Поняття до екзамену

абсолютна монархія – особлива форма державного ладу, що виникає в країнах Західної Європи в кінці ХУ-ХУІ ст. і характеризується крайньою централізацією політичної влади, тобто зосередженням всіх гілок влади в руках монарха, який спирається на розгалужений бюрократичний апарат, сильну регулярну (постійну) армію, судову і поліцейську систему, створення фінансової (фіскальної) системи.

аграрний переворот – період, коли відбувається зміна форми земельних відносин, в основі якої лежить зміна характеру земельної власності. В УІІІ-ХІ ст. в Європі приватна власність на землю вільних землевласників змінюється умовною феодальною власністю (на зміну алоду приходить бенефіцій, потім феод та умовне селянське держання).

алод – спадкове земельне володіння малої індивідуальної сім’ї, що формується у варварських королівствах Західної Європи. Юридично закріплення прав приватної власності на алод відбувається у варварських правдах.

анархія – безвладдя, хаос. У ХІХ ст. формується суспільно-політична течія, яка виступала, проти держави, як органу насильства та організації суспільства на засадах колективів з самоврядуванням.

бенефіцій – рання форма феодального держання, що передувала феоду. Була умовною, тобто давалась за несення переважно військової служби королю чи сеньйору і не передавалась в спадок. Поширюється в наслідок реформи Карла Мартела.

бюргерство – в широкому розумінні – міське населення, середньовічний стан, що представляв жителів міст. У вузькому розумінні – середні прошарки середньовічного міського населення: ремісники, члени цехів, торгівці, на відміну від патриціату і плебсу.

бюрократія – (буквально – панування канцелярії) апарат чиновників, який не контролюється суспільством, перетворюється в касту, з власною ієрархією, від якої вона залежить.

варварське королівство – етап політичного розвитку європейських народів в епоху раннього середньовіччя У-УІІІ ст. та форма політичної організації суспільства, що мала перехідний характер від військової демократії до держави і поєднувала їх риси. Формувались на етноплемінній основі.

варварські правди – перші записи законів, що здійснювались у раннє середньовіччя. Представляли запис правових норм звичаєвого права та перших норм, що визначала королівська влада. З часом варварські правди змінювались і доповнялись королівськими законами, що закріпляли приватну власність та формування нової соціальної структури суспільства, соціальні і майнові привілеї нової знаті (Салічна правда, Вестготська правда, англосаксонські правди, Руська правда тощо).

васал – держатель феоду, який він отримував від сеньйора на умовах несення служби, насамперед військової, внесення платежів, що передбачались феодальним звичаєм. З сеньйором пов’язували відносини особистої вірності, що закріплялись васальною присягою.

Велика хартія вольностей – документ підписаний 1215 р. англійським королем Іоанном Безземельним на вимогу повсталих баронів, яких підтримало рицарства та міста. Обмежувала владу короля, закріпляла привілею англійської феодальної знаті. Ряд принципів хартії мали велике значення для становлення верховенства права в Англії: хартія забороняла переслідування владою людини, доки суд не визнає її вини, король підлягав покараню, якщо він порушував закон.

Великі географічні відкриття – це географічні відкриття зроблені європейцями з кінця ХУ до другої половини ХУІІ ст., коли були відкриті основні материки та географія Землі. Вони сприяли формуванню уявлення про єдність людства, встановленню зв’язків між різними частинами земної кулі, заклали основи розвитку світового ринку, колоніальної системи, стали важливим джерелом становлення капіталізму в Західній Європі (1492 – відкриття Америки Х.Колумбом, 1498 – Васко да Гама відкрив шлях до Індії, 1519-1522 –плавання Магеллана навколо Землі, 1619-1642 – голанці відкрили Австралію)

вікінги – скандинавські (датські, шведські, норвезькі) воїни, що приймаки участь в ІХ-ХІ ст. („епоха вікінгів”) в морських грабіжницьких та завойовницьких походах на країни Західної та Східної Європи

Генеральні штати – загальнодержавнийорган станового представництва у Франції, що сформувався у 1302 р. і проіснував до 1789 р.

