Економіка. Соціальна політика гетьманського уряду

Адміністративно-територіальний устрій

Територія України поділялася на полки, на чолі яких стояли полковники, що або обиралися на полковій раді, або призначалися гетьманом. Полковники здійснювали усі військові й адміністративні функції на території полку. Помічниками полковника була полкова старшина: писар, суддя, обозний, осавул, хорунжий. Полки поділялися на сотні, очолювані сотниками, яких обирала сотенна рада або призначав гетьман, а інколи і полковник. При сотникові була сотенна старшина: писар, осавул, хорунжий. У містах і селах адміністративні функції виконували отамани. Над селянами часто стояли війти. Поряд з цим у містах з магдебурзьким правом діяли виборні магістрати на чолі з війтами, і в інших – ратуші. Магістратам і ратушам підлягали міщани.

Судочинство в основному зосереджувалося в руках козацької старшини. Функції козацьких судів здебільшого поширювалися не лише на козаків, а й на міщан та селян, зокрема у справах, пов’язаних із скоєнням тяжких злочинів.

Внаслідок народних повстань і бойових дій Війська Запорізького велике і середнє феодальне землеволодіння на якийсь час було в основному ліквідовано. Земельні простори, залишені панами, захопили козаки й селяни, деяка частина перейшла у власність військового скарбу. Через це значно розширилося дрібне селянсько-козацьке землеволодіння. Козаки і селяни стали вільними дрібними землевласниками, свою продукцію вони в основному використовували для власних потреб і лише частково продавали. Козаками вважалися ті, хто служив у війську, а решта - селянами (посполитими).

Проте феодальні відносини не були ліквідовані, а тільки підірвані. Козацька старшина разом з українською шляхтою прагнула стати великими землевласниками. Хмельницький, як представник козацької старшини, сприяв збереженню й розширенню земельних володінь старшини, монастирів і шляхти, але розумів, що найбільш масовою рушійною силою в боротьбі за визволення України від Польщі є селянство, і тому якийсь час стримував зростання великого землеволодіння і покріпачення селян.

Міста України також звільнилися від польсько–шляхетської влади, і міщани тепер більш вільно займалися ремеслом, промислами, торгівлею. Продовжувала розвиватися зовнішня і внутрішня торгівля. Через війну з Польщею торговельні зв’язки з західними країнами припинилися, зате налагодилася торгівля з Росією. Україна торгувала також з Молдовою, Валахією, Угорщиною, Кримом, Туреччиною.

Для організації та утримання адміністративного апарату і війська потрібні були значні кошти. Головне джерело прибутків військового скарбу становили загальні податки, якими обкладалося населення: побір або подимне (постійний податок від хат, дворів, землі), стація (надзвичайний податок на утримання війська), оренди (податок на млини, гуральні, шинки, різні промисли). Частина коштів надходила від колишніх земельних володінь польської корони і шляхти, від різних підприємств і промислів, що були в цих володіннях, а також від торгівлі (внутрішні збори за торгівлю на торгах і ярмарках; за ввіз і вивіз товарів тощо).

У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648 – 1657 рр.) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

- право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

незалежність і соборність Української держави;

- генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною - від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави.

Тема 14. РОЗГОРТАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ (1651 р. - серпень 1657 р.)

1. Білоцерківська угода.

2. Переяславська угода. Березневі статті. Смерть Б. Хмельницького.

Дата добавления: 2015-05-22