Завершення обговорення 1 страница

Завершальні моменти будь-якого аудиторного обговорення надзвичайно важливі. Щоб розмова не вийшла занадто вис­нажливою чи розтягнутою, треба довести її до логічного виснов­ку, який лишив би в студентів відчуття того, що вони вивчили (або повинні були вивчити). Завершити розмову можна власними за­уваженнями, підсумовуючи або розтлумачуючи важливі момен­ти. Можна також запропонувати студентам зробити самостійні висновки. Далі можна повідомити, яка тема розглядатиметься на наступному занятті, до яких залишених без відповіді запитань хочеться повернутися. Якою короткою не була б дискусія, викла­дач повинен бути певен в її чіткому завершенні. Заняття слід закінчувати вчасно. Студенти мають інші занят­тя й обов'язки, і вони справедливо дратуються, коли викладач тримає їх довше, ніж передбачено розкладом.

7. ДОПОМОГА СТУДЕНТАМ У САМОСТІЙНІЙ РОБОТІ

А

удиторна дискусія у всіх її проявах є найпоширенішою фор­мою викладання та навчання у порівняно невеликих групах. Але багато викладачів виходять за рамки бесіди, щоб залучити студентів до колективної роботи, або використовують інші мето­ди, які покладають на них більшу відповідальність. Методисти розрізняють викладання й навчання; більшість їх нині доводить, що традиційні методи роботи в аудиторії є недостатніми для то­го, щоб студенти активніше вчилися. Залучення до викладання та інші методи дозволяють студентам відігравати активнішу роль у здобутті освіти. Передача студентові функцій викладача аж ніяк не означає зменшення ролі останнього. Навпаки, студентська са­мостійна робота значною мірою залежить від керівництва та участі викладача.

Існує чимало методів залучення студентів до процесу колек­тивного навчання. Один з найпростіших практичних способів до­сягти того, щоб навіть сором'язливі студенти брали участь в обгово­реннях, - поділити слухачів на малі групи, кожна з яких проводити­ме власну дискусію з певного аспекту поточною матеріалу. Через якийсь час можна знову об'єднати студентів і попросити кожну гру­пу розповісти про результати обговорення. Кільком групам можна запропонувати одне й те ж запитання, щоб потім зіставити отри­мані результати. Або ж дати кожній групі завдання оцінити різні ас­пекти однієї й тієї ж проблеми, а наприкінці підсумувати сту­дентські доповіді. Починати можна з кількох груп, поступово дода­ючи до групових висновків думки решти студентів.

Поки студенти дискутують у малих групах, можна на деякий час вийти з аудиторії, давши їм зрозуміти, що тепер за процес навчання відповідають вони самі, або сидіти чи стояти осторонь, доки не настане час завершувати дискусії у групах, або ходити від однієї групи до іншої, дослухатись до обговорення і відповідаю­чи на запитання, якщо вони є, але, як правило, не втручаючись і, звичайно, не керуючи процесом обговорення. Деякі викладачі за­нотовують фрази, почуті в кожній групі, і потім записують їх на дошці, щоб після виголошення доповідей допомогти спрямувати обговорення в потрібне русло. Якщо викладач приєднується до якоїсь із груп, йому слід сісти разом зі студентами, оскільки стоя­чи над студентами, які сидять, він може пригнічувати їх і мимо­волі призвести до втрати їхнього контролю за роботою.

Існує багато й інших методів творчої роботи в групі. Можна доручити студентам разом опрацювати певний аспект матеріалу, підготувати доповідь і виступити з нею перед колегами. Групі сту­дентів можна запропонувати дослідити питання й підготувати матеріали, які вони могли б роздати чи показати іншим; організу­вати рольові ігри. Кількох студентів можна призначити відповідальними за проведення дискусії або підбиття її підсумків. Можна запропонувати колективний проект (підготовку спільної доповіді з певної проблематики, випуск газети, публікацію ма­теріалів в Інтернеті), де кожен студент матиме власні обов'язки. Таким чином і за допомогою інших методів викладач допоможе студентам відчути відповідальність перед колективом, а також за власне навчання.

