Розділ XIII. Метод морального виховання

Розділ XXII. Метод мов

1. Мови вивчаються не як частина освіти або вченості, а як знаряддя для того, щоб почерпати знання і передавати їх іншим.
Тому треба вивчати не всі мови.

Всі мови вивчити неможливо. Вивчати багато мов — даремно, бо це забирає час, потрібний для вивчення речей. А тому треба вивчати тільки необхідні мови, Необхідними мовами є: для при­ватного життя— мова рідна; для зносин із сусідніми народа­ми — їх мови,... А для читання книг наукового змісту, як це буває у вчених людей взагалі, необхідною мовою є латинська, для фі­лософів і лікарів, крім того, — грецька і арабська мови, для бого­словів — грецька і єврейська.

2. Не треба вивчати всі мови в повному обсязі і до досконало­сті, але скільки цього вимагає потреба.

9. Кожну мову треба вивчати окремо. Спочатку, звичайно, рі­дну мову, потім ту, якою треба користуватися в місцевості рідної мови, тобто мову сусіднього народу (адже попереду, на мою ду­мку, повинні йти саме мови народні, а не наукові), а потім латин­ська мова, а після неї грецька, єврейська та ін. — завжди одна за одною, а не разом, інакше одна мова буде заважати іншій. Наре­шті, уже закріпивши знання цих мов практикою, буде корисно потім порівнювати їх за допомогою паралельних словників, гра­матик та ін.

4. І насамперед основні, або, як їх називають, «кардинальні» доброчесності: мудрість, помірність, мужність і справедливість. Адже не можна без фундаменту споруджувати будівлю, в якій усі її погано скріплені частини хиталися б на своїх стояках.

5.Мудрість юнаки повинні черпати з доброго напуття, вивча­ючи істинні відмінності речей і їх якість.

6.Помірності нехай навчаються протягом усього часу навчан­ня, звикаючи додержуватися помірності в їжі і питві, у сні і в не­спанні, в роботі і в іграх, в розмові і у мовчанні.

7.Мужності нехай вони вчаться, перемагаючи самих себе, стримуючи свій потяг до зайвої біганини або гри поза або за ме­жами призначеного часу, у вгамуванні нетерплячості, нарікання, гніву.

8.Справедливості вчаться, нікого не ображаючи, віддаючи кож­ному своє, уникаючи неправди І обману, виявляючи справність і люб'язність.

11. Звичку до праці юнаки набудуть тоді, коли постійно бу­дуть зайняті яким-небудь серйозним або цікавим ділом.

Розділ XVI. Про шкільну дисципліну

1. Вживаний у народному чеському прислів'ї вираз: «Школа без дисципліни є млин без води»— цілком правильний. Як млин відразу спиняється, коли відвести від нього воду, так все розва­люється у школі, коли від неї відняти дисципліну. Коли поле не полоти, то відразу виростають згубні для посіву бур'яни. Коли дерева не підрізуються, то вони дичавіють і дають непотрібні па­гони. Але з цього не випливає, що у школі повинні весь час луна­ти крики, удари, биття; у ній повинні панувати бадьорість і увага, як у тих, хто навчає, так і в тих, хто учиться. Адже що таке дис­ципліна, як не той метод, через який учні стають справді учнями.

14. Отже, вихователеві юнацтва буде корисно знати як мету, так і засоби і види дисципліни, щоб він знав, чому, коли і як тре­ба користуватися мистецтвом виявляти суворість.

15. Насамперед, згідно із загальною думкою, я гадаю, що дис­ципліну треба застосовувати до тих, хто її порушує. Однак не то­му, що хто-небудь провинився (адже те, що було, ніяк не може стати тим, чого; не було), але для того, щоб той, хто провинився, надалі не робив подібних вчинків. Застосовувати дисципліну треба без збудження, без гніву, без ненависті, але з такою просто­тою і щирістю, щоб сам той, кого карають, розумів, що кара при­значається йому для його власного блага і випливає з батьківсь­кого піклування про нього керівників. Тому він повинен стави­тися до кари тільки як до приписаного лікарем гіркого питва.

16. За поведінку треба карати суворіше, ніж за заняття наукою. Адже коли навчання поставлене правильно (як ми вже сказали), то воно саме по собі привабливе для умів і своєю цікавістю притягає до себе всіх (крім, хіба, яких-небудь виродків серед людей). Якщо іноді буває не так, то вина за це падає не на учнів, а на учи­телів. Якщо ж ми не маємо способів вміло приваблювати уми, то марно, звичайно, будемо в такому випадку застосовувати силу. Удари і битгя не мають ніякого значення для збудження в умах любові до наук. Безсумнівно, вони викликають у душі огиду до наук і вороже ставлення до них. Тому, коли помічається хвороб­ливий стан духу, що з огидою ставиться до навчання, його треба викорінювати відповідною духовною поживою, відразу пропи­суючи м'які засоби, а не загострювати суворими ліками. Підтве­рдження цієї мудрості дає нам саме небесне сонце. Рано навесні воно не відразу діє на молоді і ніжні рослини і не відразу сушить і палить їх своїм теплом, але поступово, непомітно зігріває їх, примушує рости і міцніти і, нарешті, виливає свою силу на рос­лини, уже вирослі і готові дати стигле насіння і плоди. Подібне ж мистецтво виявляє садівник, поводячись більш м'яко і більш обережно з молодими, ніжними рослинами, не пускаючи в хід пилок, ножів, серпів, бо вони (рослини) ще не можуть (не в силі) витерпіти рани; музикант не б'є кулаком або палицею по стру­нах або не вдаряє інструмент об стіну, коли струни ліри, цитри або арфи дають дисонанси, а терпляче настроює їх, прикладаючи все своє мистецтво доти, доки не приведе струни до гармонії. Так само повинні ми пристосовуватися до властивостей розуму, приводячи уми до гармонії і любові до наук, коли ми не хочемо з лі­нивих зробити упертих, а з в'ялих — зовсім дурнів.