графи – посадові особи, що призначались королем для виконання адміністративної, судової, військової влади в відповідних округах – графствах. З розвитком феодалізму влада і посада стає спадковою, а назва посади перетворюється в дворянський титул. В феодальній ієрархії графи стояли нижче герцогів, але вище баронів, що були їх васалами.

держава – форма політичної організації суспільства, основне знаряддя здіснення політичної влади. Як інститут політичної системи держава здійснює організацію, управління та контроль спільної діяльності та відносин між соціальними групами, класами та окремими індивідами. Характерні ознаки: територія, адміністративно-територіальний поділ та організація влади на місцях, організація публічної влади, правова система, наявність апарату примусу (армія і т.д.), фінансова система, суверенітет.

джентрі – в ХУІ-ХУІІ ст. „нове дворянство” в Англії, що використовувало капіталістичні методи ведення господарства, займалось підприємництвом. В широкому розумінні – дрібні і середні дворяни (від gentlemen – дворянин).

етнос – історична спільність людей, яку об’єднує територія розселення, спільність мови, матеріальної і духовної культури, етнічне походження (етногенез) та етнічна самосвідомість, норми поведінки та звичаї. Історичні форми етносів: племінні, народності (середньовічні етноси), нації (політичні) тощо.

єретичні рухи – релігійні рухи, що виступають проти офіційної церковної догматики, висувають власне бачення церковного вчення. В середні віки: ранні єресі – аріанство, монофізитство; західноєвропейські єресі – катари, вальденси, апостольські брати, гусити і т.д.

ієрархічність – поділ суспільства на вищі та нижчі групи, суворий порядок підлеглості нижчих прошарків чи осіб вищим. В середні віки чітке ділення суспільства на стани, за якими визначались їх функції, невизнання переходу в інші стани, залежність від вищих станів: духовенства, рицарства.

імперія – форма державного устрою, що є багатоетнічною і будується на пануванні представників одного етносу над іншими народами. Панування забезпечується системою силових засобів.

імунітетна грамота – грамота, в якій королі надавали окремим феодалам права здійснювати адміністративну, судову владу, збирати податки на відповідній території. Цим король відмовлявся від публічної влади на цій території, передавав її в приватні руки. Виникає імунітет в раннє середньовіччя, поширюється в ІХ-ХІ ст. і поступово ліквідується в ході централізації в європейських країнах, особливо в епоху абсолютизму.

інвеститура – акт введення у володіння землею, передача сеньйором феоду своєму васалу, а також передача посади, у церкві – сану.

інквізиція – особливий заклад католицької церкви, що створюється в ХІІІ ст. для розшуку, суду і покарання єретиків. Поступово перетворюється в постійно діючий караючий орган.

інтердикт – в католицтві - повна або часткова заборона здійснювати богослужіння та обряди на території чи у країні. В середні віки, в умовах загальної релігійності це була форма покарання в боротьбі з єресями, а також з світськими правителями, які не бажали підкорятись римському папі (особливо в ХІ-ХІІІ ст.).

капітулярій – королівські укази УІІІ-Х ст. у Франкській імперії, що відносились до різних сфер життя – державного управління, господарства, церковних справ. Вони формували королівське законодавство на противагу звичаєвому праву, уніфікували право.

класи – великі групи людей, становище яких відрізняється відношенням до власності (багатства), участю в процесі виробництва та присвоєння, що визначає доступ до влади, соціальний статус (престиж).

комуна – західноєвропейське місто, що отримало право на самоуправління, яке було закріплене відповідними грамотами. В Італії, Іспанії, Франції комунальні права отримали і частина сіл.

комунальний рух – боротьба середньовічних європейських міст за самоуправління (право вибирати мера чи бургомістра, самостійне вирішення податкових, судових, торгівельних, військових питань). Найбільшого розмаху набув у ХІ-ХІІІ ст.