Викладач повинен бути впевнений, що заздалегідь вказав студентам напрямок роботи, і вони знають, чого від них очіку­ють. Слід також заохочувати студентів до розподілу обов'язків у процесі роботи над спільними проектами і, можливо, до обрання лідера групи чи секретаря для організації та реєстрації робо­ти. Якщо викладач достатньо знає студентів, щоб визначити, як розподілити їх по групам для кращої співпраці, він може зробити це самостійно, якщо ні - краще розподілити довільно. Дозволив­ши студентам самим сформувати групи, є ризик посадити разом друзів, ізолювати деяких студентів або спровокувати розподіл чи дисбаланс за інтелектуальними чи іншими ознаками.

Втім, самостійний розподіл студентів на групи не гарантує, що всі вони братимуть участь у колективній роботі. Деякі з них у малих групах можуть бути настільки ж пасивними, як і під час роботи в аудиторії; дехто стає ще пасивнішим, вважаючи, що за відсутності викладача їм нічого боятися. Щоб запобігти цьому, необхідно наполягати, щоб кожен член групи виступав із до­повіддю перед колегами. Слід вимагати, щоб студенти писали стислий виклад свого виступу. Можна розробити спосіб оціню­вання, за яким оцінка кожного залежатиме від відповідей решти студентів цієї групи. Такий підхід передбачає, що сильніші сту­денти розвиватимуть власні викладацькі навички і вимагатимуть індивідуального внеску у загальну оцінку.

8. РОЛЬОВІ ІГРИ

Р

ольові ігри є спеціально розробленою та структурованою формою роботи групи. Вона передбачає, що у процесі навчання студенти гратимуть акторські ролі на базі вивченого матеріалу, їх просять відмовитися від звичної ролі спостерігачів проблем, які вони вивчають, і на певний час стати активними учасниками аналізованих подій чи ситуацій.

Плануючи рольову гру, заздалегідь слід визначити кожному студентові його роль і переконатися в наявності відповідного матеріалу. Це робиться для того, щоб студент розумів думки й дії свого персонажа. До заняття потрібно вимагати від студентів письмових нотаток щодо обраних персонажів. Повертаючи ці матеріали після перевірки, можна висловити зауваження стосовно того, що ще слід прочитати та підготувати. До рольової гри в аудиторії студенти мають ґрунтовано підготуватися. Після її завершення викладач може запропонувати письмову підсумкову роботу. Вона допоможе студентам ще раз оцінити доти незнайомі переживання, через які вони щойно пройшли. Письмова робота допоможе також збагнути, наскільки вдалою була рольова гра.

Продаються спеціальні пакети рольових ігор, але досягнути більших успіхів можна, розробивши все самому або разом зі сту­дентами. На проведення рольових ігор потрібно багато часу, то­му не варто розпорошувати увагу на неважливі питання чи ма­теріали, а зосередити увагу на основних проблемах. До гри зав­жди мають бути залучені всі студенти. Вимагаючи письмові робо­ти під час підготовки до гри, прочитати й повернути їх студентам треба до початку відповідного заняття. Розподілити ролі корисно так, аби студенти грали людей, "протилежних собі за типом", на­приклад, змушуючи учня-"консерватора" у процесі гри видавати себе за радикала. Слід також ще раз переконатися, що допоміжні матеріали легко знайти у бібліотеці, Інтернеті або в інших джере­лах (включаючи принесені).

Під час рольової гри викладач не повинен постійно говори­ти сам, хоча можливі його нетривалі відступи, щоб час від часу коментувати гру. Він має дозволяти студентам робити помилки, бути терплячим навіть тоді, коли гра йде не за планом. Але якщо рольова гра (чи будь-яка інша колективна робота) йде непра­вильно або взагалі зривається через недостатню підготовку сту­дентів чи якісь непередбачені труднощі, можна без вагань припи­нити її, переграти або навіть відмовитися від задуманого.

