В Україні

Оцінка тіньового сектору та боротьби з відмиванням грошей

Тіньові процеси відбуваються не в одній галузі економіки, вони притаманні багатьом сферам економічної діяльності.

Рівень тіньової економіки України в 2008 р. виріс на 2,3 процентних пункту і досяг 31,1% від ВВП. Як повідомили в Міністерстві економіки, різке збільшення тіньового сектора відбулося в другій половині року, оскільки в першому півріччі рівень тіні зменшився до 28%. В цілому рівень тіньової економіки знижувався, починаючи з 2004 р., коли він складав 30,7%, а її нинішній розмір став максимальним з 2001 р., пише "Комерсант-Україна" [57; 36].

Найбільше збільшення тінізації - на 12 п.п., до 38% - міністерство зафіксувало за допомогою монетарного методу підрахунку. У Мінекономіки таке зростання пояснили наслідками фінансової кризи, яка викликала відтік грошей з банківської системи. Збільшення частки тіньової економіки зафіксоване і по двох іншим методикам: співвідношення витрат населення до об'єму роздрібного товарообігу (+2 п.п., до 38%) і підрахунку збитковості підприємств (+2 п.п., до 29%).

Зниження частки тіні зафіксоване лише за допомогою підрахунку співвідношення споживання електроенергії до об'єму виробництва (-2 п.п., до 30%). Дослідження, що проводяться по цій методиці, і в минулому році демонстрували тенденцію зниження тіньової економіки. У Мінекономіки припустили, що зниження рівня споживання електроенергії може бути результатом впровадження енергозберігаючих технологій.

Економічна криза привела і до зміни галузей-лідерів тінізації. Якщо в 2007 р. найбільш тенізованим був сектор послуг, то минулого року - промисловість. Зниження тіньових операцій в секторі нерухомості (з 39,1% до 28,5%) міністерство пояснило зменшенням кількості операцій, а у фінансовому секторі (з 31,3% до 20,1%) - втратою банками довіри громадян, "що вплинуло на кількість тіньових операцій, заснованих на довірі", мовиться в звіті Мінекономіки.

Збільшення тіньових операцій відмічене в добувній (+10 п.п., до 42%) і оброблювальній промисловостях (+7,9 п.п., до 35,3%). В умовах погіршення світової кон'юнктури підприємства почали створювати резерви для існування в 2009 році шляхом заховання частини прибули. Найбільший рівень тінізації виявлений у виробництві коксу і продуктів нафтопереробки (45,1%), легкої (42,9%) і харчовою (40,8%) промисловостях. Небагато чим менше рівень тіньових операцій - в металургії (39,3%) і машинобудуванні (36,2%).

У реальному секторі економічна злочинність найбільше вразила енергетику. На неї припадає кожен десятий злочин у сфері економіки. Лише у 2007 р. підконтрольні державі обленерго безкоштовно відпустили електроенергії на 570 млн. грн. Понаднормативні комерційні втрати в мережах становили майже 8 млрд. кіловат-годин [85].

Ще одна проблема - підвищена криміногенність та наявність значного тіньового сегмента у вугільній галузі. Це зумовлене значним бюджетним фінансуванням та комерціалізацією збуту продукції. Бюджетне фінансування галузі останніми роками збільшилося на третину, а видобуток скоротився на 5 % (4,5 млн тонн). Кредиторська заборгованість у 2,8 раз перевищувала дебіторську. Виходить, що більше держава дає, то більше втрачає.

Правоохоронними органами виявлені численні зловживання у галузі, пов’язані з нецільовим використанням бюджетних коштів та безпідставним кредитуванням комерційних структур. Монополізація окремими посередниками сфери постачання та збуту призвела до викривлення ціноутворення на продукцію машинобудівних та вугільних підприємств. Внаслідок цього вугільна галузь постійно відчуває дефіцит обігових коштів.

Збитки підприємств галузі відшкодовуються фактично за рахунок Державного бюджету. А прибутки, одержані комерційними структурами на різниці цін, у подальшому використовуються для надання тим самим вугледобувним підприємствам так званих інвестиційних кредитів, тобто обладнання та матеріалів за завищеними цінами. На коштах державної підтримки вугільної промисловості паразитує понад 200 посередницьких структур.

Окрім вугільної промисловості, складна криміногенна ситуація має місце й в інших галузях ПЕК, зокрема, в електроенергетиці. Переважна більшість суб’єктів енергоринку є збитковими, втрати електроенергії у мережах досягли загрозливих масштабів, галузь має значні зобов’язання перед бюджетом, поширюється тіньова приватизація підприємств енергетичної сфери.

