Тема 2. Історія становлення і розвитку соціології 5 страница

8. Як пов’я­зані між собою соціальний статус та соціальна роль особистості?

9. Дайте визначення поняттю «рольової набір». Наведіть конкретні приклади.

Література до теми:

1. Грошева И.А. Модальная личность: портрет с отклонениями // Социол. исслед. - 2009. - N 3. - C.82-88.

2. Давидов П.Г., Кальянов А.В., Кирилова О.М., Поцулко О.А., Фадєєва Г.С. Соціологія у схемах, таблицях та коментарях: навч. посіб. для студ. ВНЗ. – 2 вид., перероб. і доп. – Донецьк: Норд-Прес, 2009. – 216 с.

3. Каралаш Н.Г. Соціологія особистості: навч. посіб. – Чернівці: Рута, 2006. – 76 с.

4. Кондратьева С.Б. Осмысление личностью специфики своего "я" как основы самопознания и самореализации // Вестник НГУ. Сер. Философия. - 2008. - Т.6, N 3. - С. 66-70.

5. Лукашевич М.П., Туленков М.В., Яковенко Ю.І. Соціологія. Основи загальної, спеціальних і галузевих теорій: підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Каравела, 2008. – 544 с.

6. Русскін В. В. Соціологія особистості: навч. посібник для студ. вищих навч. закладів. – Миколаїв, 2006. – 124 с.

7. Соціологія: навч. посіб. / За редакцією Макєєва С.О. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 566 с.

8. Соціологія: підручник. За ред. Городяненко В.Г. – 3-тє вид., перероб., доп. – К.: Академія, 2008. – 544 с.

9. Танчин І.З. Соціологія: навчальний посібник. – 3-тє вид., переробл. і доп. – К.: Знання, 2008. – 351 с.

Тема 5. Соціологія культури

Методичні поради до вивчення теми: в наш час культура, особливо національна, має велике значення в перетворенні України в сучасну розвинену державу. Адже соціальні та економічні перетворення можуть бути ефективними лише тоді, коли вони закріплені культурою, включені в систему культурної діяльності.

Розгляд питань цієї теми доцільно розпочати з розкриття різних підходів до трактування поняття «культура» (семіотичного, соціального, аксіологічного, діяльнісного). Аналізуючи сутність культури як соціального феномену, необхідно звернути увагу на те, що культура інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини, тобто є якісною характеристикою людської діяльності та являє собою сукупність способів і методів матеріальної та духовної діяльності людей, об'єктивно втілених у матеріальних і духовних носіях, які передаються наступним поколінням.

При вивченні даної теми студенту слід проаналізувати основні структурні елементи культури (норми, цінності, ціннісні орієнтації, зразки поведінки, зразки діяльності, менталітет, потреби, інтереси, соціально-культурне середовище тощо), а також її форми та види. Також важливо усвідомити, що культура має свої специфічні сфери (мистецтво, культурно-дозвільна мережа тощо), які в нових соціальних умовах набувають нового змісту та вимагають нової культурної політики.

Для з`ясування ролі культури у функціонуванні та розвитку сучасного суспільства студент повинен скласти чітке уявлення про основні функції культури в життєдіяльності суспільства.

Вивчивши матеріали теми, студент знатиме: роль соціології культури в перетворенні соціальної реальності, її предмет та об’єкт, сутність культури, її основні елементи, форми, види та функції в суспільстві.

Після опанування теми студент вмітиме: застосовувати набуті знання про основні елементи культури (громадські норми та правила, суспільні цінності тощо) для аналізу суспільного життя з точки зору поведінки окремих індивідів в суспільстві або діяльності певних соціальних груп, також для аналізу прояву окремих видів культури в сучасному суспільстві.

Термінологічний словник:

Духовна культура - продукти духовної діяльності людей (мова, ідеологія, знання, цінності, звичаї тощо).
Етноцентризм - оцінювання інших культур за стандартами власної культури.

Культура - сукупність способів і методів матеріальної та духовної діяльності людей, об'єктивно втілених у матеріальних і духовних носіях, які передаються наступним поколінням.