9. КРУГЛІ СТОЛИ

Д

ебати в аудиторії та круглі столи (публічні дискусії"), мабуть, більш відомі як викладачам, так і студентам, ніж рольові ігри, їх також легше проводити. Тут так само можна застосувати багато методів. Як і з рольовими іграми, ключовим фактором є вибір теми. Слід обрати тему, яка студентам здасться важливою й захоплюючою. Дайте їм можливість підготуватися індивідуально або колективно. Не варто організовувати дебати, під час яких більшість студентів сидітиме пасивно. У процесі обговорення необхідно надати всім, хто не бере в ньому безпосередньої участі, можливість поставити запитання. Наприкінці лишіть час, щоб студенти могли підбити підсумки.

Яку б тему не було обрано, студенти повинні написати дві роботи: одну до дискусії, а другу - після. Якщо не зробити вис­новків, аудиторія чемно слухатиме виступи, але ніколи не стане занотовувати чи обмірковувати наведені аргументи.

10. інші форми колективного навчання

Н

аведені приклади стосуються лише кількох із багатьох методів заохочення студентів відігравати активнішу роль у нав­чанні, ніж це передбачають численні традиційні форми викла­дання. Деякі найважливіші колективні навчальні заходи можна проводити поза аудиторією: залучати студентів до спільних дослідницьких проектів, до постановки коротких кіно- чи відеофільмів, випуску, стінних газет. Новим важливим формам навчання може сприяти Інтернет, зокрема, завдяки можливості опублікувати результати своєї роботи. Викладач або студенти мо­жуть відшукати нові форми самостійного чи колективного нав­чання під час семестру. Одним з найкращих методів заохотити до такого навчання є залучення студентів до процесу його роз­робки й планування.

Вироблення у студентів відповідальності за їхнє навчання значно сприятиме виробленню у них потягу" до знань, почуття обов'язку та прагнення нововведень. Але кожен викладач, кожна група студентів і кожний матеріал є неповторними. Тому викори­стовувати методи слід залежно від обставин. Викладач повинен бути готовим втрутитися й скерувати роботу в належному на­прямку, якщо ситуація цього потребує.

РОЗДІЛ 4 ЧИТАННЯ ЛЕКЦІЙ

Читання лекцій є однією з найдавніших і однією з найпоширеніших форм викладання на рівні вищого навчального закладу. Проте, деякі методисти твердять, що лекції є пасивною формою викладання, а студенти начебто протистоять спробам викладачів залучити їх до процесу навчання. Інші переконують, що в лекціях лише викладається в усній формі матеріал, який можна з більшим успіхом викласти письмово (включаючи електронні версії) і роздати студентам.

Однак читання лекцій уже пережило не одне покоління кри­тиків і, напевно, ще не одне переживе. Одна з причин - брак коштів. Деякі навчальні заклади не мають фінансових можливос­тей для організації викладання в невеликих аудиторіях, де обго­ворення й активна участь студентів стали б нормою. Існують й інші твердження, які виправдовують читання лекцій як дійсно цінну форму викладання.

Курси лекцій є методом викладання, який поки що не має аль­тернатив. Вони синтезують великий обсяг знань, який викладач опрацьовує і подає студентам у тому вигляді, який вважає дореч­ним. У своєму найкращому прояві - це тематичні лекції: викладач зважує, який саме матеріал подати для обговорення, на що слід звернути увагу. Це непросто. Звичайний курс лекцій потребує від викладача прочитати їх двадцята чи тридцять за семестр, що, в свою чергу, призводить до великого накопичення інформації; то­му бажано чітко визначити лінію викладання матеріалу - від почат­ку і до кінця. Лекції, якщо їх читає висококваліфікований викладач, стимулюють інтелектуальний розвиток студентів, захоплюють, як жвава бесіда або найцікавіша колективна робота. Вони можуть та­кож збагатити і самого викладача, адже підготовка до лекцій і їх чи­тання змушують належним чином опанувати матеріал.

