Розробка Б.Хмельницьким наріжних принципів української державної ідеї. Початок становлення українського монархізму

З

а таких обставин 20 лютого 1649 р у Пере­яславі розпочалися українсько-польські переговори. їх перебіг показав, що на цей час гетьман, переосмисливши уроки минулорічної бо­ротьби, вперше в історії української суспільно- політичної думкн сформулював основні принципи національної державної ідеї. Надалі вони були роз­винуті під час його квітневих переговорів з москов­ським посольством Г.Унковського.

По-перше, у розмовах з королівськими комісара­ми було чітко засвідчене право українського народу на створення держави в етнічних межах проживан­ня. В реалізації цього гетьман відтепер убачав основну мету своєї діяльності (“виб'ю з лядської неволі народ весь руський... А ставши на Віслу, скажу дальшим ля­хам: сидіте, мовчіте ляхи").

По-друге, було висловлено ідею незалежності утвореної держави від влади польського короля. Як підкреслював Б.Хмельницький у розмові з Г.Ун- ковським, “а нас Бог від них увільнив — короля ми не обирали і не коронували, і хреста йому не цілува­ли. А вони до нас про це не писали і не присилали, і ми волею Божою цим від них стали вільні”.

По-третє, сформульовано положення про со­борність Української держави. В переговорах з поляками гетьман неодноразово наголошував на намірі “відірвати від ляхів всю Русь і Україну”.

По-четверте, утворена Українська держава роз­глядалася як спадкоємниця Київської Русі. Б Хмельницький повідомив Г.Унковському про мож­ливість замирення з Річчю Посполитою лише за умови визнання її урядом незалежності козацької України в тих кордонах, що “володіли благочестиві ве­ликі князі”.

Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни і в самосвідомості українців: пришвидшується розви­

ток ідей Батьківщини, її єдності та незалежності, чуття спільної мети й ідентичності. Польський істо­рик другої половини XVII ст. В.Коховський засвідчує, що під час переговорів в Переяславі пол­ковник Ф.Джеджалій заявив польським послам: “Майте для себе Польщу, а Україна нам, козакам, на­лежить”. Український посол С Мужиловський, розмовляючи в Москві з російськими сановниками, підкреслив: нині Україна “стала вже їх, козацька земля, а не польська і не литовська”. За визнанням польських посланців, котрі в травні побували в ко­зацькій Україні, там “немає короля і не чути про іншу владу, окрім гетьмана з Військом Запорозьким” і “хлопство всієї України" покладає надії на Б.Хмель­ницького, що він “їх з підданства Речі Посполитій зможе звільнити”

У політичному житті відбувається заміна функціонування “генеральної" (чорної) ради стар­шинською, зміцнення гетьманської влади. Окреслюється процес відродження ідеї українсько­го монархізму, становлення монархічної форми правління. Б.Хмельницький вперше прямо чи опосе­редковано починає висловлювати думку про свою владу не як владу виборного гетьмана, а самодержав­ну владу володаря України. 22 лютого він заявив польським послам: “Правда то єсть^- жем лихий і малий чоловік, але мі то Бог дав, жем єсть єдинов- ладцем і самодержавцем руським”. Відомо, що єрусалимський патріарх Паїсій надав йому титул “князя Русі і прирівняв його до Костянтина Велико­го” (тобто римського імператора Костянтина І Великого). Польський анонімний автор праці про королювання Яна Казиміра (кінець XVII ст.) наво­дить дані, що під час переговорів з трансільванським посольством, Б.Хмельницький обіцяв князеві допо­могти захопити польську корону за умови визнання його, гетьмана, незалежним “князем всієї Руської землі” з столицею в Києві. У листі до короля від 8 бе­резня члени польського посольства підкреслювали: “йому (Б.Хмельницькому — Авт.) вже не про ко­зацтво (йдеться), тільки про володаря й князя Руських провінцій, як він наказав звертатися до ньо­го, хоч і скритно”.

Нова політична програма висувала як першоряд­не завдання включення до складу держави Західного регіону. З огляду на це насамперед потрібно було закріпити за собою контрольовану територію. І за умо­вами укладеного 25 лютого з польським посольством перемир’я, гетьман добився визнання де-факто авто­номії козацької України. Кордон між нею і Річчю Посполитою мав проходити по ріках Горинь,

. мі’ятьта м. Кам’янець-Подільський, через який заборонялося переходити польським підрозділам,

- овцям і шляхті.

Дата добавления: 2015-05-22