Яке слово вибрати 2 страница

ВІДН О СИНИ — ВЗА Є МИНИ — СТОС У НКИ — СТ А ВЛЕННЯ. Слова відносини, взаємини, стосунки, ставлення деякими значеннями об’єднуються в один синонімічний ряд, проте кожне має свою семантику й відрізняється від інших лексичною сполучуваністю.

На означення стосунків, взаємин між членами якогось колективу, громади, між суспільними групами, соціально-економічними та політичними об’єднаннями використовуються слова відносини, стосунки та взаємини: відносини між батьками, взаємини між дітьми, приятельські стосунки. Вживання в цьому розумінні слова відношення є неправомірним, оскільки воно виражає взаємозв’язки тільки між предметами, явищами тощо.

У багатьох словосполученнях різних галузей науки переважно суспільного, економічного та політичного характеру вживається слово-термін відносини: виробничі відносини, економічні відносини, міжнародні (дипломатичні) відносини, торговельні (ринкові, товарні, кредитні) відносини, напр.: Проблема контролю над керівництвом приватизованих підприємств є однією з головних у процесі переходу до ринкових відносин (з газ).

Іменник взаємини має прозорий зміст — «взаємні стосунки» або «зв’язки»: Етнографія вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногенез, тобто походження, розселення і культурно-побутові взаємини (з журн.).

Слово стосунки широко відоме на означення зв’язків, контактів узагалі, напр.: Народне звичаєве право — це сукупність традиційних неписаних норм, якими регулювалися стосунки й поведінка людей (з підр.).

Слово ставлення вживається у таких випадках, коли йдеться про виявлення певних почуттів до кого-небудь, напр.: ставлення до батьків, брата, життя, праці та ін. У книжній мові поширений книжно-канцелярський штамп ставлення з боку когось. Зворот з боку є зайвим, наприклад, у такому вислові: ставлення з боку керівників до... Ту саму думку можна передати економніше, простіше словосполученням ставлення керівників до...

Слово відношення передає зміст поняття «стосунок, причетність до чого-небудь; зв’язок із чим-небудь»: Він мав відношення до цього випуску, тобто був причетний до цього випуску. Російський зворот имеющий отношение к кому-, чему-либо перекладається українською мовою так: який (що) стосується кого-, чого-небудь, стосовний чогось, напр.: Вони мають безпосереднє відношення до цього конфлікту (з газ.).

Порушенням лексичної й стилістичної норми є прийменникові звороти по відношенню до..., у відношенні до... замість яких треба вживати прийменники щодо, відносно, стосовно.

У термінологічному значенні слово відношення виступає в математиці, лінгвістиці, наприклад: арифметичне відношення, граматичні (синтаксичні) відношення та ін.

В І РНО — ПР А ВИЛЬНО. У сучасній мовній практиці під впливом російської мови дуже активізувався прислівник вірно у значенні «правильно». І тому чуємо й читаємо переважно: вірно сказав, вірно розв’язав, вірно відповів (пояснив, зауважив і под.).

Літературна норма другої половини XX ст. розрізняє вживання слів вірно і правильно. Нормативна сполучуваність вірно любити, а в згаданих вище прикладах треба вживати прислівники правильно, слушно, справедливо. Пор.: правильно пояснив, слушно зауважив, справедливо довів, правильно розв’язав.

ВИДАТН И Й, ВИЗНАЧН И Й, ВІД О МИЙ. Ці прикметники-синоніми вживаються як для характеристики особи, так і на означення абстрактних понять, пор.: На портретах у Києво-Могилянській академії зображено видатних, українських гетьманів; Проголошення незалежності — видатна подія в історії України; На вечорі виступив відомий італійський співак і т. ін.