Читання першої лекції, як і першого курсу лекцій, може ста­ти дуже складним завданням і, напевно, потребуватиме значних зусиль. Готувати по дві-три лекції на тиждень вже само по собі є обтяжливим. Але така трудомістка підготовка, як правило, збігається з бажанням викладача оволодіти новою формою ро­боти зі студентами, досвіду в якій ще бракує. Не всі викладачі ма­ють достатній чи хоча б незначний досвід читання лекцій до того, як отримують пропозицію прочитати цілий курс. Доводиться вчитися у процесі роботи.

Можливо, читання лекцій краще, ніж інші види викладання, розкриває особистість та інтелект викладача. Це певною мірою дуже особистісний вид викладання, адже в більшості випадків те, як пройде заняття, залежить саме від викладача, а не від студентів. Тому йому слід добре зважити, які види лекційної роботи вдають­ся найкраще, який спосіб підготовки обрати, який стиль викладу матеріалу більше імпонує, до якого рівня участі в процесі читан­ня лекцій заохочувати студентів. Напевно, доведеться експери­ментувати з багатьма різними стилями та методами, поки відшу­кається найпридатніший. Більшість викладачів пам'ятає лекції, які слухали самі, коли вчилися, і в своїй роботі вони намагати­муться перейняти стиль та методи тих лекторів, які їм найбільше подобалися. Це водночас і природно, і - найчастіше - корисно. Але слід пам'ятати, що подекуди прийоми, які спрацьовували у наставників, можуть виявитися неефективними у їх наступ­ників. Як і будь-який інший вид викладання, читання лекцій по­требує чіткої координації власного темпераменту та особистості.

1. ПІДГОТОВКА ДО ЛЕКЦІЙ

Т

е, як буде прочитана лекція, значною мірою залежить від сти­лю подання матеріалу. Але слід пам'ятати, що мало буде ко­ристі навіть від віртуозно і яскраво прочитаної лекції, якщо їй бракуватиме реального змісту і вона не спонукатиме студентів до осмислення почутого. Тому найважливіша частина лекції фор­мується до приходу в аудиторію: ЦЕ систематизація власних ду­мок стосовно певної теми.

Готуючись до лекції, викладач передовсім має обміркувати питання чи перелік питань, які бажає з'ясувати, а також співвідношення матеріалу цієї лекції з тим, що викладалося раніше або викладатиметься згодом. Лекція повинна бути не лише викладом чи накопиченням фактичного матеріалу. Щоб підкріпити навчальний матеріал, необхідно наводити приклади. Це не означає, що лекція має бути лінійною, де кожна частина є підставою для єдиних висновків. Можна робити відступи, наводити додаткові аргументи, розповідати анекдоти, жарти та цікаві історії. Але після завершення цієї необов'язкової частини лекції студенти повинні пам'ятати, де і чому зупинився викладач. Наприкінці лекції слід зробити висновки, які б доводили аргументи до логічного завершені ія і, можливо, пов'язували цю лекцію з наступною.

Складаючи план лекції, потрібно враховувати, що виступати доведеться перед аудиторією з певними інтересами й вимогами. Студенти бажатимуть знати, як лекції співвідносяться з іншими компонентами курсу - домашнім читанням, письмовими робо­тами, обговоренням в аудиторії. їм буде цікаво, наскільки кожна з лекцій продовжує попередню чи готує до наступної. Але пере­дусім студенти намагатимуться конспектувати, тож вони повинні встигати за думками викладача і виділяти найважливіше. Лекції викладача можуть бути запальними, розрахованими па індивіду­альний підхід або теоретичними. Та якими б вони не були, голо­вне - дотримуватися чіткої й логічної побудови. Слід наголошу­вати на ключових питаннях і повторювати їх, щоб студенти чітко розуміли, чому викладається саме цей матеріал. Загалом повтора­ми не варто зловживати, але під час лекцій, особливо коли йдеть­ся про основні аспекти теми, необхідно повторювати основні положення. Без чіткого пояснення студенти більшу частину за­няття намагатимуться збагнути, що ж найважливіше, як його за­нотувати, і не слухатимуть викладача.

