Утворення козацької держави у ході Визвольної війни. Система влади 1 страница

Білет №16

Військо Запорозьке — у XVI столітті офіційна назва козацького війська з центром у Запорожжі, а від середини XVII століття — української козацької держави на чолі з гетьманом. Через розходження політики керівників Гетьманщини і кошових отаманів Запорозької Січі наприкінці XVII століття, єдність "Війська Запорозького" як єдиного військово-полтітичного тіла була порушена, що відбилося у появі терміну "Військо Запорозьке Низове", яким позначали Січ і підконтрольні їй території.
Держава Війська Запорозького в основних рисах сформувалася протягом 1648—1652 років у ході Визвольної війни українського народу. Вирішальну роль у політичному житті війська відігравав виборний гетьман, якому належала вища військова, адміністративно-політична й судова влада. Провідною верствою виступала козацька старшина, основною соціальною опорою — козацтво, особливо вільне козацтво.
Після спроби Богдана Хмельницького заснувати монархію, форма правління у Війську Запорозькому еволюціонувала від демократичної до аристократичної республіки.

Устрій Низового Війська базувався на демократичних засадах. Головою Війська був кошовий отаман, якого обирала січова рада, що складалася з усіх запорожців. Кошовий затверджував обрану січовою радою кошову старшину — військового писаря, військового суддю, військового осавула, які були його найближчими радниками і помічниками. Призначав паланкову і наказну старшину, інколи й військових службовців — військового довбиша, військового товмача, військового кантаржія, військового гармаша (пушкаря) та інших. Кошовий отаман, виконуючи функції верховного судді, затверджував вироки, винесені кошовим суддею, в тому числі і смертні, приймав духовних осіб з Києва і призначав священиків у січову і паланкові церкви. На час своєї відсутності призначав свого заступника — наказного отамана.

Владу кошового отамана обмежували звіт, час і рада запорожців. Кожен кошовий щороку 1 січня звітувався перед побратимами на раді. Якщо козацтво було невдоволене його діями, то кошовий покидав свою посаду і починалися вибори нового кошового отамана.

2. Рух опору в Україні під час другої світової війни

22 червня 1941 p. Німеччина та її союзники без оголошення війни напалина Радянський Союз. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. З перших днівокупації на території України розгорнуласяантифашистська боротьба. Причинами розгортання руху 1) окупація батьківщини іноземними загарбниками;2) жорстокий окупаційний режим, який хотів перетворити українські земліна колонії Німеччини та її союзників, а українців частково знищити, арешту перетворити на рабів. Форми опору були різноманітними: — саботаж (випуск бракованої продукції, невиходи на роботу, виведення зладу верстатів таустаткування, псування продовольства— відмова співпрацювати з окупаційними властями;— антигітлерівське підпілля; В антифашистському русі Опору існували дві течії: — радянська (партизанські загони, радянське підпілля), представники якоїборолися за визволенняУкраїни від німецько-фашистських загарбників,відновлення Радянської влади;— націоналістична (ОУН(Б), ОУН(М), бульбівці, ОУН-УПА), представникиякої боролися завизволення України від німецько-фашистськихзагарбників, створення незалежної Української держави.

