Політичний діалог у громадянському суспільстві

Отже, коли говорять не про громади або суспільства типу політичних партій, а про ту велику громаду, яка використовує державу як засіб самоврядування, то таку громаду якраз і позначають висловом "громадянське суспільство". Найглибшою основою цілості цього громадянського суспільства є існування політичної нації. Але вислів "громадянське суспільство" переміщує наголос з нації як спільноти (з її історико-культурними підтекстами) на спілкування, в якому провідну роль відіграє цілераціональна діяльність. Мається на увазі досягнення згоди громадян шляхом раціонального політичного діалогу щодо тих підстав, які забезпечують поєднання інтересів окремих громадян і суспільних верств з забезпеченням спільних інтересів. Збереження цілого – тобто, самого громадянського суспільства, а, отже, держави, як засобу самоврядування – тут розглядають передусім з погляду забезпечення "спільного добра". Наприклад, збереження цілого означає забезпечення політичної стабільности, у чому мають бути зацікавлені всі громадяни. Побудова державних і правових інституцій передбачає наявність спільної політичної волі, без якої не можна розв'язувати питання, що стосуються всіх. Ця спільна воля твориться у громадянському суспільстві шляхом розумового зважування, шляхом політичного діалогу, або інакше політичного дискурсу. Саме на рівні громадянського суспільства розгортається спектр різноманітних позицій (які відповідно аргументують) щодо того, яким має бути державно-правовий порядок. Без прийняття деяких передумов або етики спілкування (як це називає Габермас) політичний діалог стає утрудненим або й приреченим на неуспіх. Тоді політика як явище культури (що з'являється тільки з появою давньогрецьких полісів і обговорення спільних справ на агорі) зникає: замість політичних способів розв'язання проблем окремі суспільні верстви вдаються до неполітичних способів (до насильства). Передусім деяких хоча б елементарних вимог етики політичного дискурсу мають дотримуватись провідні політики – члени парламенту, урядовці. Адже громадяни (за загальним припущенням) обирають з-поміж себе розумніших і культурніших з надією, що вони здатні займатись політикою. Коли парламентарі перекладають розв'язання справ, які вимагають професійних знань і високої політичної культури, на громадян (у вигляді, наприклад, референдуму), то це означає невиправдання тих очікувань, які пов'язали громадяни зі своїми кандидатами (проголосувавши за них на виборах). [...]

Друкується за: Лісовий В.С. Культура – ідеологія – політика. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1997. – С.153-173.

Дата добавления: 2015-05-23