Розділ 8 - основи філософського аналiзу суспiльства 2 страница

Соцiальна структура суспiльства стає об'єктом iсторико-фiлософського аналiзу. Свого апогею в класовому планi вона досягне в марксизмi. Абсолютизацiя ролi класового подiлу та класових стосункiв це одна з соцiально-фiлософських крайностей. Але говорити про цiлковите зникнення групової солiдарностi та про розквiт iндивiдуалiзму теж немає пiдстав, хоча суспiльство нiбито йде саме в такому напрямку, стверджує Т.Парсонс. Виникнувши на якомусь етапi формування соцiальностi, та чи iнша її характеристика не зникає, а лише набирає нових форм прояву, нового значення в життi суспiльства. Тому проблема соцiальної дискретностi, проблема соцiальної структури суспiльства нiколи не зникне з поля зору соцiальної фiлософiї.

Ранiше ми аналiзували людську дiяльнiсть. Однією з її особливостей є те, що вона здiйснюється колективно, або обумовлена колективом, чи групою людей. В зв'язку з цим кожен вид дiяльностi формує певнi соцiальнi об'єднання людей. Є об'єднання, що вiдiграють бiльше значення в суспiльному життi, iншi на даному етапi соцiального розвитку можуть займати другорядну роль, пiдпорядковане становище та i значення. Iсторично першими виникли структури, котрi забезпечують життя людей як специфiчного феномену буття. Мова йде про плем'я, народнiсть, нацiю.

3.1.Роль та значення нацiональної дискретностi. Сучаснi конфлiкти рiзного масштабу на нацiональному та етнiчному грунтi в СНД та й в iнших точках планети такi ж трагiчнi, як i революцiї минулого. Не дивлячись на те, що форму нацiонального вибуху може набрати якась iнша соцiальна проблема, поява нацiонального збурення говорить про невирiшенi саме нацiональнi проблеми. Зараз, очевидно, зрозумiло всiм, що нацiональнi вiдносини будуть впливати на життя людства i в двадцять першому столiттi. Виникає питання, а чи маємо добротну теорiю нацiонального розвитку? Процеси нацiонально-етнiчного розвитку могутнiм корiнням входять в ту товщу сивої давнини, яка не мала писаної iсторiї чи якихось iнших прямих свiдчень, котрi б давали можливiсть прослiдкувати явище вiд витокiв до сьогоднiшнього дня. Це утруднює пiзнання i гальмує створення загальної теорiї нацiонального розвитку. Тому розробки нацiонального питання в iсторичному планi вiрогiднiснi. Коли ж аналiзуються сучаснi нацiональнi процеси, то на цей аналiз завжди справляють великий вплив актуальнi соцiально-економiчнi i полiтичнi процеси та подiї.

Прикладом негативного впливу iнших соцiальних проблем на з'ясування сутi нацiонального може бути "теорiя нацiонального питання" в марксизмi. Марксизм явно недооцiнював роль та значення нацiонального розвитку в розгортаннi людської iсторiї. А щодо конкретних прогнозiв то тут ми спо-стерiгаємо прямо протилежний результат. Почнемо з того, що Маркс не бачив iншої перспективи для долi еврейської нацiї, окрiм неминучої її асимiляцiї в мiсцях проживання. А що вийшло на практицi? Замiсть зникнення евреїв та еврейства фактом стало вiдродження еврейської держави Iзраїль. Енгельс досить скеп-тично ставився до перспектив розвитку польської та української нацiй. Та не пройшло й кiлькох десятилiть після його пророцтв, як вiдродилась польська державнiсть. Поляки отримали могутнiй поштовх до нацiонального вiдродження й розвитку. Українська нацiя майже через столiття потому розпочала розбудо-ву нацiональної державностi. Розпочався новий етап нацiонального розвою.

Можна було б i не згадувати про марксизм, коли мова йде про нацiональне питання, та в нашiй кра-їнi ще живучi нацiональнi iлюзiї марксистського походження. Отже, треба показати гносеологiчну помилку нацiональної концепцiї марксизму, а вона є, i значна.

