Державне будівництво в Україні на сучасному етапі

Політика перебудови потребувала реформування державного апарату як в центрі, так і на місцях.

В березні 1990 року в СРСР було запроваджено інститут президентства, що підтвердило наміри М. Горбачова втілити в практику державного будівництва теорію розподілу влад. У грудні 1990 року Раду Міністрів СРСР було перейменовано в Кабінет Міністрів СРСР, який чітко визначався як виконавчо-розпорядчий орган, що підпорядковувався Президенту СРСР.

Реформування союзних органів влади і управління привело до відповідних змін у союзних республіках.

А Вищі органи влади і управління УРСР. Вищим представницьким органом республіки залишалася Верховна Рада УРСР. Саме їй було відведено чільне місце у.проведенні демократизації державного життя України.

У 1989—1991 роках Верховна Рада прийняла ряд законів, що змінювали і доповнювали Конституцію УРСР. Закон УРСР "Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР" від 27 жовтняТ989 року визначав компетенцію Верховної Ради. Значно розширювалися повноваження Голови Верховної Ради УРСР, який набував рангу найвищої посадової особи республіки. Склад Верховної Ради мав складатися з 450 депутатів (раніше — 650). Термін повноважень народних депутатів — 5 років. Уперше за багато років свого існування Верховна Рада почала працювати в парламентському режимі. Порядок її роботи визначався Тимчасовим регламентом, затвердженим 22 травня 1990 року. У парламенті вперше з'явилася опозиція в особі Народної Ради, до складу якої увійшло 125 депутатів.

Б Значною подією стало запровадження в Україні поста Президента УРСР. З цього приводу Верховна Рада УРСР прийняла 5 липня 1991 року такі закони: "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР", "Про Президента Української РСР", "Про вибори Президента Української РСР". Вибори Президента Украї-ни призначалися на 1 грудня 1991 року. Таким чином

запровадження поста Президента УРСР було новим кроком по створенню в республіці державного апарату, побудованого на принципах розподілу влади. Законом від 21 травня 1991 року в Конституцію УРСР були внесені зміни і доповнення щодо структури органів вищої виконавчої влади республіки.

Рада Міністрів була перейменована в Кабінет Міністрів УРСР. Посада голови Ради Міністрів замінялася посадою прем' єр-міністра.

13 травня 1991 року був прийнятий закон "Про перелік міністерств та інших центральних органів державного управління Української РСР".Кабінет Міністрів об'єднує і направляє роботу міністерств

і інших підпорядкованих йому органів. Міністерства й іншіцентральні органи дєржавного_уіфавління здійснюють керівництво окремими сферами управління, несуть відпо,відальність за їх розвиток. В межах своєї компетенції урядмав видавати постанови і розпорядження, а також органі’зувати перевірку їх виконання.

В Місцеві органи, влади і управління. 9 квітня 1990 рокубув прийнятий Закон СРСР "Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР", асновною ідеєю якого було переведення місцевих Рад; а режиму єдиного державного керівництва в режим місцевого самоврядування. За Законом місцеві Ради ставали повноправними господарями на своїй території. 7 грудня 1990?року було прийнято Закон УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування". В ньому визначалися засади місцевого самоврядування,правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органів;територіального громадського самоврядування.

В систему місцевого самоврядування входили сільські,селищні, міські Ради народних депутатів і їх органи, іншіїформи територіальної самоорганізації громадян. Територіальну основу місцевого самоврядування складали сільрада, селище, місто, а органами місцевого самоврядування були відповідні Ради народних депутатів. З метою більш ефективного здійснення своїх прав і обов'язків органи місцевого самоврядування могли об'єднуватись в асоціації, іншії форми добровільних об'єднань Поряд з місцевим самоврядуванням Закон виділяв регіональне самоврядування, основу якого складали районі;область.

Нове законодавство про органи місцевого самоврядування значно розширило їх права, як в сфері економічного, так і в сфері соціально-культурного життя суспільства, затверйдило повноту народовладдя на відповідних адміністративних територіях.

85. Підготовка та прийняття Конституції України.

Проголошення незалежності України потребувало внесення відповідних змін і доповнень до Конституції України. 14 лютого 1992 р. було прийнято Закон України "Про внесення доповнень і змін в Конституцію". Розділ III було перейменовано на "Державний і територіальний устрій України", розділ V на Органи законодавчої і виконавчої влади України", розділ VII на ^Україна — незалежна держава". Стаття 68 проголосила Україну незалежною демократичною правовою державою". Згідно з Основним Законом "Президент є глава держави і глава виконавчої влади України'-.

