Лекція6. Формування української держави 3 страница

Як уже відзначалося, в козацькій Україні селяни й держава виступали співвласниками землі. Мешканці вільних військових сіл (в окремих полках Лівобережжя в них проживало до 80% усіх селян) могли продавати, дарувати, закладати, передавати в спадок землю. Воднораз вони підлягали державі, на користь якої виконували повинності (підводну, утримання власним коштом найманих підрозділів та ін.) й виплачували податки. Гетьман мав право передати село чи місто в тимчасове або спадкове володіння монастирю чи приватній особі. Інше питання, що козацьке звичаєве право забороняло старшині володіти маєтками й перетворювати вільних селян у своїх підданих. Влітку 1657 р. П.Тетеря заявив російським урядовцям, що "у Війську Запорозькому володіти їм нічим не можно".

Козаки вели типове фермерське господарство, не підлягали військовому Скарбу й не сплачували податків. Але їхня земельна власність обумовлювала­ся необхідністю відбувати власним коштом військову повинність на користь держави. У випадку ухилення від неї вони виключалися зі складу реєстру, а відтак втрачали козацькі права й вольності. Отже, правова підвалина феодального землеволодіння зберігалася, внаслідок чого залишалася можливість реставрації дореволюційної моделі соціально-економічних відносин.

Крім індивідуального землеволодіння селян, козаків і міщан, існували також общинне й сябринне (сябр — приятель, друг, співучасник). Щоправда, у влас­ності общин залишалися переважно різні угіддя, а орні землі переходили в при­ватне володіння. На півночі Лівобережжя набуло поширення сябринне землево­лодіння, що передбачало спільне володіння членами сябринних союзів (перева­жно родичів) земельними угіддями. При цьому сябри вважалися власниками не земель, а земельних паїв, на основі яких діставали у володіння наділи.

Якщо в Правобережному гетьманстві селяни та міщани зберігали свої завоювання й виплачували невеликі податки на користь держави, то в Лівобережному вони їх поволі втрачали. Старшина, спираючись на всебічну підтримку російського уряду (без неї вона була безсилою реалізувати свої прагнення), стала прибирати до своїх рук земельні володіння й перетворюватися в окремий (панівний) стан феодалів-землевласників. Відновлення середнього та велико­го землеволодіння розпочалося з середини 50-х рр. у північних полках, де не було козацьких традицій і частково збереглося шляхетське землеволодіння — Стародубському, Чернігівському та Ніжинському. Із 70-х рр. старшинська земельна власність стала з'являтися і в південних полках — Лубенському та Переяславському. Вона існувала в двох формах: ранговій (тимчасовій) і при­ватній (спадковій). Рангова формувалася з царських і гетьманських пожалувань старшині на термін зайняття посад "на ранг"; приватна — з пожалувань "на підпору дому" чи "зуполне" (повне). Зміцнювалися позиції гетьмансько­го й монастирського землеволодіння. За підрахунками історика Володимира Борисенка, протягом 1657-1672 рр. старшина, шляхта й монастирі одержали у володіння 275 сіл і хуторів. У їхніх маєтках селяни втрачали свободу, потра­пляли в судову залежність від них і виплачували різні податки й виконували повинності, а в монастирських — виконували інколи панщину.

Глибокий революційний переворот, що відбувся в перші роки революції у сфері соціально-економічних відносин, створив сприятливі умови для роз­витку економічного життя молодої держави. Козаки, селяни й міщани актив­но освоювали ґрунти й угіддя, що раніше не оброблялися. Син антіохійського патріарха Макарія Павло, проїжджаючи влітку 1654 р. теренами козацької України, звернув увагу на масовий характер розкорчовування лісових ділянок для їх перетворення в орні землі.

