Колискова для мене 1 страница

ВСТУП

Здоров'я - необхідна умова розвитку людини. Основою сучасного уявлення про здоров'я є визначення ВООЗ: "Здоров'я - це стан повного фізичного, психологічного й соціального благополуччя". Якщо взяти до уваги, що психологічне здоров'я - це емоційне, інтелектуальне і духовне, то отримаємоп'ятивимірну модель (мал. 1).

Такий підхід до здоров'я називають холістичним (від англ. «whole» - цілий, цілісний). Він враховує не пише фізичне благополуччя людини, а й відповідний її емоційний стан, інтелектуальний розвиток, рівень її соціалізації та духовності. Адже кожен з п'яти визначених вимірів є важливим для загального благополуччя людини. Усі п'ять складових тісно взаємопов'язані. Порушення будь-якої з них спричиняє порушення інших складових.

Здоров'я - одна з головних умов досягнення успіху в житті, реалізації своїх природних можливостей. Основна мета здоров'я - повноцінне життя й активне довголіття. Тому необхідно уважно стежити за станом свого здоров'я і постійно підтримувати його у рівновазі. Здоров'я - це характеристика людини як біосоціального творіння, характеристика її цілісності; міра потенціалу її працездатності, умова прояву її сутності та реалізації здібностей, показник суспільного прогресу.

Ставлення людини до свого здоров'я, спосіб її життя, формування, збереження, зміцнення й відновлення здоров'я є основою культури здоров'я людини, яка є частиною загальної культури людства.

Рівні здоров'я можна уявити як безкінечність динамічних станів на лінійці, на одному кінці якої - передчасна смерть, а на другому - ідеальне здоров'я.

Досягнення високого рівня благополуччя залежить від багатьох чинників. Деякі з них перебувають поза нашим контролем (наприклад, спадковість чи стан довкілля). Але тривалість життя і міцне здоров'я залежить насамперед від способу життя людини, тобто від нашої поведінки. Якщо ми нічого не робимо задля свого здоров'я, переживаємо багато стресів, маємо шкідливі звички й схильність до невиправданих ризиків, рівень і резерви здоров'я знижуються. Навпаки, коли підтримуємо добру фізичну форму, живемо в гармонії зі своїм внутрішнім світом і з оточуючим середовищем, вміємо протистояти негативному впливу оточення, то зазвичай досягаємо високого рівня благополуччя.

Природа наділила людину досконалим функціональним організмом з універсальним захистом від різних зовнішніх і внутрішніх негативних впливів. Однак стан здоров'я людини протягом усього її життя постійно змінюється.

Здоровий стан організму, проявляється в тому, що людина добре себе почуває, не хворіє, здатна протистояти інфекціям, є фізично активною, успішно вчиться або працює, повноцінно спілкується з оточуючими, задоволена собою.

Особливо важливим є здоров'я для дітей. Порушення стану здоров'я в період, коли йде формування різних органів і систем організму, може призвести до неправильного їх формування, у результаті чого виникають хронічні захворювання. Крім того, через хворобу дитина не може ходити до школи, повноцінно виконувати домашні завдання, у результаті чого відстає від однолітків у розвитку.

Сьогодні можна стверджувати, що здоровий спосіб життя - це людська діяльність, переосмислена крізь призму профілактичних заходів.

Шкільний вік - важливий етап у житті людини, протягом якого відбувається поступовий розвиток більшості систем організму. Інтенсифікація сучасних педагогічних технологій потребує удосконалення системи формування здоров'я дітей, зокрема: створення сприятливого середовища, дотримання санітарного законодавства під час організації навчально-виховного процесу, забезпечення здійснення кожною дитиною свідомого контролю за власним здоров'ям, створення оптимальних умов для набуття нею навичок здорового способу життя, формування сталої мотивації усіх учасників навчально-виховного процесу до збереження здоров'я школярів

Охорона здоров'я школярів, забезпечення оптимального функціонального стану їхнього організму, запобігання надмірному напруженню нервової системи та втомі сприяє їхньому розумовому, психічному та фізичному розвитку.

