Спроби змін: причини і суть

Як і свого часу хрущовська «відлига», горбачовська «перебудова» була наслідком не особистого бажання її ініціатора, хоча й це зіграло немаловажну роль, а на­гальним велінням тодішнього часу. На сер. 1980-х років всеохоплююча криза вразила всі сфери життя СРСР. Неефективна «соціалістична економіка» хронічно не забезпечувала потреб країни. З кожним роком знижу­вався життєвий рівень населення. Разючого удару і без того критичному економічному станові завдали падін­ня цін на нафту і природний газ на міжнародному рин­ку та радянська агресія в Афганістан. Тривала виснаж­лива гонка озброєнь. До економічних додавалися су­спільно-політичні негаразди. Зокрема, потужна репре­сивна машина нещадно придушувала всякі вияви неза-

лежної громадської чи особистої думки. Зазнали руйнації суспільні відносини, мораль, загрозливих мас­штабів набирало повальне п'янство, процвітали корупція, казнокрадство, організована злочинність. Без рішучих змін країна була приречена на повну деграда­цію. Подібна перспектива змусила М.Горбачова на квітневому пленумі ЦК КПРС 1985 р. оголосити про потребу докорінних змін у галузі економіки й політи­ки, соціальному й духовному житті. Щодо зовнішньої політики, новий лідер висловився за впровадження но­вого політичного мислення у міжнародні відносини, перехід від класових до загальнолюдських цінностей. Був узятий курс на «перебудову», «демократизм» і «гласність».

Однак, як виявилося, ведучи мову про «перебудову», її ініціатори мали на меті лише вдосконалення існуючої системи. Йшлося про лібералізацію в межах «оновлено­го соціалізму», про «повернення до ленінських норм» і т. ін. Тому з часом поняття «перебудова» через утопічні риси, притаманні їй, поступово втратило свій зміст.

Що стосується ходу перебудовних процесів в Україні, то певний час тут взагалі не спостерігалося будь-яких змін, оскільки вільна думка в Україні була винищена значно ретельніше, ніж у Москві, та й ідеологічний відділ ЦК КПУ, вкупі з відповідними службами КДБ, пра­цювали більш цілеспрямовано. У той час як на союзно­му рівні відбулися важливі зміни у складі вищого керівництва, першим секретарем ЦК КПУ аж до осені 1989 р.. залишався одіозний В.Щербицький, оскільки Горбачов боявся швидко змінювати ситуацію в Україні, яка була надто важливою для СРСР у цілому. Відтак, у перші роки «пербудови» «гласність», проголошена в Москві, мало змінила обличчя навіть республіканської преси, не кажучи вже про якісь істотні зрушення. Украї­на все ще залишалася «заповідником застою».

Централізований «ринок»

Справжнє оновлення всіх сфер життєдіяльності краї­ни вимагало глибших зрушень у вирішальній сфері — економіці. Висунута програма перетворень передбачала

«прискорення соціально-економічного прогресу» краї­ни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму, активізації людського фактора. Але невдовзі стало зрозумілим, що реформування економіки вимагає якісних структур­них змін у радянській економічній моделі. Реформато­ри ж прагнули поєднати ринок з централізованим плануванням. Тому їх спроби добитися економічного зростання через розширення прав підприємств на ос­нові формули «самостійність», «самофінансування», «самоокупність» {було прийнято закон «Про держав­не підприємство та об'єднання»), активізацію приват­ної ініціативи {за законами «Про кооперацію», «Про індивідуальну трудову діяльність» тощо) не увінча­лися успіхом. Наслідком цього стало подальше падіння виробництва, продуктивності праці, зубожіння найшир-ших верств населення, утвердження в держсекторі бар­терної економіки, а в новому підприємницькому сек­торі — «економіки казино», коли головним стало не виробництво, а продаж товарів у найкоротші терміни за максимальними цінами з метою отримання макси­муму прибутку. Гігантськими темпами почав зростати внутрішній та зовнішній борг.

До абсурдних спроб поєднати ринок і централізова­не планування додалися прожекти керівництва про забезпечення до 2000 р. кожної радянської сім'ї окре­мою квартирою чи будинком та запровадження в побут населення «здорового способу життя». Перший нічим не був обґрунтований, не мав ні бази, ні умов для реалі­зації такого широкомасштабного завдання, а тому так і залишився «прекрасною мрією радянських людей». Дру­гий прожект був зведений до подорожчання й обме­ження продажу алкогольних напоїв, вирубування ви­ноградників у Криму й на Закарпатті, часткової лікві­дації виноробних виробництв. Проте алкоголізм подо­лати не вдалося, а бюджет однієї лише України втра­тив 10 млрд крб. До того ж значно поширилося само­гоноваріння, що призвело до дефіциту цукру, почасті­шали випадки отруєння неякісним алкоголем та його сурогатами, збільшилося число наркоманів.

Значною перешкодою на шляху реформування еко­номіки України був її структурний дисбаланс. Зокре­ма, питома вага важкої промисловості становила більше 60 %. Оборонні галузі поглинали до 2/3 науково-тех­нічного потенціалу. 95 % продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування. Залежність України від центру була закріплена у союзному фінан­совому законодавстві. Закладений у ньому принцип передбачав вилучення до союзного бюджету основної маси доходів республіки та послідуючий її перероз­поділ поза зв'язком з вилученою сумою, результатами виробничої діяльності та розмірами споживання. Так, 1990 р. лише 36,2 % витрат державного бюджету Украї­ни покривалися власними доходами, решта — пере­розподілом союзних.

Недосконалі перетворення в економіці ще більше ускладнили соціально-економічні проблеми робітниц­тва і, як наслідок, привели до формування масового незалежного робітничого руху. Влітку 1989 р. розпо­чалися шахтарські страйки, які охопили найважливіші вугільнодобувні райони СРСР, у т. ч. Донбас та Львівсько-Волинський басейн. Крім економічних, шах­тарі висували й деякі політичні вимоги, передусім про заміну місцевої влади. Уряд змушений був піти на по­ступки, задовольнивши майже всі домагання страйкарів.

Дата добавления: 2015-05-22