми єдині, неподільні, незмінні і незнищувані. Окрім них існує ще пустота, оскільки без пустоти не було б можливості переміщення, а також ущільнення і згущування. Пустота по своєму характеру однорідна, вона може відділяти тіла між собою, а може знаходитися і усередині самих тіл і відділяти окремі частини цих тіл. Атоми ж не містять пустки, вони відрізняються абсолютною густиною. Всі процеси в природі є продуктом протиріччя між атомами і пустотою як умовою можливості руху їх.

Одночасно Демокріт визнає вічність світу в часі і нескінченність його в просторі. Він був переконаний, що існує безліч світів, що постійно виникають і гинуть.

Атоми володіють властивістю руху від природи, і передається вони за допомогою зіткнення атомів. Рух виступає основним джерелом розвитку. Демокріт вважає, що первинного руху, першого поштовху ніколи не було, оскільки рух – спосіб існування атомів. Він вважав, що не тільки нічого не виникає з нічого, як це рахували попередні філософи, але і що нічого не виникає без причини. Все відбувається по строгій необхідності. Все детерміновано механічним рухом атомів. Для Демокріта не існує випадковості, все має свою причину, а це значить, що воно не може бути випадковим.

З позицій атомістики Демокріт тлумачить сутність і функції психічних явищ, зводячи душу й усі розумові процеси до руху й асоціацій особливих вогнеподібннх атомів, що відзначаються тонкістю, легкістю та інтенсивною здатністю проникати будь-куди. Демокріт пише, що душа – це рушійний початок і орган відчуття і мислення. Для того, щоб рухалось тіло, душа сама повинна бути матеріальною і рухомою. Вона складається з атомів, тому вона смертна, оскільки після смерті людини атоми душі теж розсіюються.

Демокріт надавав велике значення відчуттєвому пізнанню. Він висунув теорію для пояснення сприйняття зовнішніх предметів органами чуття. Чуттєве пізнання, на думку Демокріта, не є достовірним пізнанням, "темним", не істинним. Справжньою формою пізнання виступає лише пізнання за допомогою міркувань. У теорії пізнання філософ приходить до припущення подвійного роду якостей об'єктів, що пізнаються: якостей справжніх, притаманних самим об'єктам (їхні фізнко-математичні параметри), і якостей уявних, залежних від нашої здібності чуттєвого сприйняття (колір, смак, запах та ін.).

Дата добавления: 2015-05-08