Уманська філія 4 страница

9. Історія української культури. Київ, 2001.Том 1.

10.Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства. — К., 1994.

Тема 2. Україна в ХІV – першій половині ХVІІ ст.

1. Утвердження феодальних відносин, посилення феодально-кріпосницького гніту на українських землях (ХІV – перша половина ХVІІ ст.).

2. Культура України ХІV – першої половини ХVІІ ст.

3. Покатоличення та ополячення місцевої знаті. Виникнення братств.

4. Криза православ’я. Берестейська церковна унія та посилення національно-релігійного гніту.

5. Відокремлення Кримського ханства від золотої Орди, його залежність від турецького султана.

6. Напади турецьких і татарських загарбників на Україну.

Методичні рекомендації до теми

При вивченні теми слід з’ясувати причини посилення феодальної експлуатації українського населення. Економічний розвиток України у польсько-литовський період визначався впливами кількох факторів: пагубні наслідки монголо-татарського панування, зміна економічної ситуації в Європі, де швидко зростає попит на сільськогосподарську і промислову продукцію. Феодальне господарство повільно набуває ознак товарного, втягується в ринкові відносини. Найкращі можливості брати в них участь мали магнати. Шляхта, як завжди, змагається з ними, а також з містами і досягає своїх інтересів. Шляхетсько-магнатська влада проявляла щодалі більшу зацікавленість у багатих українських землях. Використання праці залежного селянина, забезпеченого тягловою силою і сільськогосподарським реманентом, супроводжувалося піднесенням фільварків. Фільваркова система господарювання почала складатися у XIV ст. у Галичині. Фільварок – панський маєток, що виробляв товарну продукцію, але використовував працю залежних селян-кріпаків (панщина). Помірна панщина і фільварок перетворили Україну в другій половині XVI ст. на годувальницю Європи, джерело збагачення польських, литовських і українських феодалів.

