Тема 1. Предмет, завдання та структура військової психології 2 страница

60.Окресліть коло вихідних філософсько – світоглядних ідей Т. Г. Шевченка.

Т. Шевченко (1814-1861) – велична постать в українській літературі,що відчутно вплинуланакультуру та світогляд. Звертаючись у своїх думках та творчості до пам’яток національної історії, Т. Шевченко, як ніхто інший, влучно та переконливо репрезентував ідею соборності України, єдності усіх її земель всупереч історичній недолі, що роз’єднала різні частини колись єдиного краю, розкидавши їх по різних державах.Серед інших філософсько – світоглядних ідей Т.Шевченка варто виділити такі: Ідея глибинної спорідненості людини із природою: у творах поета людина і природа живуть єдиним диханням та єдиними почуттями; людина вкорінена в природу, а природа, своєю чергою, є не мертвою, а одухотвореною. Ідея народу як єдиного суверена своєї історії та своєї життєвої долі: ніхто не може вирішувати його долі, він є єдина животворча сила історії. Ідея віри у справедливого Бога; інколи здається, що Шевченко чи-то атеїст, чи-то єретик, проте в його творах чітко проводиться розрізняння того Бога, що його малюють у церквах та ім’ям якого чиниться насильство, та справжнього Бога, як гаранта здійснення вищої справедливості. Ідея насильницької народної революції; вона інколи постає основою для звинувачення поета у оспівуванні насильства; проте слід сказати, що ця ідея була дуже поширеною у ХІХ ст.; тут Шевченко не був тут ні новатором, ні оригінальним; якщо ж ми поставимо питання про те, чи прийнятна ця ідея зараз, то відповідь, звичайно, буде негативною.

У творах Шевченка досить виразно проведена думка про важливу роль у суспільному житті та історії прогресу знань, науки, освіти.

Нарешті, через усю творчість Шевченка проходить своєрідний культ жінки-матері: для поета вона постає уособленням і сили життя, і його чарівної краси.

61.Чи можна вважати закони логіки законами буття? Обгрунтуйте свою відповідь.

Будь-яка достатньо розвинута наука містить положення, які називають законами. Під законами загалом розуміють необхідні, суттєві, постійні і повторювані відношення між явищами природи, суспільства, мислення. Логіка спеціалізується на вивченні і застосуванні фундаментальних законів мислення. Це не означає, що тільки логіка вивчає закони мислення. Можна назвати ще кілька галузей науки, предметом яких є закони мислення (філософія, психологія, кібернетика тощо). Логіка бере закони мислення не в усій повноті їх виявлення, а лише частково. Закони логіки перебувають у певній відповідності із законами природи і суспільства. Як ті, так і інші закони мають об’єктивний характер. Їх неможливо поміняти, вони діють незалежно від бажань і волі людей. Той факт, що мислення відрізняється від світу речей більшою свободою в оперуванні ідеальними утвореннями, не означає волюнтаризму в сфері дії законів логіки, можливості довільно їх створювати їх або відміняти. Порушення законів логіки так само, як і намагання змінити закони природи, заздалегідь приречені на невдачу. Спроби це зробити, користуючись специфікою ідеальної реальності, рано чи пізно засвідчують об’єктивну даність та непорушність цих законів. Той, хто не хоче з цим рахуватися, відчує абсурдність своїх бажань. Так, спроби якоїсь людини злетіти, як птах, не маючи спеціальних пристроїв, які здатні певною мірою долати земне тяжіння, неодмінно ведуть до її загибелі. Невдачі тих, хто порушує закони логіки, мають інші форми, проте виразно показують якщо не самому порушнику, то оточуючим, хибність подібних дій. Наприклад, людина, яка про одну й ту ж річ висловлює суперечні судження, викликає осуд як особа нещира, брехлива. Отже, хоча закони логіки засновані на законах буття, проте самі вони не є законами буття. Закони логіки абстраговані з дійсності.

62.Розкрийте завдання, зміст та особливості екологічної етики.

Екологічна етика — вчення про належне у відносинах людини з природою, що сприймається як суб'єкт, заснованих на визнанні морального статусу природи, високому оцінюванні її внутрішньої і нематеріальної цінностей, повазі прав природи й обмеженні прав людини.

В міру ускладнення суспільних відносин у людському суспільстві стали формуватись різні напрямки прикладної етики — політична, журналістська, медична, екологічна етика тощо.

