Економічна ефективність – це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої й уречевленої праці. 2 страница

Він наголошував на відсутності ієрархічної структури потреб, але зауважував, що задоволення потреб нижчого рівня впливає на бажання вищого рівня й навпаки. Якщо А. Маслоу бачив індивіда, який рухається нагору драбиною ієрархії потреб, то К. Алдерфер аналізував дії людей, у яких у міру зміни умов наперед виходить одна з трьох основних потреб.

Заслуговує на увагу й підхід іншого вченого – Д. Макклеланда до класифікації потреб, який виокремив три категорії людських потреб:

– приєднання – потреба в налагодженні й підтриманні міжособових відносин;

– влади – потреба в навичках впливу та встановлення контролю за вчинками (діями) інших людей, впливу на перебіг подій;

– досягнення – потреба брати на себе особисту відповідальність і домагатися успішного виконання завдань.

Широко популярна й двосекторна теорія мотивації Ф. Герцберга, який дійшов висновку, що можна виокремити фактори, які викликають задоволення виконуваною роботою, і ті, що спричиняють невдоволення працею. Роль зазначених факторів у формуванні (виникненні) негативних щодо роботи почуттів була незначною. Виявилося, що негативні емоції спричинилися: політикою компанії й адмініструванням; інспекціями та контролем; рівнем заробітної плати; міжособистісними стосунками; умовами праці. У своїх працях Б. Шамір пропонує як доповнення до визнаних теорій мотивації повнішу теорію самоконцепції, у центрі уваги якої – засоби залучення людини до праці, зумовлені цінностями й виявом індивідуальності. Він зазначає, що теорія самоконцепції набагато ширша, ніж інструментальна градація індивідуальних потреб людей у короткочасному періоді. Вона також пов’язана з трансформаційними теоріями керівництва, згідно з якими лідер має можливість дати індивідам свободу дій, спрямованих на втілення власної мрії й задоволення нагальних потреб.

Заслуговують на увагу теоретичні міркування Д. Макгрегора, що незабаром повинна з’явитися «нова теорія управління людськими ресурсами», яка має інтегрувати цілі організації й індивідуумів. Існують індивідуальні та національні відмінності в структурі потреб, які варто враховувати в роботі суб’єктів господарювання на різних структурних рівнях.

Усебічне комплексне вивчення системи економічних потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації за різними критеріями.

1. За характером виникнення:

ü базові (первинні), пов’язані із самим існуванням людини: повітря, їжа, тепло тощо;

ü вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.

2. За засобами задоволення:

ü матеріальні (потреби в матеріальних благах): автомобіль, меблі, взуття;

ü нематеріальні задовольняються за допомогою послуг освіти, культури, медицини, транспорту, зв’язку, послуги юридичних служб.

3. За нагальністю задоволення:

ü першочергові (предмети першої необхідності): засоби гігієни, медикаменти;

ü другорядні (предмети розкоші): косметика, парфумерія, діаманти, норкові шуби.

Слід зауважити, що те, яке є предметом розкоші для однієї людини, може бути предметом звичайного вжитку для іншої, і, навпаки, те, що раніше було предметом розкоші, нині може бути предметом першого вжитку (наприклад, ноутбук).

4. За можливостями задоволення:

ü насичені, вгамовані (мають чітку межу й можливість повного задоволення): за короткий проміжок часу можна отримати достатню кількість зубної пасти; захист докторської дисертації;

ü ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення): потреби населення країни у квартирах.

5. За участю у відтворювальному процесі:

ü виробничі (потреби в засобах виробництва);

ü невиробничі (потреби в споживчих благах).

6. За суб’єктами вияву:

ü індивідуальні (виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності індивіда): продукти харчування, одяг, житло;

ü колективні, групові (потреби групи людей, колективу): громадський транспорт, музей, кафе, школа, храм;

ü суспільні (потреби функціонування та розвитку суспіль­ства в цілому): мир, політична стабільність, охорона навколишнього середовища, економічне зростання, зниження рівня інфляції.

7. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:

ü абсолютні (перспективні потреби, які мають абстракт­ний характер і є орієнтиром економічного розвитку): інтернет-магазини, культура обслуговування;

ü дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду): товари-поштою;

ü платоспроможні (визначаються платоспроможним попи­том): мобільні телефони;

ü фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами): домашній телефон.

