Закріплені в правовій нормі умови, при яких виникають, змінюються або припиняються права й обов'язки учасників суспільних відносин, звуться гіпотези

Та частина правової норми, що закріплює права й обов'язки як міру їхнього поводження, і йменується диспозицією.

Наприклад, ч. 1 ст. 22 Конституції Російської Федерації говорить: "Кожний має право на волю й особисту недоторканність". Інший приклад: "За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується виконати за завданням іншої сторони (замовника) певну роботу й здати її результат замовникові, а замовник зобов'язується прийняти результат роботи й оплатити його" (п. 1 ст. 702 "Договір підряду" ГК РФ).

Проведені диспозиції мають загальний характер, що ставиться до багатьом різновидам (видам) норм даного роду.

Так, право на волю й особисту недоторканність особи знаходить свій розвиток у допущенні арешту й висновку під варту тільки по судовому рішенню, в обмеженні строків затримки (48 годин) до рішення суду (ч. 2 ст. 22 Конституції), а також - утримання під вартою й арештом тільки за рішенням суду або із санкції прокурора (ст. 11 УПК РСФСР).

Конкретні умови договору підряду, права та обов'язки сторін, зобов'язання передбачені гл. 37 ГК РФ, норми якої регулюють права та обов'язки сторін, що стосуються складу учасників роботи, строків виконання й ціни роботи, порядку оплати, інші права й обов'язки.

Аналогічні розходження родових і видових диспозицій у трудовій, сімейній, житловій й іншій галузях права.

Диспозиція може ставитися не тільки безпосередньо до прав й обов'язків, але й до об'єкта відносини, його суб'єктам, документам, що оформляють відношення, і іншим сторонам регульованого відношення. Однак будь-яка норма, що передбачає, наприклад, види суб'єктів (товариства, акціонерні товариства), види об'єктів (спонукувані й нерухомі речі, цінні папери, майнові права, нематеріальні блага й т.п.), види документів (доручення, сертифікат якості й т.п.), зв'язує їхнє правове значення із правами й обов'язками сторін, учасників відносини.

2. Гіпотеза правової норми. Права й обов'язки осіб й організацій, передбачені диспозицією правової норми, виникають, змінюються й припиняються у зв'язку з настанням тих або інших життєвих обставин, наявність яких є умовою здійснення даної норми.

Наприклад, згідно ст. 27 ГК РФ ("Емансипація"), "неповнолітній, що досягла шістнадцяти років (гіпотеза), може бути оголошений повністю дієздатним (диспозиція), якщо він працює за трудовим договором (продовження гіпотези)".

Інший приклад: "Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання передбачена неустойка (гіпотеза), те збитки відшкодовуються в частині, не покритою неустойкою" (диспозиція) - п. 1 ст. 394 ГК РФ.

Гіпотезою можуть служити також: будь-яке застереження - "якщо інше не передбачене законом або договором"; перелік випадків, коли допускаються ті або інші дії (наприклад, понаднормові роботи - ст. 55 Кзот). Нарешті, саме вживання слів "за договором" означає наявність укладеного договору, передбаченого гіпотезою даної норми (за договором купівлі-продажу). Визначення змісту договору, його основних умов, порядок висновку, зміни й припинення регулюються спеціальними нормами підрозділу "Загальні положення про договір" ГК РФ.

Прикладом гіпотези в нормах сімейного права є, наприклад, умови висновку шлюбу: "Шлюб укладається в органах запису актів громадянського стану" (п. 1 ст. 10 СК) - умова місця або органа висновку шлюбу.

"Права й обов'язки чоловіка й жінки виникають від дня державної реєстрації висновку шлюбу..." (п. 2 ст. 10 СК) - умова моменту виникнення шлюбного правовідносини.

Типовими гіпотезами є також умови висновку шлюбу для самих вступающих у шлюб: по-перше, взаємна добровільна згода чоловіка й жінки, а також досягнення шлюбного віку (ст. 12 СК); по-друге, відсутність обставин, що перешкоджають висновку шлюбу (ст. 14 СК - стан у шлюбі одного із чоловіка й жінки, близьке споріднення, відносини всиновлення, а також недієздатність, визнана судом).

У нормах адміністративного права визначаються ті або інші умови здійснення повноважень державних органів, Такі умови охоплюють сферу діяльності державного органа (керування охороною здоров'я, охороною порядку), його завдання, умови надання пільг громадянам (коло осіб, умови праці, родиний стан) у сфері освіти, соціального забезпечення й т.п.

Наприклад, ст. 11 Закону Російської Федерації "Про утворення" (у редакції Федерального закону від 13 січня 1996 р.) визначає коло суб'єктів, що можуть бути засновниками освітньої установи; умови зміни складу засновників, види установ, що мають спеціальні навчально-виховні цілі.

3. Санкція правової норми. Дотримання норм права забезпечується можливістю застосування мер примуса за порушення обов'язків, передбачених законом, і з метою захисту інтересів суспільства й держави, прав і воль громадян й організацій.

Закріплені в нормі права приписання про примусові заходи за невиконання обов'язків і з метою захисту прав інших осіб звуться санкції.

Прикладами санкцій у цивільному праві є: відшкодування збитків за невиконання договірних зобов'язань; відшкодування шкоди, нанесеного майну, здоров'ю або життю потерпілого; витребування власником або законним власником майна з далекого незаконного володіння.

У трудовому праві санкціями норм є дисциплінарні стягнення (гл. IX Кзот) і міри відповідальності (аж до карної) за порушення законодавства про працю посадовими особами й роботодавцями (ст. 249 Кзот); так називана "матеріальна відповідальність" за шкоду, заподіяна під час роботи.