Екологічна етика пропонує і захищає систематичну і всебічну концепцію моральних взаємовідносин між людьми і природою. Екологічна етика припускає, що людська поведінка стосовно природи може спрямовуватись і спрямовується моральними нормами. Теорія екологічної етики в цьому випадку повинна: 1. пояснити, що це за норми; 2. пояснити, стосовно кого чи до чого люди несуть моральну відповідальність; 3. показати, чим обґрунтована ця відповідальність.

Корінне питання екологічної етики — яке наше відношення до природи: як до об'єкта (речі) чи суб'єкта (тобто до рівного собі, що має моральний статус і права). Екологічна етика існує лише тоді, коли ми відносимось до природи як до суб'єкта. У цьому випадку шкода, нанесена природі, буде розглядатись з погляду нанесення збитку самій природі.

Як правило, екологічну етику розділяють на дві складові частини: філософську екологічну етику і нормативну екологічну етику.

Нормативна етика стосується практичних питань, розробляючи етичні судження, правила і принципи наших відносин із природою, а також етичні оцінки.

Філософська етика припускає більш високий рівень узагальнень і абстракцій, на якому нормативні судження й оцінки, а також доводи, що приводяться на їх користь, аналізуються й оцінюються.

Принципи і положення екологічної етики в даний час при загальному ресурсному, споживчому підході до природи багатьом здаються дуже радикальними. Але радикальна, авангардна роль, екологічної етики саме полягає в тому, щоб оголосити ідеї, що відкидаються спочатку більшістю як абсурдні чи смішні, але які, зрештою, стають надбанням традиційних екологічних організацій і, згодом, приймаються більшістю населення.

63.Поясніть зміст і значення явища індульгенції в католицизмі. Чому воно викликало обурення багатьох віруючих?

Індульгенція — у римо-католицькій церкві, відпущення тимчасових покарань за вже прощені Богом гріхи в таїнстві сповіді. Індульгенції базуються на віруванні в те, що гріх, хоча прощений, повинен тим не менш мати кару на землі або в чистилищі. Церква може відпустити ці кари завдяки заслугам Христа та святих.

Практикування індульгенцій повстало в ранній церкві, коли сповідникам і тим, хто зазнавали мучеництва, дозволялося заступатися за покаяльників — і таким чином втихомирювати кару накладену на них. Спочатку індульгенція наддавалась після розкаяння, яке мало проявитись в добрих справах (піст, милостиня, паломництво). З часом виникло переконання, що за заслуги Христа, Богоматері, святих і мучеників у розпорядженні Церкви є невичерпну скарбницю «добрих справ», які дають церкві право на видачу індульгенцій. Богословська концепція індульгенції впершее булла розроблена у творах Гуго Сен-Шерского. Ця концепція булла визнана церквою в 1343 році папою Климентієм VI. У часи пізніх середніх віків, індульгенції стали виражатися грошовою вартістю, що викликало обурення багатьох віруючих, бо провадило до широкого зловживання й було однією з головних причин атаки Лютера на церкву під час Реформації. Їх продаж заборонено в 1567 році папою Пієм V.

64.Окресліть вихідні філософсько – світоглядні ідеї І. Франка.

Іван Франко (1856-1916)-унікальна постать у вітчизняній культурі. Видатний поет, письменник, громадський діяч, публіцист, він був ще й талановитим вченим, доктором філософії. Певну увагу І.Франко приділив ознайомленню із ідеями марксизму; своє бачення цього феномену І.Франко виклав у статтях “ Що таке поступ? ”, “ Що таке соціалізм”, “ До історії соціалістичного руху” та багатьох інших. На думку мислителя, матеріалістичне розуміння історії абсолютизує процес виробництва, залишаючи поза увагою великий масив духовних явищ, без осмислення яких неможливо зрозуміти механізми розвитку суспільства. І.Франко висловився вкрай скептично про марксистський світогляд взагалі. На його думку, він зводиться до кількох непереконливих догм. І.Франко ще на початку комуністичного руху зумів розгледіти в ньому симптоми можливих соціальних потрясінь. Мислитель геніально прозрівав тоталітарну сутність комуністичного руху: на його думку, “програма державного соціалізму”, при всіх можливих її варіантах, “аж надто часто пахне державним деспотизмом та уніформізмом, що проведений справді в життя міг би статися великим гальмом розвою або джерелом нових революцій”. На відміну від марксизму, І.Франко ставив у центр своїх міркувань людину і бачив в ній колосальну розмаїтість можливих проявів. У своїх творах він подавав людину як таку, що перебуває на шляху пошуків свого призначення – на шляху трагічному, сповненому великих проривів і страшних падінь. У мислителя не було сумнівів щодо того, що саме народ, людський загал творить історію і вирішує свою долю. Замість марксистського поняття “робочого класу” І.Франко використовував поняття “роботний люд”, включаючи у нього представників всіх тих суспільних верств, які чесною працею створюють суспільне благо.