Білет №17
1. Основні події Визвольної війни у 1651-1653 рр.. Білоцерківський мирний договір (1651 р.)
Національно-визвольна війна – війна за визволення власного народу з під гніту іншої держави. Причини війни: 1. Соціально-економічні. Суть: посилення кріпосного гніту, обмеження прав кріпосних міщан і козацтва.2. Політичні. Суть: відсутність власної укр.. держави, нерівність у правовому і політ. Становищі укр.. православної шляхти, прагнення козацької верхівки здобути владу 3. Національно релігійні. суть: утиски православ’я, поширення унії, політика опольщення населення. 4. Зовнішньо-політ. Суть: ослаблення влади польського короля через сваволю шляхти, сусіди польщі – московська держава, швеція, туреччина були зацікавлені в послабленні речі посполитої. Рушійні сили війни: реєстрове та низове козацтво; селянство; міщанство; православна шляхта;духовенство. Періодизація визвольної війни. 1648-1649 – період піднесення та військових перемог укр..війська; 1650-1653 – період створення укр..козацької держ. гетьманщини. поразка козаків. Підготовка Б. Хмельницького до війни: розсилав універсали із закликом піднятися на боротьбу проти свавілля магнатів і шляхти; установив контакти з повстанськими загонами в різних частинах укр..; встановив дипломатичні відносини з кримським ханством. В січні 1648р. Б.Хмельницького було обрано гетьманом, він починає повстання. Травень 1648р. – битва під Жовтими Водами(перемога козаків); битва під Корсунем (перемога козаків). Вересень 1648р. битва під Пилявлями(перемога козацького війська). Вересень – Жовтень 1648 – облога Замостя(перемиря з поляками). Серпень 1649 – облога Збаражжя, битва під Зборовом. Червень 1651р. – битва під Берестечком(козаки отримали поразку, загинуло близько 30т. козаків). Під час Берестецької битви з півночі почали наступ литовські війська на чолі з князем Радзивілом, яким вдалося захопити Київ і Чернігів. У цей критичний час гетьман Хмельницький виявив велику моральну силу й високий бойовий дух. Гетьман наказав спорудити укріплення біля Білої Церкви, де на початку жовтня 1651 року зосередилася велика українська армія. Бої під Білою Церквою почалися в середині вересня 1651 року.В цих боях польські війська не змогли побороти козаків, а козаки не мали сил для нового наступу. Це призвело до підписання Білоцерківського мирного договору 28 вересня 1651 року. Цей документ ультимативного характеру складався з 24 статей.Згідноцього договору:число реєстровихкозаківзменшиласьвдвічі з 40 тис.до 20 тис. чол.);козацькою територією визнавалося тільки Київське воєводство;у Брацлавське, Чернігівське воєводства поверталася польська адміністрацію;магнатам і шляхті поверталися їхні землі;гетьман зобов'язувався розірвати свій союз з Кримським ханством і татарами;гетьману заборонялося вести самостійну міжнародну політику;на Поділля, Волинь і Чернігівщину вступало польське військо;усю старшину й полковників мав затверджувати король;поляки підтверджували права православної церкви;проголошувалася амністія всім учасникам повстання.Білоцерківський мирний договір викликав невдоволення широких народних мас, які були ущімлені у своїх правах. Почалося новее піднесення національно-визвольної боротьби.
2. Визволення території України у 1943 – 1944 роках. Наслідки війни для України.
Вигнання нацистських окупантів з україни у 1943-1944рр.

Дата	Військова операція	Визволена територія
Липень-грудень 1943р.	Бєлгородсько-Харківська	Початок звільнення території України. До осені 43р.звільнена Лівобережна Укр І Донбас
Літо-осінь 1944	Битва за Дніпро	6 листопада 43р звільнено Київ, визволене правобережжя
Січень-травень 44р	Корсунь-Шевченківська	Визволення правобережної укр.
	Рівненсько-Луцька	Визволена територія Волині
	Нікопольсько-Криворізька	Початок визволення пд..укр.
	кримська	Визволено Крим
Липень-жовтень 44	Львівсько - Сандомирська	Визволена територія Галичини
	Яссько-кишинівська	Пд..укр. і молдовія
	Східно-карпатська	Визволено закарпаття