Вільна праця вільних людей на власних землях виявилася значно продуктивнішою за працю кріпаків чи феодально залежних селян і міщан. Неви­падково навіть в умовах воєнних дій стан землеробства й тваринництва в козацькій Україні був незрівнянно кращим, ніж на українських землях, що перебували в складі Польщі. Так, влітку 1651 р. польські жовніри, рухаючись через південні райони Волині, вмирали від голоду через брак продовольства, а коли ввійшли в козацьку Україну, то, за визнанням польських офіцерів, потрапили "у справжню обітовану землю, наповнену збіжжям".

Через названі вище причини, починаючи з середини 50-х рр., економічне життя Правобережжя козацької України різко занепадає. До середини 70-х рр. не було жодного міста, не кажучи вже про села, яке не зазнало б кількох руйнувань. Однак із вражаючою самовідданістю козаки, селяни й міщани відбудовували поселення, обробляли землі, розводили сади, займали­ся тваринництвом, ремеслами, торгівлею. Наприклад, на початку 70-х рр. Брацлав залишався одним із центрів варіння пива й торгівлі на Правобережжі; чудові сади були в селах, розташованих по берегах Південного Бугу від Брацлава до Ладижина, в околицях якого вирощували багато тютюну; Могилів-Подільський мав "непогані ремесла" й відігравав важливу роль у торгівлі з Молдавією; мешканці Ямполя жваво торгували тютюном.

У поселеннях, яким щастило протягом певного часу уникати погрому, був відносно високий рівень забезпеченості їхніх мешканців худобою та збіжжям. Так, у містечку Садківці Летичівського повіту в 1665 р. проживало чимало осіб, котрі мали по 4-7 голів великої рогатої худоби. Під час його пограбуван­ня в цьому ж році жовнірами в окремих міщан було забрано чимало зерна (наприклад, у Кості Ялового — 70 восьмин жита, 36 — вівса, 20 — пшениці, 20 — ячменю; у Максима відповідно — 93, 54, 41, 8; у війта Соколовського — 300 восьмин жита, 150 — пшениці, 12 — гороху, 30 — ячменю, 40 — вівса. Надзвичайно цікаві дані про спроможність вільних селян господарюва­ти наводить уже цитований Я.Дробиш Тушинський у своїх "Мемуарах". Він згадує, що його корогва отримала взимку 1675 р. на постій села Супронів і Мизяки, розташовані в лісах між Вінницею та Хмільником. "Тут у достат­ку мали збіжжя, — пише мемуарист, — сіна й усякої живності, бо цього всього було так багато, що вистачило 6 майже на все військо. Супронів і Мизяки так врубалися поміж ліси, що поробили з дерев вали, проклали поздовжні й поперечні вулиці. Через кілька десятків років так то позаро­стало, що коли б три хани з такими військами, як то один ходить, прийшли, то б їх там не здобули. Ліси великі, в яких на кілька миль пови­рубували дерева й поробили сіножаті, млини, невеликі стави, винниці, бро­варні, пасіки; мають дуже гарні й великі сади, багато овочів. Так селянин рік поза роком може не виходити з лісу, бо має великий достаток всього необхідного для життя. Дуже багато овець, незліченні стада худоби. Мають також гарно збудовані церкви й монастирі".

На Лівобережжі спостерігалося піднесення економіки. Провідну роль відігравало землеробство. У старшинських і монастирських господарствах вирощувалося багато зерна. Розширювалися посіви під технічні культури, зокрема коноплю. Важливе місце посідало тваринництво. Створювалися кінні заводи, де розводили коней різних порід. Селяни й козаки володіли волами, кіньми, коровами, вівцями тощо. Товарного характеру набули садівництво й городництво. У господарствах старшин і заможних козаків, частково монастирів використовувалася наймана праця, що свідчить про зародження буржу­азних відносин.

Позитивні зрушення відбувалися в розвитку міст (їх налічувалося близь­ко 90), промисловості й торгівлі Лівобережного гетьманства. У 36 найбільших містах ремісники й торговці становили 34% населення (у Стародубі — близь­ко 50%, Києві — 43% мешканців). Найпомітнішу роль в економічному житті відігравали Київ (нагадаємо, що він відійшов до Лівобережного гетьманства), Ніжин, Переяслав, Лубни, Чернігів, Полтава та інші. Найбільші з них (Київ, Ніжин, Переяслав, Стародуб) користувалися магдебурзьким правом, менші — ратушним.

