Внутрішньогалузеві принципи права соціального захисту

При дослідженні цього питання слід звернути увагу, що розрізняють пряму і непряму дискримінацію, а також слід розрізняти принцип недискримінації у законодавстві та при здійсненні права.

Непряма дискримінація проявляється в тому, що деякі положення законодавства мають вигляд нейтральних за ознаками статі, належності до громадянства, місця проживання тощо, але насправді можуть містити непряму дискримінацію на етапі здійснення права. Так, іноземці можуть мати обмежений доступ до соціальних допомог, чоловіки можуть мати обмежений доступ до сімейних допомог у зв’язку з виконанням батьківських прав та обов’язків, а також сімейної функції тощо. В законодавстві встановлено загальне правило надання соціальних допомог, між тим юридична практика свідчить, що особи, які проживають у сільській місцевості, мають обмежений доступ до таких допомог. Те саме стосується надання медичної допомоги. Сільські жителі ніколи не мали і не мають доступу до медичних послуг, рівного міським жителям.

Європейський комітет із соціальних прав Ради Європи висловив таке твердження: якщо одна й та сама норма, що однаково застосовується до різних груп населення, і, відповідно, здається нейтральною, а на практиці стосується однієї групи більше, ніж іншої, це слід розцінювати як свідчення непрямої дискримінації.

Зауважимо також, що нормативно-правові акти України у сфері соціального захисту, як правило, не містять норму про заборону дискримінації. А наявність такої норми — необхідна юридична передумова для судового захисту соціального права особи.

Принцип диференціації умов та рівня соціального захисту. Цей принцип полягає у встановленні особливих умов та рівня соціального захисту для окремих категорій населення.При цьому застосовуються різні критерії: віковий, залежно від статі, кількості дітей, виду суспільно корисної діяльності, тривалості трудового (страхового) стажу, розміру попереднього заробітку, проживання на особливих територіях, майнового становища тощо. Принцип диференціації дає змогу коригувати індивідуальну міру споживання з урахуванням зазначених критеріїв.

У пряві соціального захисту застосовується досить широкий рівень диференціації. В аспекті юридичної техніки він виявляється:

у встановленні винятків із загальних правил шляхом передбачення спеціальних, як правило, підвищених, умов соціального захисту (це досить поширене у пенсійному забезпеченні);

в наданні додаткових видів соціального захисту;

у встановленні підвищених розмірів пенсій та соціальних допомог;

у встановленні пільг (житлових, житлово-побутових, транспортних, медичних тощо).

Значною є диференціація стосовно надання пільг.

Сучасна реформа соціального захисту спрямована на значне скорочення диференціації і на встановлення єдиних умов соціального захисту для населення.

Принцип наукової та економічної обґрунтованості соціальних нормативів полягає в тому, що соціальні виплати, їх розмір мають відповідати потребам людини і задовольняти їх. Для реалізації цього принципу в Україні введено систему соціальних стандартів. Як уже зазначалося, у ролі базового соціального стандарту визнано прожитковий мінімум. Закон України “Про прожитковий мінімум” від 15 липня 1999 р. № 966-ХІУ визначає прожитковий мінімум як вартісну величину достатнього для нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості

У зв’язку з цим реалізація принципу наукової та економічної обґрунтованості набуває особливої актуальності.

Принцип незменшуваності змісту та обсягу прав у сфері соціального захисту при прийнятті нових законів випливає з конституційної норми статті 22, яка проголошує, що права людини і громадянина, закріплені Конституцією, не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Водночас цей принцип досить часто порушується у законодавстві щодо соціального захисту. Як правило, при прийнятті Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік зупиняється дія значного числа законів у частині виплат із бюджету на соціальні потреби. При цьому не вносяться зміни до тих законів, які передбачають право на певні пільги або соціальні виплати. Один з таких випадків став предметом розгляду Конституційного Суду України за конституційними поданнями 55 народних депутатів ЖйШЕШ та інших суб’єктів. Конституційний Суд України своїм рішенням від 30 березня 2002 р. визнав неконституційними положення статей 58 і 60 Закону України “Про Державний бюджет України на 2001 рік”, котрими було призупинено надання пільг та гарантій окремим категоріям працівників, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів (справа пільг, компенсацій і гарантій). Незважаючи на таке рішення, в законах України про Державний бюджет України на 2003 і на 2004 рр. знову було встановлено аналогічне обмеження прав громадян. Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. знову було визнано неконституційними положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”, які обмежують здійснення права на соціальні пільги (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій).

