Маслоу А. Мотивация и личность. Перевод с англ Татлыбаевой AM - СПб.: Евразия, 2001. - С. 223-254. 1 страница

І уявіть собі, у результаті свого дослідження я дійшов до одного дуже банального висновку. Досконалих людей немає! Є люди, яких можна назвати хорошими, дуже хорошими і навіть великими. Є творці, провидці, пророки, святі, люди, здатні підняти людей і повести їх за собою. Таких людей небагато, їх лічені одиниці, але вже сам факт їхнього існування вселяє в нас надію на краще, дозволяє з оптимізмом дивитися в майбутнє, тому що показує нам, яких висот може досягти людина, спрямована до саморозвитку. Але навіть ці люди недосконалі — їм, як і простим смертним, знайома нудьга, роздратування, гнів, егоїзм і депресія. Щоб не відчувати гірких розчарувань, ми повинні звільнитися від ілюзій щодо людської природи, повинні дивитися на неї тверезим поглядом.

І нарешті, ці люди, як я вже казав, не вільні від почуття провини, від сорому і тривоги, від самозвинувачення, самоїдства і внутрішніх конфліктів. Але це ще не дозволяє нам відмовляти їм у праві називатися здоровими людьми, тому що їхнє почуття провини принципово відрізняється від провини невротика.

Навіть їх доброта, їх великодушність часом стають недоліком, тому що змушують їх помилятися. Наприклад, чоловік, який вирізняється великодушністю, з жалості не зважується залишити некохану дружину, або годинами вислуховує скарги любителя поплакатися в жилетку, або утримує якогось негідника чи психопата.

Можна згадати ще про одну особливість цих людей, яка безпосередньо пов'язана з їх служінням. Занурюючись в якусь проблему, гранично концентруючись на ній, вони можуть просто забути про своїх близьких, про їхні потреби, турботи і тривоги. У такі хвилини для них не існує нічого, крім їхньої справи, все інше стає несуттєвим. У такі хвилини вони не чують звернених до них питань, не виходять до гостей, забувають про елементарну ввічливість, можуть скривдити і навіть образити дорогих їм людей. Інші негативні (з погляду оточуючих) наслідки такої відстороненості перелічені вище.

Її до всіх чортів, шокувавши своєю поведінкою і гостей, і господарів будинку. Звичайно, можна було б сказати, що немов так і треба обходитися з дурнями, якби не одна обставина — поставлена на місце дама страшенно образилася, причому не тільки на свою кривдницю, але і на господарів будинку. І якщо наша героїня хотіла позбутися від набридлої співбесідниці, то господарі зовсім не хотіли розривати стосунки з нею.

У ході дослідження я все більше переконувався в тому, що такого роду ефективність сприймання, виявлена спочатку тільки в сфері взаємин з людьми, потрібно розуміти набагато ширше. Вона поширюється на дуже багато аспектів реальності — практично на всі досліджені нами. Живопис, музика, інтелектуальні і наукові проблеми, політичні і суспільні події — у будь-якій сфері життя ці люди вміли миттєво розглянути приховану сутність явищ, яка зазвичай залишалася непоміченою іншими людьми. їхні прогнози, яких би сфер життя вони не стосувалися і на які б убогі факти не спиралися, дуже часто виявлялися правипьними. Ми схильні розуміти це так, що актуалізована людина відштовхується у своїх судженнях від фактів, а не від особистих песимістичних чи оптимістичних установок, бажань, страхів, надій і тривог.

ЕФЕКТИВНЕ СПРИЙМАННЯ РЕАЛЬНОСТІ І КОМФОРТНІ ВЗАЄМИНИ З РЕАЛЬНІСТЮ

Я узагальнив свої враження, проаналізував їх і знайшов кілька характеристик, властивих усім самоактуалізованим людям. Зрозуміло, що ці характеристики вимагають подальшого клінічного й експериментального дослідження.

Саме тому, що процес збору інформації найчастіше був нестандартизований, а також через нечисленність досліджуваних і неможливість зібрати повну інформацію про декого з них, я не можу представити вам ніяких кількісних даних, ніяких цифр. Єдине, чим я можу поділитися з вами — це ряд вражень, які, як мені здається, містять у собі чимало цінної інформації.