Розглядаючи питання розвитку культури, варто з’ясувати історичні умови її розвитку та перейти до засвоєння матеріалу про різні галузі культури і виявити головні тенденції в їх розвитку. Розвиток культури у зазначений період проходив у вкрай суперечливих умовах. З одного боку, розвивалися продуктивні сили, зростали міста тощо, з іншого ж — посилювався іноземний тиск на православну віру, українську мову і культуру. Але український народ не втрачав своєї самобутності. Його культура, зберігаючи нерозривність із давньоруськими традиціями, разом із тим відчувала значний вплив європейського Відродження. Найважливішим чинником піднесення національної самосвідомості, потужним рушієм етнічного розвитку на новому історичному етапі виступала українська мова. З'являються перші книги рідною мовою, зокрема Пересопницьке Євангеліє (1556— 1561 рр.). Українська мова набула такої ваги, що за рішенням Люблінського сейму 1569 р. нею стали користатися навіть у польському діловодстві.Розвиткові української мови і культури значною мірою сприяло книгодрукування. У 1561 р. в маєтку Г. Хоткевича І. Федоров і П. Мстиславець заснували першу друкарню, яка видала Псалтир та Часослов. У 1573 р., переїхавши до Львова, І. Федоров друкує «Апостола», а пізніше — повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Згодом друкарні створюються в Києві, Чернігові, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Рогатині. Найбільш потужною була друкарня Києво-Печерської лаври. У другій половині XVI ст. зароджується нова українська література, яка починалася з антикатолицької, антиуніатської полеміки. Важливу роль у формуванні національної культури грала усна народна творчість, яка відбивала найважливіші події у житті українського народу, передусім боротьбу проти турків і татар. Постає новий жанр — героїчний епос (думи, історичні пісні). Серед них — «Втеча трьох братів з Азова», «Плач невільника», «Самійло Кішка». Розвивається літописання, створюються Острозький, Густинський літописи. Велика увага в цей період приділялася освіті. В 70-х роках XVI ст. засновується Острозька академія, де вивчалися діалектика, астрономія, грецька й латинська мови. Першим ректором академії був Г. Смотрицький. В Острозькій і Львівській братських школах у другій половині XVI ст. виникає шкільний театр. Вистави відбувалися у вигляді декламацій та діалогів. Популярним був і театр ляльок — вертеп. Новий етап у розвитку української музики позначений поширенням хорового співу, народних історичних дум. Виникають перші музичні товариства. В архітектурі та живописі самобутній український стиль зазнає впливу Відродження. Будується багато фортець і замків, церков і монастирів, які прикрашаються іконами, скульптурою, різьбленням по каменю й дереву. Розвиваються ремесла — ювелірне, ковальське, гончарне. Після тривалого занепаду Київ знову стає культурним центром українських земель, і їхній розвиток набуває характеру національного відродження.Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення. Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві й породжував її активних прихильників. Моральна деградація церковних ієрархів, дезорганізація православної церкви не давали можливості їй бути гарантом збереження національних традицій. Тому перед православ'ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву, жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву, врятувати цю самобутність. На захист православ'я виступили братства — міщанські організації, створювані при парафіяльних церквах. Найбільш впливовим було львівське Успенське братство, яке мало функції контролю над духовенством. Спираючись на підтримку константинопольського патріарха, братство активно втручалось у внутрішньоцерковні справи, що не могло не викликати спротив вищого духовенства. Все це проходило паралельно активізації діяльності єзуїтських організацій у Речі Посполитій. Братства виступали проти покатоличення українського народу, проти засилля духовенства у суспільному та культурному житті. Братські школи існували в Галичині, на Волині, Поліссі. Провідною була Київська братська школа, опікувана самим гетьманом П. Сагайдачним. У 1632 р. вона об'єдналася з Лаврською школою і стала називатися Києво-Могилянською колегією, яка за рівнем викладання наближалася до західноєвропейських університетів.Г. Смотрицький написав у 1587 р. перший полемічний твір — «Ключ до царства небесного». У 1590 р. львівський єпископ Г. Балабан виступив за підписання унії. Його підтримали єпископи холмський, пінський та луцький. Вони подають заяву королеві Сигізмунду III, і той у 1592 р. відповідає згодою. У 1595 р. У Кракові папський нунцій схвалює умови унії, і 25 грудня того ж року в присутності папи римського Климента VIII вона була проголошена. Юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. в Бересті. Але собор одразу ж розколовся на дві частини — уніатську та православну. Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов'янською, а обряди православними. Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким: не сплачувало податків, отримувало місця у сеймі. Уніатська шляхта могла претендувати на державні посади. Таким чином, ватиканська ідея унії, яку й було реалізовано, означала приєднання української національної церкви до католицької. Але православний собор, що проходив водночас, не визнав правомірність рішення уніатів. Замість консолідації українське суспільство ще більше розкололося. Після Берестейського собору починається наступ на інтереси православ'я. Церковні землі передавались уніатам, православні фактично втратили вищу церковну ієрархію. Не набагато кращим було становище й греко-католицької церкви. Католицька верхівка розглядала її радше не як самостійну церковну організацію, а як засіб посилення власного впливу. Опинившись зрадниками для православних, уніати не стали й повноцінними, з погляду Риму, католиками. Отож Берестейська унія не сприяла об'єднанню православних і католиків, але в історії України ці дві церкви міцно пов'язані між собою.

