Психологічна характеристика дітей з фонетико фонематичним недорозвиненням мовлення артикуляційно фонематичного типу

Мовлення дітей з ФФН характеризується неправильною вимовою звуків: пропусками, спотвореннями, замінами. Най-типовішими є заміни звуків на більш прості за місцем і спосо­бом артикуляції (наприклад, р замінюється па л або в). При цьо­му дитина той самий звук може замінювати різними звуками: «лука» - рука, «корово» - корова і т.д. В низці випадків дитина може правильно вимовляти ізольований (окремий) звук, а в са­мостійному мовленні замінювати, спотворювати його.

Кількість порушених звуків у дитини з ФФН може бути досить значною - до 16-20.

У дітей із артикуляторно-фонематичною дислалією не утворюються окремі характеристики звуків (артикуляційні чи акустичні) і виявляється засвоєною лише якась одна з них (твердість – м’якість, глухість – дзвінкість тощо), тобто в залежності від варіанту цієї форми дислалії спостерігаються різні порушення звуковимови.

При першому варіанті під час вибору фонем діти замість відсутніх у мовленні звуків використовують близькі за артикуляційними ознаками. Таким чином, у дошкільників відмічається явище субституції звуків, коли фонеми не розрізняються за звучанням. Найчастіше у ролі замінника виступає звук, простіший за артикуляцією.

У дітей фіксуються заміни звуків однакових за: а) способом утворення і різних за місцем артикуляції (наприклад, заміна [к], [г] зімкненими передньоязиковими [т], [д]: тася – каша, дусь – гусак); б) місцем артикуляції і таких, що різняться способом творення (наприклад, заміна передньоязикового фрикативного [с] зімкненим [т]: танкі – санчата); в) способом творення і таких, що відрізняються за участю органів артикуляції (наприклад, заміна [с] губно-зубним [ф]: фумка – сумка); г) місцем і способом творення і таких, що розрізняються за участю голосу (наприклад, заміна дзвінких – глухими: папуся – бабуся); д) способом творення і за активнодіючим органом артикуляції та таких, що різняться за ознаками твердості – м’якості (пілька – пилка).

Нами відмічались також: а) одноваріативні заміни, основну частину яких складають дисиміляції (від лат. dissimilis – несхожий) (розподібнювання), коли відбувається заміна одного зі звуків іншим, артикуляційно близьким (шобіт – чобіт); б) варіативні, або дифузні заміни (катька, каська, кяшькя – качка); в) універсальні заміни, коли в мовленні існує універсальний звук-замінник на заміну кількох різних звуків. Незначну кількість випадків склав теттизм (від грец. ταυ) (термін М. Ю. Хватцева), коли звук [т] замінює кілька приголосних звуків (типу тук – жук, тяпка – шапка, табака – собака).

Крім того, здійснений аналіз замін з точки зору їх постійності, показав: стійкі заміни, коли звукові субститути (від лат. substituo – замінюю) були стабільними (не більше двох звуків-замінників), значно перевищують нестійкі, що, в свою чергу, дозволяє прогнозувати їх ефективне подолання в процесі логопедичної роботи.

При другому варіанті порушеної звуковимови всі артикуляційні позиції засвоєні, але при доборі звуків допускаються помилки, внаслідок чого звуковий образ слова є нестійким (вимовляється то правильно, то ні). Заміни при цій формі здійснюються на основі артикуляційної близькості звуків (наприклад, свистячі замінюються шиплячими: жямок – замок, зімкнені передньоязикові [т], [д] – задньоязиковими [к], [г]: гиван – диван, йопака – лопата, тверді – м’якими: сій – сир, міло – мило, спостерігаються заміни африкат – [ц] на [ч]: яйче – яйце, та сонорів: луки – руки). Дефектна вимова при цій формі обумовлюється не власне моторними дефектами, а порушеннями операцій відбору фонем за їх артикуляторними ознаками.

[1] Акустичними парами української мови є: [б] – [п], [д] – [т], [д¢] – [т¢], [з] – [с], [з¢] – [с¢], [ж] – [ш], [дж] – [ч], [дз] – [ц], [дз¢] – [ц¢], [г] – [х], [ґ] – [к].

Дата добавления: 2015-05-10