Значним є поширення тінізації у торгівлі. Основним чином поширенню тінізації у торгівлі сприяло руйнування державної системи регулювання торгівлі. У більшості областей та районів було ліквідовано управління та відділи з питань торгівлі. Пасивну позицію часто посідав й Держспоживзахист.

Тінізація економіки зачепила й земельні відносини, отже реалією сьогодення є тіньовий ринок землі як один з сегментів тіньового сектору економіки з усіма притаманними йому негативними рисами і явищами – непрозорістю, корупцією, хабарництвом, ухиленням від оподаткування тощо.

На місцях досить широко практикувалася безкоштовна передача земельних ділянок у власність або їх продаж за символічними цінами. Особливого розквіту такі тіньові оборудки набули в рекреаційних зонах та у великих містах.

Результати перевірок органів місцевого самоврядування, Державного комітету по земельних ресурсах, Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, на які покладено функції здійснення та забезпечення належного контролю за використанням і охороною земель, додержанням вимог земельного законодавства, органи прокуратури виявили масові порушення на всіх рівнях та негативні наслідки цих порушень для суспільства. Зокрема, за оцінками Держкомзему України, внаслідок порушень законодавства у сфері земельних відносин бюджети різних рівнів недоотримують близько 20 млрд гривень щорічно.

Порушення у сфері землекористування обумовлені передусім незавершеністю інвентаризації земель та її грошової оцінки. За даними Держкомзему України, на початок 2008 р. інвентаризацію проведено лише на 51,8 % території населених пунктів та 55,6 % поза їхніми межами. Грошову оцінку земель населених пунктів проведено на 61,5 % їхньої площі. Межі не встановлені у м. Києві та Севастополі, 76,6 % міст обласного значення.

Практично недієвою виявилася вся система контролю у сфері землекористування, включаючи діяльність як профільних інспекцій, так інших державних органів в межах їхніх повноважень.

Неналежний державний контроль з боку виконавчої влади, неврегульованість ліцензійної діяльності створюють умови для тінізації та криміналізації винятково важливої для вітчизняної економіки сфери. Протягом останніх років колишнім Міністерством екології та природних ресурсів України видано ліцензії на користування надрами комерційним структурам (навіть хлібозаводам), які не мають фахівців, відповідного обладнання, необхідних коштів на геологорозвідувальні роботи з дослідно-промисловим видобутком корисних копалин. Такі надрокористувачі не провадять пошукових робіт, як це передбачено особливими умовами ліцензій, а фактично по-хижацькому здійснюють експлуатаційний видобуток корисних копалин.

Перевіркою, проведеною Генеральною прокуратурою України, викрито грубі порушення, що мали місце як під час видачі ліцензій на видобування корисних копалин, так і безпосередньо у процесі користування надрами. Масового характеру набуло видобування комерційними підприємствами корисних копалин без дозволу та проведення екологічної експертизи, ухилення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, платежів за користування надрами, захват земельних ділянок, забруднення земель та їх несвоєчасна рекультивація.

Органами місцевого самоврядування допускаються численні порушення закону під час прийняття рішень про надання у користування земельних ділянок гірничодобувним підприємствам та водночас не застосовуються повноваження щодо обмеження діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про охорону надр, а також невиконання особливих умов ліцензії.

Не забезпечується належний державний контроль у сфері охорони та раціонального використання надр і обласними управліннями екології та природних ресурсів.

Разом за результатами прокурорських перевірок порушено понад 200 кримінальних справ (з них понад половина направлено до суду), подано 108 протестів (усі задоволено) та понад 400 приписів та подань, відшкодовано майже 30 млн грн, притягнуто до відповідальності понад 600 посадових осіб (зокрема з органів контролю майже 200). Крім того, заявлено 144 позови про відшкодування збитків, завданих державі, на суму близько 5 млн грн, з яких задоволено 93 на суму 1,3 млн. грн. [72; 17].

Галузь виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів є чи не основним джерелом корупції та тінізації економіки держави. Недосконалість технології захисту акцизних марок від підробки дозволила налагодити їх масове нелегальне виробництво. Зросли масштаби нелегального виробництва алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Фактична втрата контролю за діяльністю у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв і тютюнових виробів призвела до зниження якості виробленої продукції, що створювало загрозу здоров'ю населення, завдавало величезних збитків державному та місцевим бюджетам.

