Чинники 1 страница

Водні ресурси.На заході добре розвинута мережа річок. Річки повноводні, але мають пороги і непридатні для судноплавства(крім нижньої течії Нігера, Білої та Чорної Вольти, стік яких за регульовано водосховищами). Непостійний режим мають Сенегал і Гамбія. На заході та в центрі річки дуже міліють в сухий сезон, а іноді і пересихають (крім транзитних). Найбільшими тут є річки Шарі та система Білого Нілу.

Природні зони. Органічний світ змінюється як з півночі на південь, так і зі сходу на захід. Це типова країна саван та рідколісь, а на заході – перемінно-вологих (мусонних), а подекуди і вологих екваторіальних лісів. Основна причина зміни рослинності – тривалість волого сезону та кількість опадів, які змінюються тут головним чином з широтою. На півночі, поблизу Сахари, на червоно-бурих ґрунтах поширена напівпустельна формація з типовими ксерофітними чагарниками та окремими невисокими деревами, перш за все акаціями, що мають редуковане листя та багато колючок. Це сахельська зона. Злаки зустрічаються рідко, найчастіше дике просо. Поступово напівпустеля переходить в опустелену савану, де панують акації з зонтикоподібною кроною, а також зустрічаються баобаби, пальми дум, рослини з родини молочайних та ін. Діяльність людини та постійні засухи привели до порушення екосистеми, до повного знищення в багатьох ландшафтних комплексах рослинного покриття. Це спричинило розвіювання пісків на півдні Сахари і наступу пустелі на південь зі швидкістю 1 км/рік.

Поступово, з просуванням на південь починає домінувати типова савана, де засушливий період триває 4-6 місяців. Це суданська зона. Тутпанують, перш за все, ксеноморфні злаки (бородач), акації, баобаби, віялові пальми, деревовидні молочаї тощо. На вододілах, де червоно-коричневі ґрунти, домінує формація сухих лісів, а в пониженнях, на червоно-бурих ґрунтах, де краще зволоження – типова савана з великою кількістю вічнозелених видів рослин.

Поблизу узбережжя та на схилах піднять з висотами понад 1000 м, де більше опадів, панують вологі високо травні савани та листопадно-вічнозелені низькорослі гірські ліси, а по долинах далеко на північ проникають галерейні ліси з вічнозеленими гідрофітними видами дерев, численними орхідними, бегонієвими та ін. Це гвінейська зона. В засуху багато рослин отримує тут вологу від ґрунтових вод (панданус, кавове дерево, численні види пальм).

Слід наголосити, що ця фізико-географічна країна є районом давнього с/г освоєння і за тривалий час людина знищила первинну рослинність, яка збереглася лише невеликими масивами. Скрізь домінують антропогенні ландшафти. Відчутних втрат зазнала гірська гілея, яка займає південні схили Північно-Гвінейської височини до 1000 м і це за умов, що ці ліси в Судано-Гвінейській фізико-географічній країні ростуть лише тут.

Фауна збереглась краще і поєднує елементи лісів і саван – мавпи, слони, антилопи, гієни, жирафи, шакали, зебри, носороги та ін., у водоймах – бегемоти і крокодили. Багата також орнітофауна.

72.Конголезька улоговинна країна.

Рельєф. Улоговина Конго займає найбільшу синеклізу Африканської платформи, яка з усіх боків оточена кільцем антекліз фундаменту – плосковершинними їх підняттями зі значною кількістю поверхонь вирівнювання. На сході гірський рельєф утворюють горстові та вулканічні масиви, які виникли на західній межі розломів Східної Африки.Докембрійський фундамент синеклізи перекритий потужними товщами осадових відкладів, головним чином пісковиками. В центрі улоговини вони перекриті четвертинними річковими та озерними відкладами, які і сформували акумулятивну рівнину з висотами 300-500 м. Ця рівнина чітко помітним уступом відокремлена від нахиленого до центру синеклізи плато. Ще один уступ відокремлює ці плато від крайових антекліз. Слід підкреслити, що опускання центру улоговини та підняття обширної височини Азанде (вододіл Конго-Шарі) привели до перебудови річкової мережі. Річки, які ще в неогені текли з півдня на північ, до озера Чад, почали впадати озеро Бусіра, яке утворилося в центрі синеклізи. Але опускання західних окраїн привело до виникнення річки Конго і зникнення озера.