Марксизм виходив з того, що нацiя - це людська спiльнiсть, яка виникла разом з капiталiзмом i об-слуговує капiталiстичну епоху розвитку людства. А позаяк, за марксизмом, свiтова пролетарська рево-люцiя поставлена iсторiєю на чергу дня, то "похорони" капiталiзму i свiтова пролетарська єднiсть стануть основою зникнення нацiй як "пережитку капiталiзму". Свiтова iнтеграцiя для марксизму - це перш за все класове об'єднання пролетарiату, трудящих i зникнення нацiй на основi формування всесвiтньої єдностi. Звiдси нацiя - явище iсторично минуще. Для визначення нацiї в марксизмi було пiдiбране вiдповiдно бiльш загальне поняття: "Iсторична форма спiльностi людей". В цьому загальному поняттi закладена своєрiдна плиннiсть, змiннiсть. Вiд нацiональної теорiї в умовах тоталiтаризму вимагався лише пошук доказiв про процес злиття нацiй в нову спiльнiсть "радянський народ". В практичнiй полiтицi СРСР це була активна русифiкацiя. Вона вела до зникнення понад ста етносiв, що населяли тодi Союз. Та цього не сталося. Iсторiя вчинила все по-своєму. Результат i теоричних, i практичних потуг тоталiтаризму - розвал Союзу на нацiональнi держави - всеперемагаюча, спонтанна тяга до утвердження нацiонального.

Українська нацiональна держава зараз будується всiма полiтичними силами: нацiоналiстами, соцiал-демократами, соцiалiстами, комунiстами i т.д. Та кожна полiтична сила в країнi в розумiннi нацiонального розвитку має щось своє i завжди матиме, бо розглядає феномен нацiї зi своїх специфiчних полiтичних позицiй. Тому ситуацiя нагадує славнозвiсних Лебедя, Рака та Щуку.

В цих умовах з'явилася нагальна потреба наукового аналiзу нацiонального феномену. Без широкого теоретичного пошуку на українському грунтi з врахуванням досвiду цивiлiзованого свiту ми дуже швидко створимо якийсь ерзац типу "наукового нацiоналiзму" /чи щось на зразок цього/, що буде фiговим листком тимчасової полiтичної кон’юнктюри.

То що ж дає нацiя людинi та людству, окрiм клопотiв нацiональних конфлiктiв? В iсторiї розвитку людської свiдомостi сталося так, що на нацiональну проблему звертають увагу тодi, коли на поверхнi суспiльного життя виникають нацiональнi протистояння. Коли ж нацiя розвивається сама по собi без контакту з iншими нацiями, то нацiональна проблема просто не виникає. Отже, нацiональне - це щось таке в характеристицi людини, що саме по собi не має внутрiшнього протирiччя. Це те, чого людина просто не помiчає так, як не помiчає повiтря чи власного здоров'я, коли все гаразд в життi. Лише вiдхилення вiд нормального нацiонального розвитку болiсно переживається людиною та людством. Отож й спробуймо розiбратися, чим є те нацiональне в нормальних умовах для людини i для людства.

Розпочнемо з деяких загальних понять. Суспiльство вже так влаштовано, що мiж особою та людством є ряд промiжних ланок: сiм'я, соцiальна група, регiональне населення /мiсто, село, область/, народнiсть, нацiя. Серед цих промiжних ланок нацiя займає надзвичайно важливе мiсце. Особливiстю нацiї є те, що вона включає в себе таку кiлькость людей, яка може функцiонувати та розвиватись самостiйно без зв'язкiв з iншими подiбними об'єднаннями. Нацiя має всi необхiднi передумови соцiального розвитку i всi ознаки людства як такого. Всi нинi iснуючi нацiї виникли або в результатi об'єднання чи переплетiння долi кiлькох народностей, або шляхом розвитку єдиної народностi /японська нацiя/. В свою чергу народностi виникали в процесi розвитку чи об'єднання племен. I коли ми спробуємо уяснити, що таке плем'я та яка його функцiя в життi суспiльства, то прийдемо до розумiння, що це перша власне людська соцiальна система. Плем'я - основний, ведучий, базовий елемент людства як такого. Поява iнших елементiв соцiальної структури суспiльства в iсторiї - то справа пiзнiших часiв. Класи, держави, професiйнi групи, релiгiйнi конфесiї i т.iн. не витiснили i не витiсняють нацiю як соцiокультурну систему, а розвиваються в нiй.