8. За об ’ єктами:

ü фізіологічні потреби, зумовлені існуванням і розвитком людини як біологічної істоти (їжа, повітря, вода, тепло);

ü соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини: соціальне страхування, виховання дітей, спілкування тощо);

ü духовні потреби, зумовлені розвитком людини як особистості: творчість, відвідування театрів, картинних галерей.

9. За сферами діяльності:

ü потреба в праці: сприятливі умови праці й навчання, потреба в кваліфікованому керівництві та сприятливому кліматі в колективі;

ü потреба у відпочинку: дозвілля.

10. За ефектом дії:

ü раціональні – якщо вигоди, отримані в процесі задоволення потреб, перевищують витрати на їхнє задоволення;

ü нераціональні – якщо вигоди, отримані при споживанні, завдають шкоди або можуть призвести до негативних наслідків у майбутньому.

Класифікація потреб за Маслоу будується за критерієм значимості й містить: фізіологічні потреби, потреби в безпеці, соціальні потреби, потреби у визнанні та потреби в самореалізації.

«Піраміда потреб» Абрахама Маслоу ілюструє стійку ієрархію переваг, відповідно до якої кожна наступна група потреб виявляється та задовольняється після задоволення потреб попереднього рівня (рис. 3.1).

Водночас критики «ієрархічної» класифікації потреб звертають увагу на такі риси:

– зазначений підхід не враховує індивідуальні інтереси та потреби людей;

– концепція послідовного задоволення потреб не знаходить підтвердження на практиці;

– автори не визначають той мінімальний рівень потреб, який можна вважати достатнім для переходу до задоволення потреб наступного, вищого рівня.

Рис. 3.1. Піраміда Маслоу

На формування та зміну потреб людей впливають такі основні чинники: вік, стать, культурні традиції й звичаї, кліматичні умови, стан здоров’я, рівень освіти, професія, національна належність, рівень доходів.

Суспільні потреби поділяються на економічні та неекономічні. Ті потреби, для задоволення яких є необхідним продукт як резуль­тат виробництва, називають економічними.

Економічні потреби можна визначити як ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної ді­яльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини. Задоволення економічних потреб здійснюється в процесі споживання. Спожитий продукт або послуга породжує нові потреби. Так відбувається відтворення економічних потреб. Ці потреби розподіляються на виробничі й особисті. Виробничі потреби – це потреби у виробничих ресурсах. Вони задовольняються в процесі виробничого споживання засобів і предметів праці, елементів природного середовища та робочої сили. Особисті потреби – це потреби людей у різноманітних життєвих благах, які поділяються на фізичні, інтелектуальні та соціальні.

Потреби людей визначають їх життя. Вони виникають з ставлення людей до умов їх життя. Різні умови життя й середовища диктують ті або інші потреби, їх структуру чи різний сенс життя.

Безперервний економічний і духовний прогрес суспільства неминуче зумовлює як кількісне, так і якісне зростання потреб. Виникнення нових потреб супроводжується постійним урізноманітненням, примноженням, збагаченням та ускладненням їхньої структури. Прагнення задовольнити зростаючі потреби є спонукальним мотивом удосконалення економічної діяльності, нарощування виробництва економічних благ і поліпшення їхніх якісних характеристик. Однак зростання та розвиток потреб завжди випереджають можливості виробництва й не збігаються з рівнем фактичного споживання. У цьому виявляєть­ся авангардна роль потреб, що знайшла відтворення в економічному законі зростання потреб.

Всезагальний економічний закон зростання потреб відображає внутрішньонеобхідні, суттєві й сталі зв’язки між виробництвом і споживанням, потребами й існуючими можливостями їхнього задоволення. Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу все нових і нових потреб.

Рівень реалізації закону зростання особистих потреб можна виразити у вигляді такої формули:

(3.1)

Що було б, якби людські потреби можна було повністю задовольнити? Тоді, напевно, будь-який товар або послугу виробляли б в необмеженій кількості, утратили б зміст проблеми розподілу товарів і доходів, не було б економічних благ, які є обмежені, усі продукти були б безкоштовними тощо.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему. Вони задовольняються в процесі споживання. Засоби задоволення людських потреб називаються благами.

