Завершення обговорення 3 страница

Якщо оцінка екзамену залежатиме значною мірою від підсумкових оцінок студентів, треба вчасно наголосити на цьому і створити умови до підготовки: наприклад, повторити матеріал за семестр або зменшити обсяги читання незадовго до іспиту.

Плануючи іспит, треба вирішити, коли і скільки тестів дава­ти. Оптимальне рішення тут може залежати від місця викладання, студентів та предмета. Найважливіше, щоб стратегії викладання та екзаменування збігалися. Часті контрольні роботи та невеликі тестування допомагають слабшим студентам оволодівати не­обхідним для засвоєння обсягом матеріалу. Це також дозволить спостерігати за прогресом, засвоюванням матеріалу та старан­ністю студентів, особливо, якщо вона знизилася, зокрема, під час виконання завдань. Проте на такі види роботи витрачається як дорогоцінний аудиторний час, так і енергія студента й викладача. Крім встановлення кількості екзаменів, потрібно визначити термін їх проведення. У деяких випадках все вирішує адміністрація, плануючи терміни проведення таким чином, щоб уникнути збігу з іншими екзаменами. Та якщо рішення зали­шається за викладачем, він повинен пам'ятати про кілька мо­ментів. Якщо є можливість, призначати дати проведення екза­менів так, щоб студенти мали достатньо часу для підготовки. Та­кож екзамени не повинні збігатися з термінами виконання інших обов'язків студентів чи складання інших іспитів. Викладач має бути поінформованим як про загальні події у навчальному закладі (наприклад, важливі громадські чи спортивні заходи), так і про події державного значення. А також обов'язково врегулюва­ти графік власної завантаженості, щоб мати можливість швидко виставити оцінки.

2. ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ДО ЕКЗАМЕНІВ

У

багатьох випадках викладачі вважають, що якщо студенти складали іспити раніше, їм не потрібно особливої підготовки, щоб скласти їх ще раз. Але всі екзамени різні. Студенти, які писа­ли тести з варіантами відповідей або стандартні тести протягом багатьох років, можливо, не мають жодного уявлення про те, як писати екзаменаційну роботу. Щоб дізнатися про рівень підго­товки студентів, заздалегідь слід розпитати їх про перший екза­мен або дати завдання, яке дозволить визначити, наскільки вони готові до іспиту, який складатимуть. Можна дати кілька практич­них порад з приводу написання роботи, запропонувавши пробні запитання і наголосивши на тому, що спершу завжди треба поду­мати (навіть протягом лише кількох хвилин), сформулювати думку, а вже потім приступити до роботи. Ще один спосіб допо­могти студентам підготуватися - ознайомити їх із прикладами вдалих робіт чи відповідей.

Останній крок у підготовці студентів до екзамену - викорис­тання матеріалу самого тесту із супутніми настановами щодо йо­го виконання. Завжди слід додавати письмові інструкції, особли­во "суто механічні" вимоги: на скільки запитань студенти по­винні відповісти, як підписувати роботу, скільки часу потрібно приділити кожній її частині. Інструкції не повинні бути надміру летальними, щоб студенти не витрачали багато часу на читання настанов. Однак пояснення повинні бути достатньо повними, щоб студенти зрозуміли, що від них вимагається.

3. СКЛАДОВІ ЕКЗАМЕНУ

У

процесі підготовки екзамену найважливішим є формулюван­ня запитань. Екзамен може складатися з кількох різних запи­тань у різноманітних комбінаціях, що дозволить з'ясувати, наскільки студенти опанували матеріал.

