Пошуки союзника

У цій ситуації гетьман і старшина все більше переконуються в тому, що без надійної допомоги ззовні неможливо забезпечити перемогу над поляками і зберегти козацьку державу. Таку допомогу можна було отримати від Туреччини або Москви. Старшина більше схилялася до союзу з Москвою, ідея такого союзу підтримувалася і широкими масами населення. Зумовлювалося це приналежністю росіян і українців до православної віри, близькістю їх мов, культур. Українська сторона, починаючи з 1648 p., неодноразово зверталася до Москви з проханням про допомогу. Москва реагувала надзвичайно обережно, очікуючи, поки козаки й поляки не виснажать одне одного. У 1653 р. Хмельницький звернувся до царя з конкретними пропозиціями тісного союзу, погрожуючи, що укладе союз з

Туреччиною. Цар Олексій Михайлович терміново скликав Земський собор, який11 жовтня 1653 р. прийняв рішення проприйняття Війська Запорізького під протекторат московського царя. В Україну для переговорів з гетьманом було вислане спеціальне посольство на чолі з боярином Василем Бугпурліним.

51. Переяславська Рада. Березневі статті Б. Хмельницького 1654 року.

Укладання україно-російського договору

18 січня 1654 р. в Переяславі відбулася загальна Військова рада, яка прийняла рішення про перехід України під зверхність царя. Царські посланці привели українське населення до присяги на вірність царю, але не скрізь присягали охоче: виникла опозиція в Києві, відмовилися присягати деякі полки, відомі полковники /. Богун та /. Сірко. У Переяславі були складені так звані Переяславські статті, які визначали умови приєднання України до Росії. Цар ратифікував ці статті у березні 1654 p., звідки їх назва- "Березневі статті".

Основні положення "Березневих статтей"

• Україна (територія колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств) переходить під протекторат Росії;

+ влада в автономії належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар; передбачалася пожиттєвість влади Богдана Хмельницького;

• чисельність козацького війська - 60 тис. чоловік;

• в містах зберігалося право на самоуправління;

• визнавалася самостійність української православної церкви;

• Україна отримала право па зовнішню політику, крім відносин з Польщею і Туреччиною;

• передбачалися спільні воєнні дії України і Росії.

52.Входження України під протоктерат Московії. Завершальний етап Визвольної війни. Воєнні дії 1654-1657.

53. Становлення Гетьманщини після смерті Б. Хмельницького. Основні напрями зовнішньої та внутрішньої політики І. Виговського. Гадяцька унія. Битва під Конотопом.

Третій період (1657-1663 pp.) Ліквідація спадкоємного гетьманату

Як Ви знаєте, Корсунська рада ще за життя Б.Хмельницького обрала його

наступником сина Юрія, визнавши таким чином спадковість гетьманату.

Після поховання Б.Хмельницького старшинські угрупування відійшли від принципу спадковості гетьманства і розгорнули боротьбу за владу. Найбільш успішно у цьому напрямку діяв генеральний писар І.Виговський. Спочатку (у вересні 1657 р.) старшинська рада обрала І.Виговського гетьманом до повноліття Ю.Хмельницького, а згодом (у жовтні 1657 р.) - повноправним гетьманом.

Таким чином, в Україні династичний принцип гетьманської влади поступився місцем республіканському.

Ліквідація спадкоємного гетьманату негативно позначилася на долі національно-визвольної війни: старшинським угрупуванням було відкрито шлях до боротьби за гетьманську булаву, що, врешті-решт, призвело до громадянської війни і занепаду держави. У цьому виявилася політична

незрілість української еліти. Серед неї, на жаль, не знайшлося лідера, гідного Б. Хмельницького.

Політика І.Виговського

(1657-1659 pp.)

І.Виговський, досвідчений і не позбавлений таланту державний діяч, припустився ряду серйозних політичних прорахунків, Іван Виговський, що спричинило різке загострення соціально-політичної боротьби в Україні.

По-перше, обрання його гетьманом відбулося спочатку не на Генеральній козацькій раді, а на старшинській, що викликало невдоволення простого козацтва.

П о - д р у г е, шляхтич за походженням, гетьман взяв курс на підтримку

інтересів старшини і шляхти, нехтуючи інтересами козаків, селян і міщан. Відбувся вибух широкого опозиційного руху, який очолили полтавський полковник М. Пушкар і кошовий атаман запорожців Я.Барабаш.

По-третє, помилковими і згубними для держави були спроби І. Виговського схилити Москву для боротьби з непокірними. До такого ж кроку вдалося і керівництво опозиції. Створювалися умови для втручання Москви у внутрішні справи України. При цьому російський уряд провокував за-

гострення боротьби між сторонами, поси- люючи свій вплив в Україні.

Врешті, російський уряд, насторожений самостійною зовнішньою політикою І.Виговського і можливим його відходом від союзу з Росією, почав підтримувати М.Пушкаря.

По-четверте, для боротьби з опозицією І.Виговський скористався допомогою Кримського ханства. У травні-червні 1658 р. гетьманське і татарське військо здійснило похід на Полтавщину, де знаходився центр опо- зиційного руху. У бою під Полтавою опозиція зазнала поразки, М.Пушкар був убитий. Похід І Виговського на Лівобережну Україну мав характер каральної експедиції, внаслідок якої загинуло майже 50 тис. чоловік.

Дата добавления: 2015-05-23