Місцеві положення” 1861 р

В «Місцевих положеннях» визначалися розміри земельних наділів і повинностей селян за користування ними в 44 губерніях Європейської Росії. Перше з них — «Великоросійське» для 29 великоросійських, 3 новоросійських (Екатерінославськая, Таврійська і Херсонська), 2 білоруських (Могильовська і частина Вітебської) і частини Харківської губерній. Вся ця територія ділилася на 3 смуги (нечорноземну, чорноземну і степову), кожна з яких складалася з «місцевостей». По перших двох смугах встановлювалися залежно від «місцевості» вищий (від 3 до 7 десятини; від 2 ³ / ₄ до 6 десятини) і нижчий ( ¹ / ₃ вищого) розміри душових наділів. Для степової визначався один «указний» наділ (у великоросійських губерніях від 6 до 12 десятини; у новоросійських від 3 до 6 ¹ / ₂ десятини). Надільна земля надавалася «сільському суспільству» (тобто общині) по числу душ (лише чоловічих), до моменту складання статутних грамот що мали право на наділ. Від землі, що знаходилася в користуванні селян до 19 лютого 1861, могли бути вироблені відрізки, якщо душові наділи селян перевищували вищий розмір, встановлений для даної «місцевості», або якщо у поміщиків при збереженні існуючого селянського наділу залишалося менш ¹ / ₃ всієї землі маєтку. Наділи могли зменшуватися по спеціальних угодах селян з поміщиками, а також при здобутті дарчого наділу. За наявності в користуванні селян наділів менш нижчого розміру поміщик зобов'язаний був або прирізати бракуючу землю, або понизити повинності. За вищий душний наділ встановлювався оброк від 8 до 12 крб. в рік або панщина — 40 чоловічих і 30 жіночих робочих днів в рік. Якщо наділ був менш вищого, то повинності зменшувалися, але не пропорційно.

Останні «Місцеві положення» в основному повторювали «Великоросійське», але з врахуванням специфіки своїх районів. Так, «Малоруське» (для Чернігівської, Полтавської і частини Харківської губерній) передбачало наділ селян землею на основі спадково-родинного принципу. Кожна губернія ділилася на декілька «місцевостей» з вищим душовим наділом від 2 ³ / ₄ до 4 ¹ / ₂ десятини. Нижчий наділ складав ¹ / ₂ вищого. Повинності тут були декілька нижче, ніж у великоросійських губерніях. За кожну десятину наділу вважався оброк від 1 крб. 40 коп. до 2 крб. 80 коп. або панщина від 12 до 20 чоловічих робочих днів. «Місцеве положення» для Правобережної України (Київська, Подільська і Волинська губернії) закріплювало за селянами всю землю, якою вони користувалися по інвентарним правилам 1847 і 1848. Повинності тут були декілька вище, ніж на Лівобережній Україні. По «Місцевому положенню», що поширювалося на Віленську, Гродненську, Рівненську, Мінську і частина Вітебської губерній, за селянами закріплювалася вся земля, якою вони користувалися до 19 лютого 1861. Відрізання чинили, лише якщо у поміщика залишалося менш ¹ / ₃ зручних земель. Повинності визначалися в декілька зменшеному розмірі в порівнянні з тими, які були зафіксовані в інвентарях маєтків.

Отже, територію країни було поділено було переділено на кілька регіонів.У Губерніях Новоросійського краю (Херсонська, Катеринославська, Таврійська) – переважало громадське землекористування. Лівобережна Україна(Полтавська, чернігівська, частина Харківської) – переважало подвірне землекористування. Правобережна (Київська, Подільська, Волинська губернії) – переважало подвірне землекористування.

Дата добавления: 2015-05-23