Масово фіксувалися факти реалізації у роздрібній мережі неякісних, небезпечних, з простроченим терміном придатності та фальсифікованих тютюнових виробів, товарів без прибуткових документів та ліцензій.

За оцінками експертів, частка тіньового виробництва зазначених товарів складала у 2008 р. до 60 % місткості ринку. Виходячи з цієї оцінки, щорічні втрати бюджету тільки від недонадходження акцизних платежів сягають понад 1 млрд грн.

На сьогоднішній день влада регулярно підвищує акциз на зазначені товари, але більший відсоток даної діяльності все ж таки знаходиться в тіні. До того ж дієві заходи щодо протидії злочинній діяльності у сфері виробництва та обігу алкогольної та тютюнової продукції вживалися тільки у полі безпосереднього впливу центральних органів виконавчої влади. Там, де такий вплив послаблюється, злочинці нарощували масштаби своєї діяльності. Деякі місцеві державні адміністрації фактично втратили контроль за ситуацією у сфері обігу підакцизних товарів.

Ще однією з найбільш тінізованих сфер діяльності є зовнішньоекономічна сфера. Навіть фрагментарні та непослідовні спроби наведення ладу у цій сфері негайно мають відчутний позитивний ефект – збільшення надходжень до державного бюджету. Досвід свідчить, що наведення елементарного ладу в державних фінансах одразу позначається на значному збільшенні доходів держави.

Суттєві порушення чинного законодавства, у тому числі кримінального характеру, виявлені у діяльності органів державної податкової служби. Перевірки суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, стягнення з них пені за порушення строків розрахунків за контрактами, інші функції не завжди здійснюються на належному рівні. Недостатні заходи вжито з виявлення та припинення діяльності фіктивних фірм, створення яких є одним зі способів виведення та неповернення з грошового обігу України значних фінансових ресурсів.

Досить актуальною проблемою є відсутність координації правоохоронних, митних та контролюючих органів у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Досить ефективною є співпраця всієї сукупності контролюючих органів, в тому числі тих, що не належать до системи органів валютного контролю (управління у справах захисту прав споживачів, центри стандартизації, метрології та сертифікації, санепіднадзор, ветінспекції тощо). Така спільна діяльність має бути спрямована на виявлення фактів тіньової реалізації товарів на підставі аналізу їх походження (відсутність сертифікатів відповідності, належного маркування тощо).

Можна реально констатувати, що зараз повноваження контролюючих органів, передбачені чинним законодавством, або використовуються неповною мірою, або не застосовуються взагалі. Наприклад, пріоритетним завданням органів податкової служби є мобілізація державного бюджету. Тому вся робота щодо зовнішньоекономічної діяльності починається, коли валютна маса не надходить в Україну. Але організація роботи після виявлення факту приховування валютної виручки (постфактум) не дозволяє припинити діяльність, спрямовану на вивезення валютних коштів та товарів без повернення. Перевірки, що здійснюються через значний проміжок часу, найчастіше є неефективними.

Недоліки державної політики з питань зовнішньоекономічної діяльності, низька ефективність діяльності органів виконавчої влади у цій сфері позначилися на загостренні такої проблеми, як контрабанда.

Контрабанда стала загальнонаціональною проблемою і сьогодні безпосередньо загрожує національній безпеці України. Недоотримання державним бюджетом митних платежів становить десятки мільярдів доларів. Ці самі десятки мільярдів автоматично відходять у тіньовий сектор.

Що стосується товарів легкої та хімічної промисловості, то стан внутрішнього ринку цих товарів за умови нелегального імпорту взуття, одягу, парфумерних товарів та товарів побутової хімії за заниженою митною вартістю та в кількості, що значно перевищує внутрішнє виробництво, є головною проблемою вітчизняних виробників.

Найбільшою є питома вага контрабандної продукції на ринку автомобілів, аудіо-, відео-, комп'ютерної та побутової техніки, виробів легкої промисловості, продуктів харчування (насамперед цукру та м'ясної продукції), тютюну, алкогольних напоїв, нафтопродуктів, ювелірних виробів [61; 161].

Особливу роль у поширенні контрабанди відіграє людський чинник. За інформацією правоохоронних органів, переважна більшість злочинів, пов'язаних з незаконним переміщенням вантажів через державний кордон, скоєно з використанням корумпованих зв'язків з посадовими особами митних органів, органів охорони державного кордону та інших контролюючих органів.