Письмове завдання - це найперспективніший і в багатьох випадках найбільш високо оцінюваний вид роботи. Якщо викла­дач бажає, щоб студенти мали мислення "високого рівня", він не повинен ґрунтувати на запам'ятовуванні фактів, натомість потрібно, щоб воно охоплювало найбільш значущу тему з нав­чального курсу та потребувало від студентів уміння самостійно

інтерпретувати інформацію, почуту в аудиторії. Завдання також має передбачати простір для виявлення ініціативи студентів. І на­решті, відповіді на нього мають точно демонструвати різно­манітні можливості та перспективи студентів. Для формулюван­ня запитань вищого порядку слід використовувати такі дієслова, як "проаналізуйте", "визначте", "порівняйте", "зіставте", "по­ясніть" та "оцініть" і уникати дієслів "перерахуйте" або "опишіть", що викличуть відповіді практично без власного аналізу, якщо тільки вони не використовуються у поєднанні з тими, що потре­бують критичного погляду. Підбирати запитання треба так, щоб вони не були ні надто широкими, ні дуже специфічними, намага­тися уникати запитань із багатьма відповідями.

Серед найбільш типових письмових запитань - такі, у яких треба прокоментувати твердження чи уривок із текст}⁷. Можна подати їх як запитання іншого студента чи уривок із першодже­рел, запропонувавши прокоментувати думку автора. Також мож­на поставити власне запитання і попросити студентів відповісти. Але треба бути впевненим, що запитання поставлено чітко й однозначно і не потребує тривалої розшифровки.

Можна роздати студентам першоджерела, документальні ма­теріали для їх аналізу та підготовки відповіді на запитання. Дода­ток з документального аналізу посилить уміння мислити критич­но, підкаже слабшим студентам, від чого відштовхуватися у своїх роботах, а також дасть сильнішим студентам можливість дати складніші, розгорнуті відповіді.

Сформулювавши запитання, викладач повинен їх прочита­ти, щоб з'ясувати, чи не є надто туманною та абстрактною мова, чи не викличуть вони неочікуваних трактувань. Якщо він не впев­нений у "придатності" запитань, можна порадитися з колегами. Асистенти можуть брати участь у складанні завдань разом з виклада­чем або робити це самостійно, порадившись з іншими асистентами.

Запитання з варіантами відповідей не виправдали себе. Бага­то хто вважає, що це підтримка для ледачих викладачів чи ледачих студентів, котрі бажають зосередитися лише на механічному запам'ятовуванні. Але ретельно складені запитання з варіантами відповідей допоможуть перевірити здатність студентів викорис­товувати аналогії, синтезувати трактування, аналізувати тексти та послідовність подій. Використані в поєднанні з письмовими зав­даннями або стислими запитаннями, вони допомагають охопи­ти всю тему. Такі запитання також можуть бути "предметним" компонентом тесту, що висвітлює можливі похибки у викладанні. Вони дають можливість "слабким письменникам" покращити свої оцінки.

Запитання з варіантами відповіді складається з основи (са­мого запитання), неправильних відповідей (відомих як "дистрактори", або ті, що збивають з пантелику) та правильної відповіді ("ключа"). Основа повинна бути зрозумілою. Слід уникати подвійних заперечень та незрозумілої термінології, робити наго­лос не на другорядних, тривіальних речах, а на цікавих ідеях, подіях, особистостях. Варто використовувати однакову кількість відповідей до кожного запитання (нормою вважається п'ять). Від­повіді мають бути однаковими за своїм форматом, довжиною та граматичною структурою. Треба уникати відповідей на зразок "все вищезазначене" та "все нижчезазначене", якщо тільки вони не є абсолютно необхідними чи доцільними. Важливо перекона­тися, що запитання має лише одну правильну відповідь.

Деякі викладачі складають тести з варіантами відповідей так, що найважчі запитані ія знаходяться в самому кінці. Це допомагає зменшити ймовірність того, що студенти розгубляться, із самого початку не знаючи, як відповісти на запитання, а ті, які читають повільно, будуть мати більші шанси впоратися з тестом, не за­грузнувши у важких запитаннях на початку.