6 листопада 43р – визволено Київ; 18 травня 44р – депортація кримських татар з Криму; 28 жовтня 44р – визволення укр..; 9 травня 45р – день перемоги. Наслідки Другої світової і Великої Вітчизняної війни для України. Одним із важливих історичних наслідків перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками було завершення об’єднання українських земель. Питання про повоєнні кордони України ставилось ще на Тегеранській (1943 р.) та Кримській (1945 р.) конференціях глав держав антигітлерівської коаліції: СРСР, США і Великобританії. Радянське керівництво, спираючись на перевагу, здобуту в результаті перемоги у Другій світовій і Великій Вітчизняній війні, рішуче домагалося закріплення кордону на так званій „лінії Керзона”, що гарантувало об’єднання українських земель у складі УРСР і юридично закінчувало входження до України західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі у 1939-41рр.У зв’язку з цим було підписано цілий ряд договорів із сусідніми з Україною державами про врегулювання післявоєнних кордонів: 29 червня 1945 – з Чехословаччиною про злиття Закарпаття з Радянською Україною; 10 лютого 1947 р. – радянсько-румунський договір, який юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди від 28 червня 1940. 16 серпня 1945 р. Було зафіксовано польсько-український кордон у договорі між СРСР і Польською Республікою, який мав проходити в основному по „лінії Керзона” з невеликими відхиленнями. Проте уточнення цього кордону відбувалося в наступні роки. Остаточно процесс польсько-українського розмежування завершився в 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін майже однаковими прикордонними ділянками: до Польщі відійшла територія довкола НижніхУстриків тодішньої Дрогобицької області, до УРСР – землі в районі м. Кристонополя (тепер Червоноград). Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР. Другим важливим наслідком війнибуло те, що 26 квітня 1945р. на конференції в Сан-Франціско Україна увійшла до складу ООН як один із засновників, тобто Україна завоювала авторитет на міжнародній арені, адже вона зробила величезний внесок у досягнення перемоги над нацистською Німеччиною та Японією. Щонайменше 5,3 млн. осіб, або один із кожних шести мешканців України, загинули у Другій світовій і Великій Вітчизнянійвійні. 2,4 млн. українців було вивезено на примусову працю до Німеччини. Втрати України становлять 40–44% загальних втрат СРСР. Матеріальні збитки в Україні оцінювались у 286 млрд. крб. (загальнізбитки СРСР – 679 млрд., з яких 225 млрд. припадає на Росію, 75 – на Білорусію, 20 – на Латвію, 17 – на Литву, 16 – на Естонію). Український народ, який став одним із переможців у цій кривавій бійні, сподівався, що після війни все буде інакше, що тоталітаризм – то вчорашній день людства. Однак ці надії виявилися марними. Ще протягом довгих десятиліть Москва відмовляла українському народові, як і іншим народам СРСР, у праві на вільний, самостійний розвиток, на власну незалежну державу.