Економічні проблеми в Україні, незважаючи на зростання ВВП протягом останніх років, призвели до значного рівня безробіття, поширення нелегальної трудової діяльності, дедалі більшого розшарування населення за рівнем доходів. Відбувається суттєвий відплив кваліфікованої робочої сили з легального сектору економіки в нелегальний, оскільки останній пропонує значно кращі умови оплати праці.

Існуючі форми тінізації економічних процесів обумовлюють наявність в Україні значних обсягів тіньової зайнятості. Поширеними видами тіньової зайнятості є вулична торгівля, послуги населенню з будівництва, ремонтні роботи, зокрема ремонт автомобілів, приватне репетиторство, різного роду посередницька діяльність, дрібнотоварне виробництво у сільській місцевості тощо. Усі ці види діяльності здійснюються зазвичай без патентів, ліцензій, контрактів і не декларуються у податкових органах.

З метою розробки заходів щодо покращення ситуації у сфері зайнятості і підвищення рівня захищеності працівників розрізняють поняття "неформальної" і "нелегальної (тіньової) зайнятості".

Неформальний сектор поглинає певну частину вивільнених або неповністю зайнятих працівників, що частково пом’якшує напруження на ринку праці – забезпечує додатковими робочими місцями, підвищує доходи населення та розширення виробництва товарів і послуг.

Результатом діяльності неформального сектору є переважно товари і послуги, виробництво і розподіл яких є легальними. Діяльність у неформальному секторі необов’язково здійснюється з навмисним ухиленням від сплати податків і внесків на соціальне страхування, порушенням трудового законодавства тощо.

З метою вимірювання загальних обсягів зайнятості та безробіття населення, а також зайнятості населення у неформальному секторі економіки та його окремих компонентів запропоновано національну методику визначення обсягів зайнятості у неформальному секторі економіки України, яка базується на матеріалах періодичних вибіркових досліджень населення з питань економічної активності.

Нелегальна (тіньова) зайнятість може бути як у формальному, так і у неформальному секторі, може мати характер як зареєстрованої, так і не зареєстрованої легальної зайнятості.

Нелегальна праця шкодить передусім саме нелегальним працівникам, наприклад, заробітчанам за кордоном, оскільки робить їх абсолютно соціально беззахисними.

За статистикою, щорічно за кордоном офіційно працевлаштовується близько 40-60 тис. осіб, хоча виїжджає їх у десятки разів більше. При цьому працівник часто зацікавлений у нелегальній роботі не менше за свого роботодавця, оскільки може приховати свої прибутки і уникнути контролю з боку державних служб.

Серед проблем на ринку праці основною є структура зайнятості та її ефективність, що безпосередньо пов’язано з ситуацією у різних секторах економіки, нелегальною трудовою міграцію, тіньовою зайнятістю.

Зниження рівня безробіття серед населення працездатного віку пояснюється переважно скороченням пропозиції робочої сили: зменшилася кількість осіб, які тривалий час не могли знайти роботу та залишили ринок праці України через поневіряння.

Існування потужного тіньового сектору спричиняє низку серйозних проблем, серед яких:

- рішення про перехід до неофіційного сектору призводить до руйнування фіскальної (податкової) бази, необхідної для виконання державою своїх функцій;

- перебування поза межами офіційної економіки накладає обмеження на можливості розширення виробництва, а отже, економічного зростання країни;

- тіньовий сектор є каналом, чи посередником, поступового залучення до легальної економіки суто кримінальних грошей,

- значні обсяги тіньової економіки та високий рівень корупції, що з нею асоціюється, негативно впливають на інвестиційну привабливість України.

Ключовою проблемою, пов’язаною з існуванням тіньового ринку праці є нелегальні доходи громадян, не враховані і відповідно не оподатковані. При цьому податок з доходів фізичних осіб є основним джерелом наповнення місцевих бюджетів (понад 70 %), метою яких є вирішення соціальних проблем кожного окремо взятого населеного пункту.

Проблема легалізації особистих доходів має кілька вимірів:

- легалізація доходів як обов’язкове декларування поточних доходів громадян;

- включення в офіційну економіку заощаджень, що перебувають поза межами банківського обігу;

- повернення до офіційної економіки фінансового капіталу, що перебуває поза межами України.

У суспільстві рішення про перехід до тіньового сектору можуть набувати характеру епідемії, що призводить до втрати державою ресурсів, необхідних для надання населенню державних послуг належного рівня. Саме це сталося в Україні. Наслідками такого стану справ є:

- низький рівень соціального захисту громадян;

- неякісність державних послуг у сфері охорони здоров’я, освіти і культури;

- слабко розвинена соціальна інфраструктура;

- хабарництво;

- ускладнене здійснення державної економічної політики.