Стислі запитання - розумний компроміс між письмовими завданнями й запитаннями з варіантами відповідей. Вони дозво­ляють перевірити фактичні знання та вміння критично мислити, не обтяжуючи студентів написанням об'ємних письмових завдань, а викладача - їх перевіркою, і не є такими обмеженими, як запитання з варіантами відповідей. В ідеалі такі завдання повинні бути застосовані у поєднанні з іншими видами запитань, щоб підготувати повний, всеохоплюючий екзамен. Існує кілька видів запитань, що потребують стислих відповідей.

1. Ідентифікаційні запитання зазвичай потребують від сту­дентів дати стислий (кілька речень) опис терміна, поняття тощо. Суттєво, щоб студеній також пояснювали, чому саме певні термін чи поняття є важливими, пов'язували свої пояснення з те­мою занять.

2.Кластери (завдання з групування) складаються зі списку термінів, понять тощо. Студенти повинні розташувати їх у певно­му порядку та пояснити, чому цей порядок має сенс. Або можна подати список термінів і запропонувати, щоб студенти утворили з них пари та пояснили зв'язок між елементами кожної пари.

3. Запитання па основі додаткових матеріалів можуть бути особливо корисними для перевірки підготовки студентів. їм роз­дають матеріали - накреслені (схема, графік, рисовка), візуальні (відео кліп, слайд чи фотографія) або аудіо (музичний або інший запис). Потім студенти мають стисло прокоментувати надані ма­теріали у зв'язку з темами курсу.

4. ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМНИХ СИТУАЦІЙ НА ЕКЗАМЕНАХ

П

роблемою може бути можливе списування на екзаменах: обов'язково знайдуться студенти, які спокусяться діяти нечес­но з огляду на свою слабку підготовленість, страх перед екзаменом тощо. Існує кілька способів ускладнити їм процес списування.

У процесі підготовки відповідей на деякі запитання (напри­клад, з варіантами відповідей) запобігти списуванню дуже склад­но: студенти просто можуть подивитися у роботи інших під час написання тесту. На письмові завдання студенти можуть прине­сти до аудиторії шпаргалки чи "бомби", де вже написано відповіді. Запобігти такому списуванню можна, запропонувавши два варіанти запитань і особисто призначивши один з них кож­ному студентові. Також, звичайно, слід активно контролювати процес написання, і переконатися, що студенти про це знають. Вирішити цю проблему можна також, уникаючи повтору однако­вих запитань з року в рік.

Проблемою є також те, що час від часу студенти не склада­ють іспиту або з певних причин не з'являються па нього. Хворо­би, сімейні обставини, незручності у розкладі, можливість того, що студент просто проспить екзамен, та ряд інших причин зму­сить викладача вирішувати, чи слід узагалі дозволяти студентам перескладати іспит. Адміністрація навчального закладу може ма­ти власну політику⁷ в цьому питанні, затверджену відповідними документами. Незважаючи на надану викладачеві свободу у вста­новленні власних правил, вони не мають заохочувати студентів пропускати екзамени через власну неуважність і не передбачати покарання для відсутніх із поважної причини. Викладач повинен керуватися такими правилами.

1. Студенти, які мають невідкладні справи під час екзамену,
повинні попереджати викладача принаймні за кілька днів.

2. Приймаючи повторний екзамен, слід визначити дату за­здалегідь, краще якнайшвидше після самого іспиту, щоб студенти не забули матеріал. Час перескладання екзамену не може пору­шувати чи накладатися на розклад приймання інших іспитів (хо­ча, можливо, створить для студентів певні незручності - ранній ранок, вечір, навіть субота, якщо дозволяє заклад).

3. Уважно переглянути запитання екзамену, вилучити такі, про які, найімовірніше, могли довідатися студенти, відсутні на іспиті. Не обов'язково при цьому змінювати влучно побудовані, абстрактні запитання на головні теми курсу і натомість можна змінити форму за­пису або формулювання.

