Маштаб переживання хвороби

Суб’єктивне відношення до захворювання називають також внутрішньою картиною хвороби, «концепцією хвороби», «нозогнозією». Нозогнозія (грец. nosos - хвороба, gnosis - знання, пізнання) -усвідомлення пацієнтом факту свого захворювання (А.Р.Лурія).

Відношення до хвороби, володіючи всіми характеристиками, присутніми психологічним відносинами, містить в собі когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти (чи патерни).

Когнітивний компонент включає знання про хворобу, її усвідомлення, розуміння її ролі і впливу на долю хворого.

Емоційний компонент - це відчуття і переживання хвороби і всієї ситуації з нею пов’язаної.

Поведінковий компонент включає пов’язані з хворобою реакції, які сприяють адаптації чи дезадаптації до неї і вироблення певної стратегії поведінки в життєвих ситуація в зв’язку з хворобою (прийняття ролі хворго, активна боротьба з хворобою, ігнорування, песимістичні установки іт.д.).

На вироблення суб’єктивного відношення до тієї чи іншої хвороби надає влив, як правило, багато факторів:

1. Вірогідність смертельного випадку.

2. Вірогідність інвалідизації і хроніфікації.

3. Больова характеристика хвороби.

4. Необхідність радикального чи поліативного лікування, його ціна.

5. Вплив хвороби на можливість підтримувати попередній рівень спілкування.

6. Соціална заначимість хвороби і традиційне відношення до хворих в мікросоціумі.

7. Вплив хвороби на сімейну і сексуальну сфери.

8. Вплив хвороби на сферу розваг та інтересів.

Хвороба як патологічний процес в організмі двояким чином бере участь в побудові внутрішньої картини хвороби.

1) тілесні відчуття місцевого і загального характеру приводять до виникнення сенсорного рівня відображення картини захворювання. Ступінь участі бологічного фактора в становленні внутрішньої картини хвороби визначається тяжкістю клінічних проявів, астенією і больовими відчуттями.

2) Хвороба стврює складну для хворого життєво-психолгічну ситуацію. Ця ситуація включає в себе багато різних моментів: процедура і прийом ліків. Спілкування з лікарями, перебудова відносин з близькими і колегами по роботі

Ці і інші моменти можуть накладти відбиток на власну оцінку хвороби і формують кінцеве відношення до свого захворювання.

Слід відмітити, що в механізмах взаємовідносин психіки і соми велику роль відіграють так звані механізми «замкненого кола». Порушення, першопочатково виникаючі в соматичній сфері (точно также як і в психічній), викликають реакції в психіці (сомі), а останні являються причиною подальших соматичних (психічних) порушень. Так, по «замкненому колу» розгортається цілісна картина хвороби). Особливо велика роль «замкненого кола» в патогенезі соматичних хвороб і маскованій депресії.

В науковій літературі для описання суб’єктивної сторни захворювання застосовується велика кіькість термінів, які були введені різними авторами. Наприклад, аутопластична картина хвороби (Гольдштейн.А., 1929) – створюється самим хворим на основі сукупності його відчуттів, уявлень і переживань, пов’язаних з його фізичним станом («сенситивний» рівнь хвороби базується на відчуттях, а «інтелектуальний» рівень хвороби являється результатом роздумів хворого про свій фізичний стан).

На основі цих сторін у хворого створюється модель захворювання, тобто уявлення про її етіопатогенез, клініку, лікування і прогноз, який визначає маштаб переживань і поведінку в цілому.

Між дійсним положенням справ зі здоров’ям і «моделлю хвороби» хворого часто немаєх знаку рівності. Значення хвороби і сприйняття хвороби може як перебільшуватися, так і зменшуватися, аж до повного невизнання вороби як такої.

Гіпергнозія Нормогнозія Гіпогнозія

Паніка Адекватна реакція Невизнання хвороби

При адекватному типі реагування (нормогнозія) - хворі правильно оцінюють свій стан і перспективи, їх оцінка співпадає з оцінкою лікаря.

При гіпергнозії хворі схильні переоцінювати значимість окремих симптомів і хвороби в цілому, а при гіпогнозії – схильні їх недооцінювати.

Прир диснозогнозії у хворих спостерігається викривлення сприйняття і невизнання наявності хвороби її симптомів з метою дисимуляції (зменшення значимочті хвороби) із-за страху її наслідків. Анозогнозія – повне невизнання хвороби як такої; типова для хворих з алкоголізмом та онкологічними захворюваннями.