Контркультура - культура девіантних соціальних груп, представники яких намагаються нав’язати суспільству свої цінності та норми.

Культурна діяльність — участь людини, групи, спільноти в процесах споживання та виробництва культури, її речових елементів.

Культурний релятивізм - оцінювання будь-якої культури за її власними стандартами.

Матеріальна культура - продукти матеріальної діяльності людей (предмети ремесел, виробництва, побуту, техніка, споруди, одяг тощо).

Менталітет (від лат. mentalis — розумовий), тобто особливості індивідуальної та суспільної свідомості людей, які формуються залежно від традицій, культури, соціальних структур і всього середовища існування людини.

Норми ‑ це правила поведінки людей в суспільстві.

Соціально-культурне середовище — це сукупність речових та людських елементів, з якими взаємодіє соціальний суб'єкт (особа, група, клас) протягом своєї виробничої діяльності і які впливають на його потреби та інтереси.

Субкультура - культура окремих спільнот, яка не протистоїть пануючій в суспільстві культурі.

Цінності — це матеріальні предмети, ідеї чи якості, щодо яких індивід або група займають оцінювальну позицію, приписуючи їй особливу роль у житті, відчуваючи необхідність у них, намагаючись оволодіти ними.

План семінарського заняття:

1. Предмет та об’єкт соціології культури.
2.Соціальна сутність культури.
3. Основні елементи культури.
4. Форми та види культури.
5.Функції культури.

1. Предмет та об’єкт соціології культури. Вивчаючи матеріали першого питання, варто усвідомити, що соціологія культури — це галузь соціології, яка вивчає культуру як соціальний феномен, її місце і роль у взаємодії з іншими системами суспільства, а також взаємодію особистості, спільноти і суспільства.

Соціологія культури належить до соціологічних теорій середнього рівня (спеціальних соціологічних теорій). Вона здобуває емпіричні дані, які характеризують культуру як одну із соціальних підсистем і, узагальнюючи ці дані, розробляє теоретичну модель культури в межах загальносоціологічної теорії.

Студент повинен розрізняти предмет та об’єкт соціології культури. Предметом соціології культури є соціальний механізм розвитку культурної сфери, поведінка соціальних суб'єктів у культурній сфері. Об'єктом соціології культури є культура суспільства як соціальне явище, її виникнення, розвиток, тенденції та суперечності, вплив на різні суспільні групи та її місце у духовному житті, а також діяльність людей,пов’язана з виробництвом, поширенням і споживанням культурних цінностей як матеріальних, так і духовних.

Слід уяснити, що соціологію культури цікавить передусім взаємодія культури і суспільства. Вона концентрується на соціальному «вимірі» культури, її впливі на соціальну поведінку, загальних правилах, зразках поведінки, засобах мотивації. Однією з центральних проблем соціології є дослідження соціальної дії та поведінки людей. Соціальна дія усвідомлена, в її основі лежать певні соціальні регулятори — норми, цінності, вірування, очікування і переваги індивідів і груп. Тому одна з головних проблем соціології культури — проблема визначення того, що належить до поняття «культура».

2. Соціальна сутність культури. Готуючись до другого питання, слід усвідомити, що культура є одним із найцінніших здобутків соціуму, який впливає на фундаментальні процеси в ньому. Спершу слово «культура» (лат. cultura agri) означало догляд землі. Згодом ним стали позначати все, що створила людина, а культурою вважати все, що відрізняє людину від природи. В цьому розумінні розвиток людства — це розвиток його культури.

У науці існують різноманітні трактування ролі, місця та сутності культури в контексті світової цивілізації. Нерідко терміни «культура» та «цивілізація» вживаються як синоніми. Однак вони суттєво різняться за своїми значеннями. Термін «цивілізація» виражає результати колективної діяльності, а сутність терміна «культура» зміщується на індивіда та виражає головним чином його духовний, освітньо-моральний стан. Однак не буває культури без цивілізації та навпаки.

Студенту необхідно звернути увагу на те, що культура як соціальний феномен є складним явищем. Вона інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини. Звідси — неоднозначність самої дефініції культури, її сутності та форм.