Досліджуване явище. Цей процес можна порівняти з тим, як у повсякденному житті ми формуємо своє враження про оточуючих людей в ході спілкування з ними. Дуже рідко мені вдавалося звести спілкування з людьми похилого віку в рамки структурованої експериментальної ситуації, вмовити їх на участь у цілеспрямованому обстеженні за допомогою стандартизованих опитувальників чи тестів (хоча з молодими досліджуваними це було можливо). Я спілкувався з ними неформально, намагаючись, щоб зовні це було схожим на звичайну бесіду. Крім того, при кожному зручному випадку я ставив цікаві для мене питання моїм друзям і родичам.

Процес збору інформації в ході нашого дослідження полягав не стільки в нагромадженні специфічних дискретних фактів, скільки в постійному русі до того, щоб сформувати загальне, цілісне враження про

ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ'Я

ДОСЛІДЖЕННЯ

Перше, на що звертаєш увагу, спілкуючись із самоактуалізованою людиною, так це на її разючу здатність розпізнавати найменший прояв неправди, фальші чи нещирості. Оцінки цих людей на диво точні, Неформалізований експеримент, у якому брали участь студенти коледжу, виявив одну чітко виражену тенденцію: студенти, які мали високі показники за тестом базової безпеки (тобто здорові студенти), оцінювали своїх викладачів набагато більш точно і правильно, ніж студенти, які мали низькі показники за цим тестом.

Спочатку я назвав цю впастивість "хорошим смаком" чи "розсудливістю", усвідомлюючи всю неточність цих термінів. Але поступово в мене з'явпялося все більше підстав (про деякі з них я

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

_________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ____________________________________________

розповім нижче) говорити не стільки про смак, скільки про сприймання, і зрештою я переконався, що цю характеристику правильніше було б назвати "здатністю до сприймання фактів" (на відміну від схильності до сприймання світу через призму стійких і загальноприйнятих думок чи уявлень). Я сподіваюся, що цей мій висновок, чи точніше, припущення, коли-небудь знайде собі експериментальне підтвердження.

Адже якщо нам вдасться це довести, то наслідки, які приведе за собою визнання цього факту, будуть дійсно революційними. Англійський психоаналітик Моні-Кірл вже заявив, що невротик — це не просто малоефективна особистість, це особистість абсолютно неефективна. Ми можемо сказати так хоча б тому, що невротик не може сприймати реальність настільки ж ясно й ефективно, як сприймає її здорова людина. Невротик хворий не тільки емоційно — він хворий когнітивно! Якщо ми визначимо здоров'я і невроз відповідно як правильне і неправильне сприймання реальності, то перед нами з усією неминучістю постане проблема факту і його значення, або оцінки, або, інакше кажучи, проблема єдності реального і ціннісного. Це означає тільки одне — ми вже не можемо скоса дивитися на цінності і віддавати їх на відкуп крикунів і релігійних проповідників, настав час зробити їх об'єктом емпіричного дослідження. Той, хто коли-небудь зіштовхувався з цією проблемою, розуміє, що саме вона повинна стати фундаментом справжньої науки про цінності, яка, у свою чергу, ляже в основу нового розуміння етики, соціальних відносин, політики, релігії і т.п.

Здається зовсім очевидним, що порушення адаптації і неврози можуть знизити гостроту зорової перцепції, дотику, нюху. Але можливо також, що ми знайдемо аналогічний ефект і в інших сферах сприймання, які не мають прямого відношення до фізіології, — на користь такої можливості говорить хоча б експеримент, у якому вивчався ефект установки. Я переконаний — рано чи пізно ми одержимо експериментальні підтвердження тому, що сприймання здорових людей в набагато меншій мірі, ніж сприймання хворих людей, піддається впливу бажань, потреб і упереджень. Можна також припустити, що саме ця, апріорна ефективність сприймання самоактуалізованих людей зумовлює їхню розсудливість, здатність бачити істину, їхню логічність, вміння приходити до правильних висновків, тобто когнітивну ефективність.