Порівняння існуючої у суспільстві системи стимулів і втрат від вибору громадянина сплачувати податки чи економічно існувати поза межами офіційної економіки майже однозначно вказує на переваги тіньового сектору. Особа вирішує, приховувати чи ні свої доходи, виходячи з міркувань мінімізації витрат. Економічний аналіз свідчить, що здебільшого втрати менші в неофіційному секторі. Отже, раціональна особа обиратиме неофіційний сектор.

Серед заходів державної політики, спрямованих на зменшення частки тіньового сектору ринку праці, переважали ті, що передбачають зниження ставок податків та роблять жорсткішим податкове адміністрування. Значно менше зусиль було докладено до того, щоб підвищити якість державних послуг та зробити податкові закони зрозумілішими, однозначними та передбачуваними.

Серед методів виявлення тіньової зайнятості, найпоширенішим у світі є так званий “італійський» метод, розроблений і досить давно застосовуваний Італійським інститутом статистики. Цей метод ґрунтується на вивченні витрат робочої сили, точніше, відпрацьованого робочого часу. Реальний рівень зайнятості оцінюється за даними вибіркового дослідження домашніх господарств. За різницею фактичного і офіційно зареєстрованого рівнів зайнятості визначається тіньова зайнятість [80; 84].

Для здійснення контролю за додержанням законодавства про працю на містах створюються робочі групи за участю керівників і фахівців податкових інспекцій, інспекцій праці, Пенсійного фонду, управлінь ветеринарної медицини, санітарно-епідеміологічних станцій, райвідділів при УМВС, районних і міських об'єднань організацій роботодавців, базових центрів зайнятості.

З метою легалізації тіньової зайнятості робочими групами вживаються такі організаційні заходи:

- інвентаризація стану торговельних місць на всіх ринках області та надан­ня податковим органам реєстру осіб, з якими укладено договори оренди;

- перевірка цільового використання торговельних місць підприємцями та суб'єктами господарювання (кількість торговельних місць співвідноситься з кількістю зареєстрованих найманих робітників);

- моніторинг рекламних оголошень у засобах масової інформації про надання послуг з перевезення вантажів і пасажирів, виконання ремонтних і будівельних робіт тощо, а також перевірка наявності у громадян, що надають дані послуги, ліцензій, дозволів, трудових договорів з найманими робітниками і документальним підтвердженням сплати податків;

- аналіз відповідності обсягів виконаних робіт кількості працівників на підприємствах автотранспорту, торгівлі, надання послуг, громадського харчування і будівельних підприємств з урахуванням виробничих норм;

- виявлення працюючих співробітників без оформлення трудових відносин і звірка з базою даних незайнятих громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості;

- перевірка виплати заробітної плати працівникам з метою виявлення фактів приховування доходів від оподаткування, ведення "подвійної" бухгал­те­рії, виплати зарплати за рахунок тіньових засобів.

Вирішення проблеми тінізації зайнятості потребує узгоджених зусиль держави у багатьох сферах державної політики. Детінізація потребує спеціальних зусиль та заходів та не відбуватиметься у міру розвитку ринкових відносин у країні. Але зважаючи на те, що державний сектор економіки потребує реформування, проведення зазначених реформ без урахування їх впливу на тіньову економіку містить ризики щодо їх ефективності.

Також у процесі аналізу сумнівних фінансових операцій виявлено, що основним та найбільш вразливим ланцюгом у процесі відпливу капіталів за кордон та відмивання грошей є банківська система, оскільки, незалежно від походження коштів, вони в обов'язковому порядку проходять через рахунки банківських установ, у тому числі з метою здійснення легалізації "брудних" коштів.

Враховуючи, що переважна більшість трансакцій, здійснення яких переслідує відмивання незаконно отриманих доходів, відбувається з використанням компаній-нерезидентів, особливий акцент у роботі ставиться на вдосконалення та розширення міжнародних контактів з відповідними службами інших країн.

Ставлячи завдання комплексного подолання явища відмивання тіньових коштів передусім доцільно розробити регіональні програми боротьби з цим злом за умови обов'язкової її координації як на рівні горизонтальних зв'язків – між регіонами, так і за вертикаллю - між центральними органами державного управління.