4. Якщо заздалегідь було роздано частину запитань, із яких одне або два треба взяти для повторного іспиту, слід вибрати невикористані.

5. ВИСТАВЛЕННЯ ОЦІНОК ЗА ЕКЗАМЕН

Н

е варто відкладати перевірку письмових відповідей, оскільки зволікання істотно позначиться на ефективності викорис­тання екзаменаційних відповідей як засобу навчання через не­обхідність переходити до вивчення нових тем і предметів. Тому повертати роботи треба настільки швидко, наскільки це можли­во, і не пізніше ніж через тиждень. Визначення стандартів та кри­теріїв щодо робіт до початку перевірки допоможе швидко й справедливо їх оцінити. Якщо про ці стандарти та критерії сту­денти знатимуть наперед, то вони краще зрозуміють, чому отри­мали певну оцінку, і без розгорнутих коментарів до робіт. Найтиповіші критерії оцінювання роботи такі: чи містить вона кон­кретну, розгорнуту тезу, яка є точною відповіддю на запитання; чи демонструє робота власну⁷ критику та/чи творчий аналіз і роз­думи; чи підтримуються теза й аналіз обґрунтованими, суттєви­ми фактами з відповідних джерел; чи відповідним є стиль; чи до­бре робота написана та оформлена; чи є в роботі грубі помилки, що суттєво впливають на доведення?

Не існує єдиного правила щодо оцінювання роботи. Можна розподілити екзамен на складові й оцінювати кожну з них окре­мо, наприклад, перевірити спершу запитання з варіантами відповідей, а потім - стислі та письмові запитання. Варто пере­глянути кілька робіт, щоб приблизно уявити середній рівень, оцінку, яка йому відповідає. Роботи, які можна зіставити, слід оцінювати групами. Якщо у студентів є вибір між запитаннями А та Б, спершу треба оцінити усі запитання рівня А, а вже потім -Б. Записувати оцінки доцільно спочатку олівцем або на окремому аркуші, щоб їх можна було змінити за необхідністю. Зазвичай попередньо виставлену оцінку потрібно коригувати після прочитання більшості робіт. Крім того, необхідно робити часті пере­рви, щоб настрій викладача не вплинув на оцінки.

Підсумковий бал повинен бути загальною оцінкою усього екзамену, виведеною з оцінок за окремі його складові. Можна де­що відкоригувати суб'єктивні оцінки, щоб поставити кожному студентові підсумковий бал, на який він заслуговує.

Якщо дозволяє, можна написати розгорнуті коментарі до ек­заменаційних відповідей, до письмових завдань - стислі нотатки щодо критеріїв та стандартів оцінювання. Для стислих запитань та запитань із варіантами відповідей слід просто вказати пра­вильну відповідь, якщо студент припустився помилки. Загальне правило для підготовки коментарів - написати достатньо, щоб у випадку, якщо студент принесе роботу пізніше і попросить по­яснити свою оцінку; читання власних коментарів нагадало, чому відповідь оцінена саме так. Щодо письмових коментарів треба бути обережним, коментувати роботи з повагою і, наскільки це можливо, заохочуючи. Критикуючи студентів, коли вони роблять помилки чи мало пишуть, водночас треба намагатися висловити заохочення чи похвалу, якщо для цього є підстави. Коментарі в жодному разі не мають здаватися поблажливими, презирливи­ми та неприємними.

Екзаменаційні роботи, які студенти пишуть у середині семе­стр); повинні бути повернені швидко. Після цього варто приділи­ти трохи аудиторного часу обговоренню помічених проблем та тенденцій. Це допомагає продемонструвати найбільш вдалу відповідь на запитання (з дозволу студентів і бажано анонімно) та обговорити ЇЇ. Але в цьому є своя небезпека. Якщо наведена відповідь-приклад буде набагато кращою за ту. що задовольняє вимоги, є небезпека, що це збентежить деяких студентів. Якщо ж ні, то вона обурить тих, котрі вважають, що їхні роботи такі ж вдалі або навіть кращі. Можна уникнути деяких із цих небезпек, продемонструвавши власну модель ідеальної відповіді, хоча в цьому випадку проблема комплексів може виявитися ще гострішою.

