Раннє Відродження

Гуманізм

Відродження в Італії. Гуманізм і раннє Відродження

Проторенесанс в Італії тривав приблизно півтора сторіччя, Ранній Ренесанс — близько сторіччя, Високий Ренесанс — усього років тридцять. Його закінчення зв'язують із 1530 г. — італійські держави тоді втратили волю. Людей Відродження так довго намагалася стати з Богом поруч, що зрештою сам повірив у цю можливість. Матеріалізація цієї можливості й відбулася у фігурах двох титанів.

Радісне відкриття цінності людського тіла в епоху кватроченто змінилося в XVI в. знову знайденим розумінням того, що людей не є просто функція тіла. Але до розуміння людини як функції духу прийти було теж неможливо. Це протиріччя існує завжди й усюди. Ренесансна свідомість, очевидно, не могло вмістити в себе смерть. Ренесансна людина не могла глянути їй в очі з тою прямотою, які доступні послідовно релігійному або атеїстичній свідомості. Але ренесансна людина була людиною з релігійними традиціями й відсутністю релігійних потреб, — і ґрунт ішов у нього з-під ніг. Відродження в цілому (і Високе Відродження зокрема) намагалося сполучити духовність і тілесність, вічність і потойбічність. Думка про смерть була несумісна з міфом про людині, яка затворів Ренесанс, з героїчною й гармонічною особистістю, про яку він мріяв. Ренесансна культура принципово не трагедийна по своїй конструкції, але оскільки людей по своїй конструкції принципово смертний, те трагічне ішло за цією культурою подібно легкої, але настирливої тіні.

Чому в культурі Відродження є присутнім така чітка орієнтація на людину — антропоцентризм? Із соціологічної точки зору причиною незалежності людину, його зростаючого самоствердження, що народжується вільнодумства з'явилася міська культура.

Характеризуючи культуру італійського Відродження, не можна забувати, що гуманістична освіченість стала долею невеликого вищого шару суспільства, придбала аристократичний характер. Її вплив на широкі шари народу позначилося значно пізніше. Широкій масі італійського народу була далека й прадавня згасла культура Рима, і нов, що шукала собі опори в старій.

В епоху італійського Відродження спостерігається пильний інтерес до візуального сприйняття, розцвітає живопис і інші просторові мистецтва.

Предтечей Відродження в мистецтві вважається флорентійський художник Джотто. Центральною роботою Джотто вважається розпис капели дель Арена в Падуе. Фрески дійшли до нас у гарному стані, а авторство Джотто підтверджується документально. Капела була закладена в 1303 г., а освячена в 1305 г., імовірно, до цього часу ставляться фрески. Більшість сцен задумана й побудоване як подоба ящика з відкинутою стінкою. Джотто порвав із традиціями монументального живопису, який "населяла" фігурами простір будівлі. Він уклав фігури в "ілюзорні ящики", але при цьому подбав про те, щоб цей зримий мир виглядав так, начебто він висічений з каменю й цим причетний до вічності. Це було важке, майже нездійсненне завдання — представити мир явищ зведеним у ранг сутностей. Художник постарався зробити образ розмірним розуму, виразити мир почуттів і вистав у доступних розуму формах. Художникам Відродження завжди хотілося бути понятими. Джотто — перший європейський живописець, він першим сприйняв і передав явище як складну мальовничу систему, у якій усі частини не тільки один з одним зв'язані, але й цілком друг від друга залежать. Він першим почав мальовничо мислити.

Культура Відродження — міська культура, і тому природно припустити, що вона перетворювала саме міське середовище. І дійсно, діяльність одного з найвидатніших майстрів раннього Відродження — Филиппо Брунеллески спрямована була саме на це. Але в тому й трагедія початку будь-якої нової епохи — творцям нового не призначено було побачити плодів своєї праці — те, що змінило вигляд середньовічного міста й у чому головну роль відіграв, безсумнівно, Филиппо. Усе було довоплощено після його смерті, він міг лише мріяти й будувати, але не пожинати плоди. Для сучасної людини символ ренесансної Флоренції, якщо не всього Ренесансу взагалі — купол Санта Марії дель Фьоре, що підноситься над містом і побудований Брунеллески (закінчений уже після його смерті). У часи ж життя самого майстра головною гордістю й відмітною рисою архітектурного обличчя міста були високі кріпаки стіни висотою близько 12 метрів з дев'ятьома 40ыметровими надвратными вежами й 73 сторожовими вежами 20в метрової висоти. У місті височіло ще близько 150 веж, що належали приватним особам, дзвіниці й вежі суспільних споруджень.

У скульптурі Відродження почалося із твердження круглої статуї, як вираження перемоги людину, його звільнення від опори, до якої він тяжів у Середні століття. Тип самостійно вартої круглої статуї створив один зі славнозвісних художників флорентійської плеяди — Донателло (1386 – 1466 рр.). Йому ж належить і перша в новій європейській історії оголена скульптурна фігура Давида. І після Давида Донателло продовжує шукати нові рішення, при яких скульптура не розчинялася б в архітектурі, а рівноправно й рівноцінно співіснувала з нею в просторовій композиції, орієнтованої на глядача (тобто в горизонтальному просторі). Так, зрештою, з'являється один із символічних пам'ятників свого часу — або символічний пам'ятник самому часу — кінний пам'ятник кондотьеру Гаттамелате.

Ранній Ренесанс "вражає щедрістю, надмірністю художньої творчості;, що заюшив як рогу достатку" (Н. А. Дмитрієва). Сандро Боттичелли — художник цього періоду епохи Відродження, він гостріше інших виразив духовний зміст пізнього кватроченто. У його знаменитій "Весні" головний образ розташований далі всіх інших, але саме він збирає й завершує зображення. Безперервний ритм ліній досягає своєї кульмінації в цій фігурі. Про традиційний (уже до кінця століття) перспективній побудові залишається лише згадувати — це картина-гобелен, простори тут немає. Уперше тут фігури обкреслені не однієї лінією, а багатьма, цілим пучком ліній, у яких дуже важко розпізнати, яка з них у дійсності визначає контури тіла або прозорої матерії. Фігури досягають майже абсолютної прозорості, примарності. Так само, як і "Весна", для кузена Лоренцо Чудового була замовлена й інша картина — "Народження Венери". Картина дивує нас піднесенням над людськими темами. Вона вражає також зробленим єдністю добутку, у якім нічого не можна не додати, не зменшити й у якім самі незначні відтінки манери священні й нерозривні. Воно не може бути перекладене ні в слова, ні навіть у звуки музики, воно занадто абстрактно для цього, і жодна крапля матерії не обтяжує його безтілесних невагомих ліній. Геніальні створення мистецтва завжди видадуться дивом, процес їх створення завжди залишається таємницею. ДО "Народження Венери" ні, по суті, іншого підходу, крім безумовного поклоніння.

Дата добавления: 2015-05-24