Шкільна програма з навчання здорового способу життя включає три основні складові:

1. Шкільний курс предметів "Біологія", "Основи здоров'я" та "Основи безпеки життєдіяльності". Вони передбачають як розширення відповідних знань, так і реалізацію можливостей розвитку й використання на практиці широкого спектру вмінь та навичок. Крім того, на заняттях з цих предметів формуються основні принципи здорового способу життя, які повинні стати невід'ємною частиною переконань, емоційної та моральної сфери учнів, а це висуває відповідні вимоги до вчителів та шкільної організації.

2. Атмосфера будь-якої школи впливає на здоров'я учнів, тому важливо враховувати весь діапазон питань, пов'язаних із перебуванням дітей у навчальному закладі (оточення, харчування, фізична активність тощо).

3. Шкільні, соціальні та оздоровчі служби, які покликані спостерігати за розвитком дітей, санітарними умовами у школі та вчасно виявляти захворювання в учнів. Крім того, ці служби мають сприяти зміщенню акценту в шкільному курсі навчання здорового способу життя з питань запобігання захворюванням в бік питань дотримання в повсякденній поведінці таких правил, які забезпечують збереження здоров’я.

Без знань не буде розуміння. Але сьогодні знань і розуміння недостатньо для успішного засвоєння необхідних правил поведінки. Важливо, щоб отримана в процесі навчання інформація ввійшла в життя, стала переконанням і мотивацією дій учнів.

Завданням сучасної школи є забезпечення здорового способу життя всіх членів шкільного колективу за допомогою створення такого навчально-виховного середовища, яке сприяло б зміцненню здоров'я.

З огляду на це сьогодні в освітянській сфері все більшу популярність і перевагу надають використанню інтерактивних методів, завдяки яким навчально-виховний процес стає більш цікавим, доступним, змістовним та обґрунтованим.

Інтерактивні методи - це система способів діалогічної взаємодії суб'єктів, спрямованих на осмислення діалогу. За допомогою цих методів дитина вчиться займати активну життєву позицію, вільно висловлювати власні думки і відстоювати свою точку зору, а це розвиває навички самостійного розв'язання проблем, обґрунтування своїх думок, вміння дослухатися до пропозицій і зауважень оточуючих.

Застосування інтерактивних методів вимагає від вчителя багато часу для підготовки. Тому починати використання цих методів треба поступово. Необхідно звикнути до них і отримати певний досвід роботи з ними. Спочатку бажано застосовувати прості інтерактивні методи - роботу в парах, малих групах, мозковий штурм тощо.

Слід зазначити, що навіть серед інтерактивних методів є інноваційні і традиційні, популярні й не дуже. Безперечно одне, усі вони цікаві, якщо добре продумані і підготовлені. Адже інтерактивні методи створюють додаткові можливості й для професійного навчання, для зміни себе, для покращення спільної взаємодії.

Інтерактивні методи поділяються на:

1. Інформаційні - це способи діалогічної взаємодії з метою обміну матеріальними або духовними цінностями.

2. Пізнавальні - це способи пізнавальної взаємодії з метою отримання нових знань, їх систематизації, творчого вдосконалення професійних умінь та навичок. Сюди відносяться, ділові ігри, мозкова атака, синектичний метод тощо.

Синектика - (гр. - "поєднання різнорідних елементів") - система методів інтенсивної психологічної активізації процесів знаходження шляхів вирішення проблемної ситуації. Синектичні групи - це об'єднання людей за різними спеціальностями, науковими дисциплінами, віком тощо. Оптимальна кількість осіб у групі - 5-7.

3. Мотиваційні - це способи діалогічної взаємодії, за допомогою яких кожен учасник визначає власну позицію у ставленні до способів діяльності і руни, окремих учасників, самого себе. До цієї групи методів можна віднести: "Мої очікування", "Лист до самого себе", "Самооцінка", "Інтерв'ю" тощо.

4. Регулятивні - це способи, завдяки яким встановлюються та приймаються певні правила діалогічної взаємодії учасників. Наведемо деякі, юкрема: "Вироблення правил роботи у групі" (правило піднятої руки, право на помилку, активність, коректність, конфіденційність); "Давайте порахуємо разом" тощо.