І нарешті, не можна покладати вину за погані результати на іспиті на студентів чи на долю - проблема в самому екзамені або ж у курсі навчання в цілому. У такому разі слід з'ясувати, наскільки чітко було сформулювано запитання, чи не могли вони вплинули на якість відповідей. Якщо "провали" у знаннях студентів мали за­гальний характер, то, найімовірніше, у підготовці екзамену або у викладанні курсу були значні недоліки. Аналіз того, що було зроблено правильно, а що - ні, є найголовнішим для складання чи переробки екзаменаційних запитань. Зрештою, саме це є го­ловним у оцінці власного викладання.

РОЗДІЛ 7 ОЦІНЮВАННЯ ВИКЛАДАННЯ

Н

авіть найталановитіші й найдосвідченіші викладачі можуть бути необ'єктивними, оцінюючи проведений екзамен. Спілкування викладача зі студентами чи колегами може допомог­ти усвідомити йому певні звички, значні чи малопомітні, що можуть збивати з пантелику. дратувати чи бентежити студентів. Об'єктивна самооцінка також може допомогти викладачу вияви­ти слабкості, не помічені раніше.

1. ФОРМИ ОЦІНЮВАННЯ

У

багатьох чи навіть у більшості навчальних закладів власний контроль викладача над формою оцінювання буде мінімаль­ним, оскільки вимоги щодо оцінювання часто встановлюються самим закладом чи навіть загальними нормативними актами і є одним зі способів перевірки викладача адміністрацією. Такі оцінювання можуть бути визначальним фактором формування іміджу викладачів в очах адміністрації і впливати на їхні зарплати та просування по службі. Заклади часто вимагають від викладачів використовувати стандартні форми оцінювання, що не повинні змінюватись, хоч іноді допускаються додаткові запитання, що стосуються специфічного курсу. Офіційно оцінка ставиться не­задовго до кінця або наприкінці курсу. Але зазвичай викладачі можуть проводити власні неофіційні оцінювання незалежно від вимог навчального закладу. Такі оцінювання можуть мати місце у будь-який час протягом семестру і визначати підсумкову оцінку як за весь курс, так і за окрему його тему чи аспект. Щоб зробити це швидко, можна попросити студентів відповісти на одне-два запитання з певної теми на окремих аркушах і зібрати їх на­прикінці занятгя. Такі "локальні" оцінювання можуть засвідчити, чи зрозуміли студенти головні аспекти лекції або обговорення, чи допомогла їм необхідна література, чи усвідомили вони важ­ливість ретельного вивчення матеріалу. Можна організувати тестування всередині семестру, що дозволить внести корективи до оцінки перед закінченням курсу.

2. АНКЕТУВАННЯ СТУДЕНТІВ

Я

кщо у викладача є можливість контролювати опитування студентів, що проводиться з метою перевірки якості його викладання, він повинен пам'ятати кілька простих правил щодо складання запитань - вони допоможуть отримати успішні відповіді. Існує цілий ряд різноманітних запитань, які можна по­ставити й отримати па них різні варіанти відповідей. Деякі запи­тання потребують від студентів написати пояснення своїми сло­вами; інші пропонують їм скористатися цифровою шкалою, щоб оцінити аспекти навчального курсу чи самого викладача. Анкету­вання часто поєднує кілька видів запитань.