З легкої руки англiйського iсторiософа Тойнбi в науку ввiйшло поняття "соцiокультурна система". Щоправда, сам Тойнбi застосовує це поняття не стiльки до окремої нацiї, скiльки до значних регiональних етнiчних сукупностей сучасного свiту. Скажiмо, вiн видiляє Захiдну соцiокультурну систему, включаючи в неї всi країни сучасної ринкової економiки Захiдної Європи та Америки. Окремо видiляє Росiйську, маючи на увазi не лише етнiчних росiян, а майже всi народи бувшого Радянського Союзу. Та все ж поняття "соцiокультурна система " дуже влучно вiдображає суть того прояву людської спiльностi, яку ми називаємо нацiєю. Функцiю соцiокультурної системи найкраще прослiдкувати на матерiалi аналiзу розвитку племенних структур. В наукових публiкацiях сучасного рiвня обговорюється кiлька теорiй походження людини /кiлька ймовiрних версiй наукового характеру/. Та до якої б теорiї не схилився той чи iнший дослiдник, нiхто не заперечує одного: для виникнення всього комплексу найнеобхiднiших форм життя суспiльства на первiсному рiвнi потрiбна стiйка спiльнiсть людей - плем'я. Не сформуйся таке об'єднання, в котрому можливий розвиток соцiальностi - основних рис людини, якось пояснити процес олюднення приматiв просто не можливо.

Йшло олюднення певного ареалу пралюдей, що мешкали в певному географiчному просторi. Успiх олюднення залежав перш за все вiд того: складалося в цьому просторi плем'я чи нi.

Археологи знаходять безлiч матерiальних свiдчень трудової дiяльностi роду. На всiх континентах Старого свiту вiдкрито первiснi стоянки людей. Родове об'єднання людей на цих стоянках працює, виготовляє знаряддя працi, добуває засоби iснування, в його межах реалiзується видова потреба продовження роду, органiзовується найпростiший первiсний побут. На цьому можливостi роду вичерпуються. Перш за все родове об'єднання не може забезпечити стабiльне видове вiдтворення через кровозмiшання в самому родi. Вижили лише тi популяцiї, де в результатi табу на кровозмiшання сформувались об'єднання родiв - племена.

Плем'я стало тим полем, на теренах якого почала не лише формуватись, а й розвиватись соцiальнiсть. В межах племенi досить швидко розповсюджується досвiд, якого окремi iндивiди набувають, будучи членами роду. Плем'я формує едину мову, в племенi з'являються свої традицiї. Саме в племенi виникає вся гама вiдносин первiсної спiльностi i лише в такiй популяцiї, як плем'я, цi вiдносини можуть здiйснюватись.

Зауважимо ще раз, що лише в племенi, в об'єднаннi такого характеру соцiокультурний процес не просто iснує як такий, а може розвиватись. На певнiй стадiї розвитку виробництва формується потреба створити бiльш багаточисельнi людськi об'єднання. Ця потреба формує народностi, а згодом нацiї. Та всi цi об'єднання виконують i будуть виконувати ту ж функцiю, в їх межах буде здiйснюватись все багатство соцiального та культурного життя. Саме в соцiокультурних системах рiзного ступеня розвитку здiйснюється професiйно диференцiйоване суспiльне виробництво, задовольняються практично всi потреби людського життя, тут формується та розвивається людська духовнiсть, функцiонує та прогресує культура в самому широкому розумiннi цього поняття, закипають полiтичнi пристрастi i т.д., словом, здiйснюється соцiокультурний процес як прогрес людства. Людство розвивається через прогрес регiональних соцiокультурних систем. Кожна нацiя має свiй неповторний досвiд культурного життя, виробництва, економiчних стосункiв, що виник в конкретних умовах. Цей досвiд унiкальний, а тому безцiнний.