Інтерактивні методи передбачають співпрацю учасників, ґрунтуються на принципі багатосторонньої взаємодії. Вчитель виступає лише в ролі більш досвідченого організатора спільної роботи. Всі учасники процесу при цьому взаємодіють один з одним, обмінюються інформацією, спільно вирішують проблеми, моделюють ситуації, оцінюють дії інших та свою власну поведінку.

Використання інтерактивних методів дає змогу задіяти не лише свідомість дитини, а й її почуття, емоції, вольові якості, тобто залучають до співпраці "цілісну особистість".

З огляду на це застосування певних педагогічних методів повинне полегшити процес відвертого і доброзичливого спілкування всіх учасників
навчально-виховного процесу. Тому найефективнішими методами навчання здорового способу життя, які забезпечують активну участь і взаємодію учасників сьогодні можуть бути:

• робота в групах;

• інтерактивні презентації,

• опитування думок;

• мозкові штурми;

• рольові ігри;

• аналіз історій і ситуацій;

• дебати;

• створення проектів;

• творчі конкурси тощо.

Як правило, інтерактивна вправа складається з 3-х елементів:

■ інструкція (пояснення);

■ дія;

■ рефлексія (чому цей шлях обрали).

Основна частина інтерактивної вправи реалізується через виконання проблемних (творчих) завдань, роботу в малих групах, активній участі в ігровій діяльності.

Варто зазначити, проблемне (творче) завдання становить основу, зміст будь-якого інтерактивного метода. Довкола нього створюється атмосфера ділового зацікавленого спілкування всіх учасників. Головна ознака у застосуванні інтерактивних методів використання власного досвіду під час розв'язання проблемних питань.

Зупинимось на більш детальній характеристиці деяких методів.

Робота у групах

Дискусії та обговорення певних питань можна проводити цілим класом. Однак їх проведення є набагато ефективнішим, коли вони відбуваються у групах (зокрема, якщо клас великий, а час обмежений найпоширенішим є метод "Коло ідей" - по колу висловлюються думки, обговорюються пропозиції).

Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає кожному учаснику уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення в групах дає змогу дітям більше дізнатися один про одного, і стимулює вільний обмін думками, збільшує вірогідність того, що учні краще зрозуміють почуття і позиції інших, більше рахуватимуться з ними.

Робота в групах розвиває необхідні життєві навички активного слухання, співпереживання, співробітництва, упевненої поведінки й толерантності.

Для організації обговорення в групах вчитель:

• чітко формулює мету: вивчити тему; обговорити ситуацію, проблему; сформулювати запитання; запропонувати ідеї або варіанти рішень; створити проект; відрепетирувати сценку чи спосіб дії;

• повідомляє, скільки часу відводиться на це завдання;

• формує групи (бажано з 2 - 6 осіб);

• розташовує групи таким чином, щоб всі учасники сиділи поряд і добре чули одне одного;

• пропонує групам обрати того, хто записуватиме варіанти рішень і стежитиме за дотриманням простих правил. Після завершення обговорення, на прохання вчителя, протоколісти розповідають про те, як відбувалося обговорення й які рішення було прийнято.

Для пожвавлення дискусії перед обговоренням можна розповісти будь-яку історію або ситуацію з реального життя.

Наведемо кілька додаткових рекомендацій для вчителя щодо роботи з групами:

• найкраще розпочинати роботу з групами, що складаються з 2 - 4 осіб, бо у невеликих групах учням легше долати сором'язливість; коли ви відчуєте, що учасники набули впевненості, групи можна збільшити до 5 - 6 осіб;

• краще не дозволяти учасникам формувати групи за власним бажанням, адже в такому разі "непопулярні" діти почуватимуться ображеними. Формуючи групи, стежте, щоб їх склад змінювався якомога частіше;

• наголосіть на важливості принципу "один за всіх і всі за одного" (інший варіант - "пливти або тонути разом"); кожен учасник групи повинен зробити свій внесок у вирішення поставленого завдання, адже успіх групи залежить від внеску кожного;

• у деяких випадках доцільно формувати групи за ознакою статі;

• робота в малих групах надає всім учасникам можливість діяти, практикувати навички співпраці, міжособистісного спілкування (зокрема, володіння прийомами активного слухання, вироблення загального рішення, розв'язання протиріч тощо); роботу в малих групах варто використовувати, коли потрібно вирішити проблему, з якою важко впоратися індивідуально (за умови, коли є інформація, досвід, ресурси).