Найголовніша ознака синонімів — наявність у них спільного значення. В наведених прикладах його можна окреслити так: «який відрізняється від інших своїми якостями». Саме це дає змогу прикметники видатний, визначний, відомий поставити в один синонімічний ряд. Але кожен із синонімів передбачає і додаткові лексичні значення чи їх відтінки. Наведені слова різняться більшим або меншим виявом спільної ознаки. Найвищий ступінь позитивної якості має в цьому синонімічному ряду слово видатний («який виділяється серед інших якими-небудь надзвичайними рисами, якостями, властивостями»): Христо Ботев — найвидатніший з болгарських революціонерів, поетів і публіцистів національно-визвольної боротьби XIX cm.

Таке саме значення має це слово і в усталених словосполученнях типу видатні успіхи, видатна роль, видатні заслуги.

Прикметник визначний можна витлумачити: «який має значні (помітні) досягнення в певній галузі». Порівняно зі словом видатний у ньому виявляється дещо менший ступінь позитивної високої оцінки, пор.: Після конференції відбулася зустріч учителів із визначними письменниками та художниками області.

У сполученні з абстрактними іменниками успіх, подія, етап, досягнення, місце і под. прикметник визначний дуже поширений.

Відомий — це той, «про якого знають, популярний». Цей прикметник вживається переважно щодо осіб: відома вишивальниця, відомий професор-фізик, відомий художник. Але можна сказати і про картину: це відома картина.

ВИНЯТК О ВО — В И КЛЮЧНО. Замість того, щоб використовувати синонімічні прислівники на позначення високої міри ознаки — винятково, дуже, надзвичайно, зловживають штучно створеним словом виключно, пор. правильні словосполучення: винятково (дуже, надзвичайно) уважний учень, винятково (дуже, надзвичайно) щастить і неправильні: виключно уважний учень, виключно щастить.

У ролі частки бажано замість слова виключно вживати звичні слова тільки, лише, пор.: Уміти говорити і то не лише словами; Допомогу надаватимуть тільки тим, хто перебуває за межею бідності.

ВІДН О СИНИ — СТОС У НКИ — ЗН О СИНИ. Ці іменники синонімічні, але не завжди взаємозамінні. Скажімо, можуть бути відносини і стосунки між братами; відносини і стосунки між людьми; особисті відносини і особисті стосунки.

Якщо ж офіційні — то лише відносини, напр.: майнові, виробничі, суспільні, економічні відносини.

Отже, слово стосунки доречне тоді, коли йдеться про неофіційну сферу, наприклад, у таких сполученнях: родинні, братні стосунки, ми у найкращих стосунках, у нас непогані стосунки.

У діловому стилі спостерігається тенденція до вживання іменника зносини на окреслення офіційних відносин між країнами. Це, очевидно, пояснюється впливом російського деловые сношения. Іменник відносини має у своєму значенні відповідне «офіційне» забарвлення і замінювати його рідковживаним зносини недоречно.

ВІДПОВ І ДНО ДО — ЗГ І ДНО З. Прийменник відповідно вживається з родовим відмінком іменника у сполученні з прийменником до: відповідно до наказу, відповідно до змін, відповідно до програми.

Увага! Прийменникової сполуки у відповідності в українській літературній мові немає — це калька з російського в соответствии.

Прийменникова сполука згідно з керує орудним відмінком іменника: згідно з наказом, згідно з правилами. Обидва складні прийменники відповідно до і згідно з — типові для офіційно-ділового стилю і можуть вільно взаємозамінюватись. Але треба уникати контамінації: форми відповідно з, згідно до — неправильні.

ВІДС О ТОК, ПРОЦ Е НТ. У сучасній українській мові закономірно активізується слово відсоток (калька з латинської рrócéntým), яке протягом десятків років було відсунуте на периферію запозиченою назвою процент.

Ряд письменників, зокрема, Ю. Смолич, Ю. Яновський та інші від уживання слова відсоток ніколи не відмовлялися. Літературно-художні, науково-популярні видання так само віддають перевагу слову з прозорою будовою — відсоток: Людський організм містить близько 65 відсотків води (з журн.).