Яким же чином пiдтримується унiкальнiсть нацiонального? В буттi природи та суспiльства iснують явища та об'єкти одиничнi, особливi та загальнi. Одиничне тисячами переходiв пов'язане з загальним. Та скiльки б варiантiв переходiв ми не шукали мiж iндивiдом та людським суспiльством як чимось загальним, всi цi переходи здiйснюються через особливе. I таким особливим для людства є соцiокультурна система /плем'я, нацiя, народнiсть/. Через неї здiйснюється зв'язок конкретної людини з людством. Конкретна людина є українцем, чехом, вiрменином i т.д. в першу чергу генетично. Вона з'являється на свiт i формується в окремiй спiльностi. Ця спiльнiсть на основi соцiокультурного генетичного коду формує iндивiда. Таким чином, здiйснюється один напрямок активностi нацiї. Другий - взаємодiючи та взаємопроникаючи, соцiокультурнi системи формують людство.

В сучасному свiтi все бiльше фiлософiв схиляються до думки, що розвиток людства здiйснюється завдяки активнiй дiяльностi iндивiдiв. Але iндивiд включений не у всю систему людських зв'язкiв, а лише в стосунки з певним колом людей, що створюють його оточення. Соцiокультурнi зв'язки на сучасному рiвнi розвитку науково-технiчного прогресу можуть формуватись i транснацiонального характеру, але нiколи вони не будуть нiчим iншим, як реальнiстю власного культурного оточення. Людина пов'язана з людством лише через iндивiдiв, з якими вона безпосередньо контактує. Можливiсть такого контакту обмежена фiзичною органiзацiєю людини та часовими рамками особистого життя.

Якщо соцiокультурна система - специфiчно людське об'єднання, то системотворчою ознакою її мусить бути теж щось людське, але зi специфiчним способом форм прояву. В соцiокультурнiй системi мусять бути тi характернi риси, якi притаманнi людству взагалi, з одного боку, i те, що вiдрiзняє соцiокультурнi системи, з iншого. Отже мова йде про особливий прояв загальнолюдського. Саме культура i конкретно людська духовнiсть мають таку характеристику.

Потрiбно вiддати належне Тойнбi - саме вiн обгрунтував iдею, котра дає можливiсть розглядати духовнiсть /в нього це свiтогляд/ як системоутворюючий фактор соцiокультурної системи. Спроба зрозумiти сутнiсть нацiї, виходячи з економiчного детермiнiзму, довела свою хибнiсть. До нацiї слiд пiдходити, як до духовної спiльностi, що формується на певному рiвнi розвитку та в певних умовах, але виконує ту ж функцiю, що i її попередники - народнiсть, плем'я. Нацiональне - це форма iснування загальнолюдського, це специфiчний його прояв.

Тепер спробуємо поглянути на людство з тiєї точки зору, яка розглядає його як багато-нацiональне цiле. Соцiокультурнi системи в наш час постiйно взаємодiють мiж собою. Всю гаму, ввесь спектр взаємодiї не будемо перераховувати. Зазначимо лише те, що взаємодiя соцiокультурних систем є причиною, вiрнiше однією з причин розвитку людства через розвиток самих взаємодiючих систем. Немає розвитку людства взагалi, є розвиток держав, нацiй, регiонiв. Однак цей процес не однаково впливає на кожний iз взаємодiючих елементiв. Народи рiзних країн переймають у сусiдiв iдеї, технологiї, характер економiчних вiдносин, полiтичнi системи, не говорячи вже про явища дрiбнiшi за обсягом. Все це накладається на власний соцiокультурний досвiд i знову виникає щось неповторне.

З моменту великих географiчних вiдкрить якiсно змiнився характер прогресу людства саме через глобальнiсть взаємодiї рiзних рiвнiв розвитку соцiокультурних спiльностей. Щоправда, характер взаємодiї не завжди сприяв розвитку особливо тих країн, що знаходились на нижчих щаблях соцiокультурного прогресу. Одначе в сучасних умовах вiдкрито хижацький спосiб взаємодiї вiдходить у минуле. В стосунках соцiокультурних систем все бiльше верх бере гуманiстична, людяна тенденцiя, i вiд цього виграє людство в цiлому.