Відповіді на запитання й опитування думок

Цей метод потребує від вчителя делікатності й толерантного ставлення до дітей. Цікавлячись думкою учасників чи проводячи групову дискусію, пам'ятайте про неприпустимість грубого втручання з метою різкого заперечення або критики чиєїсь думки. Якщо вчитель не сприйматиме позитивно висловлювання учасників, то вони ніяковітимуть і відмовлятимуться від участі в обговоренні.

Намагайтесь уникати питань, які потребують закритих відповідей "так" чи "ні". Якщо ви прагнете, щоб учасники "заговорили", ставте їм відкриті запитання, які вимагають пояснення своєї думки.

Важливо також не поспішати й не вимагати від учасників негайної відповіді на запитання. Діти повинні мати час на роздуми, але не забагато. Для того, щоб тренінги проходили жваво, слід підтримувати темп.

Ці вимоги можуть здатися такими, що взаємно виключають одна одну, проте їх дотримання це - одна з тих навичок, яких неможливо здобути за допомогою книжки. Ви маєте самі відчути темп і ритм тренінгу.

Мозковий штурм (мозкова атака)

Мозковий штурм - метод генерування нових ідей з наступним прийняттям рішення. Учасникам пропонується відійти від традиційного підходу до проблеми і повною мірою використовувати свій творчий потенціал.

На першому етапі мозкового штурму учасники активно висувають свої ідеї, зокрема й нереалістичні, фантастичні й нелогічні. Головне завдання – кількість ідей, а не їхня якість. На цьому етапі забороняється оцінювати висунуті ідеї. Кожну пропозицію приймають і записують на дошці чи на аркуші паперу. Учаснику знають, що від них не вимагається обґрунтування їхньої пропозиції або пояснення. Проте час для висунення ідей, зазвичай обмежений.

Завданням другого етапу є оцінювання та обговорення всіх запропонованих ідей, ранжування їх за рівнем значущості, поділ на групи тощо.

Перевагами застосування цього методу вважається те, що він:

• дає змогу за короткий час зібрати максимальну кількість різних думок;

• допомагає залучити до роботи тих, хто зазвичай є пасивним і соромиться брати участь у дискусіях;

• активізує уяву й творчі можливості учасників уможливлює їх відхід від стереотипних уявлень і стандартних схем;

• є цікавим початком для наступного обговорення в групах.

Для організації мозкового штурму необхідно:

• сформулювати запитання, проблему чи ситуацію і попросити учасників висловити свої ідеї та пропозиції;

• обрати протоколіста;

• повідомити, що учасники можуть пропонувати будь-які ідеї, які спадають їм на думку;

• не обговорювати ідеї одразу після того, як їх запропоновано;

• записувати там, де їх буде видно;

• після того, як названо 10-15 ідей, підвести риску;

• опрацювати спільно з учасниками список ідей додати нові, вилучити ті, що не стосуються теми, розподілити ідеї за категоріями, відібрати найкращі тощо.

Рольові ігри

Рольова гра - це неформальна постановка, у процесі якої учасники без попередньої підготовки розігрують будь-які сценки або ситуації. При цьому діти уявляють себе вигаданими персонажами, які моделюють реальні життєві історії та ситуації. Для визначення методів цього типу також використовують близькі назви (імітація, ділова гра, моделювання тощо).

Під час виконання рольової гри учасники діють не від свого імені, а демонструють поведінку та висловлюють почуття умовного персонажа. Зазвичай, це набагато легше, ніж діяти від себе особисто.

Рольова гра є ефективним методом апробації нових моделей поведінки. Вона дає змогу "приміряти" їх на себе у безпечних умовах. Дія "під маскою" уможливлює формування власних уявлень учасників про те, як можна розв'язати подібну ситуацію в реальному житті. Це також допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії (співпереживання).

Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття, не побоюючись при цьому розкритися чи бути висміяним. Це - чудова можливість для практичного відпрацювання навичок у ситуаціях, близьких до реальних.

Рольова гра вимагає певних практичних навичок від вчителя і від учасників тренінгу.

Щоб організувати гру треба:

• описати модельну ситуацію, яку треба інсценувати;

• розказати учасникам, як вони мають діяти, або запропонувати сценарій;

• відібрати охочих або розкутих, енергійних учасників, щоб вони продемонстрували сценку перед класом; кожний обирає для себе одну з провідних ролей;

• використовувати допоміжний реквізит капелюшки, картки з іменами, перуки, костюми маски - усе, що можна виготовити на місці, або заготовлене заздалегідь;

• розпочати рольову гру;

• якщо це можливо, обіграти ситуацію з гумором:

• після завершення сценки обговорити її;

• об'єднати клас у групи, нехай вони зіграють між собою цю чи подібну сценку; так можна уникнути ніяковості, спричиненої необхідністю виступати перед усім класом.

Як показує досвід, цей метод сприяє розвитку критичного мислення, комунікативних вмінь, навичок розв'язання проблем, відпрацювання різних варіантів поведінки в проблемних ситуаціях, вихованню розуміння позиції інших дітей.

Аналіз історій і ситуацій

Сутність методу аналізу історій і ситуацій полягає в детальному розборі реальної або вигаданої історії, яка повідомляє про події з життя конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади.

Це дає змогу учасникам проаналізувати і обговорити ситуації, з якими, вони можуть зіткнутися з реальному житті. Аналізуючи поведінку персонажів учні прогнозують, оцінюють наслідки різних варіантів поведінки людей.

Крім того, історія може бути незавершеною. У такому разі учасники самі вирішують, які наслідки можуть мати місце й як саме треба діяти, щоб історія закінчилася щасливо.

Головна цінність цього методу в тому, що учасники мають змогу експериментувати з "майже реальним життям" і апробовувати різні варіанти поведінки в безпечних умовах, прогнозуючи, "що з цього вийде".

Перевагами методу аналізу історій і ситуацій є:

• вироблення навичок комплексного аналізу проблем і ситуацій з урахуванням багатьох чинників, що діють одночасно;

• сприяння виробленню навичок критичного мислення й усвідомленого прийняття рішень;

• реалістичні, значущі для підлітків ситуації - могутній стимул для обговорення в групах;

• вироблення й розвиток життєвих навичок творчого і критичного мислення, співпраці та умінь групової роботи.

Дебати

Дебати - це метод у процесі якого двоє чи більше учасників вчаться формулювати й захищати мої позиції щодо вирішення конкретної проблеми.

Мета дебатів - всебічний аналіз і обговорення проблеми, яка не має простого розв'язання.

Для проведення дебатів спочатку формулюють певну проблему чи питання, наприклад:

«Телебачення: "за" і "проти". Всім учасникам пропонують зайняти певну позицію з цієї проблеми. Відтак протягом визначеного часу вони формулюють аргументи на захист своєї позиції і обирають того, хто виступатиме від імені групи. Спікери обмінюються промовами, а після цього кожній команді надається можливість спростувати аргументи опонентів.

Для організації дебатів важливо дотримуватися наведених нижче рекомендацій:

• дозвольте учасникам обрати позицію на власний розсуд, якщо у однієї позиції забагато прихильників, попросіть бажаючих відстоювати протилежну точку зору або стати суддями;

• дайте учасникам час і можливість для вивченні проблеми; підготуйте для цього інформаційні матеріали;

• поясніть правила ведення дебатів;

• під час дебатів уважно стежте, щоб жоден з учасників не домінував, намагаючись виступити за рахунок іншого;

• стежте, щоб дебати не виходили за меж заданої теми;

• після завершення дебатів підведіть підсумки пояснивши, що аргументи обох сторін є однаково важливими для прояснення проблеми.

Правильно організовані дебати дають змогу не лише всебічно розглянути проблему, ознайомитися; аргументами її прихильників і противників, а і навчитися вести дискусію з повагою до опонента.

Дебати розвивають життєві навички самоконтролю, критичного мислення, толерантності та упевненого відстоювання своєї позиції.