Більш висока якість взаємодії з реальністю виявляється в цих людей і в тому, що їм не складає зусиль відрізнити оригінальне від банального, конкретне від абстрактного, ідеографічне від рубрифікованого. Вони прагнуть жити в реальному світі, їм не до вподоби штучно створювані світи абстракцій, вихолощених понять, умоглядних уявлень і стереотипів, світи, у яких довічно поселяється більшість наших сучасників. Самоактуалізованій людині вочевидь більше до душі мати справу з тим, що є в неї під рукою, з реальними подіями і явищами, а не зі своїми власними бажаннями, надіями і страхами, не з упередженнями і забобонами оточення. "Наївне сприймання" — так охарактеризував цю здатність Герберт Рід. Винятково багатообіцяючою здається мені ще одна особливість самоактуалізованих людей — їхнє ставлення до невідомого. Дослідження цієї особливості може стати свого роду мостом, який з'єднує академічний і клінічний розділи психологічного знання. Здорових, самоактуалізованих людей не лякає невідомість, невизначеність, не лякає їх так, як лякає серед^ньостатистичну людину. Вони ставляться до неї зовсім спокійно, не бачать у ній загрози чи небезпеки для себе. Навпаки, все невідоме, неструктуроване притягує і вабить їх. Вони не тільки не бояться незвіданого, але вітають його. Дуже показовою в цьому сенсі є твердження Ейнштейна: "Найпрекрасніше у світі — це таємниця. Вона є джерелом мистецтва і науки".

Істинно, цих людей можна назвати інтелектуалами, дослідниками, вченими; дуже легко вважати, що вся справа тут саме і полягає в інтелектуальній силі, однак нам відома безліч прикладів високоінтелектуальних людей, які незважаючи на свій високий IQ, чи то через слабкість, чи то через острах, чи то через конвенційність, чи через якісь інші особистісні дефекти, усе своє життя займалися дрібними проблемами, відшліфовували до блиску давно відомі факти, поєднуючи їх у групи і розділяючи на підкатегорії, — словом, займалися всякою нісенітницею, замість того, щоб здійснювати відкриття, як личить справжньому вченому.

Невідомість не лякає здорових людей, і тому вони не піддаються забобонам: вони не ціпеніють перед чорною кішкою, не плюють через плече, не схрещують пальці, — словом, їх не тягне на дії, до яких вдаються звичайні люди, бажаючи вберегтися від вдаваних небезпек. Вони не цураються незвіданого і не біжать від непізнаного, не заперечують його і не роблять вигляд, що його не існує, і в той же час вони не схильні сприймати його через призму упереджених суджень і сформованих стереотипів, не намагаються відразу ж визначити і позначити його. їх не можна назвати прихильниками знайомого і зрозумілого, вони спрямовані до пізнання ще не відкритих істин, але їхній пошук правди — це не те катастрофічне прагнення до безпеки, впевненості, визначеності і порядку, яке знайшов Гольдштейн у пацієнтів із травмами мозку, і не те, що властиве компульсивно-обсесивним невротикам. Ці люди зовсім вільно можуть дозволити собі — коли ситуація вимагає того — безладність, недбалість, неакуратність, анархізм, бардак, непевність, неточність, нерішучість, сумніви, навіть страх (усе це цілком припустимо, а іноді навіть необхідно як у науці, так і в мистецтві, не говорячи вже про життя як таке).

Таким чином, невпевненість, сумніви, стан невизначеності, такі болісні і тяжкі для більшості звичайних людей, стимулюють самоактуалізовану особистість, спонукують її до дослідження і пізнання.

ПРИЙНЯТТЯ (СЕБЕ, ІНШИХ, ПРИРОДИ)

Мені здається, що дуже багато характеристик, які відрізняють самоактуалізованих людей, характеристики, які, на перший погляд, начебто не мають глибинних детермінант, які здаються зовсім відособленими, не зв'язаними один з одним, насправді можна зрозуміти як різні похідні чи різні форми прояву однієї основної, фундаментальної установки, а саме — відсутності самодостатнього почуття провини і сорому. Інша справа невротик — почуття провини мучить його, він поневолений соромом і спонукається тривогою. Так що там невротик! Навіть середньостатистичний представник нашої культури, так звана нормальна людина готова піддатися переживанню провини, сорому і тривоги навіть у тих випадках, в яких це зовсім не обов'язково. Але здорова людина тим і відрізняється від середньостатистичної, що вона живе в злагоді із собою, і якщо вже на те пішло, не занадто засмучується з приводу своїх недоліків.

Вона приймає свою сутність, далеко не завжди ідеальну, з усіма властивими їй вадами і недоліками. Говорячи про це, я зовсім не маю на увазі, що їй властиве самовдоволення і самозамилування, що вона абсолютно задоволена собою. Я

3«€>роцький ММ., Савиченко О.М.. Тичина І.М.