Писати текст лекції, особливо коли бракує досвіду, дійсно не­легко. Це зовсім не те, що писати статтю чи книгу. Хіба що викладач глибоко досліджував матеріал, якому присвячено лекцію, але така можливість випадає нечасто, в більшості випадків дово­диться покладатися на роботи інших. Тому не слід намагатися бу­ти занадто оригінальним і не боятися використовувати чужий матеріал, навіть чужі думки зі статей, книжок або лекцій, тільки не­треба переймати чийсь специфічний виклад або стиль.

Запозичуючи певні думки з інших джерел, необхідно довіря­ти їхнім авторам. Якщо готувати по дві-три лекції на тиждень впродовж курсу чи семестр)', допомога не завадить, тому узагаль­нення думок інших стане у нагоді. Зазвичай після ретельної підготовки лекція відображає власні думки та погляди викладача, а не копіює чужу роботу.

Визначивши тему та основні положення лекції, варто прочи­тати або перечитати цікаві й корисні матеріали з цього питання. Якщо тема для викладача порівняно нова, можливо, у нього не бу­де достатньо часу читати багато, тому він має шукати роботи з узагальненням матеріалу з цієї теми або такі, що містять стислий виклад проблеми, занотувати і цікаві моменти і відразу уявляти, як потім подаватиме їх в аудиторії. Переглянувши достатньо кни­жок, можна починати оформлення матеріалу.

Лекція не повинна бути виключно концептуальною. Більшості студентів подобаються конкретні приклади та ілюстрації, які роблять докази яскравими й зрозумілими; тому для своїх лекцій корисно підготувати відповідні ілюстративні матеріали. Цитування тверджень дослідників є одним зі способів аргументації. Можна також розповісти повчальну історію або наве­сти інший приклад. Наочні засоби (слайди, уривки з фільмів тощо) можуть значно допомогти у викладі й конкретизації ма­теріалу. Досвідчені лектори постійно вишукують нові матеріали: уривки т екстів, гумо ристичні чи драма тичні історії, анекдоти, га­зетні чи журнальні етапі, науко ві прац і тощо - це допомагає їм збагатити й пожвавити лекції. Відшукавши такий матеріал, обов'язково потрібно відкласти або занотувати його (бажано у конспекті лекцій), щоб згодом можна було використати. Одним із найважливіших завдань викладача є урівноваження ілюстра­тивного матеріалу з теоретичними тезами теми лекції.

2. СПОСОБИ ЧИТАННЯ ТА ОФОРМЛЕННЯ ЛЕКЦІЙ

П

еред усіма лекторами-початківцями постає питання оформлення лекції. Чи треба повністю писати конспект усієї лекції і читати з нього, чи краще просто зробити тезисні нотатки (якщо так, то наскільки розгорнутими вони мають бу­ти)? Зовсім не користуватися конспектом? Як до цього підготу­ватися? Щоб зробити остаточний вибір, необхідно все обмірку­вати, зважити, який варіант підійде найкраще, адже кожен ме­тод має свої переваги й недоліки.