ВЛ А СНИЙ — ОСОБ И СТИЙ — ОСОБ О ВИЙ. Часто плутають значення цих слів, утворюючи неправильні словосполучення. В одній із радіореклам прозвучало навіть таке: Вишні в особистому соку. Так переклали журналісти з російської Вишни в собственном соку, а по-українському треба сказати: Вишні у власному соку. Правильні вислови: маю власний будинок, маю власну думку, але подаю особистий приклад, бажаю щастя в особистому житті; у діловій мові вживаємо словосполучення: особова справа, особове посвідчення, особовий склад; у граматиці є термін особові займенники.

Різний зміст мають вислови власний автомобіль (автомобіль, що є власністю певної особи, належний особі») і особистий автомобіль («визначений певній особі для користування ним»); різні прикметники вживаємо з іменником рахунок: особовий рахунок — у банку, відрядження беруть — за власний рахунок, а зводять з кимось — особисті рахунки.

Синонімічними є вислови на зразок: дати щось комусь у власні руки і дати щось комусь особисто в руки; з’явитися особисто і розмовно-знижений з’явитися власною персоною.

ВН А СЛІДОК (УН А СЛІДОК) — У РЕЗУЛЬТ А ТІ. Прийменник внаслідок (пишеться разом) і прийменникова сполука в результаті (пишеться окремо) взаємозамінні, пор.: внаслідок (у результаті) реакції, вибуху, пожежі, аварії, перевантаження, процесу, обговорення та ін. Обидва прийменники типові для книжних стилів.

ВОД І Й — ШОФ Е Р. Досить часто ці слова вживаються як рівнозначні і взаємозамінні. Можна сказати водій таксі і шофер таксі, водій автомашини і шофер автомашини. Ось приклад із художнього тексту, де вдало використано обидва синоніми: Бригадир, зрадівши, сказав, що заставляє Єльку стерегти машину, а сам з водієм, в компанії з іншими шоферами... одразу подалися кудись у бік міста (О. Гончар). Але все ж таки різниця у значенні і вживанні цих слів існує.

Водій — це загальна офіційна назва людини, що керує транспортними засобами чи якимись рухомими машинами, механізмами, агрегатами. За своїм походженням це досить давнє слово: «людина, що вказує шлях кому-небудь», тобто «той, хто веде кудись». «Словник української мови» виділяє два значення слова водій:1) «той, хто водить машину, керує нею; шофер»; 2) переносне «той, хто вказує шлях кому-небудь; керманич».

Отже, основне значення слова водій у сучасній українській мові «людина, що пройшла спеціальну підготовку і керує автомобілем, автобусом, тролейбусом, трамваєм і т. ін.», напр.: Водій пригальмував мотоцикла (О. Гончар). Уживається у складній назві професії: механік-водій (трактора, танка), напр.: День народження нової машини з нетерпінням очікують усі — від головного конструктора до механіка-водія (з журн.). Активно фігурує в офіційно-діловій мові, в різних службових документах — інструкціях, офіційних оголошеннях, посвідченнях на право водіння автотранспорту та ін.

На відміну від слова водій, що має узагальненіше, ширше значення, синонімічне йому шофер має вужче значення «водій автомобіля»: Взявши перший автомобіль, який трапився по дорозі, я звелів шоферові гнати, скільки дозволяється законом (В. Винниченко). Водія мотоцикла, трамвая, комбайна чи якогось іншого рухомого механізму шофером, як правило, не називають.

Слово шофер — досить недавнє запозичення з французької мови (початок XX століття, коли з’явились і почали поширюватися автомобілі). Звідси — і постійний наголос у слові: шофéр, шофéра, шофéром і т. ін.

Отже, в сучасній українській мові шофер — це назва тільки водія автомобіля, водія-професіонала, тобто назва людини за професією. Людину, яка водить тільки власний автомобіль, шофером не називають, оскільки вона не професійний автомобіліст. Коли застосовують назву шофер щодо непрофесійного водія, вдаються до словоскладання: шофер-любитель.

Хоч і синонімічні, але не тотожні слова водій і шофер не скрізь можуть бути взаємозамінними.