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

______________________________________ На&ч&гчлний посївник ___________________________________________

хочу сказати, що вона вміє співіснувати зі своїми слабкостями, приймає свою гріховність і порочність, вміє ставитися до них так само просто, як ми ставимося до природи. Адже ми не скаржимося на те, що вода мокра, що каміння важке, а дерева восени жовтіють. Як дитина дивиться на світ наївними, широко розкритими очима, нічого не очікуючи і не вимагаючи від нього, не критикуючи і не заперечуючи його, просто спостерігаючи те, що являється її погляду, точно так само самоактуалізована людина сприймає свою людську природу, природу інших людей. Це, звичайно ж, не той тип смиренності, який проповідується на Сході, хоча і смиренність властива цим людям — особливо коли вони опиняються перед обличчям важкої хвороби і смерті.

Відзначте, характеристика, про яку я веду мову тепер, має безпосереднє відношення до обговорюваної вище особливої здатності самоактуалізованих людей. Я хочу нагадати про їхню здатність бачити реальність у її справжньому світлі. Ці люди сприймають людську природу такою, яка вона є, а не такою, якою вони хотіли б бачити її. Вони сміливо дивляться на те, що являється їх погляду, вони не примружуються і не одягають окуляри, щоб розглянути неіснуюче, не спотворюють і не розфарбовують реальність у ті чи інші кольори.

З найбільшою очевидністю ця здатність до повного прийняття виявляє себе на найнижчому рівні потреб, на так званому тваринному рівні. Самоактуалізовану людину можна назвати міцною, здоровою твариною. Ніщо людське не чуже їй, і вона не буде відчувати провини чи сорому з приводу своїх потягів. У неї хороший апетит, міцний сон, вона вміє отримувати задоволення від сексу й інших фізіологічних потягів. її прийняття поширюється не тільки на ці, нижчі потреби, але і на потреби інших рівнів — на потребиі в безпеці, любові, приналежності, самоповазі. Усі спонукання й імпульси, властиві нормальній людині, самоактуалізовані люди вважають природними і заслуговуючими на задоволення, вони розуміють, що так розпорядилася природа, вони не намагаються заперечити її волю чи нав'язати їй бажаний їм порядок речей. Природним продовженням здатності до прийняття стає знижена здатність до відрази — неприємні моменти, пов'язані з готуванням їжі, л'лесні виділення і запахи, фізіологічні функції не викликають у них тієї відрази, якою зазвичай реагує середня людина і тим більше невротик.

Цією ж здатністю до прийняття пояснюється, ймовірно, і той факт, що самоактуалізованим людям далека всяка поза, що вони терпіти не можуть позерів. Святенництво, лицемірство, нещирість, фальш, удавання, бажання справити враження — усі ці якості зовсім не властиві їм. Вони не хочуть здаватися кращими, ніж вони є, їм це не складно вже тому, що вони вміють миритися зі своїми недоліками, а в міру самоактуалізації і особливо на схилі життєвого шляху звикають ставитися до них вже не як до недоліків, а як до цілком нейтральних особистісних характеристик.

Все вищесказане ще не означає, що самоактуалізованим людям незнайоме почуття провини, сором, сум, тривога чи самозахисні тенденції, — мова йде про шкідливу, непотрібну, невротичну (тобто нереалістичну) провину, про такий же сором і т.п. Нижчі, тваринні потяги і процеси, а також пов'язані з ними функції, такі як секс, уринація, вагітність, менструація, старіння і т.д., сприймаються цими людьми зовсім спокійно, як невід'ємна частина реальності. Здорова жінка не соромиться бути жінкою, не соромиться свого тіла і процесів, які відбуваються в ньому.

Є тільки декілька речей і обставин, здатних викликати почуття провини (сором, тривогу, сум чи жаль) у цих людей, серед них: 1) такі недоліки і пороки, які людина може перемогти в собі (наприклад, лінь, егоїзм); 2) нездоланні пережитки психологічного нездоров'я (упередження, заздрість, ревнощі); 3) звички, які, хоч і не стали другою натурою, можуть бути дуже сильними, а також 4) недоліки і пороки тієї культури чи соціальної групи, з якими вони, ці люди, ідентифікують себе. У більш загальному вигляді можна сказати, що здорові люди відчувають дискомфорт тільки тоді, коли бачать, що реальний хід речей відхиляється від можливого, досяжного, а отже, необхідного.