Традиційно культуру розглядають як сукупність цінностей. Ціннісний вимір – один з найважливіших у культурі. Отже, у вузькому значенні культура —це цінності, переконання, зразки, норми поведінки, притаманні певній соціальній групі, конкретному суспільству; у широкому — соціальний механізм взаємодії (засоби, способи, зразки) особистості, спільноти із середовищем існування (природним і соціальним), які забезпечують передачу досвіду та розвиток діяльності. Тобто культура є якісною характеристикою людської діяльності та являє собою сукупність способів і методів матеріальної та духовної діяльності людей, об'єктивно втілених у матеріальних і духовних носіях, які передаються наступним поколінням.

3. Основні елементи культури. Опановуючи матеріали третього питання, студентові слід уяснити, що до основних структурних елементів культури належать норми, цінності, ціннісні орієнтації, зразки поведінки, зразки діяльності, менталітет, потреби, інтереси, соціально-культурне середовище, інститути культури.

Норми ‑ це правила поведінки людей в суспільстві.

Цінності — це матеріальні предмети, ідеї чи якості, щодо яких індивід або група займають оцінювальну позицію, приписуючи їй особливу роль у житті, відчуваючи необхідність у них, намагаючись оволодіти ними. Розрізняють декларовані та реальні цінності. Система цінностей обумовлює вибір засобів задоволення потреб та інтересів.

Психологія трактує поняття «потреба» як такий стан особи, який виникає за відсутності чогось дуже необхідного для існування та розвитку, що і є джерелом її активності. Економічна теорія характеризує потреби як об'єктивно обумовлений суспільними відносинами і свідомий намір людини (або груп людей) досягнути кращих умов життя. Потреба — це більше, ніж досягнення кращих умов життя, це — установка на дію.

Соціально-культурне середовище. Соціологічний аспект цієї категорії полягає в тому, що середовище — це сукупність речових та людських елементів, з якими взаємодіє соціальний суб'єкт (особа, група, клас) протягом своєї виробничої діяльності і які впливають на його потреби та інтереси. До речових елементів відносять соціальні інститути, матеріальні і духовні блага. Досягнення культури вивчають за допомогою пам'яток архітектури, літературних творів, скульптури, живопису, технічних засобів (аудіовізуальних, магнітних, електронних). Людські елементи культурного середовища утворюють класи, етнічні, демографічні, професійні групи. Всі вони поєднані спільними культурними умовами міста або села, спільною участю в культурній діяльності.

Культурна діяльність — дуже широке поняття. У вузькому значенні поняття «культурна діяльність» тлумачиться як участь людини, групи, спільноти в процесах споживання та виробництва культури, її речових елементів. Культурна діяльність визначається за допомогою таких параметрів:

1. Види діяльності під час дозвілля (читання, відвідування кіно, театрів, концертів, «хоббі», громадська діяльність). їх кількість свідчить про діапазон культурної активності, про рівень участі людини у громадському житті.

2. Спрямованість та вибірковість видів діяльності (з 34 видів дозвілля людина може обрати, наприклад, участь у спортивних секціях, технічну творчість, читання, музику, живопис, мисливство тощо).

3. Стійкість обраних видів захоплення (інженер водночас є театралом, спортсменом).

4. Співвідношення активного та пасивного споживання й виробництва культурних цінностей.

Варто зазначити, що одним із впливових елементів культури є менталітет (від лат. mentalis — розумовий), тобто особливості індивідуальної та суспільної свідомості людей, які формуються залежно від традицій, культури, соціальних структур і всього середовища існування людини. Це поняття охоплює систему цінностей, культурні традиції, специфіку відображення, стереотипи поведінки, притаманні різним соціальним групам у різних соціальних умовах. Будучи формою вияву групової свідомості, менталітет допомагає зрозуміти своєрідність сприймання та оцінки різноманітними соціальними і політичними групами певного суспільного явища або процесу. Водночас він відіграє важливу роль у забезпеченні єдності групи з укоріненими в ній загальними цінностями, нормами і зразками поведінки.