ВОДН О ЧАС — ВОДН О РАЗ. Ці синоніми мають значення «у той самий час; одночасно». Прислівник водночас уживається переважно у книжних стилях сучасної української літературної мови, напр.: Основна функція еритроцитів полягає в перенесенні кисню від органів дихання до всіх клітин тіла. Водночас еритроцити беруть участь у видаленні з тканин вуглекислого газу (з журн.); Лексика Малишка проста і водночас романтично піднесена, як у народній пісні (з підр.).

Сфера функціонування слова воднораз обмежується, як правило, розмовним та художнім стилями: — А хто там? — спитав переляканим і воднораз сердитим голосом (І. Багряний); Юркові трохи лячно й воднораз приємно (В. Козаченко). Значно рідше цим прислівником послуговуються в науковій літературі та пресі. Однак лексична картотека Інституту української мови НАН України фіксує таке слововживання: Градоносні хмари є воднораз і грозовими (з журн.); Для прогулянки і сну на повітрі у зимову пору дитину вдягають так, щоб їй було не холодно і воднораз, щоб і не перегрівалася (з журн.).

ВО Є ННИИ — ВІЙСЬК О ВИЙ. Прикметник військовий уживається на означення тих реалій та понять, які стосуються війська, армії, військовослужбовця: військовий оркестр, військовий поїзд, військове правило, військова дисципліна, військовий одяг. Військово- — перша частина таких складних слів: військово-навчальний, військово-технічний, військовополонений; військово-морський, військово-повітряний, військово-політичний, військово-польовий.

Воєнний — той, що стосується війни: воєнні операції, воєнна таємниця, воєнний комунізм, воєнна доктрина. Воєнно- — перша частина слів типу воєнно-стратегічний.

ВТРАЧ А ТИ — ГУБ И ТИ. Дієслова синонімічні, часто взаємозамінні, як у фразеологізмі втрачати / губити голову. Пор.: як хлопчик, що втратив голову; не з тих, що голову губить.

Матеріальні речі, предмети звичайно гублять; переважає, особливо в розмовному стилі, така сполучуваність: загубив олівця, загубив книжку, парасольку, шапку і под.

Щодо певних якостей, то їх можна як губити, так і втрачати, наприклад: губити / втрачати гідність; губити / втрачати сон, апетит, тепло, легкість, спокій. Але в науковому стилі (медицина) доречним є тільки дієслово втрачати: хворий втратив апетит, сон, або втратив багато крові.

Іменники на позначення часових понять час, день, роки сполучаються з обома дієсловами: Старого любити — тільки дні губити». Не губи часу і не втрачай днів. Із прислівниками марно, даремно сполучається спільнокореневе дієслово витрачати: марно витрачати час, даремно витрачений час.

Губити має ще значення «нищити», пор.: не губи мене; в очі любить, а за очі губить. У такому значенні дієслово втрачати не вживається.

Г А ЛУЗЬ — СФ Е РА — ДІЛ Я НКА — Ц А РИНА — ТЕР Е Н. Ці слова об’єднує спільне значення «певна сукупність фактів, явищ, занять, що становлять якусь окрему сторону людської діяльності, людських інтересів», напр.: Тканини домашнього селянського виробу ще довго будуть існувати по наших мальовничих селах та хуторах як одна з найулюбленіших галузей народного промислу (О. Воропай); Гідроенергетика має розвиватися не як галузь бізнесу, а як сфера охорони здоров’я людей (з журн.); На жаль, в ділянці збирання і вивчення робітничого фольклору у нас зроблено ще мало (М. Рильський).

З таким самим значенням уживаються в сучасній українській мові слова царина, лан, нива, терен (як переносні): Жодна царина духовної культури, мислення не відбиває в такій мірі історії народу, як література (з газ.); Гуртом же, вкраїнці, до лану освіти, Щоб вихід пошвидше знайти (П. Грабовський); За п’ятдесят років творчої праці на ниві театрального мистецтва... мені довелося створити численну галерею різноманітних сценічних образів (А. Бучма); На теренах народної освіти, педагогіки В. Сухомлинський зробив дуже багато (з журн.).