Сьогоднiшня мрiя народiв Української держави - включитись в свiтовий прогрес на рiвноправних засадах. Та взаємодiя народiв свiту вiдбувається не в результатi кохання до самого процесу стосункiв, це не спорт. Вона має певну логiку розвитку. Вiзьмiмо Японiю. Коли прийшов час входити до свiтової спiвдружностi, то вона явила свiту працездатнiсть японського народу, що формувалася вiками, та гаряче прагнення через працю досягти успiху. А такi особливостi, як чайнi церемонiї, самурайськi мечi для харакiрi та iнше лишилось в самiй країнi, як аромат минулої доби. Отже, в свiтовому прогресi знаходить мiсце загальнолюдське в своєму нацiональному проявi. Щодо України, то їй в свiтову спiвдружнiсть треба йти з українським розумом, з українським працелюбством, з могутнiм науково-технiчним потенцiалом, з полiтичною волею до самоутвердження нацiї, самоутвердження нацiональної державностi. В такому випадку включення України в свiтовий соцiально-економiчний прогрес справа часу. Iншого шляху до сучасного рiвня цивiлiзацiх немає.

Та процес взаємодiї соцiокультурних систем не вичерпується їх контактами на рiвнi взаємодiї систем як цiлiсних об'єднань. Iншим способом взаємодiї була постiйна мiграцiя людей. Доля мiгрантiв-одинакiв - асимiляцiя в мiсцi проживання. Колонiї мiгрантiв часом вiками збе-рiгають свою самобутнiсть у невластивому соцiокультурному оточеннi. В iсторiї людства були перiоди, коли мiгрували, кочували цiлi народи. Таким чином, в iсторiї людства нiколи не було етнiчної чистоти. В цiй ситуацiї виникає проблема взамємодiї етнiчних об'єднань, етнiчних культур в межах однiєї соцiокультурної системи.

Така взаємодiя в умовах конфронтацiйної культури стала практикою поневолення слабшого сильнiшим. Для виправдання цього поневолення формувались цiлi теорiї. Вiд таких теорiй та практики їх реалiзацiї не звiльнилось i ХХ столiття, в якому були, та ще й є, i геноцид, i апартеїд, i насильницька асимiляцiя.

Друга половина ХХ столiття стає перiодом формування iнших вiдносин i мiж окремими соцiокультурними системами та й етнiчними об'єднаннями в самих соцiокультурних системах. Найяскравiший приклад тут - iсторiя США. Довгий час народи цiєї країни не могли примиритись з рiвнiстю, рiвноцiннiстю всiх громадян, що складались з рiзних етнiчних груп i навiть з рiзних рас. Америка заплатила дорогу цiну за нинiшнi демократичнi мiжетнiчнi стосунки. Громадянська вiйна, безлiч побутових расових конфлiктiв, геноцид по вiдношенню до корiнного населення - iндiйцiв. Негритянськi, китайськi, латинськi гетто- все це iсторiя расової непримиренностi. Та коли на шляху демократичного розвитку тi ж Сполученi Штати позбавились расової непримиренностi, виявилось, що етнiчна самобутнiсть окремих груп населення, що входять до єдиної соцiокультурної системи, не вада, а сильна сторона регiону чи держави. В чому тут справа?

Кожна етнiчна самобутнiсть, що вийшла з товщi вiкiв, несе в своєму соцiокультурному колi (можливо, частково й в бiологiчному) досвiд тисячолiття олюднення та життя у вiдповiдних конкретних умовах. Саме в цих умовах вона досягла якихось певних здобуткiв, про котрi й гадки не мають iншi народи. Скажiмо, українцi - споконвiчнi вiртуози-хлiбороби, а корейцi досягли неперевершеної майстерностi в овочівництвi. Перелiк подiбного роду досягнень окремих етносiв надзвичайно великий. Саме - звiдси розквiт i розвиток етнiчних самобутностей та їх демократична взаємодiя на певнiй територiї не вада, а благо, великий поштовх до розвитку регiону.