Білет №18
1. Українсько-російський договір 1654 р. Закінчення Визвольної Війни (1654 – 1657р.р.) та її наслідки.
Українсько-російський договір 1654 р. 18 січня 1654 р. в Переяславі відбулася загальна військова рада, яка прийняла рішення про перехід України під зверхність царя. Царські посланці привели укр.. населення до присяги на вірність царю, але не скрізь присягали охоче: виникла опозиція в Києві, відмовились присягати деякі полки, відомі полковники – Богун і Сірко. У Переяславі були складені, так звані «Переяславські статті», які визначали умови приєднання України до Росії. Цар ратифікував ці статті у березні 1654р, звідки і їх назва «Березневі статті». Основні положення:- територія колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств переходить під протекторат Росії;- влада в автономії належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар; - чисельність козацького війська – 60 тис. чол.; - в містах зберігалося право на самоуправління- визнавалася самостійність укр. Православної церкви; - Україна отримала право на зовнішню політику, крім відносин з Польщею і Туреччиною; - передбачалися спільні воєнні дії Укр і Росії. Закінчення Визвольної Війни (1654 – 1657р.р.) та її наслідки. Укладення Переяславсько-Московського договору кардинально змінило геополітичну ситуацію в регіоні. У відповідь на появу українсько-російського союзу влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписують «Вічний договір» про взаємодопомогу. Вже в жовтні цього ж року кримський хан в ультимативній формі вимагає від гетьмана розриву угоди з царем. Протягом кількох місяців Б. Хмельницький добивався від Москви обіцяної в договорі допомоги. Коли вона надійшла, час було вже втрачено. Внаслідок вторгнення польсько-татарських військ Брацлавщину було спустошено (зруйновано 270 поселень, убито майже 10 тис. немовлят, взято в неволю 200 тис. осіб). Отже, і промосковська орієнтація не зміцнила української державності. А на гетьмана чекав ще один важкий удар у зовнішньополітичній сфері. Побоюючись шведської загрози, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли на зближення. Наступного року було укладено московсько-польське Вільненське перемир'я. Українських делегатів на переговори у Вільно не допустили, хоча там і ставилося питання про повернення України під владу короля. Укладене перемир'я Москви з Варшавою ставило хрест на російсько-українському військовому союзі й розв'язувало гетьманові руки. Тепер зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького був спрямований на пом'якшення політичного тиску Росії; повернення західно-українських земель, що не увійшли до складу Війська Запорозького; убезпечення України від татарської загрози; міжнародне визнання своїх династичних намірів — приєднання до титулу гетьмана титулу суверенного князя і забезпечення спадковості верховної влади у новій Українській державі. Щоб здійснити ці задуми, гетьман активно почав створювати коаліцію в складі Швеції, Семигороду, Бранденбургу, України, Молдавії, Волощини та Литви. Все чіткіше почав виявляти себе шведський вектор у зовнішній політиці війська Запорозького. У червні 1657 р. до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвердженням готовності до спільної боротьби проти Речі Посполитої. Проте трагічне закінчення об'єднаного українсько-семигородського походу на Польщу внесло свої корективи у хід подій. Звістка про поразку призвела до того, що Б. Хмельницького розбив апоплексичний удар, і він у вересні 1657 р. помирає, так і не здійснивши своїх задумів. Наслідки і значення Національної революції та Визвольної війни: • у ході визвольних війн не вдалося звільнити всю Україну від польського панування, проте була створена автономна національна українська держава, відновлено традицію державо творення українського народу; • українському народу вдалося зберегти свою етнічну самобутність, свою мову, культуру, звичаї, врятуватися від геноциду; • у процесі боротьби з іноземними поневолювачами було сформульовано національну ідею українського народу — ідею не залежності, свободи і побудови власної держави; • сформувалася українська політична еліта; • тяжкими були демографічні наслідки Визвольної війни: втрати населення від епідемій, голоду, міграцій становили 2,5—3 млн. осіб (з 5 млн. етнічних українців Речі Посполитої); • одним з наслідків війни була політична диференціація і поляризація української старшини (пропольські, промосковські, протурецькі угруповання); • наслідком війни було спустошення і знелюднення Правобережжя і колонізація Слобожанщини; • у результаті визвольних війн за державою закріплюється назва «Україна».
2. Участь України в створені ООН (1945р.). Діяльність України на міжнародній арені.
Ще в ході другої світової війни у 1944 Верховна рада СРСР, а фактично Сталін, який хотів збільшити кількість голосів від СРСР у майбутній міжнародній організації – ООН та представити приєднання західних областей України і Білорусії як воз*єднання східнослов*янскіх територій ухвалила закон про відновлення зовнішньо політичних представництв всіх союзних республік. В УРСР відповідно було відновлено Народний комісаріат закордонних справ на чолі з Дмитром Мануїльским та Народний комісаріат оборони на чолі з генерал-лейтенантом В. Герасименком. Однак союзники у другій світовій війні погодилися на представництво ООН тільки радянських України та Білорусії, як республік, що найбільше постраждали внаслідок війни.26 червня 1945р делегація УРСР у відповідності з попередніми домовленостями на конференції у Сан-Франциско підписали статус ООН. УРСР стала однією із 47 країн – ініціаторів створення та країною-співзасновницею ООН. Це підвищило міжнародний статус УРСР, радянська Україна стала активною учасницею, щоправда під контролем СРСР, міжнародних процесів:- УРСР брала участь у роботі багатьох підрозділів ООН (з 1945 стає членом ЮНЕСКО – постійної комісії ООН з питань освіти, науки і культури); - у 1945-1947рр делегація УРСР перебувала у складі Адміністрації ООН по допомозі і відбудові (ЮНРА); - 1946 – Україну на один рік обрали до Економічної і Соціальної ради ООН; - делегація УРСР брала активну участь у Паризькій мирній конференції (29 червня – 15 жовтня 1946), підписавши мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією, Фінляндією; - участь у Дунайській конференції (1948), яка вирішувала питання судноплавства на Дунаї; - робота як непостійного члена Ради Безпеки ООН у 48-49рр. У перші повоєнні роки Україна як повноправний суб*єкт міжнародного права уклала більше 60 міжнародних угод. Однак вся зовнішня політика української дипломатії здійснювалася відповідно до курсу, що визначав Сталін. Економічні зв*язки Україна мала переважно з союзними радянськими республіками та соціалістичними країнами Східної європи. Україна вивозила вугілля, чавун, сировину, а в обмін отримувала промислове обладнання, товари широкого вжитку.Окрім офіційного представництва УРСР на міжнародній арені діяв і уряд УНР в еміграції (в екзилі)- Українська Національна Рада, що відновила свою діяльність, у 1948р. Її очолював до 1954р А. Лівицький, У 54-65рр – УНРраду очолював С. Вітвицький, у 67-89рр – М. Лівицький, а у 89-92рр. – Плав*юк. Основною метою цієї настанови було представляти «непідкорену більшовиками Україну», інформувати світову громадськість про справжній розвиток подій в Україіні.

