Чинники виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ

Виробництво представляє взаємодію чинників виробництва.

З історичним розвитком змінюються роль і значення конкретних видів виробничих ресурсів. Якщо, наприклад, у традиційній економіці ключовими були такі ресурси, як ручна праця, худоба та земля, то з переходом до індустріальної стадії на першому плані опинилися вироблені промисловістю машини й сировина. Становлення постіндустріального суспільства перетворює на головний виробничий ресурс інформацію.

Слід звернути увагу на дві класифікації чинників виробництва, які зустрічаються в економічний літературі: західну та радянську (рис. 2.2).

У західній літературі всі економічні ресурси (чинники виробництва) поділяють на:

– природні ресурси (земля);

– трудові ресурси (праця);

– капітальні ресурси (капітал);

– людський ресурс (підприємницькі здібності);

– інформаційний ресурс (інформація).

Земля (природні ресурси) – включає в себе всі природні ресурси, що застосовуються у виробничому процесі: ліси, родовища, водні ресурси.

Праця – діяльність людини, спрямована на створення життєвих благ, надання послуг, організацію функціонування господарства та суспільства й управління ними.

Капітал (самозростаюча вартість) – авансовані у виробництво товарів засоби виробництва, грошові ресурси, засоби на оплату найманої праці, які в процесі своєї продуктивної взаємодії забезпечують зростання додаткової вартості.

Підприємницькі здібності – здатність людини організовувати певне поєднання ресурсів для виробництва продукту, ухвалювати послідовні неординарні рішення, здійснювати інновації та йти на ризик.

Рис. 2.2. Класифікація чинників виробництва

Інформація – продукт взаємодії даних і адекватних їм методів, що міститься на матеріальних носіях і є об’єктом збереження, передачі та перетворення.

Нині людська цивілізація вступає в постіндустріальну стадію свого розвитку, яка характеризується, у першу чергу, двома принциповими моментами: високою інформатизацією суспільства та якісним зростанням його добробуту. З економічної точки зору інформація – це не просто відомості (знання), а «сировина» й основа для прийняття рішень. Після появи сучасної інформаційної технології стало зрозуміло, що економічна, у тому числі ділова й особливо науково-технічна інформація, стає не лише вирішальним чинником виробництва, але й одним із важливих елементів національного багатства.

За радянською літературою виділяють два чинники: особистий і речовий.

Особистий (суб’єктивний), або робоча сила (здатність людини до праці) – це сукупність фізичних і розумових здібностей, які застосовує людина в процесі виробництва споживчих благ.

Речовий (об’єктивний), або засоби виробництва– це засоби праці й предмети праці, створені людиною чи природного походження. Це ті матеріальні ресурси, за допомогою яких люди створюють блага. Засоби виробництваподіляються на засоби праці та предмети праці (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Засоби виробництва

Засоби праці – те, за допомогою чого людина впливає на предмети праці. До складу засобів праці входять природні умови праці (водоспади, припливи) і техніка – штучні, створені людиною засоби праці. Загальні умови праці – споруди, канали, дороги, водопостачання.

Предмети праці – це речі, які людина видозмінює за допомогою засобів праці, те, на що спрямована її діяльність.

Робоча сила виступає як особистийчинник виробництва.Засоби виробництва складаютьречовийчинниквиробництва. У результаті взаємодії чинників виробництва створюється продукт праці, призначений задовольняти ті чи інші потреби людей. Сама ж праця виступаєяк продуктивна сила.

Продуктивні сили суспільства – це сукупність особистих і речових чинників виробництва в їх взаємодії та взаємозв’язку.

Рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу.

Щоб суспільне виробництво стало можливим, необхідна взаємодія кількох чинників:

по-перше, це вихідні природні матеріали;

по-друге, жива людська праця;

по-третє, суспільно-економічні чинники (організація економічної діяльності, політична система, культура, національні традиції і соціально-психологічний стан людей і т. д.).

Предметом вивчення для політекономії виступає не все суспільне виробництво в його багатогранності, а лише виробничі відносини в їхній системі. По-перше, система виробничих відносин утворює економічну структуру суспільства, його економічнийбазис. Саме вони створюють стимули (або анти-стимули) для розвитку (гальмування) продуктивних сил. По-друге, виробничі відносини визначають соціальну та політичну структуру суспільства. Тобто, вони виступають основою, яка визначає політичні, правові, ідеологічні, національні, сімейні та інші суспільні відносини та інститути, котрі утворюють в сукупності надбудову суспільства.

Надбудова є формою існування базису, вона виникає на його основі, органічно з ним пов'язана, ним визначається. В той же час політика, право, мораль та інші елементи надбудови відіграють активну роль по відношенню до базису, зворотно впливають на економічні відносини, що їх породили, а через них і на розвиток продуктивних сил суспільства.

Політекономію розглядають в 2 аспектах: технічний і суспільний. Технічний виявляється в продуктивних силах суспільства, які відображають відносини «людина–природа». Суспільний аспект політекономії виражається у виробничих відносинах, які є сукупністю соціально-економічних відносин, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Виробничі відносини поділяють на техніко-організаційні і соціально-економічні. Техніко-організаційні – відносини, які називають відносинами виробництво-виробництво та втілюються в системі організації та управління економікою на різних рівнях. До них відносять: відносини грошового обігу, ціноутворення, фінансів і кредиту, поділу праці, спеціалізації і кооперування. Вони пов’язані з продуктивними силами, оскільки вони виникають в продуктивній діяльності і пов’язані з засобами виробництва. Соціально-економічні відносини – зумовлює систему зв’язків людина-людина, відносини власності на засоби виробництва.