4. Форми та види культури. Розглядаючи четверте питання, необхідно усвідомити, що залежно від критеріїв, існують різні класифікації культури. Відповідно до змісту діяльності її поділяють на матеріальну (продукти матеріальної діяльності людей: предмети ремесел, виробництва, побуту, техніка, споруди, одяг тощо) та духовну (продукти духовної діяльності людей: мова, ідеологія, знання, цінності, звичаї тощо), відповідно до рівня та форм соціальної взаємодії — на суперкультуру (культуру конкретного суспільства), субкультуру (культуру спільнот), контркультуру (культуру девіантних соціальних груп), тощо. Соціологія вивчає співвідношення різних субкультур, контркультур, суперечності між ними та домінуючою культурою суспільства, з'ясовує оцінку їх різноманітними соціальними групами. При цьому виявляються дві тенденції: оцінювання інших культур за стандартами власної — етноцентризм та оцінювання будь-якої культури за її власними стандартами — культурний релятивізм.

Історичними є дві форми культури: елітарна (професіональна) та народна (побутова). Як правило, висока, елітарна культура, створювалася та поціновувалася обмеженою кількістю людей, тоді як народна пов'язана з життям широких народних мас. У сучасному суспільстві з розвитком засобів масової інформації виникає ще одна форма — масова культура, яка, апелюючи до всіх, розрахована на масове вживання.

5. Функції культури. Вивчаючи п’яте питання, варто уяснити, що культура як соціальний інститут реалізує свою діяльність через певні функції.
Творча функція. Полягає у продукуванні нових знань, норм, цінностей, їх оновлення, а в окремих випадках запозичення з інших культур і народів. При цьому культура, використовуючи досягнення світової цивілізації, повинна перетворювати їх у національні зразки, створювати на їх основі власні економічні та політичні структури, формувати менталітет нації.
Функція накопичення, збереження, трансляції знань, норм, засобів поведінки, цінностей, значень, соціального досвіду. Основними механізмами культурної спадковості є природна пам'ять людей, колективна пам'ять, збережена в мові, духовній культурі, у речових засобах — текстах, книгах, архітектурних пам'ятках та ін.

Ціннісно-нормативна функція. Фіксує цілі, перспективи та проекти людської діяльності. Виявляється в існуванні обов'язкового для особистості соціокультурного мінімуму.
Комунікативна функція. Забезпечує інтеграцію суспільства і соціальних груп. Виявляється, зокрема, через механізм міжкультурної комунікації, тобто через механізм сприйняття «нового», соціального спілкування, обміну інформацією між людьми, які є носіями відмінних між собою цінностей, стереотипів, поведінкових форм.

Селекційна функція. Полягає в оцінці та класифікації наслідуваних цінностей та норм, визначенні їх місця та ролі у вирішенні проблем розвитку суспільства у певний період.

Світоглядна (гносеологічна) функція. Полягає у впливі на формування і розвиток світогляду як суттєвого елемента культури, у межах певної культурної системи.
Адаптаційна функція. Тісно пов'язана з впливом культури на соціалізацію особистості, позаяк процес адаптації починається із засвоєння загальноприйнятого, поширеного.
Функція соціального контролю. Виявляється в дії таких субстанційних елементів культури, як право і мораль.

Завдання до тренінгів, вправи, питання для дискусій:

1. Культура є об’єктом вивчення багатьох наук. З наведених визначень культури виберіть те, яке має соціологічний аспект:
а) культура — сфера суспільного життя;
б) культура — характеристика особливого у свідомості й поведінці індивіда, групи і суспільства;
в) культура — спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, яку репрезентовано продуктами фізичної і розумової праці;
г) культура — сукупність цінностей, традицій і звичаїв, які сформувалися в процесі розвитку людського суспільства, і творча діяльність людей щодо їхнього використання, збереження, поширення і вироблення.
2. За функціональною роллю потреби поділяються на базові — ті, що уточнюють сенс життя, та інструментальні — ті, що уточнюють спрямованість потреб стосовно засобів досягнення базових потреб. Підкресліть прямою рискою те, щови вважаєте базовими (термінальними) цінностями, а хвилястою — інструментальними цінностями: активна життєва позиція; здоров’я; щасливе сімейне життя; сімейний добробут; злагода в суспільстві; наявність вірних друзів; свобода; вихованість; незалежність; толерантність; творчість; освіченість; істина; цікава робота; кохання; відповідальність; самостійність; соціальна справедливість; життєва мудрість.
3. З точки зору оцінки певними соціальними групами субкультур інших соціальних груп існують явища культурного етноцентризму та культурного релятивізму. В чому різниця між цими явищами?
4. Традиційну культуру іноді ототожнюють з народною завдяки тому, що традиційна вона за змістом, але народна – за суб’єктом. Що у них є спільним та чим вони відрізняються?
5. Зробіть порівняльний аналіз субкультури та контркультури, наведіть приклади цих видів культури.
6. Цінності та ціннісні орієнтації відносяться до елементів культури. В чому полягає взаємозв’язок та відмінність між ними?