СПОНТАННІСТЬ, ПРОСТОТА, ПРИРОДНІСТЬ

Самоактуалізованих людей можна охарактеризувати як досить спонтанних у своїй поведінці і як гранично спонтанних у своєму внутрішньому житті, у своїх думках, спонуканнях, бажаннях і т.п. Вони поводяться просто і природно, не намагаючись справити враження на оточуючих. Це не означає, що їхня поведінка неконвенційна, що вона йде врозріз з умовностями і традиціями. Якби ми взялися підрахувати, як часто самоактуалізована людина дозволяє собі бути неконвенційною у поведінці, то повірте, цей показник був би не занадто високий. її нетрадиційність — це не зовнішня риса, а глибинна, сутнісна характеристика: здорова людина неконвенційна, спонтанна, природна швидше і головним чином у своїх спонуканнях і думках, ніж у поведінці. Вона чітко усвідомлює, що світ, у якому вона живе, повний умовностей, що цей світ просто неможливо зрозуміти і прийняти його спонтанність. Вона не хоче кривдити оточуючих її людей, вона не має бажання заперечувати прийняті ними норми поведінки, і тому зі щирою усмішкою і з усією можливою відповідальністю підкоряється встановленим традиціям, церемоніям і ритуалам, настільки дорогих серцю кожного обивателя. Мені пригадується, як одному з таких людей присудили премію, над якою він завжди сміявся, і він, не бажаючи робити з мухи слона і кривдити людей, які хотіли порадувати його, із вдячністю прийняв цю нагороду.

Конвенційність самоактуалізованої людини схожа на легку накидку, вона, не задумуючись, скидає її, коли та заважає їй робити те, що вона зважає важливим. Саме в такі моменти повною мірою виявляється її щира, сутнісна неконвенціональність, у якій немає нічого від антиконвенціональності так званої богеми і нігілістів, які заперечують всі і вся, борються проти неістотних, дріб'язкових обмежень так, немов зіштовхнулися з проблемою всесвітнього масштабу.

Внутрішня спонтанність виявляється в здорової людини й у моменти абсолютного поглинання важливою для неї, цікавою справою. У такі миті вона начебто забуває про всі існуючі норми поведінки; дивлячись на неї в хвилини захопленості, можна подумати, що конвенціональність, властива їй в повсякденному житті, дається їй ціною титанічних зусиль волі.

Вона розстібає піджак конвенціональності і тоді, коли перебуває в компанії друзів, які не вимагають і не чекають від неї "дотримання пристойностей". Обставини, що покладають на здорову людину зобов'язання з дотримання умовних розпоряджень, очевидно, обтяжують її. Підтвердженням цього спостереження може бути той факт, що всі обстежені нами люди віддавали перевагу саме такій ситуації і такій компанії, у яких вони були б вільні від обов'язку бути передбачуваними, у яких вони могли б поводитися вільно і природно.

житомирський державний університет імені івана франка

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

_________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНО! ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ____________________________________________

Природним наслідком цієї характеристики здорової людини чи природною супутньою характеристикою є їхня незалежність у моральних переконаннях; їхні моральні принципи в більшій мірі відбивають властиву їм своєрідність, ніж прийняті в суспільстві етичні норми. Не занадто вдумливий спостерігач може вважати таких людей аморальними, оскільки вони не тільки схильні зневажати умовності, але й можуть навіть, якщо того вимагає ситуація, піти врозріз розпорядженнями і нормами. Однак цей спостерігач буде докорінно не правий. Навпаки, ці люди — високоморальні, хоча їхні моральні принципи не завжди збігаються з загальноприйнятими, Саме такі спостереження приводять мене до переконаності в тому, що так звана етична поведінка середньостатистичної людини настільки конвенціональна, що це швидше конвенціональна поведінка, ніж по-справжньому етична, така поведінка не ґрунтується на внутрішніх переконаннях і принципах, це не більше, ніж бездумне дотримання загальноприйнятих норм.

Самоактуалізована людина не в змозі всією душею прийняти умовності оточуючого її суспільства, вона не може не бачити повсюдного святенництва і в результаті часом починає відчувати себе шпигуном в тилу ворога. Іноді сліди цього почуття можна помітити навіть у її поведінці.