Багато лекторів пишуть повний конспект своїх лекцій. На користь такого підходу свідчать кілька вагомих причин. Конспект усієї лекції є чи не єдиним способом бути абсолютно певним у тому, що опрацьовано і належним чином сформу­льовано весь матеріал. Але розгорнуті тези можуть заплутати викладача і змусити його червоніти перед аудиторією. Ще однією перевагою повного конспекту лекцій є можливість точно визначити час читання. Визначивши темп читання (для більшості людей це дві-три хвилини на дві сторінки), можна встановити, скільки часу займає текст лекції і коригувати його залежно від тривалості лекції. Іншою перевагою таких конспектів є можливість уникнути певних непередбачуваних моментів. Якщо викладач почуває себе втомленим, має особисті чи інші проблеми, читання лекцій утруднює покладання лише на свою пам'ять. Конспект перед очима може стати тією необхідною опорою, коли для самостійної розповіді бракує творчої енергії. Нарешті, написання конспектів лекцій може виявитися дуже корисним у майбутньому, коли доведеться по­вертатися до старого курсу. Колишні конспекти нагадають, що було зроблено, з чого слід починати знову.

Однак написання конспектів має і певні недоліки. Деякі лектори, стоячи перед аудиторією, читають підготовлений текст вільно, невимушено. Але багато інших вважають, що тре­ба читати без емоцій, відсторонено. Якщо викладач не може читати конспект виразно й переконливо, якщо йому не вдається легко відступати від тексту чи адаптувати його в про­цесі читання, тоді, мабуть, краще взагалі не мати конспект пе­ред очима або звертатися до нього лише у випадку крайньої необхідності. Читання конспекту може стати звичкою. Вини­кає бажання повторювати одну і ту ж лекцію знову і знову, з року в рік. Історії про професорів, які читають зі старих пожо­вклих аркушів, є непоодинокими в академічній міфології, але в них достатньо правди, щоб сприйняти це як застереження.

Лекторам, які почуваються незручно з написаним текстом або вважають недоцільним витрачати час на написання кон­спектів, допомагають план чи тези. Якщо досить сумлінно й докладно розробити план і добре орієнтуватися у тому, де потрібні ілюстрації, які аргументи наводити, будуть відчутні всі переваги як написаного тексту⁷ (повний та докладний план заняття й структура лекції), так і спонтанного викладу (певна імпровізація та динамізм). Тези й плани можуть бути стислими і детальними, від кількох нотаток на одній сторінці до доклад­них тез - мало не повного конспекту. Фактично деякі лектори готують тези, майже ідентичні до повного написаного тексту лекції, лише з невеликими скороченнями, які пізніше, у про­цесі читання, потребують певної імпровізації. Лише досвід мо­же підказати, як готувати конспекти, аби прочитати лекцію як­найкраще, і чи варто писати повний текст лекції.

Нарешті, дехто з викладачів читає лекції без жодних записів або з мінімальними нотатками, фактично - без жодної суттєвої підтримки. Такий підхід дуже ризикований для початківців, хоча з часом для і найбільш досвідчених лекторів стає досить зручним. Вда­ле читання лекцій без записів потребує гарної пам'яті, щоб пригада­ти план лекції безпосередньо в аудиторії, а також вимагає вміння не заплутатися під час імпровізації. Цей метод, як правило, потребує не менш, а іноді й більш тривалої підготовки, і ніж будь-який інший. Але якщо одного дня пам'ять підведе перед аудиторією, і під рукою не буде нічого, на що можна було б спертися. Якщо ж викладач почу­вається впевнено, читання лекцій без записів може бути більш за­хоплюючим для студентів, які майже завжди помічають, коли лек­тор говорить експромтом, і дуже це схвалюють.

Метод читання лекції залежить від багатьох факторів: кількості студентів, типу аудиторії і передусім особистого стилю викладача. Але є й загальні принципи, які визначають подання матеріал за будь-яких обставин.

Деякі з них очевидні. Говорити треба голосно й чітко (якщо необхідно, у великих аудиторіях користуватися мікрофоном). Якщо на першій лекції викладач нервується, значною мірою власні побоювання можна приховати, говорячи виразно й чітко. Слід якомога більше дивитися безпосередньо на аудиторію, не зупиняти погляд лише на одній з частин кімнати, уникати постійного заглядання в записи, не дивитися в стелю, на підлогу, стіни чи у вікно.