65.Дайте докладне визначення логічному закону тотожності, наведіть приклади його використання.

Закон тотожностіможна сформулювати так: будь яка-думка протягом певного міркування, умовиводу, опису та інших інтелектуальних актів повинна зберігати незмінними форму і зміст. Цей закон вимагає визначеності мислення, забороняє розпливчастість, хаотичність виразу думок, сприяючи тим самим дотриманню точності і ясності. Якщо, наприклад, вживаючи поняття „логіка” у тексті, кожен раз розуміти під цим щось різне (назва галузі знань або послідовність мислення або стиль викладу думок), читач так і не зможе з’ясувати в достатній мірі, що ж таке „логіка”. Закон тотожності має практичне значення в усіх випадках, коли йдеться про коректність дискусії, результативність обговорення важливих питань, правильний виклад думок в тексті. Перше ніж починати обговорення будь-якого питання, слід окреслити його точний, конкретний і відносно стабільний зміст, а згодом під час обговорення намагатися дотримуватися цих позицій.

66. Розкрийте зміст гедоністичної функції мистецтва, наведіть відповідні приклади. Чи виконує цю функцію авангардне мистецтво?

Функція гедонізму (або гедоністична функція: здатність мистецтва приносити насолоду). Ця функція є одним із проявів емоційно-чуттєвої природи художньо-мистецької діяльності: завдяки такому формуванню матеріалу, коли на перший план виходять виразність, завершеність, злагодженість, порядок, гармонія та ін., сприймаючи твори мистецтва, людина переживає у здійсненому вигляді те, що є її заповітними мріями або неявними бажаннями. Досить часто при цьому спрацьовує ефекти впізнавання певних ситуацій життя, настроїв, прагнень; відбувається людська само ідентифікація, виведення у виразні форми чогось неясного та непевного. Саме моменти сприйняття мистецьких творів, пов'язані із спогляданням того, що відповідає ідеалам, бажанням, прагненням, підсвідомим людським бажанням та смакам, відіграють вирішальну роль у виконанні мистецтвом гедоністичної функції. Аванґардизм – термін на означення так званих «лівих течій» у мистецтві, більш радикальних, ніж модернізм. Для авангардизму характерне безапеляційне заперечення традиції, афішування епатажу. Поява авангардизму пов'язується з виникненням в образотворчому мистецтві початку ХХ ст. фовізму і кубізму, для яких були характерні протиставлення усталеним традиціям і стереотипам творчрсті, спрямованість на радикальне перетворення людської свідомості, естетичну революцію.

67.Подайте основні історичні віхи виникнення та утвердження ісламу.