Якщо ставити студентам запитання, що передбачають довільний обсяг відповіді, треба не допустити, щоб він був над­то "довільним". Ставлячи одиничне запитання на зразок "Що ви думаєте про цей предмет?", найімовірніше, отримані відповіді коментуватимуть все, починаючи від домашнього чи­тання з певної теми і закінчуючи уподобаннями викладача в одязі. Можна отримати багато схожих відповідей на зразок "чудовий предмет" та недоречні зауваження: "Я ненавидів вста­вати о восьмій годині ранку, щоб відсидіти цю лекцію". Щоб уникнути цієї проблеми, складати анкети слід наприкінці курсу і так, щоб вони потребували від студентів оцінити специфічні частини навчального курсу та специфічні аспекти педа­гогічних здібностей викладача. Наприклад, запитати про мето­дику читання лекцій, літературу, призначену для читання, атмо­сферу в аудиторії, роботу самого викладача, використання ма­теріалів із різноманітних джерел та інші специфічні речі, пов'язані з курсом.

Зазвичай краще мати набір запитань, на одні з яких треба відповідати письмово, на інші - підкреслити пронумеровані варіанти відповідей. Перші дадуть детальнішу оцінку викладання, другі - надійніші статистичні дані. Запитання слід розбити на групи: одна може містити запитання про лекції, друга - про семінарські та практичні заняття, третя - про домашні завдання, четверта - про колективні завдання та самостійні проекти.

Письмове оцінювання навчального курсу потребує строгого нагляду, щоб студенти поставилися до нього серйозно. Доцільно пояснити студентам, навіщо воно здійснюється і як будуть викори­стані результати, а також, що це оцінювання не вплине на їхні підсумкові оцінки за курс. Потім дати достатньо часу на відповіді та подякувати. Необхідно дотримуватися анонімності студентських коментарів, а під час їх написання вийти з аудиторії; потім попро­сити студентів-добровольців зібрати роботи, скласти їх, запакува­ти у конверт та віднести на кафедру. Якщо викладач збиратиме ро­боти сам, студенти можуть небезпідставно хвилюватися через те, що анонімність може бути втрачена. У деяких навчальних закладах анкети, зібрані наприкінці семестру, запечатують і не передають викладачам доти, доки ті не виставлять підсумкові оцінки. Тому можна запевнити студентів, навіть якщо це офіційно не вима­гається, що ніхто не читатиме відповіді в анкетах, доки не вистав­лять остаточні оцінки. Інакше студенти хвилюватимуться, що роз­криття анонімності вплине на оцінку їхніх знань з предмета.

Якщо необхідно отримати детальнішу оцінку викладання, а письмові відповіді цього не дозволяють, можна вдатися до посе­редників. Адже студентам не так вже й просто відверто вислови­ти свої думки про викладання. Тому для такої бесіди можна запро­сити третю, незацікавлену особу. Викладач-консультант, якщо та­кий є у навчальному закладі, може зайти до групи за кілька хви­лин до кінця заняття, щоб провести таке опитування студентів. Можна заздалегідь ознайомити консультанта з запитаннями, яких він мав би торкнутися у розмові зі студентами.

Якщо слухачів небагато (наприклад, група з десяти осіб для практичного заняття), він може поговорити відразу з усією гру­пою. Якщо їх більше, можна розбити студентів на невеликі групи, які проводять обговорення між собою, а потім звітують опитува­чу. Консультант має робити помітки, підбивати підсумки опиту­вання разом зі студентами, за необхідності попросити уточнень, а тоді викласти результати опитування письмово чи обговорити їх з викладачем. Хоча можна попросити опитувача дати не уза­гальнені відповіді, оскільки стороння людина може неточно інтерпретувати відповіді студентів. Хоча цей метод і забирає більше аудиторного часу, він дає студентам можливість обгово­рити свої думки за відсутності викладача.

Якщо у навчальному закладі такого консультанта немає, або не хочеться вдаватися до його послуг, можна запросити когось із колег-викладачів, які самі мають подібні проблеми. Най­простіший шлях отримати допомогу від колег-викладачів в оцінці викладання - попросити їх дати відгук про плани-конспекти, навчальні матеріали, уроки та екзамени. Стороння люди­на може помітити такі моменти викладу - тон, загальне вражен­ня, - на які сам викладач міг не звернути уваги. Таке дружнє відвідування дає змогу обмінятися думками про матеріали курсу та методику викладання, які є чи не найприємнішою стороною викладацької професії.