Всяка спроба багатонацiонального об'єднання (скажiмо, iмперiї) методом насильства пiдкорити, асимiлювати, вивести з нормального шляху розвитку iншу етнiчну особливiсть на деякий час збагачує агресора, але в цiлому згубна для людства. Iсторично виправданий принцип взаємовiдносин етносiв не боротьба, не конфронтацiя, не поглинання, а взаємодiя на основi збагачення соцiокультурним досвiдом. Взаємовiдносини мiж рiзними етносами в однiй державi чи в однiй соцiокультурнiй системi визначаються не конкретними здобутками самих етносiв i навiть не їх ментальнiстю, а полiтичною волею, полiтичними вподобаннями соцiально значуших сил суспiльства, рiвнем розвитку полiтичної культури суспiльства.

Суть же прогресу людства в активному розвитку мiкроструктурного, середньоструктурного та макроструктурного рiвнiв соцiокультурної дискретностi в процесi постiйної, невпинної взаємодiї на кожному рiвнi та мiж ними.

Iсторично другою формою розмежування людей став суспiльний подiл працi. Спочатку поява землеробства, скотарства, ремесла, а потiм i розумової працi роздiлила людей за професiями. Професiйнiй структурi надає вирiшального значення в соцiальнiй дискретностi У.Ростоу. Занадто перебiльшувати значення професiйного принципу подiлу людей не варто, але ж в мiру розвитку виробництва, його спецiалiзацiї та диференцiацiї такий подiл буде реальнiстю доти, доки iснує саме виробництво. В процесi цього розвитку виникає проблема органiзацiї стосункiв мiж рiзними професiйними групами в суспiльствi. Проблема професiйних стосункiв - це, головним чином, проблема обмiну результатами дiяльностi мiж сферами виробництва.

3.3.Класи як важливий елемент соцiальної дискретностi. Професiйний подiл людей та технологiї виробництва, що спричинили той подiл, дали рiзке пiдвищення продуктивностi працi. Людина стала виробляти значно бiльше, нiж могла спожити в процесi виробництва. Виробництво дало надлишок як додатковий продукт, який не споживався виробництвом. З'явилась можливiсть використання додаткового продукту i в невиробничiй сферi. Ця можливiсть була реалiзована спочатку в утриманнi родоплеменної знатi, котра, вилучившись з суспiльно-корисної працi, зайнялась проблемами управлiння суспiльним життям й перейшла на утримання суспiльства. Поступово видiлилась i iнтелектуальна праця. Першими iнтелектуалами, котрi не займались управлiнням, стали шамани. Їх знання та вмiння передавались з поколiння в поколiння i вимагали довготривалих розумових та фiзичних тренувань. Та досить швидко суспiльне утримання iнтелектуальної верхiвки роду та племенi змiнює форму i набирає iнституту приватної власностi на засоби виробництва, на землю в першу чергу. З цього часу вiдбувся подiл на класи, який на перших двох етапах розвитку мав кастовий характер, а при капiталiзмi перетворився на розкол суспiльства на конфронтуючi класи - бур-жуазiю та пролетарiат. Саме протиборство цих двох класiв в серединi ХIХ столiття й породило в марксизмi теорiю розвитку суспiльства через класову боротьбу.

Отже, класи - це великi групи людей, з яких однi виступають власниками засобiв виробництва, органiзаторами виробництва, а тi, що не мають засобiв виробництва, виступають виконавцями виробничого процесу. В зв'язку з тим, що власник засобiв виробництва виступав як органiзатор i розпорядник на виробництвi, як творець нового виробництва i нових робочих мiсць, вiн виступає i як iнiцiатор i розпорядник при розподiлi. А коли так, то виникає можливiсть експлуатацiї працi виконавця, трудiвника. Саме експлуатацiя безпосереднього виробника i стала основою зародження та розвитку класової боротьби як полiтичної сторони суспiльного життя. Та класова боротьба не є унiверсальним методом стосункiв мiж класами. Можлива i класова спiвпраця. Спiвпраця займає провідну сторону в класових стосунках, бо iнакше, принаймнi в капiталiстичному суспiльствi, процес виробництва просто б зупинився. Особливо помiтно така спiвпраця проявляється в сучасному життi розвинених країн ринкової економiки. Там класова боротьба набрала форм управлiнської дiяльностi промислових та профспiлкових менеджерiв. Зрозумiло, що iнтереси трудящих мусять постiйно бути захищенi. Такий захист здiйснюється через профспiлки та через правову державу, котра все бiльше i бiльше правовими методами регулює стосунки мiж класами.