Захоплення монголами Криму й Північного Причорномор'я не призвело до економічного занепаду краю, а започаткувало процес формування кримськотатарського народу. У другій половині XIV ст. Кримське намісництво стає основним володінням темника Мамая, а наприкінці століття - опорним пунктом хана Золотої Орди Тохтамиша. Впливова татарська знать схиляється до думки про його перетворення на окрему державу. Виразником інтересів знаті став Гаджі Гірей - нащадок Чингісхана. Він народився в сім'ї вигнаного з Криму представника місцевої верхівки, що знайшов притулок у Литві. Не без допомоги останньої домігся влади в намісництві й протягом 1428—1430 рр. заснував на Кримському півострові нову державу -Кримський улус, що займав південно-східну частину півострова. У 1449 р. за підтримки найвпливовіших родів Ширінів і Баринів Гаджі Гірей проголошує себе правителем Криму. В 1455 р. держава виборює самостійність і набуває статусу «великого улусу». До нього переселяються роди Аргинів і Кипчаків, розширюється територія шляхом приєднання причорноморських степів та підпорядкування прибережних міст. З розпадом Золотої Орди її спадкоємниця - Велика (Заволзька) Орда - не полишала намірів повернути до своїх володінь Кримський улус. Після смерті в 1466 р. Гаджі Гірея розпочалася боротьба за владу між його синами. Скориставшись цим, хан Великої Орди Ахмат у 1474 р. захоплює Крим. Один із провідників роду Ширінів, Емінек, звернувся по допомогу до турецького султана Мегмеда II, котрий сам хотів утвердитися в Криму. В 1475 р. турецьке військо захоплює Кафу та інші міста Південного узбережжя, включаючи Мангуп - столицю Феодоро. Утворюється турецька провінція - Кафський санджак, до якої приєднуються захоплені пізніше міста Північного Причорномор'я (Копа, Кілія та ін.). Намісником Османів у Криму призначається Емінек, котрий, враховуючи нову загрозу з боку Ахмата, в 1478 р. звернувся до султана з проханням відрядити для управління улусом сина Гаджі Гірея - Менглі Гірея. Визнавши васальну залежність від Османів, останній призначається володарем Кримського улусу. Титул хана він отримує в 1502 р. після розгрому Великої Орди й захоплення «тронного улусу». Відтоді Кримський улус стає ханатом. Кримський ханат не зумів вибороти самостійність і вимушений був визнати васальну залежність від Османської імперії.

Терени держави розширювалися і в середині XVI ст. уже становили 200 тис. кв. км. Крім власне території Криму (майже 27 тис. кв. км), до неї входили землі від гирла Дніпра до гирла Дону й р. Кубані аж до Грузії. Столицею ханату був Кирим, а згодом став Бахчисарай. Політичний устрій держави копіював золотоординський. За формою правління ханат був монархією, яку очолював хан. Формувалися адміністративні й судові органи влади. Знать складали князі (беї), котрі очолювали роди, темники (воєначальники), керівники військових підрозділів, що налічували по 1 тис. вояків, та ін. Хан мав заступників: калгу (правитель східної частини держави) й нуреддіна (правитель західної частини держави). Його влада суттєво обмежувалася князями чотирьох, а пізніше шести родів, котрі мали право збирати з'їзд родів - курултай, що розв'язував найголовніші питання, і входили до державної ради дивану. Вони ж командували значними військовими силами, могли здійснювати без відома хана військові виправи і вступати в самостійні відносини з іноземними володарями. Привілейовані члени інших родів (усіх близько 60) називалися мурзами.

Перший напад у 1474 р. кримські татари вчинили па Поділля й Галичину. Особливо великих утрат зазнало населення в околицях Кам'янця-Подільського. Галича й Збаража. Через кілька років загони кримських татар спустошили поселення Східного Поділля. Менглі Гірей 1 вересня 1482 р. напав на Київ і розгромив місто. У 1487 р. у Східне Поділля вторгнулися татари Великої Орди, які були розбиті військом руських князів і польського королевича біля Копистирина. Наступного року відбувся новий напад татар; у 1489 р. вони дограбували Київ і дуже спустошили Київщину, а взимку наступного року - Волинь. Під час повернення неподалік Заслава татари зазнали нищівної поразки від руських і польських вояків.

Особливо страхітливих масштабів набуло руйнування України наприкінці XV ст. Окрім татар, у 1498 р. вперше на Галичину напали турки, які дощенту її спустошили, забравши до полону десятки тисяч людей. У 1500 р. чамбули (загони) синів Менглі Гірея пройшли «вогнем і мечем» Брацлавщиною, Волинню, Берестейщиною, Галичиною, Люблінщиною й Сандомирщиною, спаливши багато міст і захопивши 50 тис. українських і польських бранців. Походи татар тривали і в наступні десятиліття. В цілому з 1450 по 1556 р. вони вторглися в Україну не менше 86 разів. Татари руйнували й обезлюднювали поселення, грабували майно, захоплювали ясир, гальмуючи розвиток економіки й культури. Напади татар були величезним лихом для населення українських земель, яке стало заручником неспроможності урядів Литви й Польщі організувати захист кордонів своїх держав.

