Правової свідомості

Правовий нігілізм як антипод

Сучасний етап історичного розвитку України відзна­чений існуванням істотних суперечностей, що поширю­ються на всі сфери життя українського суспільства. Така ситуація є характерною також для сфери правової свідо­мості, яка фіксує зміни, котрі відбуваються в суспільстві, та супереч­ності, що виникають у цьому процесі.

У 90-х роках ХХ ст. Україна поряд з позитивними змі­нами, пов’язаними з розбудовою незалежної держави, зіт­кнулася з серйозними труднощами, які викликали не тіль­ки дисфункцію традиційних соціально-політичних і право­вих механізмів, зростання некерованості українського су­спільства, але й істотні зміни у сфері правової свідомості, усі наслідки яких поки важко навіть передбачити.

У свідомість багатьох українців, які пильно стежили за подіями, що відбувалися тоді в країні, 90-ті роки ввійшли не лише як період демократизації, реформації, але й ерозії традиційних правових цінностей. У той час легко могло створитися враження, що саме це десятиліття стане періо­дом остаточного руйнування тоталітарної системи, пере­усвідомлення традиційних правових цінностей. Такі очіку­вання виглядали тим більше правдоподібними через враження, що у суспільному житті посилилися нові демо­кратичні тенденції. Про це свідчили соціологічні опиту­вання громадськості, виступи визначних державних, полі­тичних діячів, а також думки пересічних громадян.

Проте вже в кінці 90-х років було зрозуміло, що очі­кування, пов’язані з таким прямолінійним, механістичним уявленням про зміни тенденцій суспільного розвитку, не мають під собою ґрунту, що неґативні наслідки радянсь­кого періоду історії України не можна подолати тільки на підставі бажань (якими б щирими вони не були), а ті феномени правової культури, які з’явилися в Україні 90-х років, є не запереченням, а логічним продовженням про­цесів, що почалися в державі ще в середині ХХ століття.

Ось чому становлення та формування правової свідо­мості в Україні на початку ХХІ століття пов’язується з декількома чинниками, а саме з історією країни кінця минулого століття й тими істотними перетвореннями, що зараз відбуваються в усіх сферах життєдіяльності ук­раїнського суспільства. У ході їх здійснення руйнуються старі ідеали, орієнтири розвитку та ведеться гарячковий пошук нових. Суперечності між різними гілками влади, недосконалість чинного законодавства призвели до того, що в суспільстві мають місце прояви різних антиномій, котрі полягають у парадоксальному сполучанні пра­вового ригоризму, правового інфантилізму, правового нігілізму.

У юридичній літературі існують різні дефініції пра­вового нігілізму. Зокрема, О.Ф. Скакун визначає сутність пра­вового нігілізму – антипода правової культури – як дефор­мований стан правосвідомості особи, суспільства, соціальної групи, що характеризується усвідомлюваним іґноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим відношенням до правових принципів і традицій. В.В. Лазарев вважає, що правовий нігілізм являє собою заперечення соціальної, особистої цінності права, що виявляється в сприйнятті його як найменш досконалого засобу реґулювання суспільних відносин. На думку Р.С. Байніязова, сутність правового ні­гілізму проявляється в недбалому, заперечливому ставленні до права, у несприйнятті юридичних цінностей як необхід­ної умови існування держави.

Однак, звертаючись до аналізу причин правового ні­гілізму, багато дослідників у їх характеристиках передусім виходять зі щоденних уявлень, констатації фактів тощо. Зокрема, той самий Р.С. Байніязов бачить їх у повсюдному порушенні правових приписів, прихованому, а деколи від­критому нехтуванні правом. Автори багатотомного ака­демічного курсу загальної теорії держави та права вбачають їх у юридичній неосвіченості, правовому невихованні за­гальної маси населення. О.Ф. Скакун вважає, що причинами прояву правового нігілізму є невпорядкованість законо­давства, його нестабільність і суперечливість, низький рі­вень правової культури, слабкість механізму приведення в дію законів, що приймаються.

М.Б. Смоленський вважає, що такий підхід є трохи поверховим. Із цього випливає, що правовий нігілізм – це специфічне відношення в принципі неправової свідо­мості (про яку ще свого часу казав Гегель) до права. Дійс­но, щодо свідомості, у змісті якої відсутні правові уявлен­ня, права як реальності не існує, у кращому разі воно сприймається тільки як об’єктивна примусова сила. І тоді правильно називати цей стан свідомості не правовим нігілізмом, а правовим неґативізмом, для носіїв якого характерним є відсутність правосвідомості як такої. Суб’єкт правового нігілізму має своє уявлення про право, але воно не стикується з загальновизнаною точкою зору, результатом цього є відчуття неспроможності реалізувати власне розуміння права в дійсності, що існує.

Більш правильним є розуміння правового нігілізму М.Б. Смоленським, котрий розглядає його як прояв специ­фічного типу правосвідомості та правової культури, що базуються на іншому, атипічному сприйнятті аксіоло­гічного й соціореґулятивного потенціалу права та сприя­ють іншому (також атипічному) відношенню до нього як до цінності. Виходячи з цього, витоки правового нігілізму слід шукати в соціокультурній розбіжності між вимогами, що висуваються правовою культурою, та архетиповими у своїй основі уявленнями про право. Ці розбіжності ведуть до заперечення цінностей, є живильним середовищем для виникнення правового нігілізму.