5. Якщо, проте, коли-небудь виявиться потреба підштрикнути або пришпорити, то цього можна краще досягти іншими спосо­бами, а не биттям: іноді— доганою і громадською доганою, іно­ді — похвалою інших. «От цей або інший винятково уважний, як правильно все розуміє, а ти сидиш байдужий!» Іноді можна за­охотити жартом: «Ах ти, дурнику, не розумієш такої легкої речі! Ти займаєшся чимось іншим!» Можна також влаштовувати тиж­неві або принаймні місячні змагання на першість щодо місця або на відмінність, як про це ми сказали в іншому місці. Треба також стежити за тим, щоб це не стало лише жартом або забавкою і, та­ким чином, не втратило свого значення, але щоб любов до похва­ли і страх догани і-пониження (в розрядних списках) завжди за­охочували старанність. Тому дуже важливо, щоб при цьому присутній був ї вчитель і щоб справа велася без зовнішнього бли­ску, а серйозно, щоб той, кому доведена недбалість, дістав догану і почував зніяковіння, а більш старанні прилюдно діставали по­хвалу.

III. Більш сувору і строгу кару треба застосовувати тільки до тих, хто грішить проти поведінки: 1) за будь-який прояв безбожжя, блюзнірство, за аморальність і взагалі за все, що явно спрямоване проти Закону Божого; 2) за вперту неслухняність і навмисну злісність, коли хто із зневагою ставиться до розпоряджень учителя або кого-небудь іншого з начальників, свідомо і навмисно не робить того, що треба робити; 3) за зарозумілість, а також за недоброзичливість і лінощі, через що хто-небудь відмовляється допомогти в умінні товаришеві, який про це по­просив,

IV. Провини першого роду ображають велич Божу, а другого роду— підривають основу всіх доброчинностей (смиренність і слухняність); провини третього роду перешкоджають швидким успіхам у науках. Те, чого допускаються проти Бога, є мерзота, яка заслуговує найсуворішої кари; коли хто-небудь робить що – небудь проти людей і самого себе — несправедливість, яку треба виправити суворою доганою; те, в чому грішать проти Прісціана, є ганьба, яку треба виправити суворою доганою. Отже, дисциплі­на повинна прагнути до того, щоб у всіх і всіма засобами збу­джувати і зміцнювати — постійною навичкою і вправою — благоговіння до Бога, ввічливість до ближнього, бадьорість щодо праці і виконання життєвих завдань.

1) Кращий зразок дисципліни показує небесне сонце, яке всьо­му, що росте, дає: 1) постійно світло і тепло; 2) часто дощ і ві­три, 3) рідко блискавку, і громи, хоч і це також на користь всьо­му, що росте.

2) Наслідуючи сонце, керівник школи буде намагатися тримати юнацтво в належних рамках.

1) Постійними прикладами, становлячи живий зразок в усьо­му, чого треба Навчити. Без цього все інше буде марне.

2)Настановами, умовляннями, іноді і доганами. Однак, чи на­вчає він, чи нагадує, чи наказує, чи ганьбить, він повинен при­кладати величезне старання до того, щоб було ясно, що все це пройняте батьківським почуттям і бажанням усіх навчити і ніко­го не скривдити. Якщо учень не помітив такого почуття і не впе­внений у цьому цілком, то він буде ставитися до дисципліни із зневагою і легко настроюватися проти нас.

3)Коли, нарешті, у кого-небудь такий нещасливий характер, що ці, порівняно легкі, заходи— недостатні, треба вдатися до більш сильних і не залишати невипробуваними ніяких засобів, перше ніж визнати кого-небудь цілком непридатним і безнадій­ним для виховання. Можливо, про деяких ще й тепер буде справедливим відомий вираз, який говорить: «Фрігійця виправляє тільки биття». У всякому разі така сильна кара буде корисна, як­що не самому покараному, то принаймні іншим, наводячи на них страх.

Треба тільки берегтися вдаватися до цих крайніх заходів з усякої причини і часто, щоб запас виняткових заходів не виявив­ся вичерпаним раніше, ніж вживання їх вимагатимуть виняткові випадки.

Дата добавления: 2015-05-24