Література

1. Александров В. Українське мистецтво XVI століття. // Історія в школах України. —
2004. — № 1.

2. Антонович В. Що принесла Українi унiя. – Чернiвцi, 1992.

3. Беляева С.А. Южнорусские земли во второй половине ХІІІ – ХVІ вв. – К., 1982.

4. Грабовський С., Ставроянi С., Шкляр Л. Нариси з iсторiї українського державотворення. – К., 1995.

5. Митрополит Iларiон. Князь Констянтин Острозький i його культурна праця. – Б.м., 1992.

6. Стрижак В. Кримське ханство і Україна в XV—XVIII ст. // Історія та правознавство.
— 2005. — №9.

7. Стрийковський М. Хронiка польська, литовська, жмудська i всiєї Русi // Дзвiн. – 1990. – № 1-4.

8. Субтельний О. Україна: iсторiя. – К., 1991. – С. 69-96.

9. Україна i Польща в перiод феодалiзму: Зб. наукових праць. – К., 1991.

10.Яковенко Н. Здобутки i втрати Люблiнської унiї // Київська старовина. – 1993. – № 3.

Тема 3. Українська національна революція середини ХVІІ ст.

1. Хронологія битв Визвольної війни.

2. Початок війни між Росією і Польщею (1654 – 1656 рр.).

3. Вступ Швеції у війну з Польщею. Віленське перемир’я (1656 р.).

4. Створення коаліції проти Польщі та загострення відносин з Росією. Смерть Б.Хмельницького.

5. Культура України другої половини ХVІІ ст.

Методичні рекомендації до теми

Відповідь на перше питання плану потрібно виконати у формі таблиці:

Назва битви

Дати

Кількість учасників

Результати

Необхідно зафіксувати усі відомі битви українського козацького війська в 1648 – 1657 рр.

У березні 1654 р. Польща не визнала Переяславського договору та розірвала дипломатичні відносини з Москвою. У цей час воєнні дії були зосереджені на території Брацлавщини та Волині. Протягом літа українська армія під командуванням І.Золотаренка звільняє від польсько-литовського панування Білорусь. Водночас Кримське ханство укладає союз із Річчю Посполитою проти Московії та України. Воєнні дії з осені 1654 р. до літа 1656 р. не надали відчутних переваг жодній стороні.

У липні 1655 р. війну проти Польщі розпочала Швеція. Поясніть, яку мету переслідував шведський король. Поясніть передумови підписання Віленського перемир’я, ставлення до нього козацької старшини та наслідки. Чи можна вважати підписання Віленського перемир’я фактом денонсації антипольського Переяславського договору?

Завершальний період Визвольної війни ознаменований пошуком Б.Хмельницьким нових союзників у протистоянні з Річчю Посполитою. Створюється нова антипольська коаліція у складі України, Швеції, Трансільванії. Проаналізуйте спільні дії союзників та причини невдач. Смерть Б.Хмельницького 6 серпня 1657 р. ще більше загострила політичну ситуацію в Україні. Дайте оцінку діяльності Б.Хмельницького, використовуючи висновки істориків минулого та сучасності.

При розкритті останнього питання плану старайтесь дотримуватись плану:

1. Умови розвитку культури;

2. Основні галузі та досягнення (освіта, наука, книгодрукування, фольклор, література, музика, театр, образотворче миство, архітектура). Вкажіть прізвища визначних діячів. Можна це зробити у вигляді таблиці.

3. Висновки.

Література.

1. Горобець В.М. Українська зовнішня політика після Переяслава: стратегічні цілі та тактичні відступи другої половини 1655 р.// УІЖ. – 2000. - № 1,2.

2. Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. – Львів, 1990.

3. Літопис С.Величка: В 2-х т. – К., 1991.

4. Смолій В., Степанков В. Переддень руїни (1650–1670 рр.) // Київська старовина. – 1993. – № 6.

5. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.). - К., 1999.

6. Федорук Я. Міжнародна дипломатія і політика України 1654 – 1657. – Львів, 1996.

Тема 4. Українські землі наприкінці XVII- XVIII ст.

1. Запорізька Січ та українське козацтво у ХVІІІ ст.

2. Правобережжя та західноукраїнські землі у ХVІІІ ст.

