Етичні засади організації психолого-педагогічних досліджень

Методи дослідження у психології педагогічній і специфіка їх застосування при роботі з дітьми дошкільного віку.

Методологія та базові принципи психолого-педагогічного пізнання.

Основні проблеми й завдання психології педагогічної на сучасному етапі її розвитку.

Об’єкт, предмет, структура та базові категорії психології педагогічної.

ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

ПСИХОЛОГІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ

Рекомендована література:

1. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005. – С. 6-43.

2. Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учебное пособие. – Ростов н/Д.: Феникс, 1997. – С. 14-24.

3. Казанская В.Г. Педагогическая психология: Учебное пособие. – СПб.: Питер, 2003. – С. 10-32, 48-80.

4. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: методологія, методи, програми, процедури: Навч. посіб. для вищ. шк. – К.: Наук. думка, 1999. – 215 с.

5. Немов Р.С. Психология. Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. В 3 кн. Кн. 2. Психология образования. – 3-е изд. – М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1998. – С. 141-148.

6. Образцов П.И. Методы и методология психолого-педагогического исследования. – СПб: Питер, 2004. – 268 с.

7. Савчин М.В. Педагогічна психологія: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2007. – С. 11-32.

8. Столяренко Л.Д. Педагогическая психология. – Ростов н/Д.: Феникс, 2000. – С. 7-15.

9. Якиманская И.С. Предмет и методы современной педагогической психологии // Вопросы психологии. – 2006. – № 6. – С. 3-13.

ПЛАН

1. ОБ’ЄКТ, ПРЕДМЕТ, СТРУКТУРА ТА БАЗОВІ КАТЕГОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ

Професійна підготовка майбутнього педагога та, зокрема, вихователя дітей дошкільного віку неможлива поза засвоєнням системи психологічних знань. Адже він, по-перше, через навчання й виховання впливатиме на розвиток психіки дитини; по-друге, у своїй діяльності регулярно використовуватиме відповідні методи дослідження та орієнтуватиметься на критерії такого розвитку. А галуззю науки, що є свого роду сполучною ланкою, важливим смисловим містком між психологічним і педагогічним знанням, виступає психологія педагогічна (педагогічна психологія).

Під зазначеною назвою паралельно мають на увазі дві дещо відмінні науки: 1) прикладна дисципліна, завданням якої виступає застосування психологічного знання у практиці педагогічної діяльності; 2) теоретична галузь психології, котра займається проблемами навчання, виховання, професійної діяльності педагога.

Перший підхід є історично більш раннім – він склався ще наприкінці ХІХ століття. Подібний погляд знаходимо у працях Е.Л.Торндайка (з 1910 р.), який проводить паралелі між педагогікою й сільським господарством, з одного боку, і психологією та ботанікою, з іншого боку (щоб виростити щось або виховати когось, потрібно знати природне підґрунтя процесу такого «вирощування»). Другий підхід ставить психологію педагогічну в один ряд із такими фундаментальними галузями, як вікова чи соціальна психологія. Саме цього погляду дотримується більшість сучасних вітчизняних науковців, оскільки він дає змогу говорити про предмет і завдання психології педагогічної як окремої науки.

Вважається, що сам термін «педагогічна психологія» вперше був запропонований відомим російським психологом і педагогом П.Ф.Каптєрєвим (1874 р.). У вступі до свого посібника з аналогічною назвою вчений зазначає, що педагогічна психологія – це така дисципліна, котра з’єднує педагогіку з психологією та веде від психології до педагогіки.

Як відомо, об’єктом науки виступає та комплексна сфера реальності, певна система, на яку спрямовується інтерес дослідників поряд із колегами з інших, у чомусь споріднених галузей знання. Традиційно такою сферою і для педагогіки, й для психології виступає людина. Отже, об’єкт дослідження психології педагогічної – людина, особистість у сукупності різних її проявів.

Предмет науки пов’язаний із тим аспектом об’єкта дослідження, котрий характерний саме для певної конкретної сфери знання і відрізняє її від усіх інших, навіть споріднених галузей. На сьогодні ще немає загальноприйнятого визначення специфіки предмета психології педагогічної і, отже, досить складно сформулювати певне одне її визначення як еталонне. Більше того, досі співіснують різні назви відповідної сфери досліджень. Так, у Європі та Америці – це, зазвичай, «шкільна психологія», «психопедагогіка» та ін.