З появою класiв та проблеми класових стосункiв виникає i держава як механiзм регулювання внутрiшньосоцiальних проблем i як органiзацiя, що захищає iнтереси своїх громадян, взаємодiї з iншими державами та народами. Проблему внутрiшньодержавного життя, полiтичних стосункiв в країнi, зовнiшню функцiю держави розглядає наука полiтологiя. Тому зараз ми лише констатуємо факт полiтичної дискретностi суспiльства як на рiвнi одної держави, так i на рiвнi свiтової полiтичної органiзацiї суспiльства. Детально полiтичну структуру, полiтичнi вiдносини та розвиток полiтичного життя буде вивчатись в курсi полiтологiї.

До цього часу ми розглядали соцiальнi структури, об'єднання, котрi формуються в суспiльствi, за допомогою деяких об'єктивних факторiв. Щоправда, единим "чисто об'єктивним" чинником, на який нiяк не впливає соцiальна iсторiя та людська духовнiсть, є расовий подiл. Всi iншi причини структурування суспiльства викликанi суспiльним життям, дiяльнiстю людей. I треба пам'ятати, що у стосунках людей завжди присутня їх духовнiсть. Така вже специфiка соцiуму. Та все ж варто видiлити "вiдносно об'єктивнi" чинники соцiальної дискретностi i чинники "вiдносно суб'єктивнi". Певну умовнiсть такого подiлу причин-факторiв треба мати на увазi постiйно тому, що в людинi i духовне - суб'єктивне, i матерiальне - об'єктивне iснують в нерозривнiй єдностi.

Вiдповiдно до вказаного люди можуть подiлятись на групи не лише пiд дiєю об'єктивних, а i суб'єктивних причин. В цьому планi найбiльш вагомим суб'єктивним чинником була релiгiя. Подiл людей за вiросповiданням вiд моменту появи свiтових релiгiй має вагоме значення в життi суспiльства. I хоча в основi такого подiлу часто була форма, а не глибинний змiст, суттєвої рiзницi мiж свiтовими релiгiями взагалi немає, це не зменшувало значення тих проблем, що виникали в ходi розгортання внутрiшнiх протирiч та в протирiччях мiж свiтовими релiгiями. Здавалося б, що перехiд вiд одного вiросповiдання до другого не повинен породжувати проблем, так самiсiнько як перехiд з крамницi одного власника до крамницi iншого, та справа тут набагато складнiша. Духовна структура iндивiда тонка i складна, людськi динамiчнi стереотипи надзвичайно стiйкi. Змiна системи вищих цiнностей - це злам людини. Тому вiросповiдання носять традицiйний характер i без змiн передаються з поколiння в поколiння столiттями.

Стiйкiсть релiгiйних переконань в iсторiї часто була формою духовного утвердження на-родiв, засобом пiдтримки нацiонального духу, нацiонального менталiтету. Скажiмо, українське православ'я було формою збереження української ментальностi, української нацiональної самосвiдомостi вiд моменту розвалу Києворуської iмперiї i до переходу української церкви пiд опiку Московського патрiархату. Те ж православ'я було духовним стрижнем опору болгар турецьким асимiляцiйним впливам понад п'ять столiть. Болгари вистояли як нацiя, зберегли свою ментальнiсть саме через православну вiру. Роль релiгiйного фактору в суспiльному життi була пiдсилена тим, що довготривалий iсторичний перiод (середньовiччя) релiгiя була чи не єдиною формою прояву людської духовностi, унiверсальним методом прояву людської культури.