3. Інкорпорація України в державну структуру Російської і Австрійської імперій.

4. Народні рухи у ХVІІІ ст.

5. Культура України у ХVІІІ ст.

Методичні рекомендації до теми

Розгляд даної теми необхідно почати з визначення ролі запорозького козацтва у процесах національної революції, зокрема в період Руїни. На початку ХVІІІ ст. у середовищі запорожців посилились антиросійські настрої, які чим далі посилювались (поясніть, чому). Яку участь брала Запорізька Січ у Північній війні? Рубіжним у долі Запорізької Січі стала її підтримка повороту Мазепи на сторону Карла ХІІ, наслідком чого стала ліквідація Січі російським урядом у 1709 р. Запорожці змушені були заснувати Олешківську Січ у володіннях кримського хана, що негативно позначилось на становищі козацтва. Також слід звернути увагу на козацтво, яке емігрувало в Європу на чолі з П.Орликом, проаналізувати основні засади його Конституції.

Поясніть причини зруйнування Чортомлицької Січі, заснування Олешківської Січі та Нової Січі. Особливої уваги варто приділити відносинам запорожців з кримськими татарами та Османською імперією. Потрібно охарактеризувати господарську діяльність Січі по освоєнню просторів Дикого поля та військово-адміністативні одиниці – паланки. Що нового з’явилося у побуті, звичаях і культурі запорожців? Поясніть причини та обставини ліквідації Запорізької січі. Проаналізуйте, як склалась доля запорожців (Задунайська січ, Бузьке козацьке військо, Чорноморське козацтво, переселення козаків на Кубань). В завершення розкриття цього питання необхідно проаналізувати роль козацтва в історії України.

Аналіз ситуації на Правобережжі у ХVІІІ ст. потрібно провести за таким планом: 1. політичне становище, адміністративно-територіальний устрій; 2. соціально-економічне становище; 3. конфесійна ситуація (альше запровадження церковної унії); 4. народні рухи. Дайте оцінку становища Закарпаття під владою Угорщини та буковинських земель у складі Молдавського князівства. Відновлення влади Польщі на Правобережній Україні супроводжувалось відновленням порядків, які існували до повстання Б.Хмельницького – необхідно дати характеристику соціально-економічної політики по збереженню феодальних відносин, порушення Магдебурзького права, розкрити які наслідки мали ці заходи польського уряду для українського населення. На соціальні проблеми накладалися полонізація, та утиски православних, що вкрай загострювало українсько-польські стосунки і знаходило свій вихід в низці селянських повстань. В цьому ж ракурсі слід розглядати згортання діяльності братств, кризу православної церкви, відчуження її від народу.

Перехід Правобережжя під владу Російської імперії приніс ряд змін: проведення адміністративно-територіальної реформи (губерніальний поділ), ліквідація греко-католицької церкви, поява російських землевласників, заходи по поліпшення економічного становища, в той же час російський уряд йшов на поступки полякам залишаючи польські закони, Литовський статут, діловодство російською та польськими мовами. В цей же час інтереси українського населення фактично ігнорувалися.

Розглядаючи становище Східної Галичини, Закарпаття та Північної Буковини (після поділів Польщі), слід звернути увагу на їх географічне становище в складі імперії Габсбургів і розкрити як це позначалось на їх економічному розвитку. Особливу увагу звернути на зміст та наслідки реформ, що проводилися в Австрії в кінці ХVІІІ ст. На завершення відповіді необхідно порівняти становище західноукраїнських земель та Наддніпрянської України по таким параметрам: економічний розвиток, політичну та культурну ситуацію.

По третьому питанню плану потрібно проаналізувати причини та обставини трьох поділів Польщі. Також потрібно дати характеристику ролі України в російсько-турецьких війнах другої половини ХVІІІ ст. Поясніть етапи входження Північного Причорномор’я і Криму до складу Росії, заселення і господарського розвитку Південної України, заснування нових міст.