Помітного розвитку набули ремесла (існувало близько 300 ремісничих професій). Започатковується руйнування цехової системи. Майстри дедалі частіше вдавалися до використання вільнонайманої праці. Ремесло перетворювалося в дрібнотоварне виробництво. Швидко розвивалися ґуральництво, млинарство, гутництво, виробництво заліза, селітри, поташу. У великих руд­нях, гутах, винокурнях та на інших підприємствах широко використовувалися водяне колесо, вільнонаймана робоча сила й поділ праці. Виникали й розвива­лися розсіяні мануфактури. Відбувалося піднесення внутрішньої та зовнішньої торгівлі, зростало значення торгів і ярмарків. Важливими центрами торгівлі виступали Київ, Чернігів, Ніжин, Стародуб, Переяслав.

На піднесенні було економічне життя Запорожжя. Щоправда, як і раніше, землеробство перебувало тут у зародковому стані. На козацьких хуторах і зимівниках переважно займалися скотарством і промислами (ри­бальством, бджільництвом). На Січі розвивалися ремесла (лише ковалів у 1672 р. тут працювало майже 100 осіб). Існували мідноливарні й будівельні майстерні, де споруджувалися чайки та човни. Вироблялися порох і ядра для гармат. Звертає на себе увагу жвава торгівля запорожців, котрі вивозили на продаж шкури, мед, віск, рибу, хутро, коней, а ввозили хліб, сіль, зброю, су­кно тощо. Визвольна боротьба створила сприятливі умови для економічного розвитку, але воєнні дії, постійна агресія сусідніх держав перетворили в "пустелю" Правобережне гетьманство й істотно гальмували його в Лівобережному.

Отже, визвольна боротьба українського народу привела до створення (вперше після загибелі в 40-х роках ХІV ст. Галицько-Волинського князівства) національної держави, частина якої у формі лівобережного гетьманства проіснувала на правах автономії у складі Російської імперії до початку 80-х рр. ХVІІІ ст., зумовила появу національної державної ідеї, яка стала для наступних поколінь українців неписаним заповітом у боротьбі за незалежність.

Проблемно-пізнавальні питання:

Якими причинами була викликана Визвольна війна середини 17 ст.?

Хто очолив повстання?

Де і коли відбулися перші битви козаків і поляків?

Чому Б. Хмельницький вирішив в к. 1648 р. підписати перемир’я з польським королем?

На яких умовах був підписаний Зборівський договір?

Який характер мала війна українського народу?

Коли було обрано гетьманом України Б. Хмельницького?

Які причини змусили Б.Хмельницького укласти союз із Кримським ханством?

Які факти біографії Б. Хмельницького свідчать про те, що на початок Визвольної війни він мав великий досвід воєначальника й дипломата?

Яке значення в історії України мав Зборівський договір?

У яких битвах кримські татари зраджували козаків, порушуючи свої обов’язки союзників?

Коли було підписано Білоцерківський договір?

Коли була битва під Батогом?

Які результати битви під Жванцем?

Чому Білоцерківський договір загострив ситуацію в Україні?

Коли і з якою метою було встановлено дипломатичні відносини між Україною і Росією?

У чому значення українсько-московського договору 1654 р?

Теми повідомлень:

Судочинство в Українській державі.

Соціальна еліта козацької держави.

Духовне життя українців.

Реферати:

Полкове управління в Україні (др. пол. ХVІІ ст.).

Міста України (др. пол. ХVІІ ст.).

Еволюція соціальної структури козацької України (др. пол. ХVІІ ст.).

Релігія і церква в Україні (др. пол. ХVІІ ст.).

Понятійний апарат:

Гетьманщина – українська держава, яка була створена Б. Хмельницьким під час Визвольної війни українського народу ХVІІ ст..

Магдебурзьке право – право на міське самоуправління.

Дата добавления: 2015-05-22