Тема 12. Суспільний розвиток України у повоєнний період (ДР. Пол. 40-х – 1985 Р. Р. )

12.1. ВІДБУДОВА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА.

У надзвичайно важких і несприятливих умовах відбувався процес повернення республіки до мирного життя.

Протягом 1941-1944 р. по території України двічі прокотилася смертоносна хвиля війни. Гітлерівці винищили близько 3,9 млн. мирних жителів, понад 2,2 млн. чоловік силоміць вивезли до Німеччини. В роки війни загинув кожний шостий мешканець республіки. Притулок втратили близько 10 млн. чоловік.

На руїни були перетворені 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл України (понад 250 з них зазнали долі Хатині), 15 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, майже 33 тис. шкіл, технікумів, вузів і науково-дослідних інститутів, понад 19 тис. бібліотек. Припинили існування близько 30 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. Після визволення у республіці залишилося лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств, різко скоротилося поголів’я худоби. Тільки прямі збитки, завдані народному господарству України становили 285 млрд.крб.

Загальна сума втрат, яких зазнали населення і народне господарство України, становила майже 1,2 трлн.крб.

Тяжкі втрати і величезні збитки посилювались рядом інших труднощів, що спіткали Україну в перші роки після війни. До них належали насамперед посуха і неврожай 1946 р. і погіршення в зв’язку з цим матеріального добробуту народу.

Ціною величезного напруження сил були в основному загоєні рани війни. Головним результатом напруженої праці народу стало те, що до 1950 р. промисловість була відбудована. Обсяг валової продукції промисловості республіки протягом 1946-1950 рр. збільшився у 4,4 рази і перевищив рівень 1940 р. на 15%. Були відбудовані шахти в Донбасі, Дніпрогес, заводи “Запоріжсталь”, “Азовсталь”, машинобудівні заводи Києва і Харкова. Виникла нова галузь промисловості – газова індустрія (газопровід Дашава-Київ).

На кінець п’ятирічки на Україні більше, ніж до війни, добувалося залізної руди, вироблялося прокату чорних металів, продукції машинобудування, електроенергії, цементу, майже стільки ж скільки до війни, виплавлялося чавуну, сталі, добувалося кам’яного вугілля. Відновили роботу колгоспи, радгоспи і МТС. В основному було відбудовано сільське господарство. Потужність тракторного парку зросла, порівняно з довоєнним рівнем, на третину. Село республіки більше, ніж до війни, давало жита, кукурудзи, цукрових буряків, м’яса і інших видів сільськогосподарської продукції. В цілому валова продукція сільськогосподарського виробництва у 1950 р. становила 91% довоєнного рівня. Були досягнути значні успіхи у розвитку народної освіти, науки, культури.

Однак далеко не всі проблеми відбудованого періоду були розв’язані. Важкими були самі умови, в яких жили і працювали люди. Але й була віра в те, що з часом життя стане кращим. Ось чому з таким ентузіазмом сприйнявся кожен крок на шляху до “кращого майбутнього”, наприклад скасування у 1947 р. карткової системи.

У важкому становищі знаходилось сільське господарство. Виснажене війною, зубожіле від сталінської феодальної системи керівництва, українське село дуже тяжко переносило “хворобу” посухи 1946 р. Розпочався голод, який охопив мільйони жителів республіки. Приблизно 800 тис. з них загинуло.

Сільське господарство республіки переживало важкі часи. Про його незадовільний стан свідчила насамперед низька врожайність культур. Розвиток ініціативи колгоспників, зростання продуктивних сил на селі гальмувалися постійними й повсюдними порушеннями принципу матеріальної зацікавленості, слабкою трудовою дисципліною, надмірною централізацією керівництва сільським господарством.

Складністю та суперечливістю відзначалося суспільно-політичне життя республіки у післявоєнний час. Авторитарно-командні методи управління перешкоджали вільному волевиявленню радянських людей, гальмували розвиток їхньої політичної ініціативи. Над кожним громадянином висіла загроза репресій, провокацій, звинувачень у злісних помилках тощо. Нагнітанню атмосфери страху й підозрілості в суспільстві сприяли зловісні, галасливі кампанії, пов’язані з викриттям незлічених “ворогів народу”.

5 березня 1953 р. сталася подія, якій судилося докорінно вплинути на розвиток політичного процесу на Україні. Після нетривалої хвороби помер Й.В.Сталін. Створилися умови для деякого оздоровлення суспільства. Уряду України було надано більше прав у плануванні виробництва та при розподілі продукції промисловості й сільського господарства.

12.2.СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ І ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ НА УКРАЇНІ В 1956-1985 РР.