Мені не хотілося б, щоб у вас склалося враження, начебто ці люди постійно ховають своє невдоволення. Ні, вони цілком здатні в пориві гніву чи роздратування повстати проти умовностей, проти неуцтва. Часом вони намагаються відкрити людям очі, намагаються освітити їх, розповісти їм істину; вони виступають на захист пригноблених і скривджених, а іноді, бачачи марність своїх зусиль, дають волю гніву, який зібрався, і цей гнів настільки щирий і чистий, настільки праведний і піднесений, що здається майже святотатством перешкоджати його проявам. Я бачив самоактуалізованих людей у гніві, і для мене зовсім очевидно, що їм абсолютно байдуже, яке враження вони справлять на оточуючих, що вони не відчувають з цього приводу ні тривоги, ні провини, ні сорому, хоча зазвичай, коли не порушені їхні глибинні, основні переконання і принципи, вони поводяться цілком конвенціонально, не бажаючи кривдити чи бентежити оточуючих.

Здатність до адекватного сприймання реальності, дитяча чи, якщо хочете, тваринна здатність до прийняття самого себе і здатність до спонтанності припускають, що ці люди вміють чітко усвідомлювати свої власні імпульси, бажання, переваги і суб'єктивні реакції в цілому. Клінічні дослідження цієї характеристики з усією очевидністю підтверджує думка Фромма про те, що середньостатистична пюдина найчастіше не має найменшого уявлення про те, що вона являє собою насправді, чого вона хоче, що вона думає, яка її точка зору.

Taw дослідження і відкриття дозволяють мені постулювати одну з найбільш фундаментальних характеристик, яка відрізняє самоактуалізованих людей від звичайних, середньостатистичних індивідуумів. Мотиваційне життя самоактуалізованої людини не тільки багатше, воно якісно відмінне від мотивації середньостатистичної людини. Мені здається, що самоактуалізація припускає принципово іншу психологію мотивації, мені здається, що, говорячи про мотивацію самоактуалізованої особистості, ми повинні говорити не стільки про потреби дефіцієнтних рівнів, скільки про метамотиви чи про мотиви росту. Різниця між ними гака ж фундаментальна, як різниця між життям і підготовкою до життя. Можливо, що традиційна концепція мотивації може бути застосовна тільки стосовно несамоактуалізованих людей. Самоактуалізовану людину, на відміну від звичайної, вже не турбують пробпеми виживання, вона просто живе і розвивається. Якщо спонукальні мотиви звичайної людини лежать зовні, у можливості задоволення потреби, то самоактуалізована людина, навпаки, спонукається внутрішніми потенціями, споконвічно закладеними в її природі, що вимагають своєї реалізації і розвитку. Можна сказати простіше — самоактуалізована людина спрямована до досконалості, до все більш повного розвитку своїх унікальних можливостей. Звичайна ж людина спрямована до задоволення тих зі своїх базових потреб, які ще не отримали належного задоволення. Не можна сказати, що самоактуалізована людина, задовольнивши усі свої базові потреби, вже непідвладна імпульсам і спонуканням: вона теж працює, теж намагається, теж домагається, хоча і не в тому смислі, який ми зазвичай вкладаємо в ці слова. У першу чергу вона спонукається потребою в саморозвитку, у самовираженні й у самовтіленні, тобто потребою в самоактуалізації. Я все частіше ставлю собі одне питання. Можливо, саме в самоактуалізованих людей гранично чітко проступає наша справжня, пюдська природа, можливо, саме вони ближче всіх до сутності поняття "людина", ближче навіть з погляду таксономії? Це питання неминуче спричиняє наступне: чи можемо ми робити хоч якісь висновки про біологічну природу людини, якщо дотепер ми вивчали тільки збиткових і недорозвинених або, що ще гірше, "сірих", вимуштруваних, видресируваних представників нашого виду?

СЛУЖІННЯ

Ми виявили ще одну особливість досліджуваних нами людей. Я кажу про властиву їм зосередженість на проблемах зовнішнього порядку. Якщо спробувати знайти назву цієї особливості, то я запропонував би назвати її спужінням на противагу езоповим тенденціям. На відміну від невпевнених, тривожних людей з їхньою схильністю до постійного самоаналізу і самокопания, цих'людей мало турбують особисті проблеми, еони не занадто схильні міркувати про себе. Майже в кожного з них є покликання і справа, яким вони служать, яким вони присвячують себе повністю, майже кожен з них заклопотаний якоюсь важливою проблемою, рішення якої потребує від нього всіх сил і енергії.