З урахуванням значного обсягу законодавчої, нормативно-правової та організаційної роботи, виконаної у даній сфері, подальший розвиток системи протидії легалізації (відмиванню) коштів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму визначатиметься такими заходами:

- затвердженням Концепції протидії легалізації (відмиванню) коштів, одержаних злочинним шляхом, на 2005-2010 роки;

- щорічним затвердженням програми протидії легалізації (відмиванню) коштів, одержаних злочинним шляхом;

- подальшим удосконаленням чинного законодавства у сфері протидії легалізації (відмиванню) коштів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму з метою приведення його у відповідність до Сорока рекомендацій та Восьми спеціальних рекомендацій FATF;

- забезпеченням формування та оприлюднення переліку осіб та організацій, причетних до терористичної діяльності;

- формуванням інфраструктури Державного комітету фінансового моніторингу;

- підвищенням якості підготовки фахівців з питань фінансового моніторингу;

- завершенням створення Єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму;

- підвищенням прозорості банківської системи України шляхом запровадження банками стандартів Базельського комітету з питань банківського нагляду "Знай свого клієнта";

- залученням неурядових організацій до боротьби з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму з метою опосередкованого впливу на фінансових посередників;

- активізацією налагодження співробітництва у даній сфері з компетентними органами інших країн;

- участю як спостерігач у Євразійській Групі з протидії легалізації кримінальних доходів та фінансуванню тероризму;

- удосконаленню критеріїв віднесення фінансових операцій до сумнівних тощо.

Детінізація економіки безпосередньо пов’язана з подоланням виявів корупції, яка є однією з основ існування тіньової економіки. Стратегічними напрямами боротьби з корупцією є послідовна демократизація всіх сфер суспільного життя, відкритість влади, прозорість та зрозумілість для населення державних рішень, діяльності управлінського апарату, розвиток громадської свідомості та активності у загальному контексті розбудови України.

Стан боротьби з корупцією та економічною злочинністю в Україні, її результати дають достатні підстави вважати, що за роки незалежності у державі не було створено належних умов для системної протидії корупції. Внаслідок антикорупційних кампаній, що періодично здійснювалися, до відповідальності притягувалися чиновники найнижчого рівня і, як правило, за дрібні правопорушення. Попри гучні політичні заяви якісних позитивних змін у цій сфері не відбулося і після Помаранчевої революції. Поодинокі резонансні справи про зловживання владою або посадовим становищем окремих вищих посадових осіб, які мали місце в Україні останнім часом, не можуть свідчити про системну боротьбу з корупцією, оскільки їх поява є скоріше наслідком протистояння "кланових" або й політичних інтересів, аніж результатом цілеспрямованої системної діяльності правоохоронних органів.

Головні зусилля в боротьбі з організованою злочинністю мають бути спрямовані на руйнування її соціальної бази через створення таких умов як для фізичних, так і юридичних осіб, за яких останнім було б матеріально невигідно здійснювати протиправні дії чи переносити свою діяльність до тіньового сектору економіки.

Серйозна боротьба зі злочинністю неможлива без подолання корупції в усіх ланках влади.

Для цього необхідно насамперед усунути державних чиновників від безпосереднього керівництва приватним підприємництвом, посилити роль громадського контролю. Законодавчим шляхом необхідно обмежити види діяльності, що потребують ліцензування, патентування тощо, максимально спростити ці процедури з метою виключення дії "особистісного фактора".

Важливо розробити систему державного контролю, яка давала б змогу своєчасно попереджати або у стислі терміни виявляти порушення законів у діяльності будь-якої підприємницької структури, посадової особи, відслідковувати міжрегіональні зв'язки кримінальних структур з виробництвом, фінансово-кредитною і банківською сферами, представниками всіх рівнів і гілок влади, політичних партій, народними депутатами тощо.

Істотне значення має включення до загальнодержавних і регіональних програм соціального і економічного розвитку розділів, що передбачають профілактику правопорушень і протидію чинникам, які породжують злочинність.

Актуальним завданням є відпрацювання механізмів:

- узгодженого виконання спільних завдань, ефективної взаємодії силових структур, місцевих органів влади, галузевих міністерств і відомств у боротьбі з організованою злочинністю;

- посилення оперативної діяльності з викриття злочинних угруповань, корумпованих зв'язків з кримінальними структурами вищих посадових осіб та інших відповідальних працівників, створення належних умов роботи оперативним та слідчим;

- забезпечення максимальної відкритості дій органів державної влади, у тому числі з використанням складових "електронного уряду";

- забезпечення для громадян та суб’єктів господарювання реальної можливості оскаржити в судах незаконні дії чиновників.

Дата добавления: 2015-05-22