Але не слід дозволяти їй командувати

Рух — джерело уявлень

Тільки завдяки рухові ми дізнаємося, що є речі, відмінні від нас; і тільки завдяки нашому власному рухові ми набуваємо ідею простору, Оскільки в дитини лема цієї ідеї, вона простягає руку байдуже, щоб схопити предмет, який міститься за сто кроків від неї. Зусилля, яке вона робить, здається вам знаком вимоги, нака­зом, який вона дає предметові наблизитися або вам принести йо­го; нічого подібного: річ у тому, що ті самі предмети, які вона ба­чила спочатку в своєму мозку, пізніше на свої очі, вона бачить тепер у кінці своїх рук і уявляє собі тільки таку відстань, на якій може їх дістати. Носіть же її частіше гуляти, переносьте з місця на місце, давайте їй відчувати різницю місця, щоб навчити її су­дити про відстань.

Треба задовольнити потреби дитини,

Оскільки перший стан людини — безпорадність і слабкість, то її перший голос — скарги і сльози. Дитина почуває свої потреби і не може їх задовольнити, вона благає іншого про допомогу криками; якщо вона почуває голод або спрагу, вона плаче; якщо їй холодно або жарко, вона плаче; якщо вона відчуває потребу ру­хатись, а її втримують у спокої, вона плаче; якщо їй хочеться спати, а її розважають, вона плаче. Чим менше вона може розпоряджатись своїм станом, тим частіше вимагає, щоб його зміню­вали. У неї тільки одна мова, бо вона відчуває, так би мовити, тільки один рід неприємного стану: при недосконалості її органів вона не розбирає їх рійних вражень; усі неприємні враження зли­ваються для неї в одне відчуття болю.

З цих сліз, які вважаються не вартими уваги, народжується перше ставлення людини до всього, що її оточує: тут кується пер­ша ланка того довгого ланцюга, з якого утворився суспільний лад.

Коли дитина плаче, їй не по собі, вона відчуває яку-небудь по­требу, що її не може задовольнити; її оглядають, шукають цю по­требу, знаходять, задовольняють. Якщо її не знаходять і не можуть задовольнити, плач триває, він починає набридати; дитину пестять, щоб змусити її замовкнути, її заколисують, їй співають, щоб приспати її; якщо вона виявляє впертість, терпець вриваєть­ся, — загрожують їй; грубі годувальниці іноді б'ють її. Ось дивні уроки для її вступу в життя.

Перші сльози дітей - їх прохання: якщо не встерегтися, вони незабаром стають наказами; вони починають з того, що приму­шують собі допомагати, а кінчають тим, що примушують собі служити. Так, з їх власної слабості, звідки випливає спочатку по­чуття залежності, народжується пізніше ідея влади і панування, але ця ідея викликається не стільки їх потребами, скільки наши­ми послугами; тут починають позначатися моральні дії, безпосе­редня причина яких не полягає в природі; звідси вже видно, чо­му, починаючи з цього раннього віку, важливо розпізнавати таємний намір, який диктує жест або крик.

Коли дитина з зусиллям простягає руку, нічого не кажучи, во­на думає дістати предмет, бо не може визначити відстань: вона помиляється; але коли вона плаче і кричить, простягаючи руку, вона вже не помиляється щодо відстані, вона наказує предметові наблизитися або вам принести його. У першому випадку несіть її до предмета повільно і маленькими кроками; в другому — не показуйте, що її розумієте; чим більше вона кричить, тим менше ви повинні її слухати. Важливо привчати її з самого початку не ко­мандувати ні людьми, бо вона їм не пан, ні речами, бо вони її не розуміють. Отже, якщо дитині хочеться одержати що-небудь, що вона бачить і що бажано їй дати, то краще піднести дитину до предмета, ніж принести предмет дитині: вона здобуде з цієї прак­тики висновок, відповідний до її віку, який не можна викликати в неї ніякими іншими засобами.

Діти не тільки не мають зайвих сил, але в них не досить сил для всього, чого вимагає від них природа; треба, отже, дати їм користуватися всіма, які дає їм природа і якими вони не можуть зловживати, — перше правило.

Треба їм допомагати і заповнювати те, чого їм не вистачає щодо розуму або сили, в усьому, що стосується фізичних по­треб, - друге правило.

Допомагаючи їм, треба обмежуватися тільки тим, що справді корисно, ні в чому не потураючи фантазії або безпідставному бажанню; фантазія не буде їх мучити, якщо не давати їй зароди­тися, зважаючи на те, що вона не від природи, - третє правило.

Треба старанно вивчати їхню мову та їхні знаки, щоб у віці, коли вони не вміють прикидатися, відрізняти в їх бажаннях те, що випливає безпосередньо з природи, і те, що випливає з.дум­ки, — четверте правило.

Дух цих правил — давати дітям більше справжньої волі і менше влади; давати їм більше діяти самим і менше вимагати від іншого. Та­ким чином, рано звикаючи обмежувати свої бажання своїми силами, вони мало почуватимуть позбавлення того, що не буде в їхній владі.

Отже, ось нова й дуже важлива підстава залишати тіло і члени дітей абсолютно вільними з єдиним-застережним заходом: усувати небезпеку падінь і віддаляти від їх рук усе, що може їх поранити.

Дитина, тіло й руки якої вільні, напевне, менше плакатиме, ніж дитина, сповита в пелюшки. Той, хто не знає інших потреб, крім фізичних, плаче тільки, коли страждає; і це дуже вигідна об­ставина, бо завдяки їй ви вчасно дізнаєтеся, коли вена потребує допомоги, і не повинні гаятися ні хвилини надати її, якщо це мо­жливо. Але якщо ви не можете їй допомагати, сидіть спокійно і не пестіть її з метою заспокоїте; ваші пестощі не зцілять її від ко­льки, але вона запам'ятає, що потрібно робити, щоб добитися пе­стощів; а якщо вона вміє зі своєї волі змусити вас₄займатися нею, вона стає вашим паном; усе пропало.

Менш скуті у своїх рухах діти менше плакатимуть; менш засмучувані їх сльозами, ви не будете так мучитись, щоб змусити її мовчати; не так часто дістаючи погрози або пестощі, вони будуть менш несміливими або менш упертими і залишаться вірніші своєму природному станові.

Не тим, що дають дітям плакати, а тим, що намагаються їх заспокоїти, роблять їх вередливими; доказ я бачу в тому, що найбільш занедбані діти куди менше схильні до примх, ніж решти далекий від бажання занедбати їх на цій підставі; навпаки, важливо попереджати їх, не чекаючи, доки вони сповістять про свої потреби плачем. Але я не хочу, щоб піклування, яке їм щедро виявляють, було погано спрямоване. Нащо їм утримуватися від сліз, якщо вони бачать, що плач дає такі добрі наслідки. Дізнавшись, якої ціни надають їх мовчанці, вони намагаються не продешевити її. Кінець-кінцем, вони так підвищують на неї ціни, що оплатити її стає неможливо, і ось тут вони надсаджуються, виснажуються і заходяться від даремного плачу.

Дата добавления: 2015-05-24