континуїтет – процес суспільного розвитку, коли при переході до нового суспільного устрою не відбувається руйнування старих структур, вони еволюціонують і продовжують розвиватись на новому етапі.

конунг – у скандинавських народів військовий вождь, ватажок дружини вікінгів. Від нього походить слов’янське – князь.

корпоративність – риса суспільства, де окрема людина обов’язково повинна була належати до тієї чи іншої спільності, і ця належність визначала її соціальний та правовий статус. Тому корпорація в широкому розумінні – це стан. У більш вузькому – група людей, яких поєднують спільні інтереси, діяльність, вона має за мету захист прав її членів, це цехи, гільдії, чернечі ордени, університети, община та ін. В умовах слабкості публічних органів влади в середні віки суспільство було корпоративним.

кортеси – станово-представницькі органи в королівствах Піренейського півострову. Виникають в ХІІІ ст.. в Леоні, Кастилії, Наваррі, Валенсії, Арагоні. Після утворення єдиного Іспанського королівства у 1479 р. виникають загальнодержавні кортеси.

курфюрсти – частина з німецьких князів, які мали право вибирати імператора Священної Римської імперії. За Золотою буллою 1356 р. Карла ІУ Люксембурга їх було 7 – архієпископи Трірський, Майнцький, Кельнський, герцог Саксонський, маркграф Бранденбурзький, пфальцграф Рейнський, король Чехії. В ХУІІ-ХУІІІ ст. до них приєднались герцог Баварії та князь Гановеру.

кутюми – місцеве звичаєве право у Франції в середні віки, яке закріпляло феодальні відносини. Поєднувало франкські закони і звичаї, римське право, королівське законодавство, церковне право, феодальні звичаї і регулювало відносини власності, сімейні відносини з Х-ХІ ст. до початку ХІХ ст. Записане в ХІІІ ст., уніфіковане в ХУІ ст.

майорат – принцип передачі власності, коли вона не ділиться і переходить старшому сину. Характерна риси феодальної власності на землі. Зафіксоване кутюмами.

монархія – форма правління, коли формальним джерелом влади є одна особа, влада, як правило, успадковується незалежно від інших органів влади чи населення. Монархії є обмежені (станові, феодальні, конституційні тощо) і абсолютні, теократичні.

общини та її форми – колектив людей, що об’єднані спільною територією проживання, спільними правами на власність, спільністю праці, організацією самоуправління, звичаями, традиціями. Існувала в різних суспільствах, де знаходили різний прояв притаманні їй риси. Для первісного суспільства характерні ранньородова, пізньородова, гетерогенна, перехідна до класового – сусідсько-територіальна община. В епоху середньовіччя формується селянська община.

парламент – станово-представницький загальнодержавний орган, що сформувався в Англії в другій половині ХІІІ ст. Перші збори 1265 р. Існує до сьогодні.

патриціат – вищий, найбільш заможний прошарок населення середньовічних міст, що закріпив за собою особливі права і привілеї, до якого входили представники торгово-лихварської верхівки. У вільних містах Німеччини, містах-державах Італії він складав правлячу верхівку.

патронат – система покровительства, заступництва. В середні віки оформляла особисті зв’язки сеньйора і васала, особисту залежність селянства. За патронат встановлювались особливі феодальні платежі.

позаекономічний примус – насильство над особистістю виробника, коли експлуатація самостійного індивідуального виробника здійснювалась юридичними методами, економічним насильством, обмеженням політичних прав, через використання особистих чи родових зв’язків.

політика меркантилізму – політика підтримки державою власної торгівлі, що включає комплекс мір в середині країни та за її межами. Формується в епоху абсолютизму.

політика протекціонізму – політика підтримки державою розвитку власної економіки. Включає систему оподаткування, надання монополій, державного кредитування, мита на ввіз і вивіз товарів та сировини. Формується в епоху абсолютизму.

