Роздуми з приводу. Британський досвід продемонстрував, що між інтересами буржуазії та робітників не тільки немає непримиренних протиріч (як стверджують радикальні

Британський досвід продемонстрував, що між інтересами буржуазії та робітників не тільки немає непримиренних протиріч (як стверджують радикальні революціонери), а навпаки, є спільні інтереси. Підприємці не можуть обійтися без робітників, праця яких забезпечує конкурентоспроможність підприємства та прибутки його власника. З іншого боку, робітники зацікавлені в підприємці, який має кошти для розвитку підприємства та розумно ним керує, що забезпечує достойну оплату праці робітників. Крім того, висока заробітна плата мільйонів робітників забезпечує зростання внутрішнього ринку, що стимулює виробництво товарів. Звичайно, відбуваються і конфлікти між робітниками, зацікавленими у підвищенні заробітної плати, і власником, що прагне зменшити свої витрати. Проте компроміс між соціальними групами забезпечує обопільне задоволення інтересів. Завдяки соціальному компромісу, еволюційному розвитку Англії, США та інших демократичних країн у них вдалося забезпечити високий рівень та якість життя населення, що було недосяжним для інших країн, які «лихоманило» від революцій та громадянських війн.

Інтереси британськихробітників захищали тред-юніони (профспілки). У країні продовжувала існувати двопартійна система, в якій домінували дві партії: консерватори (торі) і ліберали (віги). Від партії, що перемогла, обирали голову уряду — прем’єр-міністра, а партія, яка програла вибори, переходила в опозицію. Ця система існує й зараз.

Джозеф Остін Чемберлен

Консерватори при владі. У 1900 р. до влади в Англії прийшли консерватори, і вони одразу змушені були вирішувати проблему торговельної політики. Впливові кола буржуазії, які страждали від іноземної конкуренції, вимагали митного захисту. Рупором цих кіл став Дж. Чемберлен. Він почав гучну кампанію за відмову від політики вільної торгівлі і впровадження імперського мита.

Проте представники банків, суднобудування й вугільної промисловості, що здійснювали зовнішньоторговельні операції, відхилили цю програму. Дж. Чемберлен змушений був вийти зі складу кабінету.

Реформи лібералів. За таких умов у 1906 р. до влади прийшли ліберали. Велику роль в їх уряді відігравав Девід Ллойд Джордж, який зайняв посаду міністра торгівлі та відповідав за промисловість. Уряд лібералів за його ініціативою прийняв низку законів у сфері соціального забезпечення. Такі закони сприяли мирному розвитку суспільства, зводили до мінімуму загрозу соціальних конфліктів. Під впливом Ллойд Джорджа у 1908 р. парламент прийняв закон про 8-годинний робочий день для гірників та закон про компенсацію при нещасних випадках на виробництві; були введені податки на високі прибутки та мита на велику спадщину. За це консерватори оголосили його «революціонером», а дії ліберального уряду — «замахом на приватну власність».

Виникнення лейбористської партії. На початку XX ст. на політичній арені Англії з’являється нова партія — лейбористська (заснована в 1900 р. як Комітет робітничого представництва, з 1906 р. називається «лейбористською»). По суті це була федерація різних організацій: тред-юніонів (профспілок), Незалежної робітничої партії, Соціал-демократичної федерації.

Виникнення на політичній арені «третьої сили» викликало занепокоєння у стані торі і вігів, але було вже пізно. Через два десятиріччя основна маса виборців, яка голосувала за лібералів, перейшла на бік лейбористів.

Проблема Ірландії. Гострою проблемою для Великої Британії на початку століття була Ірландія. Так, у перші роки XX ст. в Ірландії виникла партія «Шин Фейн» («Ми самі»), яка вимагала політичної незалежності. Вслід за цими вимогами розпочалися дії: у 1911 р. розпочався страйк залізничників, а у 1912 р. — дублінських трамвайників.

Ліберали зрозуміли неминучість поступок ірландцям. Уряд у квітні 1912 р. вніс у парламент білль щодо Ірландської проблеми, але консерватори зустріли його вороже. Вони вимагали розчленування Ірландії, відокремлення її північної частини — Ольстера, промислово найбільш розвинутої частини країни. Тільки Перша світова війна відтіснила Ірландську проблему на другий план. Проблема Ольстера не вирішена і на сьогодні.

2.3. Відставання в економічному змаганні

Англія на початку XX ст. залишалась однією з провідних країн світу, була найбільшою колоніальною імперією, але поступилася США місцем головної індустріальної держави. Це було пов’язано з низкою чинників.