Розгляд питання народні рухи в першу чергу треба звернути увагу на територіальну їх розповсюдженість – це в основному територія Правобережжя, що знаходилась під владою Польщі. Серед причин повстань слід зазначити соціально-економічні, які зумовлювались кризою польської економіки та посиленням експлуатації селян. На економічні причини накладався національно-релігійні відносини, що зумовлювало широку базу невдоволення. Також треба звернути увагу на напівлегальне становище козацтва на території Польщі внаслідок його заборони Сеймом 1699 р. Важливим аспектом цієї проблеми є ставлення Російської імперії до виступів народних мас на території її конкурента (На прикладі виступу Семена Палія 1701-1704рр. та гайдамацького руху 1734, 1750 рр.).

Найбільшого розмаху гайдамацький рух набув у другій половині ХVІІ ст. під назвою Коліївщина, набувши характеру народно-визвольного повстання, охопивши значну територію Правобережної України. Виступи в лівобережній Україні мали локальний характер. На українських землях в складі Австрії слід звернути увагу на рух опришків (Олекса Довбуш, Василь Боюрак, Іван Бойчук).

Розгляд питання про розвиток культури України цього періоду, слід зосередити увагу на умовах її становища: ліквідація польсько-шляхетського панування на значній території України, утворення козацької республіки, наступу Росії на автономію України та продовження утисків з боку Польщі.

Значним явищем цього періоду є розвиток освіти, що готувала висококваліфіковані кадри для потреб держави. Певною мірою сприяло розвитку освіти книгодрукування. Головний напрямок державної політики Російської імперії стосовно освіти в Україні було її підпорядкування своїм інтересам, уніфікація, що руйнувала налагоджену систему. Таку ж політику проводила і Австрія.

Серед факторів, що послаблювало культурний процес в Україні слід відзначити відтік української культурної еліти до Росії, які там досягали значних успіхів.

Важливим процесом у розвитку культури цього періоду є процес відходу від релігійних канонів. Ведучим напрямком в українській культурі став стиль українського бароко. Він знайшов своє відображення як в архітектурі так і в літературі. Стосовно літератури слід звернути увагу на проникнення в писемство народної мови, що знайшла своє логічне продовження в творчості І.П.Котляревського.

Кінець ХVІІІ ст. характеризується поширенням в Україні ідей просвітництва, що знайшло своє відображення в творчості Г.Сковороди.

Література

1. Андрущенко В.Л. Федосов В.М.Запорізька Січ як український феномен. – К., 1995.

2. Борисенко В.Й., Заремба С.З. Україна козацька. - К., 1993.

3. Голобуцький В. Запорізьке козацтво. – К.,1994.

4. Грабовський С., Ставрояні С.Шкляр Л.Нариси з історії українського державотворення. – К., 1995.

5. Гуржій Олександр. Українська козацька держава в другій половині XVII—XVIII ст.: кордони, населення, право. — К., 1996.

6. Драгоманов М.П. Пропащий час: українці під Московським царством (1754-1876). //Пам'ятки України. - 1991. - № 1.

7. Історія українського козацтва. Нариси в двох томах. – Т.1. – К.,2009.

8. Козацькі Січі. - К, 1998.

9. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII - XVIII ст. –К., 1997.

10. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII—XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. — К., 1997.

11. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. — К., 1990. — Т.1-3

Тема 5. Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій.

1. Війна Росії з наполеонівською Францією та участь в ній українського народу.

2. Українська культура першої половини ХІХ ст.

3. Розвиток української культури другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст.

4. Україна напередодні революції 1905 – 1907 рр.

5. Україна в демократичній революції 1905 – 1907 рр.

6. Україна в період третьочервневої монархії (червень 1907 – липень 1914 рр.).

7. Західноукраїнські землі на початку ХХ ст.

8. Україна в роки першої світової війни.

Методичні рекомендації до теми

1. Війна Росії з наполеонівською Францією та участь в ній українського народу.