Білет №19
1. Початок епохи Руїни – гетьманування І. Виговського (1657 – 1663 рр.) Гадяцький договір (1658).
Ідучи слідами Б. Хмельницького, гетьман Іван Виговський (1657—1659) основне завдання вбачав у здобутті Україною повної незалежності. На цьому шляху було укладено союз зі Швецією, відновлено відносини з Кримом, розпочато переговори з Польщею та Туреччиною. Відносини з Москвою Виговський намагався будувати на принципах рівноправності та невтручання у внутрішні справи України. Крім того, він сподівався, що Москва допоможе йому в боротьбі проти опозиції. Проблема полягала в тому, що гетьман Виговський, не усвідомивши необоротності соціально-економічних та політичних здобутків народу в процесі революції, став на шлях фактичного відновлення дореволюційної моделі розвитку. Зокрема, він потурав прагненню козацької старшини та православної шляхти взяти під свою владу селян і дрібних козаків. Це призвело до зростання соціального напруження, політичної дестабілізації. На поч. 1658 р. чітко окреслився збройний конфлікт між урядом і опозицією, головними осередками якої стали Запоріжжя і Полтавський полк. Спроби Виговського порозумітися з їх провідниками — Я. Барабашем і М. Пушкарем нічого не дали. Тоді в червні 1658 р. він, покликавши на допомогу татар, під Полтавою погромив війська опозиції. Ця братовбивча боротьба коштувала Україні до 50 тис. жертв, ослабивши її як військово, так і політично. Москва вирішила скористатися з цього антагонізму. Підтримуючи опозицію, вона намагалася позбутися "самостійника" Виговського, а відповідно й обмежити незалежність України. Така антиурядова спрямованість московської політики поставила гетьмана перед дилемою: або змиритися з поступовим перетворенням держави на провінцію, або боронити її суверенітет. Він вибрав друге й розірвав союз із Москвою. Невдовзі до українських кордонів рушило велике московське військо, знову активізувалася опозиція. У пошуках союзників гетьман Виговський 16 вересня 1658 р. уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою, який передбачав: 1) Україна у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств під назвою Великого князівства Руського об'єднувалася з королівством Польським і Великим князівством Литовським персональною унією; 2) законодавча влада належала Національним зборам депутатів від усіх українських земель; 3) виконавчу владу очолював гетьман; 4) Україна мала свій суд, скарбницю, грошову одиницю, 40-тисячне військо; 5) передбачалася загальна свобода віри, слова, Друку тощо. Укладаючи Гадяцький договір, І. Виговський прагнув, щоб Україна ввійшла до Речі Посполитої як рівноправний суб'єкт федерації. Однак Польща у принципових питаннях виявила непоступливість. Було відкинуто домагання українців про включення до складу Князівства Руського західноукраїнських земель; обмежувалися його права на міжнародні відносини; фактично ліквідовувалася створена під час революції нова модель соціально-економічних відносин. Тому Гадяцький договір не міг повністю задовольнити українських державників. Звістка про укладення Гадяцького договору призвела до початку відвертої українсько-московської війни. Понад 100-тисячне московське військо рушило на Україну. Вирішальні події відбулися 7—9 липня 1659 р., коли в Конотопській битві московську армію було вщент розбито.Здобувши блискучу перемогу, І. Виговський, однак, не лише не зумів скористатися з неї, щоб успішно завершити війну з Московією та припинити внутрішні усобиці, а й змушений був зректися влади. До цього призвели невдала соціальна політика гетьмана, його орієнтація на Річ Посполиту, яка не мала підтримки в суспільстві, активізація діяльності опозиції тощо.
2. Внутрішньополітичне життя в УРСР у повоєнний період. Жданівщина.
Після звільнення території республіки від німецько-фашистських загарбників постало питання про відбудову народного господарстваУкраїни. На думку істориків, жодна країна Європи не зазнала такого руйнування міст, промисловості, сільськогосподарських угідь, загибелі стількох людей, як Україна. За роки війни ворогом було знищено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл (250 з них були повністю спалені разом з їх мешканцями),зруйновано багато промислових підприємств, залізничних станцій, колгоспів,навчальних і наукових закладів, бібліотек. Вкрай важким було становище у сільському господарстві, яке у 1945 р. дало лише третину довоєнного річного врожаю. Значними були і демографічні втрати. За підрахунками спеціалістів, вони склали 9 млн. чоловік або 22% загальної кількості населення. Відповідно різко скоротились трудові ресурси. Катастрофічно погіршились побутові умови населення: близько 10 млн чоловік залишилося без помешкання. У таких важких умовах, як тільки звільнялась територія республіки від загарбників, розпочиналась відбудова народного господарства. До кінця 1945 р. було відновлено 44% довоєнних потужностей машинобудівної і 30% легкої промисловості, введено в дію 123 великі і 506 дрібних шахт Донбасу. Проводились роботи і по відтворенню житлового фонду, було відновлено роботу значної частини шкіл, вузів, медичних установ. Однією з визначальних рис політичного життя України стало зміцнення вплину Комуністичної партії. Відновлювалась діяльність органів радянської влади. У лютому 1947 р. були проведені вибори до Верховної Ради, у грудні 1947 р. – до місцевих Рад. Водночас було скасовано органи управління, які діяли у воєнний час. Реорганізовувалась система управління промисловістю і сільським господарством. У 1946 р. Раду Народних Комісарів було перейменовано у Раду Міністрів УРСР. Підприємства і установи переводилися на нормальний режим роботи: відновлювалися 8-годинний робочий день, відпустки, скасовувалась понаднормова неоплачувана праця. Скорочувалися асигнування на оборону. Країна переходила до мирної праці. «Ждановщина» — це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946- 1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої були піддані нищівній критиці діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури — письменників, композиторів, режисерів тощо. Наступ сталінізму очолив секретар ЦК ВКПб А. Жданов. Мета ждановщини в Україні — посилення контролю над творчими процесами в галузі культури, придушення національно-визвольного руху та будь-яких проявів української самостійницької ідеї. Причини ідеологічного наступу сталінізму: •в роки війни було дещо послаблено ідеологічний контроль над суспільством з метою консолідувати суспільство для ведення війни з Німеччиною, навіть допускалися прояви патріотизму неросійських народів, якщо цей патріотизм ґрунтувався на радянських засадах і сприяв піднесенню бойового духу на фронті й ентузіазму в тилу; •контакти вояків Червоної Армії з населенням Європи в ході визволення Європи від нацистів ламали ряд ідеологічних стереотипів.; •приєднання нових територій на заході СРСР; •в Західній Україні точилася запекла боротьба радянського режиму з ОУН-УПА.

