Виховання і школа в античному світі

До античного світу традиційно відносять Грецію, острови Середземномор'я, Римську державу та країни Кавказу – Грузію, Вірменію, чия культура зазнала значного впливу Греції і Риму. Початком вважають острови Егейського моря, Кріт і узбережжя Греції приблизно у 3 – 2 тисячолітті до н. е. В середині 2-го тисячоліття до н. е. на о. Кріт вже існувало складове письмо (один знак передавав окремий склад) і в ньому вже були знаки для передачі окремих голосних і приголосних звуків – тобто відбувався перехід до алфавітного письма. Існували палацові і храмові школи. Дітей виховували домашні вчителі, наставники, як правило старці. У 6 – 4 ст. до н. е., у період розквіту Еллади, провідну роль серед дрібних міст-держав (полісів) грали Афіни і Спарта. Відповідно склались афінська (приватне розумове, фізичне, моральне і естетичне вих.) і спартанська (державне фізичне вих.) системи виховання.

ОСВІТА В ЕПОХУ ЕЛЛІНІЗМУ (3 – 1 ст. до н. е.). Після смерті Олександра Македонського (323 р. до н. е.) розпалась його імперія і на території Середземномор'я, Близького Сходу, Закавказзя, Північної Африки виникли держави, культурне життя яких характеризується переплетенням елліністичних і східних елементів. Розвинулись державні навчальні заклади, які підпорядковувались владі монарха або міській. Першим ступенем освіти був дидаскалейон – початкова школа для дітей з 7 до 12 років, доступна для вільнонароджених, де вивчались грамота, арифметика, література, музика, малювання. Навчання проводив один вчитель, що жив досить безбідно, маючи зарплату до 700 драхм на рік, а кращим вчителям виплачували грошові винагороди і на їх честь видавали декрети. За поведінкою учнів стежив раб-педагог. Несумлінних учнів карали фізично. У формі вільних бесід учнів навчали літературі, основам філософії, музиці, математиці, географії, риториці. Керували гімназіями багаті громадяни-меценати. Виникли крупні центри просвіти – Афіни, Корінф, Пергам, Смірна, Антіохія, Олександрія, Рим. В мільйонній Олександрії було створено центр наук і мистецтв – Мусейон, де вивчали проблеми філології, астрономії, математики, ботаніки, зоології. В бібліотеці в 1 ст. до н. е. налічувалось близько 700 тис. свитків, були майстерні писців, школи перекладачів, театри, палестри, гімназій. Почала розвиватись жіноча освіта. Піфагорійка Гіпатія (370 – 415) була відомим математиком і філософом, керувала школою в Олександрії.

ОСВІТА В ДРЕВНЬОМУ РИМІ. Первісно виховання було сімейним, патріархальним. В сім'ях знаті дітей вчили домашні вчителі-греки, але вже у 2 – 1 ст. до н. е. в містах з'явились приватні школи з грецькою і латинською мовами викладання. Елементарну освіту давали тривіальні школи, де навчали за невелику плату. В основному вивчали читання, письмо, рахування, закони Риму. Вчились разом хлопці і дівчата. Знатні і багаті люди не відправляли своїх дітей у ці школи, а давали їм початкову освіту вдома. Підвищену освіту давали граматичні школи, які спочатку відкривались грецькими вчителями і будувались за грецьким зразком. Навчались хлопці з 12 до 16 років. Для шкіл були створені підручники і хрестоматії, що містили уривки з творів Гомера, Вергілія, Цицерона, та інших. Риторські школи готували молодь аристократичного походження до практичної кар'єри. Виділялось 9 основних шкільних дисциплін: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика, медицина, архітектура. До 5 ст. н. е. медицина і архітектура поступово випали із змісту освіти і сформувалось 7 “вільних мистецтв”, які пройшли всю епоху середньовіччя.

ЗАРОДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ ТРАДИЦІЙ У ВИХОВАННІ. Для християнських общин характерні турбота про духовні блага особистості і особлива увага до виховання дітей і юнацтва обох статей. Власне християнське навчання і виховання обґрунтовувалось текстами другої частини Біблії – євангельськими і апостольськими. Основні педагогічні ідеї є синтезом старозавітних і елліністичних поглядів на виховання людини, в основі яких лежить вчення про любов до всіх людей як шлях до спасіння; щоб досягти спасіння і вічного життя, людині потрібно самовдосконалюватись в напрямі християнського ідеалу. У 1 – 2 ст. поширювалась практика книжного навчання і християнського виховання з боку мандрівних вчителів – проповідників. В частині християнських общин відкривались школи, у 2 – 3 ст. діяла велика школа християнського богослов’я в Олександрії, один з керівників якої, Климент Олександрійський написав книгу “Педагог”. Християнське виховання збереглось завдяки існуванню монастирів з їх школами і бібліотеками і з 7 ст. в Європі існували лише монастирські школи і християнське виховання.

ВИХОВАННЯ В РИМСЬКОМУ ОТОЧЕННІ. У германських племен, що оточували Римську імперію, було поширене родоплемінне виховання. Хлопці з певного віку виховувались у військовому загоні, головна увага приділялась загартовуванню, фізичному розвитку, військовим вправам. Існували обряди посвяти в дорослі. Повноправним членом племені ставав той, хто пролив кров ворога. Молодь виховували старі воїни. Пізніше ця практика вплинула на ідеали лицарського виховання і навіть на монастирське – перші монастирі були фортецями, а монахи навчались військовій справі. Подібно до германських племен відбувалось виховання і у праслов'янських племен, що населяли територію Східної Європи, в тому числі й Україну. На відміну від германців, у предків слов'ян виховання відбувалось в родині. Кельти, що населяли Галлію (сучасна Франція), Ірландію і Британію, мали інші виховні традиції. В юнаків виховували такі якості, як хоробрість воїна, гостинність господаря, вміння зберігати пристройний зовнішній вигляд в будь-яких обставинах, красномовство співбесідника. Молодь із знатних сімей виховували кельтські жерці – друїди, виховання проходило в усній формі, молодь збиралась і жила групами в домі вождя чи жерця. Юнаки також одержували військово-спортивну підготовку. Дівчат із знатних родів вчили кращі жінки роду, майстрині, знахарки. Дівчата уміли співати, красномовно говорити, вишивати, доглядати за своїм тілом, володіти зброєю.

Дата добавления: 2015-05-24