Клімат. Більша частина улоговини лежить в межах екваторіального, а підняття Азанде і південні райони – субекваторіального клімату. Це і визначає особливості природи, бо над територією синеклізи проходить позатропічна зона конвергенції (зона сходження пасатів обох півкуль), яка сприяє існуванню постійного низького тиску та рівномірному зволоженню більшої частини території улоговини протягом року. До того ж вітри з Атлантики проникають сюди і влітку.

Кількість сонячної радіації значна і обумовлена приекваторіальним положенням території – увесь рік температура становить +23…+25° і лише на окраїнних при підняттях плато коливається від +16 до +24°. Потужні висхідні потоки повітря та екваторіальний мусон з Атлантики є причиною частих потужних злив. На схилах масиву Камерун, які звернуті в бік океану, випадає до 10 тис. мм опадів на рік – найбільше в Африці. В центрі улоговини опадів значно менше, близько 2000 мм. Зимовий сухий сезон чітко помітний на плато південної та північної окраїн і триває 2-3 місяці. Опадів в цей час випадає менше 30 мм на місяць, що недостатньо для існування гілей. На приатлантичній низовині випадає близько 500 мм на рік – це результат впливу низхідних потоків повітря на східній периферії Південно-Атлантичного максимуму та холодної Бенгельської течії, яка до того ж значно понижує і температури повітря (влітку до +18°, а взимку до +12°).

Водні ресурси. Всю воду з величезного за площею басейну улоговини збирає Конго (Заїр), яка поступається повноводністю лише Амазонці. Постійні та рівномірні протягом року опади роблять відносно рівномірним режим стоку. У верхів’ях максимальне підняття рівня спостерігається в сезон дощів (з січня по березень), а центральній частині – два максимуми, що пов’язані з сезоном дощів у Північній та Південній півкулях. Річка має найбільший в Африці гідроенергетичний потенціал і важливе значення для судноплавства, якому, проте, перешкоджають пороги.

Природні зони, флора, фауна, ґрунти. Найпоширенішими в улоговині є червоно-жовті фералітні ґрунти, часто заболочені, а на плато, де є сухий сезон – червоні ґрунти з латеритними корами.

Основна рослинна формація – багатий на види вологий екваторіальний ліс (гілея), який на плато змінюється біднішим листопадно-вічнозеленими лісом. В гілеї домінують рослини родин бобових, пальмових, тутових, багато орхідних та деревовидних папоротей. В заболочених місцях росте розріджена низькоросла гілея, де переважають дерева з коренями-підпорками. Вузька смуга естуарію Конго вкрита мангровими лісами. У верхньому поясі гір (понад 3000 м) з’являються хвойні, деревовидні ялівець та папороть, ще вище – бамбукові гаї та верес, які поступово переходять у високогірні луки. Вище 4000 м ростуть лише мохи і лишайники. На узбережжі Атлантики поширені високо травні савани, більша частина яких утворилась на місці лісів. З дерев тут ростуть олійна пальма, мусанга, та ін. Чим триваліший сухий сезон, тим більше листопадних порід дерев.