Ще в жовтні 1990 р. Верховна Рада утворила конституційну комісію, яка мала розробити проект концепції Основного Закону. Концешря нової Конституції була затверджена в червні 1991 р„ і комісія зайнялася розробкою проекту Основного Закону. Вивчалися і використовувалися Конституції багатьох демократичних держав світу, міжнародні конвенції та пакти. Враховувався історичний досвід кон-ституційного будівництва в Україні. До жовтня 1993 р. було опрацьовано чотири варіанти проекту Основного Закону, однак через політичну кризу, Що охопила владні структур», конституційний процес загальмувався.

Після виборів Президента і нового складу Верховної Ради України почала діяти нова конституційна комісія, утворена за принципом представництва двох гілок влади.

У грудні 1994 р. Л. Кучма вще на розгляд парламеїпу проект конституційного Закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Проект містив конкретні пропозиції щодо розмежування законодавчої і виконавчої влади.

Верховна Рада повинна була віддати Президенту значну частину владних повноважень. 18 травня 1995 р. парламент після тривалих і болісних дискусій простою більшістю голосів прийняв Закон України "Про державну владу і місцеве самоврядування". Згідно з ним Президент став одноосібним главою уряду, склад якого він мав формувати сам, без узгоджень і затверджень Верховною Радою. Він мав очолити й систему місцевих органів державної виконавчої влади. Ідея про місцеву владу у вигляді рад депутатів не пройшла. Органами державної влади від обласного до районного рівня (а також у районах Києва й Севастополя) ставали держадміністрації, главами яких Президент повинен був призначити обраних народом голів відповідних рад. У компетенції місцевих р;ід залишилися обмежені повноваження: затвердження міського бюджету і програм територіального розвитку, заслуховування звітів голів адміністрацій. Всі інші повноваження передав;ь\ись держадміністраціям. З прийняттям цього Закону Україна перетворилася з парламснтсько-ігрезидентської держави у президентсько-парламентську республіку.

Закон України "Про державну владу і місцеве самоврядування" було прийнято простою більшістю голосів. Щоб ввести його в дію, погрібна була конституційна більшість голосів, тобто дві третини. Існуючий партійний склад парламенту робив це недосяжною справою. В умовах, що склалися, залишався тільки один варіант мирного розв'язання конфлікту: підписання на період до прийняття пової Конституції конституційної угоди між Президентом і Верховною Радою в особі більшості її членів.

Враховуючи ситуацію, що склалася, Верховна Рада як єдиний законодавчий орган, з одного боку, та Президент як глава держави і виконавчої влади — з другого, тобто сторони, які одержали свої повно-важення безпосередньо від народу, уклали Конституційний договір "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України". Цей договір набрав чинності з моменту підписання його Президентом та Головою Верховної Ради України 8 червня 1995 р. У статті 61 договору йшлося, що він діє до прийняття нової Конституції. Щодо положень чинної Конституції України 1978 р., то, згідно з Конституційним договором, вони визнавалися чинними лише в частині, що узгоджувалася із зазначеним договором. Таким чином, Конституційний договір був основним правовим актом, який на той час мав забезпечити організацію й діяльність державного апарату України.

На термін дії Конституційного договору обмежувалися права Верховної Ради та місцевих рад і розширювалися функції виконавчої влади. Прийняття цього договору стимулювало конституційний процес. У лютому 1996 р. конституційна комісія передала проект Конституції на розгляд парламеїпу. Проект розглядався майже три місяці.

Найгоетрішу дискусію викликали п'ять пунктів проекту: про розподіл повноважень між гілками влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови, статус Криму. В ситуації, що склалася, Рада національної безпеки і Рада регіонів рекомендували Президенту винести затвердження проекту Конституції на всеукраїнський референдум. Л. Кучма підписав відповідний указ. Загроза розпуску Верховної Ради змусила народних депутатів в ніч з 27 на 28 червня1996 р. прийняти Конституцію України.

Основний Закон складається з преамбули і п'ятнадцяти розділів; загальні засади; права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади; прокуратура; правосуддя; територіальний упрій України; Автономна Республіка Крим; місцеве самоврядування; Конституційний Суд України; внесення змін до Конституції України; прикінцеві положення; перехідні положення.

