Створення Антанти

У 1904 р. після врегулювання взаємних колоніальних претензій в Африці Англія уклала військово-політичну угоду з Францією, яка отримала назву «Антанта» («сердечна згода»).

У 1907 р., підписавши з Великою Британією конвенцію про розподіл сфер впливу в Ірані, Афганістані та Тибеті, до англо-французької угоди приєдналася Росія. Британія, як і раніше, не брала на себе військових зобов’язань, але угоди з Францією та Росією створювали основу для міцнішої співпраці. Таким чином, сформувався блок Антанта, що протистояв країнам Троїстого союзу.

3. МІЖНАРОДНІ КРИЗИ ТА КОНФЛІКТИ НАПРИКІНЦІ XIX — НА ПОЧАТКУ XX ст.

Англо-бурська війна (1899-1902)

Бури (африканери) — нащадки голландських, французьких та саксонських колоністів, що оселилися на півдні Африки ще в середині XVIII ст. У боротьбі з англійськими колонізаторами бури утворили республіки Трансвааль і Помаранчеву.

Британський панцеропотяг був неефективним у боротьбі проти бурів

Серйозним міжнародним конфліктом, що впливав і на європейські події, була англо-бурська війна.

У грудні 1895 р. британці направили збройні підрозділи для захоплення Бурської республіки Трансвааль, але бури, використовуючи партизанські методи ведення війни, відбили напад та розгромили англійців.

Німецький імператор Вільгельм II привітав президента Трансвааля телеграмою, висловивши захоплення тим, що бури здолали противника, «не вдаючись до допомоги дружніх держав». Тим самим Німеччина давала зрозуміти, що в разі необхідності вона підтримає бурів у війні з Великою Британією.

Конфлікт у Марокко (1911)

Ще гострішим був конфлікт у Марокко. За домовленостями щодо колоніального розподілу Африки британці у 1904 р. погодились на захоплення Марокко Францією. Французи розпочали «освоєння» цієї країни.

Утім на Марокко претендувала і Німеччина. Влітку 1911 р. німці направили до берегів Марокко два бойових кораблі. Через це ледве не спалахнула німецько-французька війна, до якої, безумовно, були б втягнуті їхні союзники. Лише за посередництва британців вдалося переконати німців відмовитися від зазіхань на Марокко, а «в обмін» Німеччина отримала невелику частину французького Конго.

Далекий Схід та Південно-Східна Азія

На Далекому Сході значно посилювалася Японія. Отримавши перемогу над Китаєм (1894-1895), Японія завдала принизливої поразки Росії у війні 1904-1905 рр.

США розгромили Іспанію (1898) та захопили іспанську колонію Філіппіни. Це означало фактичне порушення американцями ними ж самими проголошеної «доктрини Монро», згідно з якою США відмовлялися від територіальних домагань поза Американським континентом.

Балканський півострів

Ще у XIX ст. за Балканами закріпилася недобра слава «порохової діжки Європи». На території півострова, який мав надзвичайне стратегічне розташування, жили різні народи, що сповідували різні релігії (православні християни, католики та мусульмани). Тут стикалися інтереси європейських держав, не втрачали гостроти історичні протиріччя між Туреччиною та слов’янськими народами півострова. Рад європейських країн прагнув витіснити османів з Балкан. Росія мріяла захопити контроль над стратегічно важливими протоками Босфор 1 Дарданелли. У боротьбі за гегемонію на Балканах зіткнулися інтереси Росії та Австро-Угорщини.

У 1908 р. Австро-Угорщина домоглася анексії Боснії і Герцеговини.

Анексія — (від лат. аппехіo — приєднання) — вид агресії, насильницьке приєднання (захоплення) всієї або частини території іншої держави.

Згодом посилились протиріччя між молодими балканськими державами, але їхнім спільним головним ворогом залишалась Туреччина.

У 1912 р. Туреччина зазнала поразки у війні з Італією за контроль над територією сучасної Лівії. Цим скористались Болгарія, Сербія, Греція і Чорногорія. Об’єднавши свої сили у Балканському союзі, вони у жовтні 1912 р. оголосили війну Туреччині та в Першій Балканській війні розгромили її армію. У травні 1913 р. був підписаний мирний договір, за яким основну частину відвойованих у османів територій отримала Болгарія.