понтифікат – влада та час правління понтифіка – титул римського папи.

пополани – в середні віки назва торгово-ремісничих прошарків в містах Північної та Середньої Італії. В ХІІІ-ХУ ст. приходять до влади – пополанські республіки.

приватна власність – особиста власність окремою людини, якою вона вільно розпоряджається і яка захищена законом.

публічна влада – це відокремлення владних функцій та повноважень від усього населення та присвоєння їх його частиною, що знаходить свій прояв у створенні особливих соціальних інститутів, які беруть на себе функції управління, захисту та реалізації групових інтересів чи всього суспільства (процес становлення публічної влади в середньовіччя відбувається в варварських королівствах, протягом середніх віків протистояла публічна і приватна влада)

рейхстаг – в Священній Римській імперії германської нації загальноімперський станово-представницький орган. Формується з ХІІ по ХУ ст. через включення до нього поступово різних станів від імперських князів, курфюрстів до представників від імперських та вільних німецьких міст. Рицарство не було представлено в рейхстазі.

Реконкіста – буквально „відвоювання”. Відвоювання Піренейського півострову у арабів та витіснення мусульман, що здійснювали християнські держави з УІІІ по 1492 р.

республіка – форма правління, за якої органи влади формуються через вибори. Залежно від залучення населення до формування органів влади вони є демократичними, олігархічними

Реформація – в широкому розумінні це суспільно-політичний рух направлений проти католицької церкви та феодалізму, що охопив широкі верстви населення і мав наслідком соціальні конфлікти: громадянські війни у Франції, буржуазні революції у Нідерландах, Англії тощо; у вузькому – рух за реформу католицької церкви, що мав наслідок утворення нових конфесій – протестантських церков: англіканської, лютеранської, кальвіністської тощо.

рицарство – військово-феодальна знать, стан середньовічного суспільства, що представляв власників феоду, кінних воїнів. Це найбільш чисельна частина феодального класу, займала нижчий щабель феодальної ієрархії. Як соціальний прошарок складається в Європі в Х-ХІ ст. Потім виникає кодекс рицарства (поняття честі, доблесті, служіння сеньйору, церкві, презирство до небезпеки, служіння дамі та ін.). Цей кодекс став засобом консолідації рицарства.

саморегуляція – це процес, який відображає здатність системи до збереження власної цілісності, здатність до еволюції, що враховує вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Здатність людської спільності до саморегуляції має наслідком створення форм самоорганізації. На ранніх етапах людської історії – це універсальні форми, що поєднували різні форми людської діяльності, з переходом до цивілізації, процесом суспільного поділу, виділення різних сфер діяльності людини, відповідно їм виникають різноманітні форми самоорганізації.

секуляризація – перехід особи чи речей із духовного підпорядкування до світського. Наприклад, конфіскації землі у церкви за Карла Мартела, під час Реформації в ХУІ ст. і передача її державі чи окремим особам. Може використовуватись для позначення звільнення від церковного контролю політичного життя, впливу церкви на державу, на розвиток культури.

сеньйор – 1. - феодальний землевласник, що надавав землю в держання селянам. 2.- той, хто надавав землю васалу, сюзерен. При передачі феоду васал і сеньйор приносили взаємну присягу і брали обов’язки один по відношенню до іншого.

стани – великі суспільні групи, які відрізняються юридичним та політичним статусом, визначеними правами та обов’язками, що передаються в спадок, відносною замкненістю. Середньовічне суспільство включало два вищих стани – духовенство, рицарство, і третій стан – бюргерство. Оформлення станів та їх привілеїв відбувається з визначенням політичних прав станів в епоху станової монархії – ХІІІ-ХУ ст..

станова монархія – монархія, що формується в період централізації держави, де королівська влада спирається в політиці ліквідації приватної влади великої аристократії на згоду і допомогу станів, з представників яких формуються станово-представницькі органи: парламент, Генеральні штати, кортеси та ін. Хронологічні рамки в Західній Європі – ХІІІ-ХУ ст.