12(24) червня 1812 р. Наполеон напав на Росію. У своїх планах Наполеон значне місце приділяв Україні, яку він планував перетворити в осередок антиросійського руху. Правобережжя він обіцяв повернути польському королю, Галичину та Волинь — австрійському імператорові, Крим і Північне Причорномор'я — турецькому султану. Решта території мала ділитися на військово-адміністративні колоніальні області (наполеоніди) і стати джерелом постачання французької армії продовольством, фуражем, конями, волами і навіть солдатами. З метою не допустити антиросійського повстання на Україні, Олександр І видав маніфест, в якому закликав українське населення боронити свою землю. До козацьких та ополченських полків вступило майже 70 тис. чоловік. До війська вступало вільне селянське населення, селяни-кріпаки. У формуванні одного козачого полку брав участь видатний український поет і письменник І. Котляревський. У регулярній російській армії українці складали значний відсоток. Так, серед рядового складу він дорівнював 50%, серед молодшого офіцерського складу - 80%, старшого офіцерського складу -20%. Серед українського населення існувало два погляди на цю війну. Перший - погляд автономістів, котрі сподівалися за допомогою Наполеона здобути автономію. Другий - "консерваторів-малоросів", що схилялися до Олександра І і сподівалися після перемоги над наполеонівською армією знову поставити питання про автономію. Тому український народ пожертвував на військові потреби великі суми грошей, багато продовольства, фуражу, волів, коней, засобів транспортування, брав активну участь у будівництві оборонних споруд. На українське ополчення витрачено 9 млн. крб., 13,5 пудів срібла та кілька кілограмів золота.

Досить добре підготували до відбиття ворожого нападу Київ. Навколо міста звели нові укріплення, багато зробили на перебудові і дальшому зміцненні Печерської фортеці. Спеціально призначеному для захоплення Києва корпусу наполеонівських військ так і не вдалося прорватися навіть в Україну. У бойових діях проти наполеонівської армії брали участь 2 бузькі, 2 полтавські та 3 київські козацькі полки, ескадрон херсонських козаків, загони "лісових козаків", велике з'єднання українських та донських козаків. Особливо прославило себе українське ополчення на території Польщі під час облоги та взяття фортеці Замостя. Самовідданий патріотизм показали навіть солдати-одинаки, які з різних причин опинялися в тилу ворога. З місцевого населення вони організовували партизанські загони, які не давали спокою завойовникам (Ф. Потапов, Є. Четвертак). Вісім українських козацьких полків брали участь у так званій "битві народів" восени 1813 р. під Лейпцігом. Це була ще одна нищівна поразка наполеонівської армії, завдана їй коаліцією військ Росії, Англії, Австрії, Прусії, Саксонії, Швейцарії, Іспанії та Португалії. Переможцям відкривався прямий шлях на Париж. У березні 1814 р. шість українських козацьких полків у складі російської армії вступили до столиці Франції.

2. Українська культура першої половини ХІХ ст.

Студентам треба показати стан української культури в першій половині ХІХ ст., розкрити причини гоніння на неї з боку як російського, так і австрійського урядів. Охарактеризувати слід стан освіти, розвиток професійної освіти як відгук на потреби зростаючих капіталістичних відносин, заснування та діяльність Харківського і Київського університетів. Звернути увагу на розвиток наукових досліджень, зокрема, в галузі історії; природознавства і точних наук. Охарактеризуйте становлення нової української літератури, музичного, театрального і образотворчого мистецтва, архітектури. Традиційна побутова культура і звичаї українського народу – у вивченні етнографії.

3. Розвиток української культури другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст.

У цьому питанні потрібно висвітлити тенденції культурного розвитку та ставлення урядів Росії та Австро-Угорщини до української культури. В українській культурі другої половини XIX ст. окреслені два періоди: 50-70-ті й 80-90-ті роки. Перший можна назвати часом гуртування інтелектуальних сил у пошуках найбільш дієвих засобів збереження й піднесення національної самосвідомості, другий — пожвавленням розвитку всіх видів і форм культури, включенням її у загальнослов'янський (і світовий) духовний розвиток. Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства і придушення революцій 1848 р. в Європі культурне життя на всіх українських землях починає пожвавлюватися лише в кінці 50-х — початку 60-х років, проявляючи себе у виданні етнографічно-фольклорних, літературно-художніх збірників та альбомів ("Записки Южной Руси", "Ужинок рідного поля", "Зоря галицька", "Хата"). Виникають різні легально-просвітницькі товариства в Західній Україні: "Руська бесіда", "Матиця руська", "Просвіта" та ін. На одне з перших місць висувається діяльність київської "Громади".

Дата добавления: 2015-05-22