Це не обов'язково улюблене заняття, не обов'язково справа, якої людина бажала, чи заняття, до якого вона прагнула, це може бути справа, якою вона почуває себе зобов'язаною займатися. Саме тому я говорю про служіння, про життєву місію, а не просто про "упюблену" справу. Ці люди, як правило, не стурбовані проблемами особистого, егоїстичного характеру, вони здебільшого думають про благо інших людей — усього людства, своїх співгромадян чи ж про благо близьких і дорогих їм людей.

За невеликим винятком практично у всіх наших досліджуваних ми відзначили одну характерну рису. Ці люди схильні до міркувань про основні проблеми людського буття, вони ставлять собі ті вічні, фундаментальними питаннями, які ми називаємо філософськими чи моральними. Можна сказати, що вони живуть у глобальній системі координат. У частковому вони вміють бачити загальне, і ніякі, навіть найяскравіші частки прояву не сховають від них загальної картини. В основі їхньої системи координат чи системи цінностей ніколи не лежить містечковий патріотизм, як правило, у ній відбитий досвід всієї історії розвитку людства, вона відповідає не сьогочасним запитам, не соціальному замовленню, а вимогам епохи. Одним словом, ці люди в певному смислі, безсумнівно, філософи, хоча їхня філософія не обов'язково науковоподібна, іноді це те,

ЗсіСіроцький М.М., Саиичвнко О.М., Тичина 1-М. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

що можна назвати життєвою філософією.

Зрозуміло, така установка позначається практично на всіх аспектах їхнього життя. Так, наприклад, один з головних симптомів, з якого ми починали вивчення цілісного синдрому самоактуалізаціТ і який був позначений нами як широта (чи дріб'язковість-не-дріб'язковість), безсумнівно, є проявом цієї більш загальної характеристики. Здатність піднестися над щоденністю, вміння відсторонитися від дрібниць, розширити обрії сприймання, подивитися на речі в перспективі, sub specie aelemitatis має величезне соціальне значення. Очевидно, саме цією здатністю пояснюється умиротворення, властиве самоактуалізованим людям, їхнє вміння зберігати спокій, не тривожитися через дрібниці, — властивості, які полегшують життя не тільки їм самим, але і оточуючим їх людям.

ВІДСТОРОНЕНІСТЬ; ПОТРЕБА В САМОТНОСТІ

Про всіх моїх досліджуваних можна сказати, що вони вміють спокійно і безболісно переносити самотність. Мало того, я готовий заприсягтися, що вони люблять самотність чи, принаймні, ставляться до неї з набагато більшою симпатією, ніж середньостатистична людина.

Часто саме завдяки тому, що самотність не лякає їх, цим людям вдається зберегти холоднокровність у запалі битви, вони не хапаються за зброю, не піддаються пристрастям, вони далекі від турбот і тривог обивателя. їм не складає зусиль бути відстороненими, стриманими, спокійними і безтурботними; невдачі і поразки не викликають у них природного для менш здорових людей сплеску емоцій. Навіть у найбільш принизливих ситуаціях і навіть в оточенні найбільш недостойних людей вони вміють зберігати шляхетність і гордість, і ця здатність, ймовірніше за все, була б неможлива, якби у них не було своєї власної думки про ситуацію, якби вони в усьому покладалися на почуття і думки інших людей. У деяких ситуаціях ця відсторонена стриманість може перерости себе і піднятися до суворої, холодної відчуженості.

Розглянута нами здатність, очевидно, перебуває в тісному зв'язку з деякими іншими якостями, які виявляються в цих людей. В усякому разі, кожного з моїх досліджуваних можна сміливо назвати об'єктивною (у всіх смислах цього слова) людиною, особливо в порівнянні із середньостатистичною людиною. Я вже говорив про те, що для самоактуалізованих людей проблеми зовнішнього порядку більш значимі, ніж їхні власні переживання, і це твердження справедливе стосовно них навіть у тому випадку, якщо вони опиняються в ситуації, яка загрожує їхнім бажанням, надіям, мріям. Вони володіють дивною за мірками середньостатистичної людини здатністю до концентрації, що, у свою чергу, породжує такі епіфеномени, як відчуженість, вміння забути про тривоги і хвилювання. Зокрема, ця здатність виявляється в тому, що навіть у критичних ситуаціях, коли на їхні плечі звалюється маса проблем, ці люди не страждають безсонням чи відсутністю апетиту, зберігають гарний настрій і здатні до нормальних сексуальних стосунків.

Дата добавления: 2015-05-22