Батьківщина ісламу – північно-західна частина Аравійського півострова - провінція Хіджаз зі священними містами Мекка та Медина. Аравія була здавна населена різними семітськими племенами, предками теперішніх арабів. Частина їх жила осідло в оазисах і містах, займаючись землеробством, ремеслами і торгівлею, частина кочувала в степах і пустелях, розводячи худобу. Аравія була економічно і культурно зв'язана із сусідніми країнами - Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом, Ефіопією. Торговельні шляхи між цими країнами проходили через Аравію. Один з важливих торгових вузлів знаходився у місті Мекка (біля узбережжя Червоного моря), яке перетворилося у великий торговий і політичний центр Аравії. Родово-племінна знать племені курейшитів, що населяло цей регіон, мала з торгівлі величезні вигоди. Мекка перетворюється також у релігійний центр всіх арабів. Історично склалося так, що кожне плем'я мало своїх богів, але поступово вірування племен, сильніших у політичному і економічному відношенні, почали витісняти вірування слабших родів і племен. Найвпливовішим було плем'я курейшитів, йому належало древнє святилище Кааба (з арабської мови - куб.), що знаходилося в Мецці і було побудоване задовго до появи ісламу. У IV столітті в Аравії почався занепад караванної торгівлі, тому що торговельні дороги перемістилися на схід у Сасанидский Іран. Це порушило економічну рівновагу, що складалася століттями. Кочівники, що втратили прибутки від караванної торгівлі, стали схилятися до осілого способу життя, переходити до землеробства. Збільшилася потреба у землі, що вело до зростання сутичок між племенами. Починається розпад родово-племінного ладу та формування класового суспільства. Визрівала необхідність в об'єднанні роздріблених племен. Це з необхідністю відбилося на релігійних поглядах: виник рух за злиття племінних культів, за вшанування єдиного верховного бога Аллаха. Серед арабів виник релігійний рух ханіфів, що шанували єдиного бога. За таких умов і розгорнулася проповідницька діяльність Мухаммеда (Магомета), який став засновником мусульманства. Звідси ще одна його назва -магометанство. Розповідають, що коли Мухаммед перебував у печері Хіра, під Меккою, йому з'явився архангел Джебраїл з наказом нести людям істинне слово - слово Аллаха. Ця подія відбулася в 610 р., коли Мухаммеду було приблизно 40 років, і відтоді він почав проповідувати нове релігійне вчення: закликав відмовитися від поклоніння ідолам і звернутися до Аллаха, єдиного Бога. Мухаммед оголосив, що інших богів просто не існує. У світі усе відбувається з волі одного Аллаха. Мухаммед проповідував також братство віруючих, необхідність допомагати бідним, прості норми моралі. Однак аристократична верхівка племені курейшитів не прийняла його вчення.. Тому Мухаммед був змушений у 622 р. переселитися з Мекки в Медину. Формально ця подія вважається початком існування мусульманської спільноти, бо саме в Медині Мухаммед на основі існуючої громади своїх прихильників створює новий тип общини. Вона базувалась не на кровній спорідненості, а на релігійній вірі: ті, що вірили в Аллаха, ставали членами общини, жили не за родовими заповідями, а за моральними нормами, що їх проповідував Мухаммед. Ця община також збудувала першу мечеть. Відтоді бере свій початок мусульманське літочислення. Іслам користується місячним календарем, який має 354 днів і ділиться на 12 місяців. Кожний третій рік є високосний (355 днів). Непарні місяці мусульманського календаря мають 30 днів, парні 29.

Нове вчення знайшло відгук у мединських низів. А войовничі виступи нового пророка проти мекканців залучили на сторону Мухаммеда і частину мединської знаті, бо між Мединою і Меккою протягом багатьох років велася запекла боротьба за сфери економічного та культового впливу. У 630 р. Мухаммед із своїми численними прибічниками повернувся в Мекку. Це повернення відбулося мирним шляхом тому, що, за переказами, Мухаммед пообіцяв не мститися нікому, якщо мешканці Мекки не будуть чинити опір і відчинять браму міста. За тими ж переказами, цю обіцянку Мухаммед виконав. Каабу було проголошено головним мусульманським святилищем, а всіх ідолів викинули із храму. Це було прихильно сприйнято населенням Мекки, яка тепер перетворювалася в центр ісламу.

Об’єднання арабів під зеленим прапором ісламу завершили перші наступники Мухаммеда - праведні халіфи, які вважалися спадкоємцями, заступниками Мухаммеда, а пізніше і представниками Аллаха на землі. Вони зосередили у своїх руках усю повноту світської і духовної влади. Іслам швидко поширився по всій території Аравії і перетворився в панівну релігію арабської держави. Внаслідок завойовницьких походів незабаром він також поширився і на сусідні землі.

68.Окресліть роль П. Юркевича в розвитку української філософії ХІХ ст.

Памфил Юркевич справив особливий вплив на своїх сучасників, викладав філософію в Київській духовній академії, а з 1863 р. у Московському університеті, де очолив кафедру філософії. За життя філософа було надруковано 12 його праць, серед яких: «Ідея», «З наук про людський дух», «Матеріалізм і завдання філософії». За оцінкою багатьох дослідників, П.Юркевич являв собою одне із найбільш помітних явищ на філософському горизонті Росії того часу.