В гілеях багато лемурів, а також даманів, карликових антилоп, диких свиней – бородавочників, близьких родичів жирафа окапі. Є мавпи, в тому числі шимпанзе та гірські горили, біля водойм живуть бегемоти та крокодили. На відкритих просторах поширені антилопи, газелі, жирафи, зебри, леопарди, гієни, зустрічаються леви, слони, носороги. Багато ящірок, черепах. Різноманітна орнітофауна – страуси, нектарниці, куріпки, цесарки водяться в саванах; павичі, папуги, бананоїди, турако – в лісах; чаплі, пелікани, марабу, фламінго – поблизу водойм. Численні комах, в тому числі муха цеце.

73.Ефіопсько-Сомалійська країна. Ефіопське нагір'я і плато Сомалі знаходяться на північному сході Африки. Ефіопське нагір'я високо піднімається над оточуючими рівнинами. Обрисами воно нагадує грушу, яка звужується на північ. Ефіопське нагір'я - це не якийсь один гірський хребет, а величезний гірський масив із ланцюгами гір і великою кількістю згаслих вулканів.

Тектоніка і рельєф. Колись Ефіопія була центром вулканічної діяльності. Розплавлена лава з тріщин повільно розтікалася і затвердівала, утворюючи лавові плато. Такі плато особливо поширені в центральній і південній частинах Ефіопського нагір'я. Потужність шару лави в деяких місцях перевищує 2000 м. На Ефіопському нагір'ї відбувалися вертикальні рухи земної кори, які привели до утворення розколин. Ці розколини, глибокі каньйоноподібні долини, розділяють лавові плато на окремі плосковершинні гірські масиви з крутими важкодоступними схилами. Такі масиви називають "амбами". Найбільшої висоти нагір'я досягає в сильно розчленованих горах Симен (4623 м, г. Рас-Дашен). На північний захід від них лежить велика улоговина з озером Тана. Нагір'я крутими уступами опускається на південний схід до глибинної западини. Дно цієї западини розділене поперечними лавовими порогами на улоговини, які зайняті безстічними озерами (Стефанія, Чамо, Абая). По краях і на дні западини піднімаються вулкани, є гарячі джерела. Це район сильних землетрусів.

Зі сходу до Ефіопського нагір'я прилягає западина Афар, яка відділена від Червоного моря хребтом Данакіль. Тут знаходиться найнижче місце в Африці -153 м. По краях западини Афар піднімаються вулкани, в деяких із них постійно кипить лава.

З півдня до западини Афар прилягають ступінчасті плато півострова Сомалі, так званого Рогу Африки. Складені плато переважно піщаниками та вапняками, із-під яких в окремих місцях у вигляді острівних гір виступає кристалічний фундамент. Плато уступами опускається з північного заходу на південний схід, де закінчується прибережною низовиною. На плато зустрічаються карстові форми рельєфу. Припіднята (до 2406 м) північна окраїна півострова Сомалі круто обривається до Аденської затоки.

Клімат. Значні відмінності в рельєфі Ефіопсько-Сомалійської країни поєднуються з великою своєрідністю і контрастністю її кліматичних умов. Більша частина території лежить у межах субекваторіального поясу. Для рівнинних ділянок характерні високі температури протягом року: середньорічні температури ніколи не бувають нижчими 20°С. Западина ж Афар - це одне з найбільш спекотних місць на земній кулі. Влітку тут середні температури стійко утримуються близько 35°С, а максимальні сягають 50°С. Через близькість Червоного моря на узбережжі протягом року зберігається висока відносна вологість повітря, тому тут спека переноситься особливо важко. На Ефіопському нагір'ї температури з висотою значно знижуються. Так, вище 2500 м завжди прохолодно, пересічні місячні температури не перевищують 16°С, взимку бувають морози.

Нагір'ю притаманні і свої особливі умови зволоження. Ефіопське нагір'я отримує більше опадів, ніж оточуючі його райони. Так, на навітряних південно-західних схилах нагір'я випадає до 2000 мм опадів за рік. У той же час замкнуті долини нагір'я, більша частина півострова Сомалі отримують 200-500 мм опадів. Найменше ж опадів (до 150 мм) випадає в западині Афар, на узбережжі Червоного моря й Аденської затоки. Вологі повітряні маси з Індійського океану сюди на проникають, а північно-східний пасат приносить континентальне повітря з Аравії. На більшій частині Ефіопсько-Сомалійської країни переважають літні опади.