Розрізняють такі блага:

– неуречевлені (сонячне світло, здоров’я, спілкування);

– уречевлені (дари природи, їжа, одяг, житло тощо);

– неекономічні (необмежені, надані природою без зусиль людини, їхні обсяги перевищують людські потреби);

– економічні (обмежені, такі, що є результатом чи об’єктом економічної діяльності, обсяги яких менші за існуючі потреби).

Благо – це те, що задовольняє людську потребу (предмет, явище, процес).

Таким чином, потреби й виробництво перебувають у суперечливій залежності взаємовпливу та взаємозумовленості. Потреби в споживанні породжують стимули до виробництва. Виробництво задовольняє існуючі та породжує нові потреби.

3.2. Економічні інтереси, їх взаємодія з потребами, споживанням і виробництвом

Завдяки економічним потребам здійснюється взаємозв’язок інтересів, цілей людей, з одного боку, і засобів та умов життя людей – з іншого. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.

Інтерес – форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб’єктів.

Економічні інтереси – усвідомлене прагнення суб’єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності (рис. 2.3).

Рис. 3.2. Взаємозв’язок потреб та інтересів

За своєю сутністю економічні інтереси є об’єктивними. Вони відображають місце й роль суб’єктів господарювання в системі суспільного поділу праці й економічних відносин. Водночас економічні інтереси є суб’єктивними й завжди мають своїх носіїв.

Суб’єкти економічних інтересів – окремі індивіди, домогосподарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.

Об’єкти економічних інтересів – економічні блага (това­ри, послуги, інформація тощо).

Плюралізм економічних потреб породжує багатоманітність економічних інтересів, які утворюють складну та динамічну систему, багатовимірну у фазах відтворення, у просторі та часі, у статиці та динаміці. Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями.

1. За суб’єктами:

ü особисті;

ü колективні, групові;

ü суспільні.

В особистому інтересі проявляються відносини між працівником і суспільством або підприємством щодо вирішення трудових суперечок, умов праці. Колективні інтереси фіксуються при укладанні трудових договорів і реалізуються в процесі спільної праці, участі в розподілі прибутку. Суспільні інтереси держава реалізує через засоби економічної політики, розподіл національного доходу, проведення політики соціального захисту.

2. За нагальністю, важливістю:

ü головні, першочергові;

ü другорядні (морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, інтереси режиму праці й відпочинку, грошово-фінансові, майнові).

3. За часовою ознакою:

ü поточні;

ü перспективні.

4. За об’єктами:

ü майнові;

ü фінансові;

ü інтелектуальні.

5. За ступенем усвідомлення:

ü дійсні;

ü уявні.

6. За можливостями реалізації:

ü реальні;

ü утопічні.

Суб’єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці:

– економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих цін та особистих доходів;

– економічні інтереси підприємців спрямовані на макси­мізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкуренто­спроможності продукції;

– економічні інтереси держави спрямовані на створення умов реалізації потреб суспільства в цілому.

Зміст інтересів визначається матеріальними умовами життя, місцем, яке вони посідають в історико-конкретних виробничих відносинах, а також політичними, моральними та соціальними чинниками.

В інтересах людей знаходить своє відображення їх класова належність. Так, клас капіталістів має інтереси, відмінні від інтересів робітничого класу чи селянства. Для капіталістів, які є власниками промислових, торговельних підприємств, транспортних систем тощо, економічний інтерес полягає в розширенні масштабів власного виробництва, нагромадженні капіталу, зростанні особистого багатства й споживання. У робітника свій інтерес – знайти роботу, підвищити кваліфікацію, заробити на життя, мати можливість утримувати сім’ю, своєчасно заплатити за квартиру чи за лікування.

В особистому інтересі проявляються відносини між працівником і суспільством у цілому, а також між працівником і підприємством за формами участі у виробництві, розподілом доходів, вирішенням трудових суперечок, умовами праці й побуту та ін.