Наявність у Великій Британії колоніальних володінь з гарантованими ринками збуту, дешевою робочою силою і сировиною дозволяла отримувати високі прибутки, використовуючи застарілу техніку, що не сприяло оновленню британської застарілої технічної бази.

Вивіз капіталу до колоній та інших країн позбавляв вітчизняну економіку капіталовкладень, що уповільнювало темпи економічного розвитку.

Британський уряд, а також британські промисловці, фінансисти, торговці, переконані у довічному зберіганні панування Англії у світовому виробництві та торгівлі, поступово втратили гнучкість у конкурентній боротьбі. Британські товари з кінця XIX ст. витіснялися з ринків німецькими та американськими. Німецькі комерсанти краще за англійців вивчили особливості ринків у різних країнах, ураховували інтереси споживачів.

3. НІМЕЧЧИНА

3.1. Монархічний союз під верховенством Пруссії

Нація — велика спільнота людей, яких об’єднує національна самосвідомість, що формується на основі спільного походження та історії, мови, території проживання, культурних традицій, ментальності, особливостей господарського життя. Для різних націй характерні певні особливості національного характеру, темпераменту тощо. Проте немає націй «більш розумних» чи «менш розумних», «агресивних» чи «миролюбних», «добрих» чи «поганих».

На початок XX ст. змін у політичному устрої Німецької імперії не відбулося. До неї входили 22 монархії (серед них Пруссія, Баварія, Саксонія) та чотири «вільних міста». Конституція надавала їм деяку незалежність, але це був союз, у якому не було навіть формальної рівності членів.

На чолі імперії стояв король найбільшої держави — Пруссії (60% населення і понад половина території). Йому присвоювався титул імператора. Він був головнокомандувачем збройних сил, призначав урядовців, включаючи голову уряду — союзного канцлера, делегатів Пруссії до верхньої палати парламенту, й міг здійснювати безпосереднє керівництво міністрами.

Верхньою палатою Німецького парламенту була Союзна рада — бундесрат. Члени його призначалися керівниками держав. З 58 депутатів 37’ представляли Пруссію, інші монархії мали у верхній палаті від 1 до 6 місць. Конституція надавала бундесрату законодавчу та значну частину виконавчої влади, він мав право видавати укази, що мали силу закону.

Нижньою палатою парламенту був рейхстаг. Однак у разі, якщо рейхстаг відхиляв законопроект, уряд міг обійти цю перешкоду.

Імперський уряд був представлений в одній особі — канцлера. Кабінету міністрів не існувало. Міністри були підлеглими канцлера.

2.3. Особливості політичного життя

Націоналізм — ідеологія та політика відстоювання інтересів своєї нації. Націоналізм є необхідною умовою національного розвитку, створення національної держави. Разом з тим, екстремістський, агресивний, руйнівний націоналізм, що пропагує ідеї відмови іншим народам у праві на існування чи у національному самовизначенні, призводить до міжнаціональної ворожнечі та війн, шкодить дійсним інтересам нації.

Роль юнкерства в країні. Правлячим у Німецькій імперії став юнкерсько-буржуазний блок (юнкер — дворянин-землевласник, поміщик). На початку XX ст. великі дворяни-юнкери зуміли не тільки зберегти, а й значно посилити свій вплив і роль у державі. У руках юнкерів опинився уряд та інші органи правління, армія і дипломатія. Дворянство перетворило Пруссію на найбільш реакційну державу Німецької імперії.

Шовінізм — реакційна політика, спрямована на розпалювання ворожнечі й ненависті між народами. Для шовінізму характерні войовнича пропаганда національної винятковості, зверхності над іншими, приниження інших націй (детальніше про шовінізм пояснено в § 6 «Міжнародна обстановка на початку XX ст.»).

Між юнкерами і буржуазією виникали жорстокі сутички, але соціально-економічний розвиток і зростання опору робітничого класу були причиною того, що напередодні Першої світової війни склалася тенденція до переплетення інтересів обох соціальних груп. Капіталізація сільського господарства, участь дворян у промислових підприємствах, придбання маєтків підприємцями, родинні зв’язки — усе це зближувало представників найбагатших дворянських і буржуазних родин.

Мілітаризм. Однією з найважливіших рис Німецької імперії була надзвичайно висока питома вага мілітаризму у суспільному житті. На початку XX ст. виникли мілітаристські організації, що налічували десятки тисяч членів, від впливових політиків і громадських діячів до відсталих, безграмотних верств населення. У пропаганді мілітаризму використовувались ідеї необхідності «справедливої перебудови світу» на користь Німеччини, націоналістичні настрої.

Дата добавления: 2015-05-23