7. Відомий англійський драматург Бернард Шоу зазначав наступне: «Якщо я маю одне яблуко і мій колега має одне яблуко, і ми дамо один одному по яблуку, то кожен з нас стане власником лише одного яблука. А якщо я маю ідею і мій колега, і ми обміняємося ідеями, то кожен з нас стане багатшим на одну ідею і буде власником двох ідей». Про яку функцію культури йдеться у вищенаведеному тексті?
8.Знайдіть помилку в такому визначенні: «Асиміляція — це витіснення елементів культури меншості під тиском титульної культури іноземної держави та поглинання етнічних меншин культурою більшості».

Теми рефератів, есе, доповідей:

1. Культура — спосіб функціонування цінностей.
2.Соціально-культурне середовище як фактор розвитку особистості.

3. Характеристика масової культури та форми її прояву.
4. Культура і цивілізація.

5. Україна в європейському соціокультурному просторі.

6.Динаміка зміни соціальних цінностей в українському суспільстві.
7. Проблеми відродження національної культури в Україні.

Завдання для самопідготовки студентів заочної форми навчання:

1. Що є предметом вивчення соціології культури?

2. В чому полягає сутність культури?

3. Які функції культури?

4. Які основні елементи культури?

5. Що таке культурні універсалії?
6. Які існують форми та види культури?
7. Дайте визначення понять «цінність», «потреби», покажіть особливість їхньої взаємодії.
8. Наявність субкультур свідчить про:

а) плюралізм культурного життя;

б) розкол в культурному житті;

в) багатонаціональний характер культури;

г) нерозвинутість основної культури.

9.Виберіть рисинаціонального менталітету:

а)характер людського мислення на рівні свідомості, але базується на структурних елементах підсвідомогояк етносу, так і групи чи окремої особистості;
б) культурні меншини засвоюють основні елементи культури домінуючої групи;
в) особливості психології, політичної свідомості більшості представників етнічної спільноти;
г)сукупність властивостей суспільної свідомості, які обумовлюють загальну здатність спільноти займати активну позицію відносно способів політичного керівництва нею.

Література до теми:

1.Барвінський А.О. Соціологія: Курс лекцій для студентів вищ. навч. закл. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.

2. Дворецька Г.В. Соціологія: Навч. посібник / Г.В. Дворецька; МОіНУ; КНЕУ. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Київ: КНЕУ, 2002. – 472 с.

3. Давидов П.Г., Кальянов А.В., Кирилова О.М., Поцулко О.А., Фадєєва Г.С. Соціологія у схемах, таблицях та коментарях: навч. посіб. для студ. ВНЗ. – 2 вид., перероб. і доп. – Донецьк: Норд-Прес, 2009. – 216 с.

4. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія: Базовий курс: Підручник для студентів вузів. – К.: Каравела, 2006. – 312 с.

5.Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: навч. посібник. – Вид. 2-ге – К.: Атіка, 2007. – 480 с.

6.Соціологія: підручник. За ред. Городяненко В.Г. – 3-тє вид., перероб., доп. – К.: Академія, 2008. – 544 с.7

7.Танчин І.З. Соціологія: навчальний посібник. – 3-тє вид., переробл. і доп. – К.: Знання, 2008. – 351 с.

8. Юрій М.Ф. Соціологія культури: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006. – 302 с.