Білет №20
1. Гетьманування Ю. Хмельницького (1669 – 1663 рр.). Розкол Гетьманщини та Правобережжя та Лівобережжя.
На посаді гетьмана прагнув продовжити справу, започатковану батьком, шукаючи союзника, який гарантував би цілісність і незалежність України. 27 жовтня 1659 р. він пішов на укладення нового Переяславського договору з Росією, який істотно обмежував суверенітет Української держави (фактично перетворював Україну на автономну частину Росії: переобрання гетьмана мало здійснюватися лише з дозволу царя; гетьман втрачав право призначати і звільняти полковників, карати без суду смертю старшин, виступати в похід без царського дозволу; заборонялися відносини з іншими країнами; у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані мали право розташовуватися російські залоги; Київська митрополія підпорядковувалася Московському патріархатові). 17 жовтня 1660 р. під тиском старшини підписав з Польщею Чуднівський договір. Не маючи видатних здібностей і реальних можливостей реалізувати свою програму, в 1663 р. відмовився від гетьманства і на деякий час постригся в ченці. Під час боротьби за булаву на Правобережжі Юрій Хмельницький спочатку підтримував гетьмана П. Дорошенка, а влітку 1669 р. взяв бік його супротивників П. Суховія та М. Ханенка. У жовтні 1669 р. потрапив до рук татар був відісланий до Стамбула. На початку 1677 р. призначається Портою володарем 'Руського князівства" зі столицею в Немирові. Робив невдалі спроби об'єднати Україну. Після укладення Бахчисарайського договору 1681 р. був відкликаний до Стамбула. 60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як “доба Руїни”. На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот. Основні причини виникнення Руїни:загострення суперечок у середовищі укр. держ еліти, виникнення гострих соціальних конфліктів, охоплення значних мас, і насамперед козацтва, бунтівними настроями і небажанням підпорядковуватись будь-якій владі.
2. Відбудова України у повоєнний період (1945 – 1953 рр.). Ситуація на Західній Україні.
Суть перетворень у західних областях УРСР полягала її тому, щоб продовжити і завершити соціалістичну перебудову «возз'єднаних» земель, тобто, як зазначає історик О. Субтельний, привести західних українців у відповідність з радянською системою та їхніми співвітчизниками. З цією метою в Західній Україні швидкими темпами мали бути здійснені індустріалізація, колективізація, культурна революція, утвердження влади органів диктатури пролетаріату. Всі ці процеси і мали створити умови для остаточної інкорпорації (включення до складу) західноукраїнського регіону до СРСР.