Прийняття Конституції України мало величезне історичне значення, оскільки була підведена юридична база під державність українського народу. За оцінками вітчизняних та зарубіжних експертів, Основний Закон України належить до найдемократичніших у світі

86.Основний зміст нової Конституції України.

Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії, яким збагатилася наша держава; фундаментом не лише сучасних, але й майбутніх перетворень у нашому суспільстві, основою його консолідації. Одночасно хотілося б звернути увагу, що в ній містяться і окремі моральні орієнтири соціальної справедливості у нашому суспільстві і державі. Конституція закріплює в Україні основи державної політики б спрямовано перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея проте, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком..

Крім політичного значення, нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все - це Основний Закон нашої держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. А це означає, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства розрахованим на тривалий період. З точки зору ознак Конституції України як правового документу її юридичними властивостями є те, що: 1. Конституція - це, насамперед, закон, тобто акт виключної ваги і значення;

2. Конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати Конституцію; 3. Конституція є основою правової системи України, її законодавство, поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх; 4. Конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни, тобто це закон що має підвищений ступінь стабільності; Конституції обумовлені її змістом, тією роллю, яку вона виконує в регулюванні суспільних відносин, задоволенні соціальних потреб. Конституція виступає як невід’ємний елемент всієї соціальної організації, як соціальне благо, ефективний регулятор і перетворювач суспільних відносин. Функції Закріплення в Конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності, створює умови для реалізації економічної політики України, успішного функціонування її господарського механізму.

Структура Конституції України являє системно-структурну цілісність, що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від функціонального навантаження. Таким в цілому і є наш Основний Закон. У своїй структурі Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України, складається з преамбули, з 15 розділів, які

об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів перехідних положень.

Розділ I "Загальні положення " включає 20 статей (ст. 1-20).

Розділ II "Права, свободи та обов’язки людини і громадянина" складається із 48 статей (ст. 21-68).

Розділ III "Вибори. Референдум" включає 6 статей (ст. 69-74).

Розділ IV "Верховна Рада України (ст. 75-101)

Розділ V "Президент України" (ст. 2-112).

Розділ VI ”Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади”(ст. 113-120).

Розділ VII "Прокуратура" (ст. 121-123).

Розділ VIII "Правосуддя" (ст. 124-131).

Розділ IХ "Територіальний устрій України." (ст. 132,133).

Розділ Х "Автономна Республіка Крим" (ст. 134-139).

Розділ XI "Місцеве самоврядування" (ст. 140-146).

Розділ XII "Конституційний Суд України" (ст. 147-153).

Розділ XIII "Внесення змін до Конституції України " (ст. 154-159).

Розділ XIV "Прикінцеві положення" (ст. 160-161).

Розділ XV "Перехідні положення" (пп. 1-14).

Таким чином, структура Конституції - досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов'язаних і взаємозумовлених структурних елементів.

В преамбулі Конституції України формулюються цілі, мета побудови держави, важливіші вихідні положення політико-правового характеру, зокрема:- положення про державно-політичне розуміння поняття “український народ”, за яким його визначають як єдність громадян України різних національностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України, разом становлять український народ; - положення про те що дану Конституцію прийнято на основі здійснення українською нацією права на самовизначення; - Положення про те, що дану Конституцію прийнято для забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя;

Після преамбули перший розділ Основного Закону закріплює загальні засади конституційного ладу, як керівних начал, що визначають сутність Конституції в цілому, усіх її інститутів і кожної статті зокрема.

Україна дійсно вистраждала свою Конституцію, демократичну Конституцію незалежної держави.

Прийняття Конституції, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, зафіксувала основи міжнародного співробітництва, є першим і серйозним кроком на цьому шляху. Тому цілком зрозумілим є те, що

міжнародне співтовариство визнало важливість прийняття Основного Закону нашої держави.

Конституція України створила умови для практичної реалізації закладених у її тексті принципів. Оскільки останні є нормативно закріпленими, то вони як й інші норми Конституції, мають найвищу юридичну силу та є нормами прямої дії. Отже, можна звертатися до суду за захистом своїх прав, посилаючись безпосередньо на принципи конституційного права.

Дата добавления: 2015-05-23