З утвердженням капiталiзму поряд з релiгiєю набувають все бiльшого значення в розвитку соцiальної дискретностi iншi iдеологiчнi чинники. Так, в основi партiйного подiлу суспiльства лежить подiл за поглядами. Людина вступає до тiєї чи iншої партїї в залежностi вiд своїх iдеологічних переконань або в залежностi вiд можливостей реалiзацiї економiчних iнтересiв.

Iншi угрупування людей за iдеологiчними вподобаннями не мають чiтких органiзацiйних структур, тому вони не такi рельєфнi в полi суспiльного життя, та iдеологiчна дискретнiсть суспiльства iснує i виконує свою соцiальну функцiю.

Пiдкреслимо ще раз: соцiальна культура сучасного суспiльства надзвичайно строката. Залежить ця строкатiсть вiд рiвня розвитку людської дiяльностi, а саме вiд розчленування цiєї дiяльностi мiж рiзними сферами людської активностi. Принцип розвитку та ускладнення соцiальної структури - слiдування за розвитком дiяльностi.

Яка роль взаємодiї соцiальних структур в суспiльному життi? Свого часу Маркс стверджував, що класова боротьба є рушiйна сила розвитку суспiльства. Тойнбi вважав, що прогрес соцiокультурної системи - це її саморозгортання, а взаємодiя, мовляв, взагалi не суттева i т.д. Але впливи одних систем на iншi iснують. Взаємодiю культур як факт суспiльного життя вiдзначав свого часу ще Вольтер. На сучасному рiвнi розвитку людства факт взаємодiї елементiв соцiальної структури в суспiльному життi нi в кого не викликає заперечень. Та яка роль таких взаємодiй?

По-перше, очевидно, буде неправомiрним видiлити один елемент соцiальної структури, тобто вважати якийсь соцiальний подiл людей за певною ознакою едино впливовим в iсторичному розвитку людства чи навiть вважати такий подiл головним в соцiальному життi (функцiонуваннi). Взаємодiї класiв i нацiй, i професiйних груп, i полiтичних об'єднань та iнших структур реально iснують лише тому, що вони викликанi до життя певним видом дiяльностi. Раз є реальна дiя, то вона обернена не лише на себе, а й на оточення. Таким чином, взаємодiють всi елементи соцiальної дискретностi. Кожен впливає на всi iншi в мiру прояву своєї сфери дiї. Скажiмо, класова взаємодiя настiльки активно втручалась у всi сфери суспiльного життя, що за певних умов вона була визнана як єдина рушiйна сила розвитку суспiльства. I це є реальна дiйснiсть європейського життя середини ХIХ столiття в Росiї i в першiй чвертi ХХ столiття. Та ми бачимо, який непростий вплив на соцiальну дiйснiсть нацiональних взаємодiй. Особливо це рельєфно проявляється в час мiжнацiональних конфлiктiв. В умовах конфлiкту взаємодiя руйнiвна, в умовах мирної спiвпрацi - вона важливий елемент соцiального творення. Можна з впевненiстю стверджувати: немає жодного вiдносно стiйкого елементу соцiальної дискретностi, котрий би постiйно не впливав на суспiльне життя i своїм специфiчним способом не втручався б в iсторичний процес. В реальному життi всi елементи соцiальної структури взаємодiють комплексно. А коли в цiй комплекснiй взаємодiї щось порушується, наприклад, вiдстає у своєму розвитку одна iз сторiн суспiльного життя, то тодi класова, нацiональна, професiйна, полiтична i т.д. проблема може набрати такої гостроти, що кожна з них може надзвичайно активно впливати на всi сторони суспiльного життя. Розпочинаються революцiї, нацiонально-визвольнi рухи, а то й вiйни, полiтичнi, економiчнi, екологiчнi кризи i т.д.

По-друге. Взаємодiя елементiв соцiальної дискретностi вiдбувається не сама по собi, а пiд впливом iнтересiв людей. Особа реалiзує свої iнтереси лише в тому чи iншому соцiальному середовищi. Iнтерес спонукає до дiї особу, i вона реалiзує свою активнiсть колективно.

Дата добавления: 2015-05-23