Філософські ідеї і погляди П. Юркевича:

1. вважав філософські ідеї Платона та Канта найбільш продуктивними в історії філософії; 2. високо оцінював і філософію Гегеля, не приймаючи його діалектики; 3. критикував як однобічні крайні філософські позиції – матеріалізм та ідеалізм: ідеалізм - за нехтування реальністю, матеріалізм – за приниження значення духовного; 4. поза відношенням до духовного неможливою постає людська моральність; 5. розробив вчення про серце, яке розглядав трояко: як центр людської тілесної організації, як центр духовної діяльності людини, як осередок морального життя людини.

У певному сенсі П. Юркевич продовжував лінію «кордоцентризму», започатковану працями Г. Сковороди. Теоретичний спадок П. Юркевича часто визначають як “філософію серця”.

69.Чому закон суперечності називають законом несуперечності? Яку роль він відіграє у міркуванні? Наведіть відповідні приклади.

Той факт, що у законі суперечності міститься вимога заборони суперечності, спричиняє те, що його іноді називають законом несуперечності або виключеної суперечності. Отже даний закон виражає надзвичайно важливу рису правильного мислення – його несуперечливість. Він забороняє суперечність, вважає її грубою логічною помилкою і спрямовує на недопущення подібних помилок. В логіці прийнято говорити, що суперечність є носієм необхідної хиби. Тому люди, що мислять суперечливо, незалежно від свого наміру, послуговуються хибними думками. У вигляді парадоксів формулюють проблеми, які ще не знайшли вирішення або ті, які можна як довести, так і спростувати. До подібних висловлювань належать: «світ скінчений – світ безконечний», «душа смертна – душа безсмертна». Можна навіть сказати, що парадокс нині перебуває в центрі багатьох напрямів сучасної науки.

70.Охарактеризуйте особливоті та прояви професійної етики. Чим зумовлена потреба в ній?

Протягом останніх десятиліть усе більше професійна етика сприймається як суспільна необхідність, породжена специфікою професійної діяльності державних службовців та соціальним контекстом, у якому вона функціонує, набуваючи усталеності й визнаної нормативності, стає важливим засобом соціалізації й, навіть, визначенням професійної відповідності, індикатором професійного добору. Слід зауважити, що основними, визначальними категоріями професійної етики є професійна честь і професійний обов'язок, перша з яких є головним змістовим елементом структури професійної свідомості, друга - визначальним механізмом її імперативності, обов'язковості, а разом вони забезпечують соціальну і професійну відповідальність службовця. Аналізуючи ситуацію в нашій державі, слід наголосити, що професійна етика є не витвором вузького кола професіоналів-функціонерів, ізольованих від пануючої в суспільстві моралі, а її специфічним поширенням на одну зі сфер буття суспільства, її модифікацією зі своїм кодексом офіційних і неофіційних принципів. Вона визначає засади взаємовідносин державних службовців із громадянами, суспільством і державою, практику діяльності і прийняття рішень, а також ставлення службовця до самого себе як до людини і громадянина, що виконує особливі за соціальною значущістю професійні обов'язки.

71.Поясніть, чому саме віра відіграє вирішальну роль в релігійній свідомості? Які існують визначення віри і яке для вас є найбільш прийнятним?

Вирішальним психологічним елементом в структурі релігійної свідомості є віра. Однак необхідно зазначити, що віра може бути й нерелігійною. Віра – це такий стан людської свідомості, поза яким неможливе нормальне функціонування свідомості взагалі. Віра виражає пряме, безпосереднє і бездоказове прийняття чогось як виправданого, незаперечного або істинного. Віра є там, де існує беззастережне переконання. Якщо ж ми вимагаємо додаткових розумових чи якихось інших підкріплень, гарантій, доведень, то скоріше за все ми не віримо, бо потреба у всіх цих підтвердженнях породжена не вірою, а сумнівом, що є станом, протилежним до віри. Через це віра передбачає існування в нашій свідомості т.зв. «дефіциту інформації»: вона вступає у свої права тоді, коли наші знання на чомусь зупиняються або обриваються, і ситуація приймається як завершена. Віра стоїть вище за досвід, бо принципово виходить за його межі. Віра, подібно до розуму, передбачає і припускає існування людської свободи. Тому лише слабка віра боїться розуму і якби віра не потребувала розуму, то найкращими віруючими були би тварини.

72.Дайте коротку характеристику розвитку філософської думки в Київському Університеті в ХІХ ст.