Внутрішні води. З нагір'я стікають крупні річки північно-східної Африки -Голубий Ніл, Атбара, Собат, Омо. Річки протікають в глибоких каньйонах, порожисті, несудноплавні. Найбільший із каньйонів, який перетинає Ефіопське нагір'я, - каньйон Голубого Нілу.

На півострові Сомалі річкова мережа рідка, переважають сухі русла, які заповнюються водою лише в період дощів. Такі русла тут називають "тугами". На півострові є лише дві постійні річки: Джубба і Вебі-Шебелі. Озера, які зрідка зустрічаються, мають солону воду. Навіть у глибоких колодязях вона буває солоною на смак. У зв'язку з нестачею води для збирання дощових і поверхневих вод тут споруджуються штучні водойми -уари.

Природні зони (рослинний світ). Значні відмінності в рельєфі і кліматичних умовах Ефіопсько-Сомалійської країни обумовлюють різноманітність типів ґрунтів і рослинності. Особливо це характерно для Ефіопського нагір'я, де яскраво виражена висотна поясність.

Перший пояс, який у місцевого населення носить назву "колла" (жаркий), розміщений до висоти 1800-2000 м. Середньомісячні температури тут не опускаються нижче 20°С. Плоскогірні простори зайняті високотравними саванами і савано-вими рідколіссями з листопадних порід на червоно-бурих ґрунтах. На найбільш вологих схилах і в долинах зустрічаються гірські вологі субекваторіальні ліси з подокарпусом (хвойне дерево з плоским широким листям), диким кавовим деревом, бамбуком, каучуконосними ліанами на гірських темно-червоних фералітних ґрунтах. Підвітряні сухі схили зайняті чагарниковими напівпустелями й опустеленими саванами, головним чином акацієвими, на бурих і червонясто-бурих часто кам'янистих ґрунтах.

Другий пояс - война-дега (помірний) - займає частину нагір'я від 1800 м до 2400 м і характеризується рівним помірно-теплим (+16°С - влітку, +13°С - взимку) і достатньо зволоженим кліматом. Рослинність представлена в основному гірською злаковою саваною з деревоподібними молочаями та чагарниками. В деяких місцях зустрічаються маслинові дерева, деревоподібний ялівець, деревоподібний верес, ростуть ліси з тису та кедру, які переважно вирубані. Кліматичні умови помірного поясу нагір'я сприятливі для життя людей і сільського господарства. В цьому поясі зосереджені давні райони землеробства, котрі є батьківщиною багатьох зернових культур (твердої пшениці, жита, ячменю). Вирощують тут також кукурудзу, кавові дерева, маслинові, цитрусові. Тут є місця, які повністю заросли кавовими деревами. На Аравійському півострові, в Йемені, наприклад, потрібно доглядати за кожним деревцем 5-7 років, щоб отримати перший урожай. Тут же вони ростуть в дикому стані, а плодів приносять удвічі більше.

Третій пояс - дега (холодний) - характеризується низькими температурами протягом усього року і сильними вітрами. Суворий клімат поясу витримують гірські луки, на яких ростуть низькорослі трави (цмин, полин) і окремі пригнічені дерева. По схилах гір (до висоти 3000 м) ростуть ялівцеві ліси. Найвищі вершини покриті кам'янистими розсипами. Тут немає льодовиків, але взимку вершини протягом кількох місяців бувають укриті снігом.

Землеробством на Ефіопському нагір'ї займаються до висоти 3900 м, де вирощують ячмінь, але провідне значення у високогір'ї має скотарство.