Внутрішня картина хвороби, характеризує цілісне відношення до захворювання, тісно пов’язанна з усвідомленням хворим своєї хвороби. Ступінь усвідомлення свого захворювання багато в чому залежить від освіченості і загального культурного рівня пацієнта, хоча повної відповідності тут часто не спостерігається (так, наприклад, при анозогнозіях).

Ступінь усвіодомленості своєї хвороби може порушуватися при деяких очагових ураженнях мозку. Наприклад, враження задніх відділів лівої півкулі, частіше спостерігається адекватна внутрішня картина хвороби, в той час як при враження задніх відділів правої півкулі спостерігається поєднання адекватного когнітивного рівня усвідомлення внутрішньої картини хвороби з неадекватним емоційним уявленням хворих про свої перспективи, розходженнями між планами на майбутнє і своїми можливостями.

Неадекватна внутрішня картина хвроби (неповне уявлення про своє захворювання) в поєднанні з недостатнім її переживанням характерна для людей з враженням лівої лобної області, а враження правої лобної долі мозку також супроводжуєтьс розходженням між когнітивними і емоційними планами внутрішньої картини хвороби.

Завданням лікаря (психолога) – корекція моделі хвороби «корекція маштабу переживань». Але при корекції внутрішньої картини хвороби слід враховувати багато факторів. Наприклад, якщо для успішного лікування алкоголізму анозогнозію необхідно ліквідувати, то чи потрібно її ліквідувати при онкологічних захворюваннях, однозначної відповіді немає.

Існують також інші поділи типів реагування на захворювання, наприклад на: астеніч­ний, що виявляється у песимістичному ставленні до хвороби, але передбачає присто­сування до неї; стенічний, що полягає у неможливості виконання необхідних обмежень способу життя, незважаючи на активне прагнення до лікування; а також раціональний. Б. О. Якубов психічне реагування на хворобу поділяє на: співдружну реакцію, при якій пацієнт, абсолютно довіряючи лікареві, усвідомлює свою хворобу, ретельно і чітко ви­конує всі його приписи та рекомендації; спокійна реакція відрізняється від співдружної лише обмеженим усвідомленням власної хвороби; неусвідомлювана реакція - вияв­ляється психологічним захистом; а також значно складніші у плані корекції - слідова реакція з'являється вже після успішного одужання і полягає у іпохондричних реакціях, що призводять до депресивних симптомів і астенізації через переконаність пацієнта у хронізації його захворювання та очікуванні ускладнень і смерті; негативна реакція, сформована через недовіру до конкретного лікаря, методів лікування і медицини зага­лом, виявляється у нехтуванні приписами і вказівками лікаря, конфліктах з ним; панічна реакція, небезпечна через недовіру пацієнта до лікаря та намагання отримати медичну допомогу одразу від кількох фахівців, що може призводити до спроб поєднання несу­місних лікарських препаратів або відмови від їх застосування; руйнівна реакція, при якій пацієнти не дотримуються вказівок та призначень лікаря, не визнають у них наявності хвороби, що може призвести до значних ускладнень або смерті пацієнта.

Окрім нормальної реакції на хворобу, можуть формуватися патологічні форми, що зазвичай пов’язані із наявністю у пацієнта супутнього захворювання у вигляді у вигляді психічного розладу – депресивна, фобійна, істерична, іпохондрична, ейфорійно-анозогнозична та ін.

У ставленні людини до своєї хвороби в динаміці можна виокремити такі етапи:

• домедичний - триває від моменту появи перших ознак хвороби до моменту першо­го звернення до лікаря;

• ломки життєвого стереотипу - фаза, коли хвороба змушує пацієнта відмовитися від попереднього способу життя та істотно обмежити свою професійну, соціальну і особистісну активність;

• адаптації до хвороби - фаза, коли хворий уже пристосувався до наявності у нього хвороби, що знижує почуття напруженості, невпевненості у майбутньому і безвиході;

• капітуляції - фаза, коли хворий погоджується з долею, розуміє обмеженість мож­ливостей медицини для його одужання, не шукає нових методів лікування;

• формування компенсаторних механізмів пристосування до життя, установки на отримання якихось вигод від хвороби (рентні установки).

Для медичного психолога дуже важливо вміти оцінювати ставлення пацієнта до хво­роби, особливості його типу реагування на хворобу та розуміти, на якому етапі реагу­вання зараз перебуває хворий. Це дає змогу оптимізувати процес лікування за рахуної' вироблення у пацієнта ставлення до хвороби, яке б сприяло його швидшому одужанню та применшувало б його страждання. Окрім того, потрібно пам'ятати про особливості ставлення до хвороби залежно від віку, статі та особливостей особистості пацієнта.

Дата добавления: 2015-05-22