Таким чином, правовий нігілізм неможна пояснювати лише юридичною неграмотністю, неґативним ставленням до права, іґноруванням законів, низьким рівнем правового виховання тощо. Це не просто деформований стан право­свідомості, зумовлений ставленням особи до правових цінностей і права. Правовий нігілізм – специфічний тип правової свідомості та правової поведінки. Він має двоякий характер. З одного боку, правовий нігілізм – це об’єктивне явище, оскільки воно намагається відображати реальну правову дійсність, з іншого – явище суб’єктивне, тому що це відображення правової дійсності має індивідуальний внутрішній характер.

Найбільш відкрито правовий нігілізм проявляється в перехідний період розвитку суспільства, коли руйнуються старі ідеали, а замість них пропонуються якісь суроґатні, коли виявляється недосконалість правового реґулювання, мають місце розбіжності між нормативно-правовими ак­тами тощо. Ось чому в цей період особливого значення набувають питання вдосконалення юридичної практики, оскільки саме за її допомогою формується нормативно-правова база кардинальних перетворень, у яких сферах суспільного життя вони б не відбувалися. Їх вирішення – не тільки умова підвищення рівня правової свідомості насе­лення країни, а й подолання правового нігілізму, який існує в українському суспільстві.

(Див. докладніше: Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. – 2-е изд., перераб. и доп. / Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. М.: ИКД "Зерцало-М", 2001. – Т. 3. – С. 327 – 349.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. Що розуміється під правовим нігілізмом?

2. Назвіть дефініції правового нігілізму, що існують у сучас­ній українській юридичній науці.

§ 75. Правова культура: поняття та структура

Термін "культура" в перекладі з латинської означає турботу, спрямовану на облагородження й очищення життя людини чи суспільства. Наукове розуміння куль­тури ґрунтується на різних підвалинах, згідно з якими вона трактується як сукупність матеріальних і духовних цін­ностей, творчий процес, специфічний спосіб людської діяльності тощо. З урахуванням цих підходів правова культура розглядається як система правових цінностей, що відповідають рівню, якого досягло суспільство, і відображають у правовій формі соціальні цінності лю­дини та суспільства. Такий підхід дає можливість виді­лити правову культуру особи й правову культуру сус­пільства.

Правова культура особи – це знання й розумiння людиною права, а також вiдповiдні до цього її дії.

Правова культура особи тiсно пов’язана з правосвi­домiстю, спирається на неї. Але вона значно ширша за правосвiдомiсть, тому що включає в себе не лише психо­логiчнi й iдеологiчнi її елементи, але також юридично значущу поведiнку.

Правова культура особи означає правову освiченiсть людини, правову свiдомiсть, навички користування пра­вом, уміння пiдпорядковувати свою поведiнку вимогам юридичних норм.

Правова культура суспiльства – це рiвень правосвiдо­мостi та правової активностi суспiльства, ступiнь проґресив­ностi юридичних норм і юридичної дiяльностi.

Структура правової культури суспiльства складається з таких елементiв:

- рiвень правосвiдомостi та правової активностi су­спiльства;

- ступiнь проґресивностi юридичних норм (рiвень розвитку права, культура юридичних текстiв тощо);

- ступiнь проґресивностi юридичної дiяльностi (куль­тура правотворчої, правовиконавчої, правозастосовної та правоохоронної дiяльностi).

Правова культура виконує цiлу низку рiзноманiтних функцiй, а саме:

- функцiї, пов’язанi з взаємодiєю правової культури суспiльства з iншими соцiальними iнститутами, тобто функцiї правової культури щодо вироблення й уста­новлення системи правових норм, цiнностей, стереотипiв поведiнки, щодо забезпечення нормативного реґулю­вання поведiнки громадян і реалiзацiї рiзних правових норм (нормативна, iнтеґративна, реґулятивна, суспiльно-перетворювальна, накопичення та збереження цiннос­тей);

- функцiї, що забезпечують найефективнiшу взаємодiю правової культури суспiльства, соцiальної групи, трудового колективу та правової культури особи (соцiалiзацiї, вихо­вання, iнформацiї);

- функцiї, пов’язанi зi здiйсненням соцiально-психо­логiчного механiзму переведення правових вимог у реаль­ну поведiнку особи, тобто функцiї, що забезпечують повно­правне iснування правової культури особи в системi iнших її соцiальних ознак (пiзнавальна, цiннiсно-орiєнтуюча, пе­ретворювальна).

Серед усіх цих функцій насамперед треба виділити та­кі:

- нормативну, що виявляється в оціночному ставленні особи до результатів своїх дій, передбачених нормами пра­ва зразків поведінки;

- реґулятивну, що спрямована на забезпечення ефек­тивного функціонування права;

- соціалізації, яка сприяє формуванню ціннісно-право­вих якостей особи;

- перетворювальну, метою якої є формування соці­альної правової держави та забезпечення ґарантій її по­будови.

(Див. докладніше: Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2007. – С. 279 – 281; Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): Підручник. – Х.: Еспада, 2006. – С. 684 – 700.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. Що розуміють під правовою культурою?

2. Розкрийте структуру та функції правової культури.

Словник юридичних термінів

Дата добавления: 2015-05-10