У 1834 р. був відкритий Київський університет Св.Володимира. Перший ректор університету, особистий приятель Т.Г.Шевченка, М.Максимович певний час захоплювався ідеями Ф.Шеллінга. Він немало зробив для збирання та збереження народної української мудрості. Згодом у Київському університеті набули поширення ідеї Г.Гегеля.

Орест Новицький (1806-1884) був професором філософії Київського університету. В історії української філософії він постав як один із найбільш полум’яних пропагандистів філософії. Спираючись на вчення Гегеля, він виклав у праці “Про дорікання, що робляться філософії в теоретичному і практичному відношенні, їх силу і важливість” своє бачення сутності філософії. Завданням філософії вважав пізнання дійсності на рівні чистої свідомості, у формі ідей. У філософії, на думку О.Новицького, людська свідомість вперше звертається до себе самої, а звідси випливає неможливість розглядати філософське знання в контексті практичної корисності, але виключно – як культивування духовності високого гатунку. О.Новицький створив власну, досить оригінальну концепцію історичного поступу філософії (чотиритомна праця “Постепенное развитие древних философских учений…”), вважаючи, що, по-перше, кожне філософське вчення виправдовує себе як органічна частинка цілісного процесу, а, по-друге, що філософська думка розвивається від заглиблень у природу – через власне самоусвідомлення – до винайдення абсолютів (Бога), відкриття істини в сфері самоусвідомленої думки та втілення її у практику життя. Філософія в Росії, на думку О.Новицького, повинна взяти все цінне із різних історичних філософій, але усталити все це на власних засадах – на засадах синтезу ідеального та реального, ідей та життя. За оцінкою деяких філософів, названа першою праця О.Новицького була найвищим філософським досягненням того часу.

У чомусь подібні ж думки висловлював і Сильвестр Гогоцький, професор філософії Київського університету: він розглядав історію філософії як єдино можливу систему логічно узгодженого знання, отриманого завдяки інтенсивному діалогові двох альтернативних позицій, одна з яких вважає пріоритетом мислячий дух, а інша – буття в усій його реальній багатоманітності. Серед основних праць С.Гогоцького найбільш важливими постають його дослідження історії філософії Нового часу та створення “Філософського лексікону” (в 4-х т.), які досить відчутно вплинули на підвищення культури філософського мислення в Україні.

73.Розкрийте зміст логічного закону вилученого третього. Наведіть приклади його застосування.

Закон вилученого третього можна сформулювати і в такий спосіб: з двох суперечних думок, висловлених щодо одного й того ж і в одному й тому ж смислі, одна обов’язково істинна. Наприклад, якщо ми скажемо: «Це судження є простим» і «Це судження не є простим», то істинним висловлюванням буде лише одне з них. Для уточнення змісту даного закону слід підкреслити, що він, на відміну від закону суперечності, не передбачає жодного третього висловлювання, яке могло би зайняти середнє положення і бути істинним. Так, неможливо уявити в наведеному нами прикладі, щоб існувало якесь судження, що було би водночас і простим, і непростим. Закон виключеного третього висуває дуже важливу вимогу до способу висловлювання наших думок. У випадках, коли між ствердженням і запереченням того чи іншого факту немає середнього судження, необхідно усунути невизначеність і з’ясувати, що ж є істинним. Знати вимоги закону виключеного третього корисно як у повсякденному житті і спілкуванні, так і у міркуваннях наукового характеру. Якщо ми знаємо, що одне наукове положення істинне, то одразу ж відкидаємо те, яке йому суперечить. Встановивши, що Земля обертається навколо Сонця, Микола Копернік, хоч це було небезпечним для його життя, не зміг прийняти суперечне твердження, поширене в тодішній астрономії.

74.Розкрийте зміст поняття «катарсису» як важливої функції мистецтва. Чому, на Ваш погляд, це поняття Аристотель звязав саме із трагедією?

Виховна функція (мистецтво як катарсис). Мистецтво суттєво і, можна сказати, фантастично розширює горизонти життєвого досвіду людини, оскільки прилучає її до досвіду колосальної кількості людей та епох. Завдяки цьому воно формує стрій відчуттів і думок людей на основі накопиченого історичного досвіду. Мистецтво впливає комплексно на розум і серце, і немає такого куточка людського духу, який воно не могло б зачепити своїм впливом. Мистецтво формує цілісну особу, але найбільш важливим тут є те, що мистецтво породжує, активізує та стимулює людські імпульси до самовиховання, самовдосконалення, до творчої самореалізації.