В западині Афар і на узбережжі Аденської затоки сформувалася напівпустельна і пустельна рослинність. Вона представлена заростями тернини, молочаїв і мімоз, що ростуть на сі­роземних засолених ґрунтах.

На узбережжі півострова Сомалі в умовах сухого клімату сформувались акацієві напівпустелі. На внутрішніх плато кількість опадів дещо збільшується і рослинність представлена опустиненими саванами на червонясто-бурих ґрунтах. В оазисах ростуть пальми - фінікова, дум, кокосова. В долинах Джубби і Вебі-Шебелі збереглися вузькі смуги галерейних тропічних лісів. На північний-захід, ближче до Ефіопського нагір'я, поверхня Сомалі підвищується, збільшується кількість річних опадів, що обумовлює формування на плоскогір'ях типових саван із високим і густим злаковим покривом, а на схилах -лісів із деревоподібного ялівцю. Населення півострова Сомалі займається скотарством, на зрошуваних землях, по долинах річок вирощує рис, бавовну, цукрову тростину, банани.

Тваринний світ регіону багатий. У першу чергу це стосується Ефіопського нагір'я. Тут багато травоїдних: антилопи, буйволи, зебри. Поблизу річок проживають носороги та бегемоти. В лісах помірного поясу водяться мавпи, котрі не переносять великої спеки, наприклад, гелади. Цей вид зустрічається лише на Ефіопському нагір'ї на висоті понад 2000 м. Живуть вони великими стадами (300-400 особин). Коли великі самці з пишною буруватою волосяною мантією і китицею на хвості бредуть по траві, то здалеку вони схожі на левів. На Ефіопському нагір'ї на висоті 2500-3300 м в заростях деревоподібного вересу водиться найбільш південний представник гірських козлів - абісінський гірський козел. Рідкісними тваринами стали тут слони, які завжди манили мисливців за бивнями. На Ефіопському нагір'ї надзвичайно багато пацюків, на яких полює велика кількість птахів від пустельги та сокола до канюків і великих орлів. Найцікавіша тварина, яка харчується пацюками - абісінська лисиця - каберу. Зовнішньо вона нагадує невеликого вовка, але забарвлення її руде, хвіст пухнастий чорний із білим кінчиком. Гонитва за шкірами різко скоротила кількість левів, леопардів і чорно-білих мавп - колобусів. Раніше леопардів було надзвичайно багато на півострові Сомалі, недаремно ж леопард потрапив на герб Сомалі. На півострові Сомалі багата і різноманітна фауна птахів, численні тут марабу, птах-секретар, чаплі. На відкритих просторах можна побачити страусів. Великі колонії фламінго і пеліканів живуть біля озер рифтової долини.

Для збереження тваринного і рослинного світу, для розвиту міжнародного туризму в Ефіопсько-Сомалійській країні створено ряд національних парків (на р. Аванг, на озері Абія та, лісовий парк Менгеша) та заповідників (у горах Симен).

74. Південно-африканська плоскогірна країна: фізико-географічна характеристика

Географічне положення. Південна частина материка, що лежить на південь від вододілу між басейнами рік Конго і Замбезі й омивається водами Атлантичного й Індійського океанів, відрізняється переважанням в рельєфі плоскогір'їв і відносною сухістю клімату, а також зміною зональних ландшафтів тропічногопоясу в напрямку зі сходу на захід більше ніж з півночі на південь. Майже усю величезну територію південної частини материка займає фізико-географічна країн. Південноафриканське плоскогір'я. З південно-заходу до нього примикає Капська гірська країна. Особливий фізико-географічний регіон утворює великий острів Мадагаскар, розташований біля берегів Південної Африки.

Південно-Африканське плоскогір'я лежить по обидві сторони від Південного тропіка.

