Тема заняття 3: Галицько-Волинська держава

Загальна характеристика земель. Галицька і Волинська землі ще за часів Володимира Великого входили до складу Київської держави. Першими в Галичині правили Ростисла-вичі – нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади доступилися Мстиславичі, які вели свій рід від Володимира Мономаха, теж онука Ярослава Мудрого.

Якщо Галичина на своїх західних і північних кордонах мусила боротися проти агресив-них мадярів і поляків, то єдиними чужоземними сусідами Волині були литовські племена на півночі. Обидва князівства мали вдале розташування, недосяжне для кочових напад-ників зі степів. Волинь та Галичина були густонаселеними землями, а їхні міста стояли на важливих торговельних шляхах із Заходом. Крім того, в Галичині містилися великі родо-вища солі – товару, від продажу якого збагачувалася Русь.

Після смерті Ярослава Мудрого у другій половині ХІ ст. Галицьке князівство відокремилося від Києва.

Особливістю політичного життя Галицького князівства був великий вплив на управління князівством багатих та могутніх бояр. На відміну від бояр в інших князівствах, де вони походили з княжої дружини, галицьке боярство розвинулося із місцевої родопле-мінної знаті. Свої маєтки вони дістали не від київського князя, а завдяки захопленню громадських земель. Тому їхня влада в Галицькому князівстві була дуже впливовою.

Бояри Волинського князівства, на відміну від галицьких, за походженням, станови-щем і політикою були такими ж, як бояри основної частини Київської держави. Більшість із них прийшли на ці землі у складі дружин своїх князів, які часто змінювалися великим князем київським. Ці бояри отримували земельні володіння за службу князеві. Волинська знать залежала від щедрості князя і тому виявляла йому більшу відданість та підтримку. Власне, з цієї причини саме волинські князі, а не галицькі, змогли об'єднати обидва князівства в єдину державу.

Діяльність Романа Мстиславича. По смерті останнього Ростиславича у 1199 р., Роман Мстиславич, спираючись на підтримку дружинників, частину боярства та міщанства, які були невдоволені могутністю та свавіллям бояр, захопили Галич. Саме Роману Мстисла-вичу вдалося об'єднати Галицьке і Волинське князівства в єдину Галицько-Волинську державу.

Утворення Галицько-Волинської держави мало велике історичне значення. Це був створений сильний політичний центр, який став спадкоємцем Київської Русі, яка занепала.

У своїй об'єднаній державі князеві довелося вести дуже рішучу боротьбу проти галиць-кого боярства, яке не бажало посилення княжої влади. Князь Роман здійснив два успішні походи проти половців (1201-1202 і 1203-1204 рр.). Його війська розбили ворога і визволили багатьох бранців, що ще більше збільшило авторитет князя.

У 1203 р. Роман здобув Київ, приєднав до своїх володінь Переяславщину і Київщину. Під його владою опинилася майже вся територія Південно-Західної Русі.

Діяльність Данила Галицького. Спадкоємцем Романа Мстиславича був його син Да-нило Галицький, який був проголошений князем після смерті батька. В час свого проголо-шення князем, він та його брат Василько і їхня мати були то в Польщі, то в Угорщині. Це пояснюється міжусобними війнами та нестабільністю в державі. Князювати Данило почав на Волині (1221 р.). А в 1238 р. остаточно здобув Галицьке князівство. У 1239 р. поширив свою владу на Київ. Його воєвода Дмитро очолив оборону міста від орд хана Батия у грудні 1240 р.

Данило був мудрим князем і дальновидним політиком, який прагнув посилити свою дер-жаву. З цією метою він розбудовував міста, закладав нові – Львів, Холм; дбав про розвиток православної церкви; сприяв розвитку культури. Але його реформаторська діяльність була перервана монголо-татарською навалою на Південно-Західну Русь. Вперше його дружина і сам князь зіткнулися у битві на р.Калці 1223 р. Сил для боротьби з ворогом в Русі на той час не було, тому ворог захопив міста Галич, Володимир та багато ін.

Декілька років князь Данило не визнавав влади хана, але у 1246 р. на вимогу Батия зму-шений був прибути до його столиці у м.Сарай, де й отримав ярлик (право) на князювання. Але визнання таке було тільки на деякий час. Повернувшись додому, Данило почав підго-товку до боротьби проти Золотої Орди. Він уклав військові союзи з польськими князямі та угорським королем; папа римський Іннокентій ІУ запропонував йому титул короля в разі здійснення походу проти монголо-татар. Першого разу Данило відмовився від цієї пропо-зиції з політичних міркувань, але потім у 1253 р. у Дорогочині папський посланець коронував Данила Галицького.

Європейські монархи залишилися осторонь проблем русичів. Вже 1252 р. до Галичини вторглися кочів'я Куремси, але військо сина Данила – Льва розгромило ординців і витіснило їх за Дністер. З кінця 1254 р. Данило перейшов до рішучих дій проти Куремси і завдав йому ряд поразок протягом 1256-1257 рр. Це були перші перемоги русичів над монголо-татарами. Для приборкання дій Данила у 1258 р. із Золотої Орди було направлене військо на чолі з Бурундаєм – досвідченим полководцем. Монархи Європи відмовилися допомогти Данилові, тому він змушений був пристати на вимоги Бурундая. Ворог зруйнував найбільші фортеці князівства: Львів, Володимир, Луцьк та ін. Лише Холм залишився недоторканим.

Але за своє життя Данилу так і не вдалося здійснити найголовніший свій намір – визволити Південно-Західну Русь з-під золотоординського ярма. Проте держава, яку він створив, була на стільки сильною, що ханські орди не змогли її знищити. Подолавши могутність бояр, він підніс соціально-економічний і культурний рівень своїх володінь до одного з найвищих у Східній Європі і не даремно отримав королівський титул.

Отже, протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство було опорою української державності. У цій ролі Галичина і Волинь перейняли велику частину спадщини та запобігали загарбанню західноукраїнських земель Польщею. Цим у перелом-ний момент історії вони зберегли русичів (українців), їх культуру, політичні надбання.

Дата добавления: 2015-05-22