Політико-правове становище українських земель у складі ВКЛ

Входження українських земель до складу ВКЛ.

Починаючи з XIII століття, у боротьбі з Німецьким орденом та Галицько-Волинським князівством формується Литовська держава. 1323 року помирають останні законні спадкоємці роду Романовичів — Андрій та Лев Юрійовичі. Це призводить до того що «галицька спадщина» переходить за вибором тамтешніх бояр у руки Болеслава Тройденовича. 1340 р. Болеслава було отруєно, а на княжий стіл запрошено Любарта Ґедиміновича (Дмитрій) – валада тільки на Волині. 1344-1345 похід пол..короля Казимира ІІІ Галичина відійшла Польщі. 1387р. остаточне захоплення Галицьких та Холмських земель Пол.королівством. У цей час Руські землі через ослаблення у боротьбі з монголами потрапляють у поле зору Гедиміновичів. За князя Ольгерда 1362 року до ВКЛ приєднується Київське князівство. Поступово Чорна Русь, Біла Русь Чернігівського та Сіверського князівства перейшли під владу литовської династії Гедиміновичів; утворилася Литовсько-Руська держава. За князів Ольґерда та Кейстута почалося масове входження українських земель: Волинь, у 1357—1358 рр. — Чернігово-Сіверщина, 1363 року — Поділля; у 1362 — 1363 років — Київщина; Брацлавщина та Переяславщина. Із 1398 року держава називалась Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. У другій половині XV століття Велике князівство Литовське перетворилося із своєрідної федерації українських, білоруських та власне литовських князівств на централізовану державу.

Формально українці користувалися рівними правами з усім населенням Великого князівства. На початку свого панування в Україні, що за традицією називалася Руссю, або руськими землями, литовські правителі проводили політику «вростання в землю». Литовські правителі не нав'язували українцям литовські державні органи. Вони залишили чинною «Руську правду», незмінними - місцеву владу, суди та інші ланки управління, діючи за принципом: «Ми старовини не руйнуємо, а нового не вводимо». Великі князі вели постійну боротьбу з татарами, ворогами українського народу, чим також викликали симпатії. Вони запозичили місцеву організацію війська та самооборони, перейняли способи господарювання та управління. А тому місцева знать все частіше по своїй волі закликала до себе литовських княжат. За це її звільняли від сплати данини. Більше того, великий князь почав широко залучати українських землевласників до керування державою, до великокнязівської Ради. їм, як васалам Литви, було дозволено мати озброєні загони самооборони і керувати ними. Вони часто допомагали литовським покровителям.

30. Правління кн. Юрія II (Болеслава Тройденовича)

Роки правління 1325-1340
самостійно прийняв православну віру й ім'я Юрій
Намагаючись протистояти експансії Польщі та Угорщини, підтримував союзні відносини з Тевтонським орденом, Литвою, Священною Римською імперією.
1331 р. намовлений польським посольством, частиною боярської верхівки одружитися з донькою великого князя литовського Ґедиміна Офкою-Евфимією.
за Юрія ІІ в 1331 р. відроджується галицька митрополія, очолена митрополитом Гаврилом.
Надав магдебурзьке право Сяноку як король Русі у 1339 році.
За його правління:
посилився ординський вплив
безуспішна боротьба з Польщею за Люблінську землю
місцеве населення насильницько наверталось до католицизму
черезе масове невдоволення народу політикою Юрія ІІ бояри далися до активної агітації. Так у 1340 бояри організували змову и отруїли Юрія ІІ у Володимирі.

Дата добавления: 2015-05-23