Тема 6. Соціологія конфлікту

Методичні поради до вивчення теми: проблема дослідження конфлікту нині набула особливого значення. Демократичні перетворення відкрили простір для стихії конфліктів в усіх сферах нашого життя. Тому першочерговою потребою стало оволодіння науковими методами аналізу, прогнозування та регулювання конфлікту. Допомогти вирішенню цих актуальних завдань й покликана соціологія конфлікту.
Розгляд питань даної теми слід розпочати із з`ясування сутності соціального конфлікту, його основних причин та наслідків. Аналізуючи сутність конфлікту, студент повинен розуміти, що за своєю природою конфлікт є соціальним явищем, породженим особливостями суспільного життя, соціальних систем, зіткненням, протиборством суб'єктів соціуму.

При подальшому опрацюванні теми студент має акцентувати увагу на таких важливих проблемах, як структура соціального конфлікту, динаміка його перебігу (стадії розвитку: передконфліктна, конфліктна, розв’язання конфлікту, післяконфліктна), а також зупинитися на питанні класифікації конфліктів.

З метою з`ясування ролі соціального конфлікту в суспільному житті необхідно проаналізувати його позитивні та негативні функції.

Враховуючи, що головними завданнями управлінської діяльності щодо регулювання соціальних протиріч виступають прогнозування та попередження конфліктів, студенту важливо опанувати основні напрями профілактики конфліктів та стратегії виходу з них.
Вивчивши матеріали теми, студент знатиме: наукові ознаки соціології конфлікту (об’єкт, предмет, понятійно-категоріальний апарат, функції); сутність, структуру, механізм, функції, причини та типологію соціальних конфліктів, а також методи попередження та розв'язання конфліктів.

Після опанування теми студент вмітиме: застосовуючи набуті знання про загальні закони конфліктів, аналізувати детермінанти конфлікту, тобто бачити всі причини конфлікту в їх системному зв’язку і на основі цього розуміти суть конкретної конфліктної ситуації; також прогнозувати конфлікти та обирати оптимальні шляхи запобігання та розв’язання конфліктів.

Термінологічний словник:

Гострота конфлікту — це ступінь зіткнення інтересів, глибина суперечностей учасників конфліктної взаємодії.
Межі конфлікту — це зовнішні структурно-динамічні кордони конфлікту: суб'єктні (кількість учасників), просторові (територія, на якій відбувається конфлікт), часові (тривалість конфлікту).
Медіація — це вид діяльності, що полягає в оптимізації за допомогою третьої сторони процесу пошуку вирішення проблеми задля припинення конфлікту.
Прогнозування конфліктів — це доказове припущення можливості їх виникнення та розвитку. Здійснюється на наукових засадах з урахуванням практичного досвіду.

Попередження конфліктів — це організація життєдіяльності суспільства, соціальної спільноти, яка мінімізує вірогідність протиріч між його суб'єктами.

Соціальний конфлікт — зіткнення інтересів двох чи більшої кількості індивідів, соціальних груп.
Суб’єкти конфлікту (конфліктанти) - окремі індивіди, групи, спільноти і навіть держави, які здатні створювати конфліктну ситуацію і впливати на хід конфлікту відповідно своїм інтересам.
Тривалість конфлікту — це часові виміри існування конфлікту.Відповідно конфлікт може бути коротко-, середньо- та довготривалим, що залежить від цілей протиборствуючих сторін, гостроти проблеми, соціальної культури, ресурсів управління конфліктом.

Учасники конфлікту - люди або групи, що беруть участь у конфлікті, але не усвідомлюють мети протиріччя і випадково опинилися в зоні конфлікту, не маючи в ньому особистого інтересу.

План семінарського заняття:

1. Предмет і об’єкт соціології конфлікту.

2. Основні категорії соціології конфлікту.

3. Структура соціального конфлікту.

4. Механізм та функції соціального конфлікту.

5. Причини соціальних конфліктів.

6. Типологія конфліктів.

7. Попередження та розв'язання конфліктів.

