Другий Універсал Центральної Ради

Таким чином, відступивши від своєї непримиренної позиції щодо України, Тимчасовий уряд після трива­лих переговорів з представниками Центральної Ради наважився на угоду. Але під тиском Тимчасового уряду від проголошених у Першому Універсалі принципів відступила і сама Центральна Рада. У Другому Універ-

салі, схваленому 16 липня 1917 р., вона заявила про визнання Всеросійських установчих зборів, які мали встановити автономію України, і відсутність наміру від­окремлюватися від Росії: «Ми, Центральна Українська Рада, стоячи, як все, за тим, щоб не відривати України від Росії та щоб разом з усіма її народами змагати до піднесення й розвитку цілої Росії та до єдности її де­мократичних сил, з задоволенням приймаємо заклик пра-вительства до єдности... Зважаючи, що утворення крає-вого органу тимчасового правительства на Україні за­безпечує бажане наближення управи краєм до потреб місцевого населення в межах, можливих до Установчих Зборів, і думаючи, що доля всіх народів Росії тісно зв'я­зана з загальними здобутками революції, ми рішуче відкидаємо проби самочинного здійснювання автономії України до Всеросійських' Установчих Зборів».

Отже, тези про волю України і про те, що україн­ський народ сам творитиме своє життя, проголошені в Першому Універсалі, у Другому були фактично запере­чені. Цей політичний компроміс ослабив авторитет Цен­тральної Ради, посіяв у свідомості широких мас недо­вір'я до свого парламенту.

Продовжуючи державотворчу діяльність, Центральна Рада на підставі домовленостей з міністрами Тимчасового уряду уклала «Статут Вищого Управління України». Однак новий кабінет міністрів Росії на чолі з О.Керен­ським не затвердив його. Замість Статуту, який українці вважали рівнозначним конституції, було отримано Інс­трукцію Тимчасового уряду, у котрій права автономії України значно зменшувалися. Генеральний секретаріат було названо органом не Центральної Ради, а Тимчасового уряду. До компетенції Генерального секретаріату не вхо­дили військові справи, транспорт, міжнародні зв'язки, продовольчі справи, пошта й телеграф. Призначати уря­довців він теж не міг. До сфери влади Секретаріату входили лише 5 із 9 українських губерній: Київська, Во­линська, Подільська, Полтавська і частково Чернігівська.

Новий Генеральний секретаріат було доручено сфор­мувати Д.Дорошенку. З принципових питань він не дійшов згоди з М.Грушевським і новосформований уряд знову очолив В.Винниченко.

Наростання політичної кризи

Ситуація в Україні з кожним днем погіршувалася. Розхитане війною економічне життя занепадало. Голод примарою ходив по Росії і зачепив Чернігівщину. Про­довольчих запасів було мало. Петроград вигрібав з України все, що можна було. І цим обмежувалася його продовольча політика. Податків ніхто не платив. Се­лянство, змучене війною, революцією, розорялося. Суд, поліція не функціонували. З фронту масово втікали солдати, посилюючи безладдя в країні. Центральна Рада й Генеральний секретаріат ніяк не могли вирватися з тенет Тимчасового уряду, нерозв'язаними залишалися економічні, земельні, воєнні питання.

Восени 1917 р. на арену політичної боротьби в Росії активно вступила найрадикальніша частина російської соціал-демократії — більшовики. Вони висунули ідею переростання демократичної революції у т. зв. соціа­лістичну. Спочатку більшовики хотіли добитися цього мирним шляхом, але після невдалої спроби підняти на поч. липня 1917 р. повстання в Петрограді і таким чи­ном захопити владу — взяли курс на збройну бороть­бу і встановлення диктатури пролетаріату.

Революційний запал, у якому було багато утопічного і жорстокого, наростав. Визріла революційна криза. Процеси, що відбувалися в країні, забезпечили більшо­викам підтримку пролетарських мас, особливо в індус­тріальних центрах. Потужна агітація і пропаганда, що закликали до «експропріації експропріаторів» дали результати. У ніч з 6 на 7 листопада влада в Петрограді перейшла до рук більшовиків, які мали тепер більшість у Радах. Тимчасовий уряд було повалено.

В Україні ситуація розвивалася неоднозначно. Події у Петрограді підтримали робітники кількох україн­ських міст, особливо Донецького басейну. В інших містах, зокрема в Києві, народ підтримував політику партій, які входили в Центральну Раду. Вороже до більшо­вицького перевороту в Петрограді поставилися штаб Київського округу і підпорядковані йому війська. Вони могли виступити проти революції і проти українства. Тому 7 листопада б^ло утворюю «Крайовий комітет

для охорони революції на Україні», куди увійшли представники військових організацій Центральної Ради, Київської ради робітничих і солдатських депутатів та всіх партій, які до них належали. Центральна Рада ви­ступила зі зверненням до громадян України, у якому пояснювала, що це громадське новоутворення потрібне, щоб запобігти відновленню царського самодержавства.

Наступного дня після повалення Тимчасового уряду відбулося засідання Малої Ради, де було прийнято відо­зву про повстання більшовиків. У ній підкреслювалося: «Визначаючи, що влада як у державі, так і в кожнім окремім краю повинна перейти до рук усієї демократії, вважаючи недопустимим перехід усієї влади до рук Рад робітничих і солдатських депутатів, які являються тільки частиною організованої революційної демократії, Українська Центральна Рада через це висловлюється проти повстання в Петрограді».

Здобувши всю повноту влади в Росії, більшовики в Україні, на Дону й Кубані зазнали поразки. У Києві 11 — 13 листопада 1917 р. дійшло до збройного зіткнен­ня штабу Київського військового округу, який продов­жував підтримувати Тимчасовий уряд, більшовицьких військових частин і українського полку, сформованого з делегатів Третього Всеукраїнського військового з'їзду, що підтримував Центральну Раду. Боротьба закінчила­ся поразкою штабу, який виїхав на Дон, і придушенням більшовицького повстання. Після від'їзду з Києва вірних Тимчасовому уряду військ уся влада перейшла до Цен­тральної Ради. З різних місць України на її адресу надходили заяви зі словами підтримки. У відозві до населення Центральна Рада закликала до спокою, по­рядку й підпорядкування українській адміністрації. Тоді ж уряд України поповнили нові генеральні секретарі, які представляли УСДРП і УПСР.

Дата добавления: 2015-05-22