Тектоніка і рельєф. У рельєфі і структурі плоскогір'я виділяється система внутрішніх синекліз і їхніх виступів, що оточують, архейсько-протерозойський фундамент. Синеклізам відповідають високі акумулятивнірівнини, заповнені алювіальними відкладами, частково заболочені. На півночі виділяється улоговинаверхньої Замбезі, південніше — улоговина, зайнята великою материковою дельтою Окаванго, і періодично затоплювана водою улоговина Макарікарі, ще південніше — Калахарі.

Виступи фундаменту, що оточують внутрішню частину плоскогір'я, утворюють систему цокольних плато і височин, що поступово підвищуються до окраїн, досягаючи висоти 1200—2500 м і більше. У їхньому рельєфі переважають рівні поверхні пенепленів з окремо виступаючими ділянкамиострівних гір. Особливо великої ширини плато досягають на сході і півдні. На північ від ріки Лімпопо виділяється плато Матабеле, ні південь — Високий Велд і Верхнє Кару. На заході піднімаються платоКаокофелд, Дамараленд, Великий Намакваленд і ін. На півночі кільце підняттів замикають височини, що служать вододілами між Замбезі і Конго.

На заході і північному сході високі плато Південної Африки складені докембрійськимикристалічними породами; на південному сході і півдні кристалічний фундамент опущений і схований підмогутньою товщею (кілька тисяч метрів) лагунних осадів пермо-тріасового віку, відомою під назвоюформації карру. Місцями всі ці породи прорвані лавами кінця палеозою — початку мезозою, що утворюють окремі масиви (наприклад, на південно-сході масив Басуто висотою до 3000 м).

Високі плато, поступово піднімаючи від внутрішніх частин до окраїни, закінчуються на сході,півдні і заході круто обривається Великим Уступом. Його зовнішні схили глибоко розчленовані ерозією.Найвища частина Уступу — Драконові гори, вершина яких Табана-Нтленьяна (3482 м) – найвища в Південній Африці.

Між нижньою течією рік Замбезі і Лімпопо, біля підніжжя Великого Уступу, лежить велика Мозамбікська рівнина (лагунове узбережжям, що осушилася тільки в антропогені і складена могутньою серією осадових відкладів).

Великий Уступ продовжується на крайньому півдні материка, утворюючихребти Нювефелдбергеі Роххефелдберге. Розташована біля їхнього підніжжя западина Велике Кару відокремлює від Південно-Африканського плоскогір'я хребти Капської гірськоїсистеми. Повернувши на північ, Уступ тягнеться уздовж усієї західної окраїни Південної Африки, обриваючись до порівняно неширокої приатлантичноїрівнинни. Ділянка цієї рівнини між ріками Кунене і Оранжева називається пустелею Наміб.

Мінеральні ресурси. У Південній Африці зосереджена значна частина найважливіших мінеральних ресурсів материка. Крім великих запасів кам'яного вугілля, що містяться у відкладеннях формації Кару, є багато корисних копалин, пов'язаних своїм походженням із кристалічними і вулканічними породами платформи. Це — мідні, залізні, олов'яні, свинцеві і цинкові руди, родовища золота, розповсюджені по всьому Південно-Африканському плоскогір'ю, як розсипні, так і жильні. Особливим багатством відрізняється родовищеВітватерсранд, де золото залягає в товщах на -палеозойських конгломератів. У Південній Африці зосереджена також велика частина родовищ африканських алмазів, що поширені як коріннимзаляганням, так і у виді розсипів.

Клімат. Південно-Африканське плоскогір'я — це область високих температур і порівняно бідних опадів, де переважають степові, напівпустельні і пустельні ландшафти.