У середині 50-х років почалися докорінні зрушення у промисловості і сільському господарстві, науці й культури, які сталися під впливом особистості М.С.Хрущова – неординарного політичного діяча. М.С.Хрущов мужньо викрив культ Сталіна, що поклало початок оновленню радянського суспільства. Важливим фактором, який позитивно позначився на стані суспільно-політичного життя, була ліквідація концтаборів, у результаті чого визволено сотні тисяч жертв сталінського терору, в тому числі й українців. Водночас почала формуватися група, яка вважала, що М.С.Хрущов у викритті сталінських злочинів зайшов надто далеко і тому його слід замінити. Назрівала криза влади. Однак підтримка більшості трудящих, а також армії і КДБ перешкодили групі В.М.Молотова, Л.Н.Кагановича, Г.М.Маленкова і Д.Т.Шепілова добитися свого.

Разом з тим М.С.Хрущов, який багато зробив для подолання культу особи Сталіна, поступово й сам опинився в полоні цієї небезпечної “хвороби”, почав відходити від дальшої демократизації суспільства.

В 1957 р. починається запровадження реформ управління народним господарством. Існуючі надцентралізовані галузеві міністерства, на думку М.С.Хрущова, були неспроможні забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них утворились територіальні управління – ради народного господарства.

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Підприємства замість дріб’язкової опіки міністерств одержали її від раднаргоспів. До підприємства, до робочого місця реформа не дійшла.

Реформа, зміни, що відбулися, призвели до замішання в управлінському апараті, зривів у розвитку економіки. Назріла необхідність змін як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Виявилося, що в самому партійному і державному керівництві ще багато було чиновників попередньої епохи. Так, сам М.С.Хрущов, засудивши сталінське єдиновладдя, зберігав авторитарний стиль правління. У верхніх ешелонах влади поступово готувалося усунення М.С.Хрущова. Змовники у жовтні 1964 р. на Пленумі ЦК КПРС досягли своєї мети – Хрущова було звільнено з посади Першого Секретаря ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР, а Першим секретарем ЦК обрано Л.І.Брежнєва.

В результаті республіка продовжувала йти екстенсивним шляхом розвитку, що зумовлювало зростання затратної економіки, вимагало залучення до виробництва додаткових робочих рук. Однак при політичному забезпеченні чисельності робітників та інженерно-технічних працівників у промисловості темпи збільшення загального обсягу її продукції знизилися. В 1966-1970 рр. останній зріс на 50%, а у 1981-1985 рр. лише на 19%. Така була картина і з продуктивністю праці. Темпи її зростання в зазначені роки зменшилися майже вдвічі. Великі недоліки були в сільському господарстві.

З 1965 по 1985 рр. посівні площі республіки зменшилися більше як на мільйони гектарів. Багатющі землі часто необдумано відводилися під індустріальне будівництво, необґрунтовано здійснювалася хімізація, складалися грандіозні плани меліорації.

Занедбаними залишалися соціальна й духовна сфери на селі. Відмінності в побутових і культурних умовах жителів села та міського населення практично не зникли. До цього слід додати складні умови праці, важку роботу, яка виконувалася вручну. Все це обумовлювало зростання міграції селян до міст. Почалися урбанізація і занепад українського села.

Основними причинами вказаних недоліків були недоліки планування, незбалансованість обсягів виробництва і ресурсів в окремих галузях, порушення технологічної і трудової дисципліни, командно-адміністративний метод керівництва. У повсякденні продовжував проявлятися сталінізм, хоча й без терору. Конституційне право на свободу слова значною мірою не забезпечувалося. Нормальну, демократичну активність багатьох людей, що розпочалась у 50-х роках, було визнано інакомисленням і придушувалося різноманітними жорстокими методами, у тому числі шляхом ізолювання від суспільства тих, чиї погляди для офіційних властей були “незручними”. Україна в цій кампанії опинилася на одному з перших місць.

У недовгий андроповський період, що настав після смерті Л.І.Брежнєва у 1982 році, помітно змінилася атмосфера на краще, люди почали дихати вільніше, хоча порушення конституційних норм і прав продовжувалося, в тому числі й у нових формах. Так, на Україні стали ретельно виловлювати прогульників прямо на вулицях чи в громадських місцях. У 1984 році Генеральним Секретарем Центрального Комітету був обраний хворий К.У.Черненко – найперший провідник брежнєвських заповідей, аморальності, брехні та лицемірства.

Після цього спроби змінити становище в країні було взагалі припинено. Зокрема, почали затухати започатковані при Ю.В.Андронові кадрові переміщення. Поступово згорталась кампанія боротьби за дисципліну і порядок. Становище в економіці, в тому числі і на Україні, погіршувалось. Майбутнє республіки, як і раніше залежало від характеру змін, які визрівали у вищому політичному керівництві Союзу РСР.

Таким був період упущених можливостей, ідеологічного догматизму, застою, який довів суспільство до кризи.

Дата добавления: 2015-05-23