Крім особистих і класових інтересів, існують також інтереси трудових колективів та економічні інтереси держави. Інтереси трудових колективів фіксуються при укладанні трудових договорів і реалізуються в процесі спільної праці, участі в розподілі прибутку, підтриманні соціального партнерства тощо. Держава реалізує свої економічні інтереси, які за суттю можна вважати загальнонародними: засоби економічної політики, розподіл національного доходу, регулювання суспільного виробництва, проведення політики соціального захисту. Роль економічних інтересів держави як своєрідної форми загальнонародних інтересів поступово зростає. Держава, крім того, виконує функцію згладжування суперечностей між інтересами класів і соціальних груп.

3.3. Суть, критерії та рушійні сили економічного прогресу

Поняття «прогрес» походить від латинського слова progressive, що означає рух вперед, поступальний розвиток суспільства по висхідній лінії, від менш досконалих до більш досконалих форм. З цього погляду економічний прогрес означає поступальний розвиток усієї економічної системи, кожного її елемента: продуктивних сил, виробничих відносин та господарського механізму.

Конкретніше прогрес технологічного способу виробництва виражається в переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до способу виробництва, що ґрунтується на машинній праці, а від нього – до технологічного спосо­бу виробництва, в основі якого лежить автоматизована праця.

Рух уперед у межах виробничих відносин знаходить концентрований вияв у еволюції типів і форм власності: від індивідуальної до колективної (у різних її ви­дах і ступенях зрілості), від колективної – до державної та наддержавної (або інтегрованої) форми власності.

Прогрес господарського механізму виражається в еволюції ринкових важелів управління економікою, поступовому переході його до державного, до раціонального поєднан­ня державних і ринкових важелів, а згодом до наднаціо­нальних форм і методів управління економікою в межах регіональних об'єднань.

Економічний прогрес – основа суспільного прогресу, складовими елементами якого (крім економічної) є соці­альна, правова, політична, національна, культурна, ду­ховна та інші сторони прогресу. Загалом такий рух упе­ред виражається в послідовній зміні суспільно-економіч­них формацій. Загальною тенденцією історичного розвит­ку є поступовий перехід від суспільних систем, зумовле­них природними факторами (географічним середовищем, кількістю населення), до складніших систем, прогрес яких забезпечується зростанням кількості факторів і джерел розвитку. Так, у сучасних умовах якісно новими факторами суспільного, у тому числі економічного, про­гресу є науково-технічний прогрес, раціональне держав­не регулювання економіки, дух народу, енергія й актив­ність нації, національна психологія та свідомість людей.

Науково-технічний прогрес (НТП) — поступальний, органічно взаємопов'язаний розвиток науки й техніки, що зумовлює еволюційні та революційні зміни в межах технологічного способу виробництва. А опосередковано – зміни інших елементів економічної системи (організаційно-економічних відносин, економічної власності та господарського механізму), всієї сукупності суспільних відносин (соціальних, політичних, правових та ін.).

Виділяють дві основні форми науково-технічного прогресу (НТП): еволюційну та революційну. Еволюційна форма передбачає найбільш повне й досконале ви­користання у виробництві одного й того ж науково-технічного принципу, тобто, вона пов'язана з вдосконаленням діючих технологій, частковою модернізацією діючих машин і устаткування.

Революційна форма означає перехід від використання у вироб­ництві якісно нових науково-технічних принципів до введення принципово нових технологічних систем. Це дає можливість забезпечувати кардинальне зростання ефективності виробництва, яке вимірюється не відсотками, а разами.

У загальному плані змістом економічного прогресу є зростання ефективності виробництва.

Фактично ефективність – це ступінь і якість використання факторів виробництва: робочої сили, засобів і предметів праці. Кожен з цих факторів має свій показник використання, який в той же час є складовою частиною загального показника ефективності суспільного виробництва.

Показником використання робочої сили є продуктивність праці. Показником використання засобів праці виступає капіталовіддача. Ступінь використання предметів праці (сировини, матеріалів) вимірюється показником матеріаловіддачі.

Найбільш загальною рушійною силою розвитку еко­номічної системи є суперечлива взаємодія виробництва й споживання. Потреба в споживанні породжує стимули до виробництва, але й сама потреба виникає з виробництва, породжується виробництвом.

Дата добавления: 2015-05-22