Звичайно, помітна різниця у сполучуваності та стилістичних можливостях слів, що входять до першої та другої частини цього синонімічного ряду: галузь, сфера, ділянка — слова стилістично нейтральні, а царина, лан, нива, терен мають виразне стилістичне забарвлення, надають висловлюванню урочистості, піднесеності або навпаки — служать засобом іронії.

Досить часто із значенням, що властиве словам названого синонімічного ряду, помилково вживають слово область (очевидно, під впливом слововживання у російській мові): Маємо ріст в усіх областях господарства (з газ.). Літературній нормі відповідає речення із словом галузь, пор.:, Маємо ріст в усіх галузях господарства.

Г О СПІТАЛЬ — ШПИТ А ЛЬ. Це слова-синоніми, що походять від латинського hospitium, але запозичені українською мовою через різні мови-посередники. Перше — через голландську та російську, друге — через німецьку та польську, де втратило початкове ho-. У сучасній українській мові госпіталь уживається на позначення лікарні для військових і є загальноприйнятим, напр.: Коли його [Орлюка] перевезли в тиловий госпіталь, він був уже без пульсу (О. Довженко).

Шпиталь — того ж значення, що й госпіталь, — має вужчу сферу вживання: його не зустрічаємо в офіційно-діловому мовленні, в ЗМІ. Ця назва трапляється в художньому стилі: Пам’ятаєш наш саморобний шпиталь на польському фронті? (В. Підмогильний). Звичне слово шпиталь у літературі, присвяченій історичним подіям, явищам XV — XIX ст., напр.: У 1576 році... українське козацтво добилося передачі Тахтемирівського монастиря під шпиталь для поранених та одиноких у старості лицарів (з журн.).

У розмовній практиці старших людей, носіїв південно-західних говорів, можна почути назву шпиталь як найменування лікарні. Помітна тенденція активізувати слово шпиталь у мові сучасних засобів масової інформації, де цим словом часто називають різні реалії — лікарню, лікарню для військових, лікарню для одиноких.

ГРУЗОВ И К — ВАНТАЖ І ВКА. Слово вантажівка останнім часом активно вживається у пресі, на радіо й телебаченні. Ймовірно, своїм походженням іменник вантажівка зобов’язаний художній мові. Скажімо, любив його використовувати у творах Борис Харчук. Чи підхопив його письменник з народних уст, чи є воно вдалим авторським утворенням — невідомо. Однак стало слово вантажівка гідним замінником скалькованого з російської грузовик. Його рекомендуємо вживати у всіх сферах, залишаючи для розмовного стилю варіант вантажка.

ГУМ А ННИЙ — ГУМАНІСТ И ЧНИЙ — ГУМАНІТ А РНИЙ. Ці три слова пов’язані з латинським словом humanus « людяний, людський» від homo « людина».

Прикметник гуманний найчастіше вживається для характеристики людяної у своїх діях, вчинках, ставленні до інших людей особи. Він, як правило, сполучається зі словами люди, людина, родовими назвами особи: гуманні люди, гуманний приятель, гуманний командир. Широко вживані в українській літературній мові вислови, в яких прикметник гуманний поєднується з абстрактними поняттями, передаючи зміст «пройнятий турботою про благо людини»: гуманне завдання, гуманна мета, гуманний напрям науково-технічної революції, гуманне суспільство.

Від іменників гуманізм, гуманіст утворюється прикметник гуманістичний, що також пов’язаний із турботою про благо, повагою до гідності людини, але не вживається для характеристики внутрішніх якостей людини. Неправильні вислови типу гуманістичний вчинок, гуманістичний керівник, де треба вживати прикметник гуманний. Гуманістичний частіше характеризує суспільно-політичну, ідеологічну сферу людської діяльності, масштабні соціальні явища. Цей прикметник сполучається з іменниками ідеал, ідея, зміст, місія, діяльність, культура.

Про суспільство, літературу загалом можна сказати, що вони гуманні, але про конкретний художній твір звичайно кажуть, що він гуманістичний. Усталеними і поширеними є вислови гуманістичний характер (пафос) літератури, гуманістичний фінал поеми, гуманістичні ідеї.