Принцип державного гарантування встановлених прав у сфері соціального захисту вимагає не лише його проголошення на рівні закону, а й створення реального юридичного механізму його здійснення. Має бути конкретно зазначено у нормі закону, у яких випадках, за яких умов держава бере на себе безпосереднє фінансування встановлених соціальних виплат. При цьому має бути визначено розмір покриття і конкретні зобов’язані суб’єкти (відповідні органи держави). Як позитивний приклад слід назвати пункт 3 статті 113 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, згідно з яким у разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) у зв’язку зі спрямуванням частини страхових внесків до Накопичувального фонду такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.

Велике значення для створення ефективного юридичного механізму забезпечення прав людини у сфері соціального захисту мають формальні принципи правового регулювання.

Зокрема принцип збереження прав у галузі соціального забезпечення став актуальним у зв’язку з розвалом СРСР та утворенням незалежних держав і міграційними процесами між населенням цих держав. Для розв’язання питань соціального захисту громадян держави змушені були укласти низку міждержавних угод, які є чинними й нині. Новий рівень актуальності принципу збереження прав у сфері соціального захисту виник при розширенні Європейського Союзу в травні 2004 р., який супроводжувався вступом до ЄС 10 держав, частина з яких має безпосередні кордони з Україною.

При прийнятті нових нормативно-правових актів важливо додержати принципу юридичної ясності. Особливо це стосується тих актів, якими вводяться нові юридичні механізми здійснення прав у сфері соціального захисту. Населенню має бути забезпечено доступність розуміння змісту закону.

З цим безпосередньо пов’язаний принцип захисту законних сподівань. Цього принципу практично не було додержано при упровадженні нової пенсійної системи. Адже перерахунок пенсій засвідчив, що розміри переважної частини пенсій були настільки низькі, що виникла потреба “підправляти” ситуацію постановами Кабінету Міністрів України введенням надбавок до пенсій.

Принцип реальності проголошених прав вимагає, щоб на практиці реально надавалися ті соціальні виплати, соціальні послуги та пільги, які встановлені у законодавчих актах. Насправді цього не відбувається щодо забезпечення значної частини соціальних пільг, зокрема пільг за професійною ознакою.

Принцип судового захисту права людини у сфері соціального захисту проголошений у законодавстві щодо забезпечення пенсіями та соціальними допомогами. Але цей принцип також ще не реалізується повного мірою, оскільки в Україні є проблема з виконанням судових рішень.

Внутрішньогалузеві принципи права стосуються певного структурного підрозділу галузі права. Зокрема право соціального захисту в основному функціонує через дві організаційно-правові форми — загальнообов’язкове державне соціальне страхування і державну соціальну допомогу. Норми, які врегульовують ці відносини, об’єднуються у відносно відокремлені частини, кожна з яких має свої принципи права.

Зальнообов’язкове державне соціальне страхування характеризується такими принципами:

законодавче визначення умов і порядку здійснення соціального страхування;

обов’язковість страхування найманих працівників і самозайнятих осіб;

багатоманітність видів соціальних виплат та послуг;

поєднання солідарного і накопичувального методів при розподілі коштів соціального страхування;

відповідність розміру пенсії і соціальної допомоги, які є основним джерелом існування для особи, рівню прожиткового мінімуму, встановленого законом;

державна гарантованість реалізації застрахованими особами своїх прав;

цільове використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Правове регулювання відносин з кожного виду соціального страхування має свої специфічні принципи, які закріплюються у відповідних законах. Зокрема до принципів загальнообов’язкового державного пенсійного страхування належать такі:

законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;

обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та ШШих підставах, передбачених законодавством, а також деяких інших осіб;

права на добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування осіб, які відповідно до Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;

заінтересованості кожної працездатиої особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу да пенсію;

рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов’язків стосовно сплати страхових внесків;

диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу);

солідарності та субсидування в солідарній системі тощо.

Державна соціальна допомога будується за принципами:

законодавчого визначення умов і порядку надання соціальної допомоги;

адресності;

гуманності;

доступності;

законодавчого встановлення соціального стандарту “прожитковий мінімум” та визначення його рівня;

залежності розміру соціальної допомоги від рівня нужденності особи;

субсидіювання;

безповоротності.