Запрошуючи на заняття когось із колег, які обіймають таку саму посаду, слід продумати, як зробити цей досвід корисним /для обох. Перш ніж запрошувати когось на заняття, треба добре по­знайомитися з групою, тоді студенти більше уваги приділятимуть навчальному процесу, а не сторонній людині.

Бажано, щоб відвідувач міг побачити, наскільки працюють студенти, і оцінити їхню ініціативу, а не лише монотонне читан­ня викладача.

Попередньо можна розказати колезі, що робитимуть студен­ти на занятті, як це співвідноситься із завданнями всього курсу.

звернути його увагу на особливі аспекти викладання, з приводу яких хотілося б знати його думку. Слід також заздалегідь попере­дити студентів.про відвідування: якщо цього не зробити, вони можуть знітитися, почувати себе невпевнено.

Про результати відвідування слід поговорити з колегою не­гайно після заняття. Якщо потрібен письмовий відгук для влас­них цілей чи для особової справи, можна попросити колегу дати його. Пізніше варто запросити того ж колегу, щоб визначити, чи відбулися якісь покращення.

Стосунки між колегами різні, тому подекуди такі відвідини можуть бути і неприйнятними. Якщо викладач не належить до штату викладачів кафедри, то, можливо, не охоче виставлятиме себе на суд старших, особливо, незнайомих колег. Навіть за відсутності ієрархічних незручностей можна почуватися неза­тишно, запросивши колег на заняття. Хоча за наявності достат­ньо приязних стосунків з колегами такі відвідини і шіі зауважен­ня принесуть тільки користь.

3. ВИВЧЕННЯ ДОСВІДУ ІНШИХ ВИКЛАДАЧІВ

Кожен учиться, певною мірою наслідуючи когось. Так і викладачі, удосконалюючи свою роботу, дещо повторюють своїх наставників, якими найбільше захоплювалися, згадуючи те, що робило їхні заняття неповторними, чим вони викликали зацікав­леність, стимулюючи читати додаткову літературу чи успішно написати складну роботу. Перейшовши за інший бік столу, не слід забувати про власний студентський досвід, який може допо­могти ефективно проводити заняття, наприклад, якщо пригада­ти, як будувалися і проводилися найбільш вдалі заняття, які впра­ви були найефективнішими, який виклад та обговорення вдава­лися найкраще, як використовувалися нові на той час методи навчання, яка література не втратила актуальності.

Хоча спогадів про власні студентські роки, звісно, недостат­ньо. Є чого навчитися і у колег Найкраще можна оцінити власні заняття, спостерігаючи, як викладають інші, і міркуючи, що саме корисно у них запозичити. Отже, варто відвідувати заняття своїх колег, особливо тих, які вважаються найкращими викладачами.

Можливість відвідувати заняття інших викладачів (так само, як і запрошувати на власні заняття) залежить, звичайно, від атмосфе­ри у навчальному закладі чи на кафедрі, а також від стосунків з ци­ми викладачами. Попередньо слід попросити у них дозволу відвідати заняття, маючи певність, що це прохання не виглядатиме нахабним чи недоречним. При цьому слушно наголосити, що це відвідування з метою перейняти досвід талановитого викладача.

Якщо відвідувати заняття колег неможливо чи незручно, можна просто поговорити з ними, з'ясувати, як вони викладають, які завдання дають, які методи використовують.

Можна багато чого навчитися у колег, але не можна перей­мати все підряд. Викладання - вміння дуже особисте, тому мето­ди одного викладача можуть бути неприйнятними для іншого. Але дізнавшись про новий метод викладання, який здається не­звичним, не слід поспішати відкидати його. Шляхом проб та по­милок на власній практиці викладач може виробити свій стиль, визначити, які методи найбільше підходять саме для нього.