Арістотель, ким цей термін і був започаткований, називав катарсисом очищення, примирення, втіху, котрі несе мистецтво. Інші вчені вважали катарсис своєрідною "розрядкою", звільненням від негативної емоції, яку здатен викликати предмет зображення (Л.Виготський), збудженням морального імпульсу (Д.Лукач) тощо. У сучасному літературознавстві (Халізєв) катарсис визначається як певна просвітлююча, гармонізуюча енергія, яку здатна виявляти реальність (причому з її протиріччями і негативними явищами) завдяки художньому осмисленню у світлі вищих цінностей.Цінність — це щось, що має позитивну значущість. Вона може бути реально існуючим предметом або метафізичним ("загальнобуттєвим") началом, мислимим і уявним. У світоглядному плані цінності грають в житті людей роль певних орієнтирів. Вищі (онтологічні, універсальні) цінності претендують на статус загальнолюдських і загальнобуттєвих, або є такими. Уявлення про універсальні цінності історично мінливі, у різні епохи панували різні: 1) у добу європейської античності вищими цінностями вважались краса, пропорційність, істина; 2) у добу християнського середньовіччя — віра, надія, любов; 3) у добу Відродження — блага фортуни (багатство, пошана), тіла (сила, здоров'я, краса), душі (гострий розум, світла пам'ять, воля, моральні і споглядальні чесноти); 4) у добу переважання раціоналізму (17-18 ст.) — розум; 5) у антираціоналізмі (Ніцше) — стихійні пориви людини, її сила і здатність владарювати; 6) у російській релігійній філософії — любов, краса, свобода (Бердяєв, Соловйов, Достоєвський) і т.д. Катарсис присутній і в трагедіях (Арістотель), і у сміхових жанрах (Бахтін). Втім, він ослаблений або й зовсім відсутній у тих творах, де панують скепсис і тотальна іронія, де виражається радикальне неприйняття світу (твори Кафки, "Нудота" Ж.-П. Сартра, твори театру абсурду). Відкидання катарсису деякими діячами мистецтва 20 століття випливає з поглядів Ніцше, що вважав катарсис паталогічним розрядженням, уявністю. Це некатарсичне начало виникає, коли у кризисних ситуаціях у людей мистецтва з'являється потреба вивільнити хаос, свій власний страх (Ліхачев). Також воно має місце у тій частині мистецтва, що з нещадною жорстокістю висвітлює біди, катастрофи, нещастя, жахи, що падають не величезну кількість людей (Халізєв). Таке некатарсичне мистецтво може відштовхувати і лякати не менше, ніж сама дійсність. Воно не несе того просвітлюючого і гармонізуючого ефекту, як твори катарсичні. Поняття катарсису випливає з поняття цінності, тому його також можна охарактеризувати як втілення віри митця у вічне збереження і незнищенність цінностей, перш за все моральних. Некатарсичне мистецтво, відповідно, характеризує відсутність віри митця у вічні цінності. Цікаво, чи є якісь праці православних богословів і філософів, які б торкалися цієї теми? Можливо, ще у давніх Отців Церкви, бо й термін цей з'явився ще до Р.Х. Поняття "катарсису" випливає з задачі трагедії відтворювати дію і через неї за участі пресонажів "облагороджених" викликати у глядачів почуття співпереживання і співучасті, стимулювати їхнє прагнення до вдосконалення (що виразно звучить в контексті туги за "минулими часами" - "наші батьки були кращими за нас, наші діти будуть гіршими за нас"...)). Саме досягнення катарсису, точки "очищення почуттів", як наслідок кульмінації розпалу пристрастей і було метою трагедії. Певна невизначеність змісту поняття "катарсис" зумовила різні підходи до його трактування. Привертає увагу тлумачення катарсису, яке обґрунтував, зокрема, російський вчений Л.Виготський. Він зазначав, що твір мистецтва, діючи на психіку людини, викликає протилежні афекти (любов і ненависть, трагічне і комічне, піднесене і низьке, радість і смуток тощо). Такі перетворення афектів і зумовлюють розрядку нервової енергії — катарсис розглядається завершальною ланкою психофізіологічного процесу як основи естетичного сприйняття мистецтва.

Дата добавления: 2015-05-23