Лекція І. Методи виховання

Проблеми шкільного радянського виховання

...Взагалі педагогіка є найбільш діалектична, рухлива, найскладніша й різноманітна наука. Ось це твердження й є основним символом моєї педаго­гічної віри. Я не кажу, що так уже все я перевірив на досвіді, зовсім ні, і для мене є ще дуже багато неприємностей, неточностей, але я це стверджую як робочу гіпотезу, яку в кожному разі треба перевірити. Для мене особисто вона доведена моїм досвідом.

Тепер перейдемо до найголовнішого питання, до питання про встановлен­ня цілей виховання. Ким, як і коли можуть бути встановлені цілі виховання, і що таке цілі виховання?

Під цілями виховання я розумію програму людської особи, програму люд­ського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особи, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання. Геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, за яку ми повинні змагатись.

У своїй практичній роботі я не міг без такої програми обійтися. Ніщо так не вчить людину, як досвід. Колись мені дали в тій же комуні ім. Ф. Дзержинського кілька сот чоловік, і в кожному я бачив глибокі й небезпечні напрями характеру, глибокі звички; я повинен був подумати — а яким пови­нен бути їх характер, до чого я повинен іти, щоб із цього хлопчика, дівчинки виховати громадянина? І коли я задумався, то побачив, що на це питання не можна відповісти двома словами.

Я повинен був прийти до більш розгорненої програми людської особи. І, підходячи до програми особи, я стикнувся з таким питанням: чи ця програ­ма повинна бути однакова для всіх? Що ж я повинен вганяти кожну індивідуальність в єдину програму, в стандарт і цього стандарту добиватися? Тоді я повинен пожертвувати індивідуальною привабливістю, своєрідністю, особли­вою красою особи, а якщо не пожертвувати, то яка ж у мене може бути про­грама? І я не міг цього питання так просто логічно розв'язати, але воно було в мене розв'язане практично на протязі десяти років.

Я побачив у своїй виховній роботі, що повинна бути й загальна програма "стандартна" й індивідуальний коректив до неї. Для мене не виникло питан­ня: чи повинен мій вихованець вийти сміливою людиною, чи я повинен вихо­вати боягуза. Тут я припустив "стандарт", що кожен повинен бути сміливою, мужньою, чесною, працьовитою людиною, патріотом. Але що робити, коли підходиш до таких тендітних особливостей людини, як талант?

Я глибоко впевнений, що перед кожним педагогом поставатиме таке питання: чи має право педагог втручатися в розвиток характеру, спрямовуючи його, куди треба, чи він повинен пасивно йти за цим характером? Я вважаю, що питання повинно бути розв'язане так: має право. Але як це зробити? В кожному окремому випадку це треба вирішувати індивідуально, бо одна річ — мати право, а інша — вміти це зробити. Це дві різні проблеми. І дуже можли­во, що згодом підготовка наших кадрів полягатиме в тому, щоб учити людей, як робити таку ломку. Адже вчать лікаря робити трепанацію черепа. В на­ших умовах, можливо, вчитимуть педагога, як таку "трепанацію" робити, — може тактовніше, успішніше, ніж я це зробив, але як, ідучи за якостями осо­бистості, за її нахилами та здібностями, спрямувати цю особу в найбільш потрібний для неї бік.

Дата добавления: 2015-05-24