Але час не зупинити: те, що є оптимальним тепер, може вия­витися непридатним через десять років, для нового покоління студентів. Деякі методи непідвладні часу, а інші потребують пев­ної адаптації до нової ситуації.

У деяких навчальних закладах створюють сприятливі умови для відео зйомки занять. Навіть якщо навчальний заклад не надає спеціальної апаратури, можна вирішити це питання самостійно, за допомогою домашньої відеокамери. Викладачі високо цінують таку зйомку, хоча часто вона пов'язана з певними труднощами.

Перш за все погляд на себе зі сторони. Може стати неабия­ким випробуванням, оскільки людина схильна ідеалізувати свій

зовнішній вигляд і манеру говорити. Багато хто й не здогадується, скільки разів протягом одного заняття повторює "ох", "ви знаєте", інші звуки і слова-паразити. Але те, що на плівці видається дивним викладачу, може бути звичним для студентів. Але все одно відеозапис заняття є дійсним свідченням якості викладання.

Окремі навчальні заклади мають спеціальні служби, які здійснюють відеозапис занять. Проаналізувати відеозапис допо­можуть в методичному центрі, якщо такий є у навчальному за­кладі. Корисно переглядати такі записи зі знавцем-методистом, досвідченим викладачем чи групою колег. Переглядаючи відеоза­пис заняття самостійно чи з колегами, корисно заздалегідь скла­сти список певних критеріїв, серед яких можуть бути взаєморо­зуміння зі студентами, структура заняття, чіткість викладу; мето­дика опитування, настрій аудиторії, володіння голосом, манера триматися. Як і за інших атестацій, слід попередити про зйомку студентів заздалегідь і обрати найтиповіше заняття. Якщо зйомку викладач здійснює сам, він має переконатися, що камера знімає під таким кутом, щоб видно було і його, і студентів. Якщо є мож­ливість, можна використати дві камери, з яких одна буде фокусо­ваною на викладача, а інша - на студентів. Якщо відео зйомка до помагає, то можна відзняти декілька занять протягом курсу, відтак буде достатньо часу, щоб опрацювати плівку, внести корек­тиви у викладання і повторити відеозапис, аби переконатися в покращенні викладання. Така методика дозволяє значно поліпшити результати.

Звісно, і викладач, і студенти повинні усвідомити, що відеоза­пис не є грою, і серйозно поводитися перед камерою. На початку можлива певна екзальтація, хоча потім більшість студентів швид­ко звикає до камери і навіть забуває про неї, саме ці моменти за­няття слід проаналізувати найприскіпливіше.

4. РЕАГУВАННЯ ВИКЛАДАЧА НА ЗАУВАЖЕННЯ

А

налізуючи результати оцінювання викладання, треба вміти відокремлювати особисте від професійного, адже оцінюються фахові здібності, а не особисті риси. Навіть якщо студенти різко коментують вашу зовнішність, поведінку чи особистість виклада­ча, не варто забувати, що підставою для цього є лише заняття.

Неможливо догодити всім, завжди знайдеться кілька сту­дентів, яким не подобається манера викладання або предмет, але вони все одно ходять на заняття. Що більше годин відведено на даний предмет, то більше буде невдоволених. Багато викладачів взагалі ігнорують позитивні відгуки про себе, навіть якщо їх більшість, а звертають увагу лише на негативні. Якщо кілька сту­дентів напишуть, що лекції нецікаві й нудні, тоді як більшість вва­жає їх цікавими, слід зважати на більшість. Поодинокі коментарі не варті уваги не слід тішитися одним приємним відгуком на тлі решти невиразних, так само, як перейматися через один негатив­ний відгук серед решти позитивних, і навпаки якщо критичні за­уваження повторюються, треба на них звернути увагу.

Дата добавления: 2015-05-24