Гуманітарний — пов’язаний із суспільними науками, предметом дослідження яких є розвиток людського суспільства. До гуманітарних наук належить філософія, історія, філологія, право, мистецтвознавство, етнографія.

У XIX ст. це значення ще не закріпилося за певною прикметниковою формою, тому в текстах М. Драгоманова натрапляємо на такий вислів: спеціаліст гуманних наук. У сучасній літературній мові для характеристики сфери науки, освіти вживається тільки слово гуманітарний, і тому не можна сказати викладання гуманістичних дисциплін, а тільки гуманітарних дисциплін.

Специфічною ознакою сьогодення стала гуманітарна допомога і відповідне словосполучення. Тобто фіксуємо вживання слова гуманітарний у значенні: «пройнятий гуманізмом, піклуванням про добробут людей, повагою до людської гідності». Таке значення, очевидно, поширилося під впливом багатозначного англійського слова humanitarian, що об’єднує в своєму тлумаченні зміст: 1) гуманний; 2) гуманістичний; 3) гуманітарний. Цікаво, що в англійській мові одне із значень цього слова — «філантроп», тобто «той, хто займається доброчинністю, допомагає нужденним». Саме від такого змісту — найкоротший шлях до слововживання гуманітарна допомога.

ДАЛ Е КИЙ — Д А ЛЬНІЙ. Ці прикметники — родичі з походження. Основним, уживаним у всіх стилях, є прикметник далекий. Він має більше значень, ширшу сполучуваність. Дальній сходиться з ним у кількох випадках. Це здебільшого стосується чималих відстаней у просторі або в часі. Так, спільним є значення «розміщений на великій відстані»: далекий край, далекий ліс, далека турбаза — дальній край, дальній ліс, дальня турбаза.

Про людину, що перебуває або живе десь далеко, кажуть: далекий друг і дальній друг, далека мила і дальня мила. Пор. ще: далекий і дальній грім, далека і дальня луна; їдемо в далеку подорож і в дальню подорож. Про дорогу, відстань на багато кілометрів, кажуть: далека дорога і дальня дорога. Те саме й про велику віддаленість у часі — чи в минулому, чи в майбутньому: далеке (дальнє) минуле, далеке (дальнє) прийдешнє. Не важко помітити, що таке паралельне вживання характерне для розмовного стилю, для тих понять, з якими пов’язана загальновживана лексика. Наприклад, коли йдеться про віддалену спорідненість, коли хтось має того самого предка не ближчого, ніж у третьому коліні, кажуть далекий (дальній) родич.

Однак у книжних стилях літературної мови, термінологічних стандартах треба послуговуватися прикметником далекий: авіація, що долає тисячі кілометрів, — далека, капітан — далекого плавання, так само і далеке зарубіжжя.

Переносні значення віддаленості передає тільки прикметник далекий. Так, про погляд, очі, спрямовані в далечінь, або холодні, байдужі, кажуть: далекий погляд, далекі очі.

А людина, яка не думає про щось, не збирається щось робити, — далека від того: Дядько був далекий від жартів (тобто «не збирався жартувати»).

ДЕФ Е КТ — НЕД О ЛІК. Дефект — слово іншомовного походження (від лат. defectus — недолік), позначає якусь ваду, хибу, недолік, пошкодження. Воно широко використовується в спеціальній літературі для називання різних фізичних вад людського організму, напр.: дефекти на обличчі, дефекти носа, дефект вимови, приховані генетичні дефекти, дефекти міжшлункової перегородки. Слово дефект здебільшого позначає такі вади, хиби, які можна побачити або фізично відчути на конкретному предметі: Ультразвуковий дефектоскоп безпомилково виявляє найменші дефекти (з журн.). Усталеними є вислови дефект розуму, дефект психіки. Так само відзначаються усталеністю вислови фізичні вади, психічні вади.

У сучасній українській мові активно функціонують прикметники, утворені від слова дефект: дефектний, дефективний. Дефектний уживається тоді, коли йдеться про ушкоджений предмет, зіпсовану деталь, машину та ін., напр.: Дефектні огірки утворюються внаслідок неповного запліднення (з газ.). Значення прикметника дефективний — « який має психічні та фізичні вади, ненормальний»: У його характері було щось дефективне, ненормальне (з журн.).

