Тема 4. Психолого-педагогічні основи спілкування

План.

1. Міжособистісне сприйняття і розуміння.

2. Міжособистісні відносини.

3. Психологія спілкування.

4. Психологія міжособистісного впливу.

Література

1. Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения. – М., 1980

2. Бабанский Ю.К. Педагогика. – М., 1990.

3. Брунер Д. Психология познания. - М., 1977

4. Видинеев Н.В. Природа интеллектуальных способностей человека. – М., 1984.

5. Вульфов Б.З., Иванов В.Д. Основы педагогики в лекциях, ситуациях, первоисточниках. – М., 1997

6. Закон України “Про загальну середню освіту” // Освіта України. - 1999.

7. Лихачев Б.Т. Педагогика. Курс лекций.- М.:Райт, 1998

8. Педагогіка / За ред. М. Д. Ярмаченка. — К.: Вища шк., 1986. — 544 с.

9. Развитие памяти. – Рига, 1991

10. Харламов И.Ф. Педагогика: Учеб. пособие.-М.: Юристе, 1997.

Категорія «спілкування» є однією з основних в психологічній науці поряд з такими категоріями як «мислення», «поведінка», «особистість», «відносини». Загальний характер проблеми спілкування стає зрозумілим, якщо дати одне з типових визначень міжособистісного спілкування. Відповідно до цього, міжособистісне спілкування – це процес взаємодії, в крайньому випадку двох осіб, спрямований на взаємне пізнання, встановлення і розвиток взаємовідносин і такий, що пропонує взаємовплив на стани, погляди, поведінку і регуляцію спільної діяльності учасників цього процесу.

За останні 20-25 років вивчення проблеми спілкування стало одним з ведучих напрямів досліджень в психологічній науці. Її переміщення в центр психологічних досліджень пояснюється змінами методологічної ситуації. З предмету дослідження спілкування одночасно перетворилося і в засіб, принцип вивчення спочатку пізнавальних процесів, а потім і особистості людини в цілому.

Спілкування не є предметом тільки психологічного дослідження, тому з необхідністю стає завдання виявлення специфічно психологічного аспекту цієї категорії. До того ж питання про зв’язок спілкування з діяльністю є основоположним; одним з методологічних принципів розкриття цього взаємозв’язку є ідея єдності спілкування і діяльності. Виходячи з цього принципу під спілкуванням розуміється реальність людських відносин, яка передбачає будь які форми спільної діяльності людей.

Однак характер цього зв’язку розуміється по-різному. Іноді діяльність і спілкування розглядаються як два боки соціального буття людини, в інших випадках спілкування розуміється як елемент будь якої діяльності, а остання розглядається як умова спілкування взагалі. І, нарешті, спілкування можна інтерпретувати як особливий вид діяльності.

Необхідно відзначити, що у переважній більшості психологічних трактовок діяльності основу її визначень і категорійного понятійного апарату складають відносини «суб’єкт-об’єкт», які охоплюють тільки один бік соціального буття людини. У зв’язку з цим виникає необхідність розробки категорії спілкування, яка розкриває інший бік, не менш значущий бік соціального буття людини, а саме відносин «суб’єкт-суб’єкт».

Тут можна навести думку В.В.Знакова, яка відображує існуючі в сучасній вітчизняній психології уявлення про категорію спілкування: «Спілкуванням я буду називати таку форму взаємодії суб’єктів, яка мотивується їх прагненням з»ясувати психічні якості один одного і в процесі якої формуються особистісні стосунки між ними.

Суб’єктно-суб’єктний підхід до проблеми взаємозв’язку спілкування і діяльності долає однобічне розуміння діяльності тільки як суб’єкт-об’єктних відносин. У вітчизняній психології цей підхід реалізується завдяки методологічного принципу спілкування як суб’єкт-суб’єктної взаємодії, теоретично і експериментального розробленого Б.Ф.Ломовим і його співробітниками.

Спілкування виступає як особлива самостійна форма активності суб’єкта. Її результат – не стільки змінений предмет, скільки відносини людини з людиною, з іншими людьми. В процесі спілкування відбувається не тільки взаємний обмін діяльністю, але і уявленнями, ідеями, почуттями, проявляється і відбувається система відносин.

Дата добавления: 2015-05-23