В адміністративному праві типовими санкціями є штрафи, виправні роботи, адміністративний арешт, звільнення з посади, а також особливі випадки припинення державної служби (ст. 25 Федерального закону від 31 липня 1995 р. "Про основи державної служби Російської Федерації").

Санкціями норм карного права служать міри покарання за здійснення злочинів, передбачених КК РФ.

У комплексних галузях і масивах права (земельному, природоохранительном, транспортному й ін.) примусового заходу (відповідальності) сполучають цивільно^-правові (відшкодування шкоди), адміністративні стягнення (штрафи, позбавлення прав на полювання, призупинення й припинення діяльності підприємств), кримінально-правові покарання, передбачені КК РФ, і цивільно-правові санкції за заподіяння шкоди природним об'єктам.

Далеко не всі статті або пункти того або іншого нормативного акту містять всі названі елементи структури правової норми.

Так, статті Особливої частини Кримінального кодексу вказують тільки вид злочинного діяння і його ознаки, а також вид і міру карного покарання за його здійснення. Саме правило поведінки, а саме - заборона всякого злочину -і випливає із включення статті про нього (або її частини) у Загальну частину Кримінального кодексу, Наприклад, ч. 1 ст. 109 КК РФ установлює; "Заподіяння смерті по необережності - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той же строк". Зміст правила: "Заподіяння смерті по необережності забороняється під страхом карного покарання" тут не повторюється, оскільки втримується про Загальну частину Кримінального кодексу для всіх статей його Особливої частини (ст. 2, 14 і наступні статті КК РФ).

Звідси випливає побудова статей Особливої частини КК - за структурою "правоохоронних", або "каральних", норм: "за такий^-те правопорушення - таке-те покарання (або стягнення)".

Аналогічна й структура статей Особливої частини Кодексу РСФСР про адміністративні правопорушення (Коап РСФСР), оскільки даний закон теж виходить із завдань охорони суспільства й держави й попередження правопорушень. Каральними (правоохоронними) нормами є також норми про порушення митних правил і відповідальності за нього (гл. 38 й 39 ТК РФ), про порушення правил санітарної, протипожежної безпеки, правил користування електроенергією й відповідальності за нього, передбачені Коап РСФСР.

Статті Цивільних, Земельних, Сімейного, інших кодексів, навпроти, містять головним чином розгорнуту регламентацію прав й обов'язків учасників відносин й умов, при яких вони діють, тобто диспозицій і гіпотез відповідних норм.

Подібні норми носять позитивно-регулятивний характер, тобто спрямовані на детальне регулювання прав й обов'язків учасників відносин, інших позитивних приписань про зміст дозволів, обов'язків або заборон, а також умов їхнього виникнення, зміни або припинення. Санкції до цих норм звичайно виділені в особливі статті, глави й навіть розділи названих кодексів або актів. Прикладом можуть служити статті Кзот про стягнення за порушення трудової дисципліни й порушення норм законодавства про працю; статті ГК про захист права власності, про стягнення збитків за невиконання зобов'язань, про відшкодування за заподіяну шкоду, які були наведені раніше,

У вітчизняній юридичній літературі висловлюються думки про те, що регулятивні норми складаються з гіпотези й диспозиції, а правоохоронні — з диспозиції й санкції¹.

З одного боку, дійсно, статті Особливої частини КК РФ містять тільки дві частини, що всіма визнано в науці й практиці карного права. Але адже є ще й Загальна частина КК, що визначає злочин як "винне зроблене общественне правових але небезпечне діяння, заборонене дійсним Кодексом під погрозою покарання" (ч, 1 ст. 14). І ці слова "заборонене..." прямо ставляться до кожної статті Особливої частини КК. Кожну з них варто читати (подумки): "Убивство, тобто навмисне заподіяння смерті іншій людині [...як заборонене дійсним Кодексом... карається..." (ст. 105 КК). І саме тому, що воно закріплено й строго формально сформульоване законом, покарання за вбивство виглядає не помстою, не розправою, а цивілізованою формою законного примуса, правової, а не довільної відповідальності.

Этой приклад говорить про те, що в "правоохоронній нормі є не тільки "диспозиція"¹ (а точніше — гіпотеза, тобто опис виду злочину) і санкція, але й заборона під погрозою покарання. А заборона є не що інше, як зміст правила: забороняється!" {тобто диспозиція).

З іншого боку, про наявність санкцій у нормах "регулятивних" свідчать спеціальні санкції, що часто зустрічаються прямі, {поряд із загальними мірами, про які мова йшла раніше). Наприклад: поряд зі ст. 167 ГК РФ, що встановлює загального правила недійсності угоди ("кожна зі сторін зобов'язана повернути іншої все отримане..."), ст. 169 ГК визначає стягнення в доход держави отриманого по угоді. Такі правила про права покупця у випадку продажу йому товару неналежної якості (ст. 503 ГК); про відшкодування різниці в ціні при заміні товару (ст. 504 ГК) і багато хто інші. Самі ж загальні санкції, наприклад, про захист права власності (ст. 301, 304, 305 ГК), усього лише раціонально виділені зі статей про зміст права власності, його придбанні й припиненні, але зовсім не ізольовані від них: правила захисту права власності (віндикація, негаторные вимоги про усунення будь-яких порушень права власника) застосовні до порушення всіх "регулятивних" норм про право власності. А без цього статті, що виражають диспозиції цих норм, не мали б юридичного захисту.

Все це можна ілюструвати на прикладах більшості інститутів цивільної, трудової, сімейної й іншої галузей права.

Дата добавления: 2015-05-10