1. Предмет і об’єкт соціології конфлікту. Соціологія конфлікту якокрема соціологічна теорія поступово сформувалася наприкінці XX ст. Виокремлення соціології конфлікт у спеціальну соціологічну теорію обумовлене актуальністю та складністю такого суспільного явища, як соціальний конфлікт.

Вивчаючи перше питання, слід ознайомитися з колом наукових проблем соціології конфлікту, а саме:

— сутність конфлікту, з'ясування джерел, природи та ступеня конфліктності суспільства;

— специфіка власне соціологічного підходу до аналізу конфліктів;

— мотивація конфлікту;

— взаємозв'язок конфліктів на макро- та мікрорівнях;

— управління конфліктами.

Виходячи з цього, соціологія конфлікту являє собою галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленість, наслідки та управління конфліктом як соціальним явищем.

Студенту важливорозрізняти предмет та об’єкт соціології конфлікту. Так, об`єктом соціології конфлікту є різноманітні конфлікти між соціальними суб’єктами (індивідами, соціальними групами, класами, націями, державами тощо). Предметом соціології конфлікту є закони та закономірності виникнення, перебігу і розв`язання соціальних конфліктів, їх соціальні ознаки, а також різноманітні конфліктні відносини, що виникають між людьми і групами людей у процесі їх взаємодії та суспільної життєдіяльності.

2. Основні категорії соціології конфлікту. Для розуміння другого питання студенту необхідно засвоїти основні категорії соціології конфлікту, а саме: «конфлікт», «соціальний конфлікт», «гострота конфлікту», «тривалість конфлікту», «конфліктанти», «межі конфлікту».

Конфлікт є складною взаємодією, спрямованою на розвиток і вирішення протиріч, суперечностей, які неможливо вирішити без зміни чинників цієї взаємодії. Найчастіше конфлікт виявляє себе в соціальному середовищі, постаючи як соціальний конфлікт.
Соціальний конфлікт — зіткнення інтересів двох чи більшої кількості індивідів, соціальних груп.

Варто звернути увагу на те, щоза своєю природою конфлікт є соціальним явищем, породженим особливостями суспільного життя, соціальних систем, зіткненням, протиборством суб'єктів соціуму. Тією чи іншою мірою, в той чи інший час він властивий кожному соціальному суб'єкту на певних фазах його розвитку. З огляду на це, конфлікт часто розглядають як привід для розв'язання суперечностей. Це стимулювало увагу науковців до проблеми прогнозування та управління конфліктом, наслідки яких здебільшого відчутно залежать від гостроти зіткнення учасників конфліктної взаємодії.
Гострота конфлікту — це ступінь зіткнення інтересів, глибина суперечностей учасників конфліктної взаємодії. Як правило, цю гостроту засвідчує рівень інтенсивності конфліктних дій, що ставить у пряму залежність можливість вирішення конфлікту. Гострота конфлікту дає підстави спрогнозувати час, який потрібно буде затратити на подолання конфліктної ситуації, тобто спрогнозувати тривалість конфлікту.

Тривалість конфлікту — це часові виміри існування конфлікту. Відповідно конфлікт може бути коротко-, середньо- та довготривалим, що залежить від цілей протиборствуючих сторін, гостроти проблеми, соціальної культури, ресурсів управління конфліктом.

Слід усвідомити, що особливості конфліктної ситуації, можливості розв'язання її багато в чому залежать від інтересів та соціальних характеристик її суб’єктів (конфліктантів). Ними можуть бути окремі індивіди, групи, спільноти і навіть держави, які здатні створювати конфліктну ситуацію і впливати на хід конфлікту відповідно своїм інтересам. В конфлікті також виділяють учасників, тобто людей або груп, що беруть участь у конфлікті, але не усвідомлюють мети протиріччя і випадково опинилися в зоні конфлікту, не маючи в ньому особистого інтересу.
Сукупність чинників, які зумовлюють конфлікт, розгортання його в просторі та часі визначають його межі. Межі конфлікту — це зовнішні структурно-динамічні кордони конфлікту: суб'єктні (кількість учасників), просторові (територія, на якій відбувається конфлікт), часові (тривалість конфлікту).

Дата добавления: 2015-05-23