Метод "прес" допомагає навчитися аргументовано, чітко формулювати та висловлювати свою думку з дискусійного питання. Складається з наступних етапів:

1. "Я вважаю, що..." (позиція).

2. "Тому що..." (обґрунтування).

3. "Наприклад..." (приклад).

4. "Отже, я вважаю..." (висновки).

Цікавим є застосування метода "мікрофон" який дає змогу лаконічно висловлюватись з приводу обраної теми.

Інші методи

Створення проектів, портфоліо (альбомів творчих розробок учнів), конкурси малюнків, есе, виступи агітбригад, вистави, концерти та інші позакласні заходи сприяють розвитку творчих здібностей учнів і навичок роботи в команді тощо.

Таким чином, застосування інтерактивних методів покликано формувати ініціативну, самостійну людину, здатну до творчого мислення. Вони розширюють пізнавальні можливості учнів, розвивають їх творчі здібності, інтуїтивне мислення, оригінальні способи дій, спонукають відходити від шаблонів та стереотипів, а найголовніше - сприяють налагодженню партнерства.

Перед сучасними педагогами поставлене завдання використовувати такі методи, які повинні бути адекватні віку дитини, знімати перевантаження та зберігати їх здоров'я. На наш погляд, запропоновані методи в даному посібнику, допомагають вирішувати поставлені питання, оскільки вони відповідають віковим особливостям молодших школярів (адже в цьому віці гра ще є одним з провідних видів діяльності) та й учні старших класів не проти того щоб повернутися в "дитинство, оскільки гра дозволяє інтенсифікувати навчальний процес, активізувати учнів і в той же час емоційно і психологічно розвантажити їх.

Психологічні ігри і вправи щодо формування здорового способу життя

Задоволення і навчання рухаються пліч-о-пліч, але задоволення йде попереду.

Вільям Уордсворт

В цій частині посібника (який складається з 6 підрозділів та додатків) ви знайдете інтерактивні вправи, які допоможуть дітям відчути радість життя вправи сприяють створенню в групі відчуття безпеки і довіри, розвитку почуття приналежності до колективу Участь у запропонованих вправах потребує від дітей сили волі, сміливості, творчості, тобто тих якостей, які необхідні для формування оптимістичного відношення до життя.

Однією з найбільших перепон у навчанні дітей виступає не їх гіперактивність і нетерплячість, а страх ніяковіння і сором. Крім їжі, вбрання і даху над головою, в житті кожної дитини головне - це емоційна безпека. Тому сьогодні чимало батьків і педагогів працюють над пошуком оптимальних методів навчання та виховання Ми б хотіли спинитися на деяких міфах, які розповсюджені, зокрема, й серед педагогів. Якщо ми орієнтуємося на принципи позитивної психології і хочемо, щоб у наших дітей було більше шансів вирости щасливими, це не означає, що ми самі повинні бути зразковими оптимістами, не помилятися і не мати слабостей. Діти сприймають наші недоліки набагато простіше, ніж нам здається. Вони чекають від дорослих не досконалості, а, перш за все, чесності. їм навіть цікавіше, коли вони бачать, що дорослі - вчителі або батьки - теж докладають зусиль, щоб відчувати задоволення від своєї роботи і життя. Інший шкідливий міф стверджує, що існує універсальний метод виховання і навчання дітей, і саме йому і треба слід увати. Потрібно пам'ятати, що немає єдиного оптимального для всіх шляху. Кращий метод обговорити свої дії з колегами, батьками, фахівцями і самими дітьми, перш ніж ухвалити рішення. Усвідомлений вибір завжди кращий, ніж будь-який "правильний" метод, який вживається навпомацки. Ще один міф стверджує, що дорослі, які виховують дітей повинні бути в курсі новітніх досліджень у сфері навчання та виховання й слідувати останнім розробкам. Безумовно, останніми роками з'явилося безліч нових робіт і цікавих наукових досліджень. Але в той же час ми бачимо, що частина інформації для нас є корисною, інша - ні і ми одержуємо суперечливу інформацію.