Продуктивні сили та виробничі відноси­ни знаходяться у взаємозв'язку, взаємодії й суперечливій єдності, яка, виступає внутрішнім джерелом розвитку суспільного виробництва.

Єдність і взаємодія продуктивних та виробничих відносин утворюють спосіб виробництва.

2.3. Крива виробничих можливостей (КВМ)

Необхідність упорядкованості й організації господарського життя суспільства спричинена одвічною суперечністю розвитку людської цивілізації – безмежністю, постійним зростанням, змінами потреб і обмеженістю економічних ресурсів. Саме обмеженість ресурсів, необхідних для задоволення багатоманітних і зростаючих потре3б суспільства, є фундаментальною проблемою економіки.

Виробництво можливе при використанні всіх виробничих чинників, які є взаємозамінні, що зумовлено обмеженістю ресурсів та ефективністю їх використання.

Економіка є ефективною в разі, якщо суспільство не може збільшити виробництво одного продукту без зменшення виробництва іншого. Ефективна економіка перебуває на межі виробничих можливостей.

Крива (межа) виробничих можливостей (крива трансформації) відображає різноманітні комбінації двох товарів або послуг, які можуть бути вироблені в умовах повної зайнятості та повного обсягу виробництва в економіці з постійним обсягом ресурсів і незмінною технологією.

Крива виробничих можливостей (КВМ) будується на певних припущеннях:

– виробляються тільки два продукти;

– повна зайнятість усіх наявних ресурсів і досягнення виробничої ефективності;

– наявні чинники виробництва постійні як кількісно, так і якісно;

– технологія виробництва не змінюється (const).

Суспільство намагається використати свої рідкісні ресурси ефективно, тобто воно бажає отримати максимальну кількість корисних товарів і послуг, виготовлених із його обмежених ресурсів. Щоб цього домогтися, воно має забезпечити й повну зайнятість, і повний обсяг виробництва.

Повна зайнятість – використання всіх придатних для цього ресурсів. Робітники не можуть вимушено позбавлятися роботи; економіка повинна забезпечити роботою всіх, хто хоче й здатний працювати. Не можуть також простоювати орні землі або капітальне устаткування. При цьому слід підкреслити, що використовуватися мають тільки придатні для цього ресурси. Кожному суспільству властиві певні звичаї й усталена практика, що визначають, які саме ресурси придатні для застосування.

Повний обсяг виробництва – ресурси треба розподіляти ефективно, тобто використати таким чином, щоб вони робили найцінніший внесок у загальний обсяг продукції. Він передбачає також використання найкращих, найпередовіших із наявних технологій. Суспільство не може допустити, щоб сільські трударі косили пшеницю косою, а кукурудзу ламали руками.

Оскільки ресурси рідкісні, економіка повної зайнятості або повного обсягу виробництва не може забезпечити необмежений випуск товарів і послуг. Більше того, необхідно вирішувати, які товари й послуги слід примножувати, а від яких відмовлятися.

Для ілюстрації проблеми вибору між двома різними галузями розглянемо, наприклад, виробництво піци й комп’ютерів(табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Альтернативні можливості виробництва комп’ютерів та піци

Можливості	Комп’ютери, тис. шт.	Піца, млн. шт.
А
Б
В
Г
Д
Е

На основі таблиці 2.1 побудуємо криву виробничих можливостей (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Крива виробничих можливостей

Припустимо, що всі ресурси спрямовані на виробництво комп’ютерів. За цієї умови буде виготовлятися максимальна кількість комп’ютерів, яка тільки може бути виготовлена протягом року. Вважатимемо, що 5 тис. шт. – це максимальна кількість комп’ютерів, яку можна виготовити за існуючого рівня технологій. Аналогічно й для піци. Якщо ми відмовляємося від виробництва комп’ютерів, може бути випущено максимальну кількість піци, наприклад 15 млн. шт.

Це крайні припущення, але між ними мають місце інші витрати. Якщо суспільство бажає пожертвувати певною кількістю комп’ютерів, то ми зможемо збільшити виробництво певної кількості піци.

Ця крива показує, що економіка повної зайнятості задля виробництва одного товару неодмінно має поступитися виробництвом іншого товару. Це означає, що деякі ресурси можуть бути переключені з випуску одного товару на випуск іншого.

Усі точки на к ривій виробничих можливостей показують різні варіанти (комбінації) виробництва двох благ (наприклад, точки А, Б, В, Г, Д та Е).

Будь-яка точка всередині кривої вказує на те, що ресурси використовуються неповністю, неефективно (наприклад, точка М).

Точки поза кривою виробничих можливостей указують на недосяжне, нереальне використання ресурсів при даних припущеннях (наприклад, точка Н).

Крива виробничих можливостей похилена вправо та вниз. Це підкреслює ту обставину, що в умовах повної зайнятості такий вибір означає відмову від одних товарів і заміну їх іншими.

Крім того, ця крива є опуклою лінією, що пов’язане з тим, що в будь-який момент економіка в умовах повної зайнятості та виробничої ефективності повинна жертвувати частиною одного продукту, щоб збільшити виробництво іншого (більша кількість комп’ютерів – менша кількість піц).

Опуклість кривої характеризує закон зростання альтернативних витрат.Під альтернативними витратами будемо розуміти те, від чого потрібно відмовитися заради одержання додаткової одиниці іншого блага.

На основі цього можна сформулювати закон зростання альтернативних витрат: при заміні виробництва одного товару виробництвом іншого за повної зайнятості ресурсів альтернативні витрати другого виробництва зростають.

Дата добавления: 2015-05-22