Індустріалізація:

+ Відбудовано та споруджено понад 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств

+ Обсяг валової продукції промисловості протягом 1946—1950 pp. зріс у 3,2 раза.

- диспропорційний розвиток, що виявлявся у відставанні легкої та харчової галузей промисловості

- домінування кількісних показників над якісними

- відсутність закінченого технологічного циклу

- залежність від союзного центру та ін.

Особливості:

1. значно вищі, ніж у східних регіонах УРСР темпи промислового розвитку

2. поява нових галузей промисловості: машинобудівної та приладобудівної — на Львівщині; взуттєвої та трикотажної — у Прикарпатті та ін.

3. відкриття в західноукраїнському регіоні значних родовищ корисних копалин

Економічна модернізація потребувала значної кількості освічених кваліфікованих робітників. Тому велика увага під час перетворень у західноукраїнських землях приділялася питанням освіти.

Особливістю політичного життя в західному регіоні було формальне представництво у владних структурах місцевого населення, яке, як правило, висувалося на другорядні посади і могло певною мірою активно впливати на розвиток подій лише на рівні села або району.

Радикальні соціально-економічні зрушення відбувалися в сільському господарстві західноукраїнських областей. Ще 1944 р. було відновлено процес примусової форсованої колективізації.

Звичними методами здійснення соціалістичних перетворень стали тиск, терор, масові репресії, депортації населення.

Дата добавления: 2015-05-23