Отже, перераховане вище, переконує нас, що не існує єдиного для всіх "правильного" методу навчання та виховання, і потрібно формувати свій і иль ставлення до дітей, який відповідатиме нашому характеру і власним можливостям, а також індивідуальним особливостям наших дітей.

При цьому корисно подумати про те, що може напевно зробити дитину нещасною. Дитячий психолог Джером Каган дав на це чітку відповідь: нещасною дитину можуть зробити дорослі, які чекають від неї більше, ніж вона вміє; які встановлюють цілі, яких дитина не в змозі досягти; які нав'язують їй стандарти, під які вона не підходить. Такі батьки і вчителі, самі того не усвідомлюючи, заважають своїй дитині радіти життю і любити себе.

ЗНАЙОМСТВО

"Бараняча голова"

Інструкція ведучого (для групи раніше не знайомих один з одним дітей):

Нас чекає велика спільна робота, а тому потрібне познайомитися і запам'ятати імена один одного. Під час тренінгу нам видасться чудова можливість, яка зазвичай недоступна в реальному житті, - вибрати собі ім'я. Адже досить часто буває, що комусь не дуже подобається ім'я, дане йому батьками; когось не влаштовує форма звертання. Деяким (тим хто відчуває себе вже дорослим), до душі, якщо її називають по-батькові без імені - Петрович, Іванович А хтось таємно мріє про красиве ім'я, яке носить його кумир. Є діти, які мають смішне прізвисько і були б не проти, щоб і зараз, в неформальній обстановці, до них зверталися саме так. У вас є тридцять секунд для того, щоб подумати і вибрати для себе ігрове ім'я. Всі учасники групи і ведучий протягом всього тренінгу звертатимуться до вас лише за цим іменем.

Така пропозиція викликає пожвавлення усмішки. Деякі відразу ж ставлять питання про те, чи можна залишити своє власне ім'я, яке їх цілком влаштовує. Безумовно, дитина має право залишити за собою будь-яке ім'я. Таке право мають всі учасники Цікаво, що обрання ігрового імені під час тренінгу не лише відразу задає певну ігрову обумовленість того що відбуватиметься в групі, і готує учасників де виходу за межі життєво обмеженої реальності, а також сприяє розвитку рефлексивних процесів. Не раз доводилося чути від учасників груп зізнання в тому що тільки використання "чужого" імені дозволило їм усвідомити важливість повного прийняття свого власного імені, яке до цього моменту викликане неприязнь.

А зараз представимося один одному. Зробите це так, щоб відразу і надовго запам'ятати всі ігрові імена. Наше знайомство буде організовано так перший учасник називає своє ім'я, другий повторює ім'я попереднього і називає своє, третій - імена двох попередніх і своє і т.д. Останній, таким чином, повинен назвати імена всіх членів групи, що сидять перед ним. Записувати імена не можна - тільки запам'ятовувати. Ця процедура називається Бараняча голова". Чому? Якщо ви, називаючи своїх партнерів, забули чиєсь ім'я, то повинні говорити замість імені слова "бараняча голова" - звичайно, маючи на увазі себе, а не того, кого забули. Додаткова умова - називаючи ім'я людини, обов'язково треба подивитися їй в очі.

Велике значення має те, яке ім'я пропонує перший з учасників: якщо він не злякався ризикнути, то й інші виберуть незвичайні, яскраві імена. Зазвичай процес знайомства відбувається по колу (за годинниковою стрілкою) і починається з учасника, що сидить зліва від ведучого. Таким чином, ведучий стає людиною, що завершує знайомство останнім і змушений назвати імена всіх учасників групи. Якщо група велика, то зробити це не так-то легко, проте успішне виконання завдання вражаюче спрацьовує на авторитет тренера. На наш погляд, цілком прийнятною є ситуація, коли на першій зустрічі з групою ведучий може бути представлений офіційно, зі всіма регаліями і ступенями, а під час "Баранячої голови" він повідомить своє ігрове ім'я, і попросить к звертатися до нього саме так.

Якщо в групі зібралися діти, раніше вже знайомі один з одним, то ведучому слід наполягти на використанні нетрадиційних ігрових імен, щоб виключити стереотипи звичних міжособистісних відносин.

Дата добавления: 2015-05-23