Уся східна окраїна Південної Африки зазнає впливу від південно-східного пасату, що приносить з боку Індійського океану вологе тропічне повітря, нагріте над теплою Мозамбікською течією. У літню пору зона впливу пасату переміщається далеко на південь і охоплює усі плато і рівнини, звернені до Індійського океану. Особливо велика кількість опадів випадає на східних схилах гір: у басейні нижньоїЗамбезі — більш 1500 мм, на схилах Драконових гір — більш 1000 мм. Найбільш часті і рясні дощі йдуть злистопада по квітень. У зимові місяці південної півкулі кількість опадів різко знижується, тому щообласть впливу пасатів переміщається до півночі і східна окраїна Південної Африки попадає під вплив сухих вітрів, що дують з боку континенту.

Літній максимум опадів зберігається і у внутрішніх частинах плоскогір'я, але річні суми їх у напрямку до заходу поступово знижуються. Переваливши через окраїнні гори, повітря пасатів у межахвнутрішні плато й улоговин зазнає опускання і не дає дощів. В улоговинах Замбезі і Калахарі опадів випадає менш 300 мм у рік, але ніде ці суми не знижуються нижче 125 мм. На заході Калахарі, де утворюється фронт між індійським і атлантичним пасатом, кількість опадів зростає до 300— 400 мм, а на узбережжі Атлантичного океану знову різко знижується.

Сама посушлива частина Південної Африки — берегова пустеля Наміб. Узбережжя Атлантичного океану недоступне для вологих повітряних мас, принесених з Індійського океану, але воно є під впливом східної периферії Атлантичного максимуму, посилюваного могутньою холодною Бенгальською течією. Це вплив виявляється в постійних вітрах з Атлантичного океану, що приносять насичене вологою і відносно холодне повітря, що прогрівається над поверхнею материка, майже зовсім не віддаючи вологи, що міститься в ньому. В цій частині Південної Африки панують умови майже бездощової пустелі, але зпомірними і сталими протягом року температурами.

Для Південної Африки характерні часті і значні річні коливання температур, за винятком прибережних низовин, температура зменшується із значною абсолютною висотою, а на заходіпозначається також вплив холодної течії. Тому навіть на сильно прогрітому плато й в улоговинах у літню пору температура майже ніколи не піднімається вище +40°С. На більшій частині плоскогір'я літні денні температури рідко перевищують + 20°С, а в багатьох місцях вони бувають і більш низькими. Середня температура самого жаркого місяця в гирлі річки Оранжевої не піднімається вище +15°С.

Водні ресурси. Нестача опадів на більшій частині Південної Африки відбивається на особливостях її водяної мережі. Рік з постійним водотоком дуже мало, судноплавна лише Замбезі. Усі постійні водотоки починаються на окраїнних плато, головним чином на півночі і сході. Режим їх цілком залежить від дощів. Майже на всіх ріках багато водоспадів і порожистих ділянок.

Крім Замбезі, однією з найбільших рік Африки, найбільш великі ріки Південно-Африканського плоскогір'я - Оранжева і Лімпопо. З них більш повноводна Лімпопо, що збирає свої води з плато Матабеле і Високого Велда. Однак і на цій ріці нерівномірність режиму і порожистість перешкоджають судноплавству. Оранжева, що впадає в Атлантичний океан, порівняно багатоводна і дуже порожиста у верхній течії, у середній течії, протікаючи в посушливих районах, вона сильно міліє. Швидко наступаючі дощові паводки часто перетворюють цю ріку в бурхливий нездоланний потік. Північніше Оранжевої в Атлантичний океан не впадає жодна значна ріка. В Індійський океан з окраїнних гір стікають тільки невеликі водотоки.

Майже уся внутрішня частина має стік в улоговини із солоними чи озерами болотами. Великачастина рукавів цього району не має постійних водотоків, і вони іноді весь рік залишаються сухими.

Природні зони. Великі розміри Південно-Африканського плоскогір'я, розходження в рельєфі і кількості опадів створюють розмаїтість типів ґрунтів і рослинності. У складі флори поєднуються елементи, що прийшли з інших материків південної півкулі, з елементами тропічної флори північної півкулі і місцевої, Капськоїфлори.

