Особливості використання професійної термінології

• Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в нормативному акті певного поняття послідовно вживався один термін, а при позначенні різних, таких, що не збігаються між собою понять, використовувалися різні.
• Неточність у застосуванні терміна може спричинити неправильне розуміння правової норми.
• Існує також проблема синонімії термінів. Синоніми можуть ускладнювати спілкування й призводити до неточного розуміння юридичного тексту.
• Проблема – вживання русизмів.

До термінів у діловому мовленні висуваються такі вимоги:

1. термін повинен вживатися лише в одній формі (акта (документ), акту (дія));

2. він має вживатися з одним значенням;

3. слід суворо дотримуватися правил утворення від нього похідних форм (спонсор – спонсорський, а не спонсорувальний);

Прото деякі терміни мають кілька значень (н-д, справа).

Слід уникати використання застарілих термінів.

Підводячи підсумок. Слід сказати, що терміни – потребують до себе спеціальної уваги.
23. Джерела поповнення правничої термінології.

Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням.

Джере­лами її поповнення є використання:

1) вторинної номінації (термінологізація або ретермінологізація);

2) наявних у мові словотворчих моделей (морфологічний, морфолого-синтаксичний способи);

3) словосполучень (аналітичний спосіб);

4) іншомовних запозичень.

1. Застосування способу вторинної номінації – використання наявної в мові назви для позначення наукового поняття – поповнює термінологію кількісно (функції термінів починають виконувати слова, які раніше не були термінами) та якісно (звужується або розширюється семантика й змінюється обсяг понять).

2. Для створення термінів використовують наявні у мові способи творен­ня: морфологічний і морфолого-синтаксичний.

Незначну кількість термінів утворено префіксальним (незаконний, надвиробництво, надприбуток) та префіксально-суфіксальним (безробіття) способами.

3. Одним із найпродуктивніших шляхів поповнення терміносистем є ана­літична деривація (приблизно 70 % термінів у різних терміносистемах – це словосполучення). Серед складених назв домінують дво- та трикомпонентні терміносполуки, утворені за такими моделями: іменник + іменник (нейтральність грошей), прикметник + іменник (національне багатство), порядковий числівник + іменник (перший прибуток), дієслово + іменник (страхувати майно); прикметник + прикметник + іменник (валовий національний продукт), іменник + прикметник + іменник (емісія цінних паперів), прикметник + іменник + іменник (маркетингове дослідження ринку); кількість багатокомпонентних термінів обмежена (журнал обліку госпо­дарських операцій, закон тенденції норми прибутку до зниження). Аналітична деривація сприяє побудові структурної ієрархії: три- і багатокомпонентні терміни утворюють на основі двокомпонентного словосполучення (валовий продукт – валовий національний продукт) або на базі одного слова (податок – податок на додану вартість).

4. У розвитку української термінології спостерігаємо давню традицію входження іншомовних запозичень. Вони наявні у пам’ятках ХІ ст. (арфа, ліра, дах, шиба). У радянський період запозичення в українській мові уподіб­нювали до відповідних термінів російської мови (йон – іон, капельмайстер – капельмейстер). Тому сьогодні необхідно переглянути й виправити неточ­ності, правильно транслітерувати нові запозичення.

Дата добавления: 2015-05-08