Розкриємо погляди відомих українських і російських дослідників на специфіку предмету психології педагогічної, що, на їх думку, вивчає:

§ конкретні види діяльності та поведінки дітей, молоді у школі та в інших освітньо-виховних закладах (В.А.Крутецький);

§ структуру, характеристики, закономірності, вікові та індивідуальні особливості процесів засвоєння людиною різних видів досвіду – інтелектуального, морального, естетичного тощо (Н.Ф.Тализіна);

§ психологічні механізми навчання та виховання (Л.М.Проколієнко);

§ закономірності процесу засвоєння індивідом соціального досвіду в умовах навчально-виховної діяльності (О.В.Скрипченко);

§ факти, механізми, закономірності засвоєння соціокультурного досвіду та відповідні зміни в рівні інтелектуального та особистісного розвитку людини (дитини) як суб’єкта учбової діяльності, що організовується та управляється педагогом у різних умовах освітнього процесу (І.О.Зимняя);

§ закономірності становлення й розвитку особистості дитини у спеціально організованому освітньому процесі, метою якого виступає не тільки навчання, а й вивчення індивідуальності кожної дитини і створення необхідних психолого-педагогічних умов для її розкриття (І.С.Якиманська);

§ принципи й методи створення оптимальних умов, які б дали змогу конкретній дитині з її індивідуальним досвідом і неповторною траєкторією розвитку максимально використати свій суб’єктний потенціал для цілей самотворення (О.В.Киричук).

У цих визначеннях помітна еволюція розуміння не тільки предмету, а й базових категорій та основних завдань психології педагогічної в її пошуках свого унікального місця в системі психолого-педагогічних наук. Відповідно до свого об’єкта вона пов’язана, насамперед, з іншими галузями психології (із психологією віковою, загальною, соціальною, диференційною, психологією особистості, психологією праці, нейро- та психофізіологією, патопсихологією тощо) та з педагогікою.

Предмет психології педагогічної – полісистемний і включає у себе три основні підсистеми: процеси навчання, виховання та особу самого педагога. Відповідно до цього факту у структурі даної науки традиційно виокремлюють три основні розділи, до яких належать: 1) психологія навчання (учбової та навчальної діяльності), 2) психологія виховання, 3) психологія особистості педагога (педагогічної діяльності й педагогічного колективу).

Категорія «навчання» – значною мірою узагальнювальна назва. Адже під нею нерідко розуміються одразу три відмінні поняття: «учіння», «учбова діяльність» і «навчальна діяльність», які інколи навіть у наукових текстах неправомірно замінюють один одним. Тому варто одразу наголосити, що учіння та учбова діяльність стосуються активності дитини як суб’єкта пізнання, тоді як власне навчання, навчальну діяльність здійснює педагог (учитель і вихователь).

Умовність розмежування категорій «навчання» й «виховання» як нерозривно взаємозв’язаних складових цілісного процесу соціалізації людини сучасна психолого-педагогічна наука долає використанням єдиного спільного поняття – «освіта». Освіта – це цілеспрямований процес навчання й виховання людини в її власних інтересах, а також із врахуванням актуальних потреб і цінностей розвитку суспільства.

Поряд із застосуванням термінів «освіта» та «освітній», у педагогіці, психології педагогічній традиційно продовжують міркувати окремо про навчання і про виховання, маючи на увазі під першим поняттям, насамперед, сферу інтелектуального, розумового розвитку, а під другим – потребово-мотиваційного, ціннісно-смислового (зокрема, духовно-морального) становлення особистості.

Педагогічна діяльність – поняття вищого системного рівня, оскільки воно включає в себе цілеспрямоване і навчання, й виховання дітей, молоді, дорослих у спеціально організованих умовах. У психології педагогічній традиційно аналізуються стилі та інші соціально-психологічні особливості такої діяльності як особливого виду професійного людського спілкування.

Виходячи з розглянутих основних розділів і категорій, а також сучасних тенденцій гуманізації освіти, пропонуємо наступне робоче формулювання: психологія педагогічна вивчає психологічні факти, чинники та закономірності суб’єкт-суб’єктної взаємодії і відповідних особистісних трансформацій педагога й дитини у спеціально організованих умовах освітнього процесу.

Розшифруємо дещо детальніше окреслені складові такого визначення предмету психології педагогічної:

Ø Вивчає «факти» (реальні явища), адже саме на конкретних фактах будується й перевіряється будь-яка наукова теорія.

Ø Вивчає «чинники» («що на що впливає»), оскільки завдяки такому знанню можна стимулювати виникнення бажаних явищ й уникати появи або мінімізувати вплив небажаних.

Ø Вивчає «закономірності» (взаємозв’язок між різними феноменами), адже їх врахування дає змогу цілеспрямовано керувати освітнім процесом.

Ø Факти, чинники та закономірності – «психологічні», оскільки мається на увазі вивчення взаємозв’язку навчання й виховання, його форм і методів із «душею» дитини, тобто з її внутрішніми психічними процесами, станами, властивостями.

Ø Взаємодія педагога та дитини – «суб’єкт-суб’єктна», адже цим поняттям підкреслюється відхід вітчизняної психолого-педагогічної науки та практики від традиційних авторитарних догм і прийняття цінностей гуманістичного, дитиноцентрованого підходу.

Ø Умови освітнього процесу «спеціально організовані», тобто пропонуються відповідно до державних законів і програм, під контролем фахівців та у відповідних закладах; тоді як у всіх інших випадках відбувається значною мірою стихійне навчання й виховання.

2. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ Й ЗАВДАННЯ ПСИХОЛОГІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ЇЇ РОЗВИТКУ

Будь-яка наука має певні свої проблеми – ті питання, відповіді на які вона шукає або на які не існує однозначних відповідей; також вона має власні завдання – пов’язані з певними сферами теоретичної і практичної діяльності. Так, предмет психології педагогічної висуває ряд актуальних проблем і перед науковцями-теоретиками, і перед педагогами-практиками. Серед них найвагомішими на сьогодні є наступні:

· проблема співвідношення навчання, виховання та психічного розвитку, що є окремим аспектом більш глобальної проблеми співвідношення біологічного та соціального в людині – «яким чином і до якої межі навчання, виховання може вести за собою психічний розвиток людини, модифікуючи та оптимізуючи його?»;

· проблема знаходження і врахування сензитивних періодів розвитку в навчанні й вихованні – «коли для кожної конкретної психічної функції настає і завершується найбільш сприятливий для успішного її формування період?»;

· проблема формування психологічної готовності дитини до школи (шкільної зрілості) – «якими є усі компоненти психологічної готовності дитини до школи та як оптимізувати їх формування у кожної конкретної особи?»;

· проблема індивідуального психолого-педагогічного підходу, в тому числі, до дітей – так званих представників «групи ризику» (обдарованих, дезадаптованих, гіперактивних, агресивних, тривожних та інших) – «яким чином виявити та максимально врахувати в освітньому процесі індивідуальний потенціал розвитку тих дітей, котрі у чомусь «не такі, як усі»?».

У контексті зазначених проблем психології педагогічної вимальовуються завдання, котрі доцільно класифікувати відповідно до трьох базових її розділів – психології навчання, виховання та особистості педагога.

Оскільки предметом психології навчання виступає розвиток пізнавальної діяльності, інтелектуальних здібностей людини в умовах спеціально організованого учіння (учбової діяльності), то основними завданнями цього розділу є наступні:

1) дослідження психологічної природи, закономірностей та етапів перебігу учбової діяльності як цілеспрямованого процесу засвоєння знань, навичок, умінь;

2) встановлення психолого-педагогічних чинників і критеріїв ефективності засвоєння знань, навичок, умінь в їх співвідношенні з рівнем навчальності;

3) виявлення спектру можливостей і психологічне обґрунтування принципів управління процесами учбової діяльності та інтелектуального розвитку загалом;

4) розробка психолого-педагогічних засад індивідуалізації та диференціації навчання.

Предмет психології виховання – становлення особистості, формування її спрямованості (мотивів, інтересів, цінностей, світогляду і т.д.) у спеціально створених педагогічних умовах. У зв’язку з ним постають наступні завдання зазначеного розділу:

1) дослідження психологічних закономірностей та основних етапів формування спрямованості особистості в умовах педагогічної взаємодії з нею;

2) встановлення психолого-педагогічних чинників і критеріїв ефективності процесу виховання в його співвідношенні з рівнями та показниками вихованості;

3) виявлення спектру можливостей і психологічне обґрунтування оптимізації методів виховання, а також перевиховання (відповідних категорій осіб);

4) розробка психолого-педагогічних засад особистісно зорієнтованого виховного процесу й підтримки індивідуальності усіх вихованців.

Предмет психології особистості педагога – психологічні чинники й закономірності педагогічної діяльності в її взаємозв’язку з особливостями особистості педагога та його професійно спрямованого спілкування. Відповідно до нього постають такі завдання галузі:

1) дослідження психологічних закономірностей і структури педагогічної діяльності;

2) встановлення психологічних, особистісних особливостей людини (складових професіограми), які сприяють або перешкоджають ефективній педагогічній діяльності;

3) виявлення специфіки чинників і стилів ефективного педагогічного спілкування в різних системах («Дорослий – Дитина» та «Дорослий – Дорослий»);

4) розробка психолого-педагогічних засобів профілактики й подолання синдрому «емоційного вигорання» та інших професійних дисгармоній педагога.

Отже, логіка наукового пізнання й практичного осмислення в межах психології педагогічної вибудовується за наступною схемою: 1) психологічна реальність як основа та чинник педагогічного процесу, 2) психологічні критерії динаміки педагогічного процесу й досягнення поставлених цілей, 3) психологічне обґрунтування оптимізації управління педагогічним процесом, 4) психологічні аспекти підтримки індивідуальності усіх суб’єктів педагогічного процесу в напрямку реалізації завдань його гуманізації.

3. МЕТОДОЛОГІЯ ТА БАЗОВІ ПРИНЦИПИ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПІЗНАННЯ

Розв’язання поставлених перед психологією педагогічною завдань і проведення відповідних наукових досліджень забезпечується обґрунтуванням її методологічних засад, формулюванням вихідних принципів, а також вибором адекватних методів і методик пізнання. У загальному своєму вигляді будь-яке наукове психолого-педагогічне дослідження має наступні етапи (мал. 1):

Дата добавления: 2015-05-22