На північній і східній окраїнах плоскогір'я, де випадає найбільша кількість опадів, переважають паркові ліси. Вологі тропічні ліси з ліанами і пальмами поширені головним чином уздовж рік у видігалерейних лісів, на східних окраїнних гірських масивах. На рівнинах і високих плато півночі і сходу переважають розріджені ліси, що складаються із самшиту, червоного бука і капустяної пальми, на коричнево-червоних тропічних ґрунтах. У деяких місцях ліси чергуються із саваною, де серед густих трав, як і в північній півкулі, піднімаються гігантські баобаби, акації і пальми. На висоті більш 1000 мліси змінюються заростями колючих чагарників і покривом з високих злаків, ще вище поширені типові альпійські луки. Така зміна рослинності особливо добре виражена на схилах Драконових гір.

Рослинність. Велика частина плоскогір'я покрита ксерофітною рослинністю. В внутрішніх районах величезні площі зайняті чагарниками і сухими степами, що різко змінюють свій вигляд під час вологого і сухого сезонів.

На виположених схилах східних плато, повернених усередину континенту, опадів випадає ще, досить багато, там переважає безлісна місцевість з густим покривом з високих трав. Такий ландшафт у Південній Африці називають «велдом». Зелений трав'яний покрив велда і влітку й узимку служить прекрасним кормом худобі. Ґрунти велда сприятливі для землеробства, і значні території використовуються під посіви кукурудзи.

В міру просування на схід кількість опадів зменшується і рослинність приймає усе більшксерофітний вигляд. Вона складається з різних цибулинних, котрі зеленіють і розцвітають тільки під час короткого періоду дощів, низькорослих колючих акацій, численних видів алое. У Калахарі є зовсімкам'янисті ділянки з рідко зростаючими рослинами. Дуже характерні для Калахарі дикі кавуни, батоги яких покривають великі площі. Тут є, мабуть, усі відомі культурні види кавунів. При великому недолікувологи кавуни з їхніми запасами води рятують від спраги людей і тварин.

Ще бідніша рослинність пустелі Наміб, де зустрічаються тільки окремі екземпляри вельвічій, що закріплюються на пісках могутніми коренями, і низькорослі колючі чагарники.

Береги пересихаючих озер, болота в западинах Калахарі та верхньої течії Замбезі покриті більш вологолюбною рослинністю, що служить притулком для диких тварин. Південно-Африканське плоскогір'я з властивою йому великою розмаїтістю ландшафтів має дуже багату фауну. У багатьох районах полювання і рибальство — дотепер головне заняття місцевого і стороннього населення. Але з приходом європейців число диких тварин помітно скоротилося і багато видів їх майже зовсім зникли. Особливо скоротилася кількість травоїдних — антилоп, зебр і жирафів, сильно винищені також хижаки. Майже зовсім зникли леви, леопарди, дикі кішки і собаки, частіше зустрічаються гієни і шакали. Сильно скоротилося також число слонів, великих чорних буйволів, майже не залишилося носорогів.

Охорона. У Південно-Африканській Республіці з метою охорони диких тварин від повного винищування створений найбільший національний парк Крюгера де зібрані усі тварини материка, починаючи віднайбільших ссавців і закінчуючи птахами і плазунами.

75.Східноафриканська плоскогірна країна

Положення. Східноафриканське плоскогір’я займає східну половину екваторіальної і субекваторіальної Африки між улоговиною Конго на сході і узбережжям Індійського океану на заході, між улоговиною озера Рудольф на півночі і нижньою течією Замбезі на півдні.

Тектоніка і рельєф. Тісно спаяні складки кристалічного фундаменту нагір'я вирівняні і підняті до 500-1500 м.

У рельєфі переважають пологі схили і останцовые пагорби, складені найбільш твердими породами. Такий характер мають плато Уньямвези, на південь від озера Вікторія, і на північ від нього плато Уганда.

Дата добавления: 2015-05-24