Однак зі значним посиленням Болгарії не погоджувались її балканські сусіди. Буквально наступного дня після підписання миру з турками Сербія і Греція уклали союз, спрямований проти Болгарії. До цього союзу приєдналась і Румунія, яка претендувала на частину болгарських земель.

29 червня 19.13 р. болгари, не чекаючи нападу, першими завдали превентивного (випереджаючого) удару по Сербії та Греції, що знаменувало початок Другої Балканської війни. Проте Туреччина несподівано напала на Болгарію та швидко відвоювала втрачену внаслідок попередньої війни територію. Опинившись наодинці перед кількома супротивниками, Болгарія була розгромлена і попросила миру.

Гонка озброєнь — організація державою масового виробництва військової продукції, нагромадження зброї, використання наукових досліджень та винаходів для створення нових зразків зброї, здатної завдати найбільшої шкоди живій силі та техніці противника. Гонка озброєнь призводить до зростання витрат на підготовку до війни, коли народам пропонуються «гармати замість масла».

10 серпня 1913 р. у Бухаресті був підписаний мирний договір, за яким Болгарія втратила великі території, що передавались державам-переможцям. Розпався союз між Грецією та слов’янськими державами, що знизило вплив Росії на Балканах. Болгарія, яка історично тяжіла до Росії, зблизилась зі своїми споконвічними супротивниками — турками, а також Німеччиною та Австро-Угорщиною, що визначило подальші союзні відносини Болгарії та її долю у майбутніх світових війнах. Напруженість на Балканах, що залишалися «пороховою діжкою Європи», не спала.

4. ГОНКА ОЗБРОЄНЬ, ПОСИЛЕННЯ МІЛІТАРИЗМУ, ШОВІНІСТИЧНА ПРОПАГАНДА

Наростання міжнародної напруги та конфлікти свідчили, що збройне зіткнення між ворогуючими воєнно-політичними блоками є лише питанням часу. У Європі розкручувалась гонка озброєнь та підготовка до війни.

Шовінізм — (від франц. chauvinism) — реакційна політика і практика, спрямована на розпалювання ворожнечі й ненависті між народами, підкорення та поневолення інших народів. Для шовінізму характерні войовнича проповідь національної винятковості, поширення національного егоїзму, протиставлення інтересів однієї нації інтересам всіх інших націй, приниження інших націй, національний екстремізм. Шовінізм використовується урядами і політичними партіями для підготовки загарбницьких війн.

Найбільшими темпами мілітаризація відбувалась у Німеччині. У 1912 р. Рейхстаг (німецький парламент) ухвалив орієнтовні показники щодо кількості німецької армії: 800 тис. солдатів у мирний час і аж 5 млн на час війни. Історія людства ще не знала таких армій. У країні також було розгорнуто будівництво могутнього військово-морського флоту. Велика

Цікаві подробиці

Термін «шовінізм» походить від імені героя комедії братів Коньяр «Триколірна кокарда» (1831). Прототипом героя цієї п’єси, новобранця Ніколи Шовена, був однойменний солдат наполеонівської армії. Він, прихильник загарбницької політики Наполеона Бонапарта, був відомий нелюдським ставленням до підкореного арабського населення.

Британія, яка не хотіла позбуватися колишнього статусу «володарки морів», сприйняла це як виклик і загрозу своєму становищу.

Німеччина і Росія, Франція і Австро-Угорщина, Англія та інші менш впливові держави світу готувалися до війни, не тільки нарощуючи виробництво зброї, а й підвищуючи мобілізаційну готовність.

Шовіністична пропаганда

Підготовка до війни в європейських країнах потребувала не тільки виробництва зброї, а й мілітаристської обробки свідомості людей. У суспільстві провідних європейських держав посилювались шовіністичні настрої, політичні лідери намагалися здобути популярність агресивними закликами до «переможної війни» проти сусідніх країн та народів.

Дата добавления: 2015-05-23