Слово недолік може вживатись як синонім до слова дефект, напр.: недолік мови — дефект мови. Але семантика слова недолік ширша. Воно позначає недогляди, помилки у якій-небудь справі, роботі, діяльності окремої людини або організації. Вислів офіційно-ділового спілкування: усунути недоліки в роботі. Щодо людини, її характеру, вдачі перевагу треба надавати синонімам вада, ґандж.

Отже, слово дефект позначає переважно відчутні, видимі недоліки конкретних предметів. Тобто, коли йдеться про конкретний предмет, то для характеристики його зіпсованості, пошкодження вживається слово дефект, а недолік указує на негативну ознаку, якість чого-небудь: дефекти агрегату, але недоліки виховання.

Основна сфера функціонування книжного слова дефект — спеціальна література, наукова термінологія.

ДЕФОРМ У ЮЧИЙ — ДЕФОРМІВН И Й. Активний дієприкметник теперішнього часу деформуючий має значення «такий, що змінює зовнішній вигляд, форму чогось, призводить до негативних наслідків». Уживається переважно у науковому стилі та пресі, напр.: Мікрорентгенографічне дослідження виявило на поверхні пластини деформуючі елементарні частинки (з журн.); Бюрократія як соціальний феномен, з одного боку — нормативна ідеальна модель організації праці, з другого — деформуючий фактор економічних відносин (з газ.).

Сфера функціонування прикметника деформівний обмежується, як правило, спеціальною та науково-популярною літературою: Я. Постригач — відомий учений у галузі механіки деформівного твердого тіла (з журн.). Аналіз конкретного слововживання засвідчує тенденцію до переваги в термінологічному значенні словотвірного варіанта деформівний.

ДИЛ Е МА — ПРОБЛ Е МА — ЗАВД А ННЯ. Дилема — слово грецького походження, воно означає необхідність вибору між двома можливостями, звичайно небажаними або важко здійсненними, напр.: Війна і мир — ця дилема загострилася в наш час, наприкінці XX cm. (з журн.) Помилковим є вислів дві дилеми, бо ди- вказує на наявність тільки двох можливостей однієї дії.

Часом це слово плутають з іменником проблема. Ось такий, скажімо, неправильний вислів: Переді мною стояла дилема: де дістати гроші? Зрозуміло, тут треба сказати стояла проблема. Проблема — це теоретичне чи практичне питання, що потребує розв’язання, а дилема передбачає вибір між двома можливостями. Цю різницю в змісті треба враховувати у висловах типу розв’язувати складну проблему життя — життя поставило дилему, проблема війни і миру — дилема війни і миру.

Завдання — це запланована для виконання робота, справа, доручення: У новому фільмі «Арсенал» я значно звузив рамки своїх чисто кінематографічних завдань (О. Довженко). Найчастіше іменник завдання означується такими словами: невідкладне, важливе, виняткове, конкретне, нездійсненне, непосильне, складне, посильне та ін.: Невідкладним завданням є всебічна оцінка впливу існуючих і створюваних підприємств на природу, пошук конкретних шляхів підвищення їхньої екологічної безпеки (з журн.).

Отже, дилема і проблема вказують на необхідність розв’язання проблеми, зокрема шляхом вибору між двома можливостями, а завдання стосується виконання окремого обсягу роботи.

ДИПЛОМ А НТ — ДИПЛОМ А Т — ДИПЛ О МНИК. Ціслова запозичені з французької мови, а походять з грецької, у якій вони означали «аркуш, документ, складений удвоє». Вони мають різне значення. Дипломантом називають особу, відзначену дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі, переможця конкурсу. Словом дипломник (як часом помилково і дипломант) називають людину, яка працює над дипломною роботою. Нормативна сполучуваність: дипломант конкурсу, а також дипломник з університету, університетський дипломник.

Дата добавления: 2015-05-09