Законом України “Про соціальні послуги” від 19 березня 2003 р. встановлено такі принципи надання соціальних послуг:

адресності та індивідуального підходу:

доступності та відкритості;

гуманності, комплексності;

законності;

соціальної справедливості;

конфіденційності;

дотримання стандартів якості при наданні соціальних послуг.

Окремим Законом передбачено загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих. Ця діяльність має відповідати таким принципам:

гарантування державою належного поховання померлих;

достойного ставлення до тіла померлих;

поховання в установленому законодавством порядку з урахуванням волевиявлення померлого, вираженого особою при житті, а за його відсутності — з урахуванням побажань родичів;

створення рівних умов для поховання без дискримінації;

компенсації державою витрат, пов’язаних з похованням померлих, відповідно до закону;

безоплатного виділення місця для поховання померлих (їхніх останків) чи урн із прахом померлих на кладовищі (у колумбарії);

конфіденційності інформації про померлого.

У законодавстві України не визначено єдиних принципів стовно спеціального державного соціального забезпечення окремих категорій осіб, а також додаткового соціального захисту. Щоправда, такі принципи встановлюються в окремих законах стосовно соціального захисту конкретної категорії осіб.

Недержавне соціальне забезпечення в Україні ще не набуло належного поширення. На законодавчому рівні встановлені лише принципи недержавного пенсійного забезпечення. Зокрема Законом від 9 липня 2003 р. до таких принципів віднесено:

принцип законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення;

добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами;

добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати, крім випадків, передбачених цим Законом;

добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників До системи недержавного пенсійного забезпечення;

економічної заінтересованості роботодавця у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

неможливості необґрунтова- ної відмови роботодавця від здійснення пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких пенсійних внесків;

рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в одній пенсійній схемі; розмежування та відокремлення активів пенсійного фонду від активів його засновників і роботодавців — платників пенсійного фонду, адміністратора, компаній з управління активами, страхових організацій з метою унеможливлення банкрутства пенсійного фонду; визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду або застрахованої особи; гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих їм цим Законом; цільового та ефективного використання пенсійних коштів; державного регулювання розміру тарифів на послуги, що надаються у системі недержавного пенсійного забезпечення; відповідальності суб’єктів системи недержавного пенсійного забезпечення за порушення норм, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами; державного регулювання діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням.

Слід враховувати, що не всі зазначені принципи реалізуються повною мірою, оскільки нині відбувається реформа всіх ланок соціального захисту. Принципи реформування встановлені у відповідних директивних документах, державних програмах тощо.

Врахування висновків теорії права дає змогу зробити висновок, що принципи права соціального захисту виражаються у таких нормах:

принципи-аксіоми (наприклад, юридичне визнання права кожної людини на соціальний захист, на медичну допомогу);

принципи-дефініції (наприклад, встановлення змісту таких правових понять, як “соціальний захист”, “соціальне страхування”, “пенсія”, “допомога” тощо);

норми-принципи, які безпосередньо встановлюють вихідні положення у певній галузі (підгалузі, інституті) права (солідарність при розподілі коштів на соціальний захист, заборона дискримінації, рівність тощо);

норми-доктрини, які у сукупності проголошують і започатковують концептуальні теоретичні засади щодо розв’язання у певний організаційно-правовий спосіб проблем у сфері соціального захисту (норми Концепції соціального забезпечення населення України, Основних напрямів пенсійної реформи, соціальної політики тощо).

Формулювання принципів права соціального захисту набуло особливої гостроти У період реформ. Усі види норм, які відображають певні принципи правового регулювання у цій сфері, характеризуються спільними особливостями:

вони не мають традиційної структури поділу на диспозицію, гіпотезу та санкцію;

у більшості своїй вони не породжують конкретних прав та обов’язків суб’єктів соціальйо-захисних правовідносин, проте їх роль важко переоцінити, оскільки вони виступають юридичною передумовою для вибору певної правової моделі законодавчого закріплення умов та порядку набуття права особи на конкретний вид соціального захисту. Науково обґрунтовані та чітко сформульовані принципи галузі права виступають одним із неодмінних факторів ефективності правового регулювання певної галузі суспільних відносин.

Дата добавления: 2015-05-10