Не варто говорити занадто швидко, навіть не вкладаючись у попередньо розроблений графік лекції, навпаки, постійно слідкувати, аби мова була зваженою та неквапливою, оскільки студенти весь час конспектують. Матеріал, який не вкладається у час лекції, можна скоротити і повернутися до нього пізніше. Пе­реходячи від одного твердження до іншого, потрібно змінювати інтонацію і навіть темп, уникаючи монотонності. Завершувані лекцію необхідно завжди вчасно.

Не менш важливими є умови, в яких відбувається лекція: стан аудиторії має відповідати хоча б мінімальним вимогам. Приміщення повинно бути достатньо просторим, щоб у кожно­го студента було своє місце (ідеально, коли місць на 20 % більше, ніж студентів), але не надто великим: простора, але мало заповнена аудиторія гнітить і викладача, і студентів. Добре мати кафедру, на яку можна покласти конспект. Якщо записи лежатимуть на столі, викладачу буде незручно читати, витрачаючи багато часу на зазирання в них, що, в свою чергу, відволікатиме студентів. Для користування дошкою в аудиторії має бути крейда та ганчірка. Важливою вимогою є також достатнє освітлення в ауди­торії. Плануючи роботу з аудіовізуальними засобами чи комп'ютером, викладач повинен переконатися в їх наявності та придатності.

Хоча основна мета лекції є навчальною, і ніщо не заважає зро­бити її цікавою. Студентів можна зацікавити навіть найабстрактнішими і дуже теоретичними темами, якщо час від часу ро­бити відступи, вставляючи повчальні історії, анекдоти чи жарти. Вони уважніше слухатимуть, якщо виклад буде жвавим. Тут голо­вне - не перестаратися. Якщо анекдотів та жартів буде забагато, студенти просто не сприйматимуть викладача всерйоз.

Складним є питання про те, наскільки особистою повинна бути лекція. Чи слід описувати особистий досвід, розповідати про обставини власного життя? Якщо викладач, прилюдно роз­повідаючи про себе, почувається і іезручно, тоді йому не слід цьо­го робити. Хоча принагідна особиста історія з цікавими прикла­дами, пов'язаними з темою заняття, зробить атмосферу в ауди­торії теплішою. Але не можна перетворювати лекцію на деталь­ний виклад власної біографії.

Для досягнення поставлених цілей викладачі вдаються й до інших методів. Студентам можна роздати допоміжні матеріали, карти, схеми чи таблиці заздалегідь, що дозволить не витрачати час на зайві пояснення. Той самий матеріал можна подати за допомогою слайдів, комп'ютерних проекцій або просто на дошці. На дошці можна також записувати важливі імена або терміни, щоб студенти знали, як їх правильно писати. Для полегшення сприй­няття усного викладу можна записати на дошці план лекції або спроектувати його на екран. Навіть найстаранніші студенти мо­жуть відволікатися, план допоможе їм зорієнтуватися у викладі.

І нарешті, успіх лекції залежить від її змісту і вміння виклада­ча переконливо говорити. Єдиного рецепту її читання не існує. Деяким лекторам до вподоби бігати аудиторією, інші рухаються мало. Одні сиплють дотепами, інші - серйозні. Дехто часто вдається до наочних засобів, інші взагалі ними нехтують. Єдине, що об'єднує хороших лекторів, - чіткий виразний виклад, зібраність та захопленість своїм предметом.