схизма – в католицькій та православній церкві цим терміном в визначають розколи в християнстві протягом середніх віків. Схизматик – той хто належить до розкольників. Найбільші розколи: 1054 р. поділ на католицьку і православну церкви, ХУІ ст. – виокремлення протестантських церков.

теократія – форма влади, коли світська влада зосереджується в руках духівництва. В середні віки в Європі на неї претендували римські папи. В Папській області в Італії вони зосереджували духовну і світську владу (сьогодні – Ватикан). Теократичною була влада халіфів у Арабському халіфаті, турецьких султанів. Релігія при цьому виконує основну регулятивну функцію.

тиранія – політичний режим, що базується на одноосібному правлінні, насильстві та свавіллі по відношенню до підданих. В середні віки тиранія як форма правління встановлювалась шляхом насильницького захоплення влади, переворотів у містах-республіках Італії, за них особиста диктатура поєднувалась з залишками республіканської влади. Тиранії були перехідними до монархії.

умовна власність – власність, якою користуватись лише за умов виконання якихось вимог. В середні віки це несення військової служби, виплати встановлених платежів тощо.

феод – форма земельної власності в середні віки. Спадкове земельне володіння феодала, за яке він ніс визначену службу (військову, яка визначалась 40 днями на рік, виконував судові, адміністративні доручення сеньйора), виплачував встановлені платежі.

феодалізм – суспільний устрій, що представляв сукупність соціально-політичних структур: умовний характер земельних відносин, васально-ленну систему залежності та ієрархічну структуру суспільства, монополізацію політичного життя військо-феодальною елітою. В Європі феодальні структури стали пануючими в середні віки, тому тут феодалізм – це й етап розвитку європейського суспільства.

цех – об’єднання, корпорація міських ремісників, що створювалась на професійній основі (ремісники однієї чи споріднених спеціальностей). Головні завдання цеху: ліквідація конкуренції і створення для всіх членів цеху умов для праці і збуту готової продукції, соціальна допомога вдовам, сиротам, тим, хто втрачав працездатність, участь в міському самоврядуванні, організація міського ополчення.

Історики І сем.

Аверроїзм	Лоларди
Агіографія	Майордом
Алод	Майорат
Аграрний переворот	Манор
Аннали	Ментальність
Альбігойці	Номіналізм та реалізм
Баналітет	Парики
Бегетрія	Парламент
Бенефіцій	Патриціат
Бургундці та арманьяки	Патронат
Бюргерство	Пекулій
Бокленд	Плебс
Варварські правди	Понтифікат
Вікінги	Пополани
Вілла	Прекарій
Вілани	Пронія
Велика хартія вольностей	Просте товарне виробництво
Великий Березневий ордонанс	Ранній капіталізм
Позаекономічний примус	Реконкіста
Гетит	“Вільне” ремесло
Графи	Сеньйорія
Джентрі	Серваж
Дівати	Стани
Єресі	Стратеги
Імунітет	Стратіоти
Інвеститура	Схоластика
Інтердикт	Схизма
Йомени	Талья
Кабальна грамота	Теократія
Капітулярій	Теологія
Класи	Тиранія
Клюнійський рух	Тени
Комуна	Фара
Комунальний рух	Феми
Конкордат	Феод
Котери	Феодалізм
Комутація	“Феодальна реакція на селі”
“Комунальна революція”	Феодальна вотчина
Книга Страшного суду	Фірд
Контадо	Фолькленд
Континуітет	Форми общини
Конунг	Фрігольдери
Копігольдери	Фуероси
Кутюми	Чомпі
Хрестові походи	Цезура
“Криза феодалізму”	Ценз
Курфюрсти	Цех
Лібелярії	Шериф
Енцикліка	Екскурсія

Дата добавления: 2015-05-10