3. ЗАОХОЧЕННЯ СТУДЕНТІВ ДО АКТИВНОСТІ

Студенти не повинні лише пасивно слухати лекцію. Вже саме конспектування є формою активного опрацювання ма­теріалу, воно потребує стислого викладу найголовнішого. Деякі лектори заохочують студентів до безпосереднішої участі в занятті. Якщо група порівняно невелика, легко поєднати лекцію з дискусією, час від часу роблячи відступи, ставлячи запитання чи аналізуючи відповіді. Навіть за численної аудиторії лектор може, згідно із Сократом, "залучати студентів до обговорення" чи про­сто спонукати їх до запитань.

Як і під час інших занять, поведінка лектора може впливати на перебіг лекції, особливо якщо він хоче залучити студентів до обго­ворення. Якщо зазвичай викладач стоїть за кафедрою, щоб бачити свій конспект, він може відійти від неї і дати всім зрозуміти, що ба­жає вийти за рамки певної формальності для більш невимушеного обміну думками. Сидячи за великим столом обійти його, сісти на нього спереду, навіть стати між рядами, аби спілкуватись безпосередньо з тими, хто ставить чи відповідає на запитання.

Пам'ятаючи, що у великій аудиторії деякі студенти нервуються, ставлячи запитання або відповідаючи на них, варто намага­тися не бентежити їх, навіть ненавмисно. Ніколи не можна дозво­ляти собі жартувати над відповідями студентів, висміювати те, що вони говорять (хіба що це дійсно смішно), а студентам - кепкува­ти з себе. Викладачеві слід усіляко уникати прилюдного прини­ження студента, бо це не тільки негативно позначається на його авторитеті, але й може призвести до того, що не лише цей студент, а й інші згодом відмовлятимуться виступати і на його заняттях.

Варто наперед обдумати, коли заохочувати студентів до вис­тупів. Деякі лектори дозволяють студентам перебивати їх, щойно виникне якесь запитання. Така практика виправдовує себе в неве­ликих групах, де лекція тісно переплетена з обговоренням. Мож­на застосувати цей метод і у великій аудиторії за умови, що запи­тання не будуть занадто частими і не дуже відволікатимуть увагу студентів. Але лекція більшою мірою, ніж семінар чи обговорен­ня, покликана донести інформацію та провідні думки до всіх сту­дентів, тож якщо найактивніші слухачі весь час перебиватимуть викладача малоцікавими для решти запитаннями, він не встигне викласти все у відведений час, а більшість аудиторії просто пере­стане його слухати.

Деякі лектори намагаються лишити певний час наприкінці заняття для запитань. Це також не завжди легко зробити, оскільки матеріал, як правило, розрахований на час повної лекції. Але якщо час на запитання буде відведено, студенти зро­зуміють, що в цьому випадку, не перебиваючи викладача, вони зможуть дізнатися більше. Про такий час слід заздалегідь попере­дити студентів, аби вони встигли сформулювати запитання.

Окремі викладачі на початку лекції запитують, чи не мають студенти запитань з матеріалу попередньої лекції. Можна дати вилину чи дві для того, аби вони переглянули конспекти, але, робивши це один раз, викладач має бути готовий до того, що на- ступного разу деякі з них прийдуть із заготовленими запитання­ми. Звичайно, після цього доведеться дещо скоротити виклад, щоб надолужити витрачений на відповіді час.

Дехто з лекторів будує лекцію на коментарях студентів, став­лячи аудиторії серію запитань, відповіді на які передувати муть викладу; це дає студентам відчуття того, що з розумних запитань народжуються дійсно глибокі міркування. Коли залучити до лекції студентів, яких висновків із ними дійти - ці питання слід обміркувати заздалегідь. Викладач повинен стежити за тим, щоб у розмові з аудиторією не відхилитися від основної теми.

Участь студентів у лекції може бути корисною для обох сторін. Зрештою, головним завданням лекції є навчити, а тому будь-яке взаємне спілкування допоможе досягти бажаного ре­зультату. В інших видах занять участь студентів запрограмована. Для лекцій вона, як правило, нехарактерна.

Дата добавления: 2015-05-24