Зниження призначеної міри покарання (ч. З ст. 74)

Строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення строків покарання у днях.

За загальним правилом, обчислення строків покарання провадиться в роках та мі­сяцях. Винятком із цього правила є громадські роботи, строк яких обчислюється у годинах. Обчислення строків покарання у днях допускається у разі: а) заміни (стат­ті 74, 82, 83, 85, 86, 90) або складання (статті 70-72) покарань; б) зарахування у строк покарання попереднього ув'язнення (ч. 5 ст. 72); в) зарахування у строк покарання часу, протягом якого до особи застосовувалися примусові заходи медичного характе­ру (частини 1, 4 ст. 84).

Розділ XII ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

Загальні положення до розділу

1. Інститут звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів принци­
пу гуманізму у кримінальному праві. Його застосування спрямоване на звуження меж
кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації
його до норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку.

Важливе значення для застосування цього інституту має поведінка засудженого. Судова практика виходить з того, що зокрема умовно-дострокове звільнення від відбу­вання покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому голов­ною умовою прийняття такого рішення є доведеність: а) при умовно-достроковому звіль­ненні від відбування покарання - того, що засуджений сумлінною поведінкою і став­ленням до праці довів своє виправлення (ч. 2 ст. 81); б) при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким - того, що засуджений став на шлях виправлення (ч. З ст. 82); в) при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання особи, яка була за­суджена до позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18 років,- того, що вона сумлінною поведінкою, ставленням до праці та навчання довела своє виправлення (ч. 2 ст. 107).

2. Звільнення від покарання та його відбування є однією з форм реалізації кримі­
нальної відповідальності і застосовується у випадках, коли мета покарання вже дося­
гнута без реального відбування покарання або до закінчення строку його відбування,
н силу позитивної поведінки засудженого чи за інших передбачених КК підстав, або
не може бути досягнута через хворобу засудженого. Характерними ознаками цього
інституту є те, що: а) будь-який з його видів може застосовуватись тільки до особи,
яка визнана винною у вчиненні злочину за обвинувальним вироком суду і їй призна­
чена відповідна міра покарання; б) застосування будь-якого з його видів становить ви­
ключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання
и;і підставі закону України про амністію чи акта помилування; в) підстави застосу­
вання звільнення від покарання та його відбування безпосередньо випливають з мети
покарання. За зазначеними ознаками інститут звільнення від покарання та його відбу-
МННЯ відрізняється від інституту звільнення від кримінальної відповідальності (див.
коментар до ст. 44).

3. Слід вказати на певну неточність назви розділу XII Загальної частини КК і, отже,
иі'нідповідність назви зазначеного інституту його суті. Адже суть цього інституту не
>>имежується лише звільненням від покарання та звільненням від відбування покарання.

і.п;ілом вона полягає у тому, що за підстав, передбачених КК:

1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від відбування покаран­
ня, призначеного вироком суду ще до початку його відбування;

2) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від подальшого відбу-
МННЯ покарання, частину якого він вже відбув;

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Стаття 74

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

3) призначене засудженому покарання може бути замінене більш м'яким;

4) призначена засудженому міра покарання повинна бути знижена.

Матеріальною підставою звільнення від покарання та його відбування є недоціль­ність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в силу втрати чи знач­ного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин, погіршення стану її здоров'я або ж в силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та його відбування.

Передбачені КК види звільнення від покарання та його відбування за характером звільнення можна поділити на такі:

1) звільнення від покарання: а) щодо особи, засудженої за діяння, караність якого
законом усунена (ч. 2 ст. 74); б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4
ст. 74); в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74); г) за хворобою (ст. 84);
д) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

2) звільнення від відбування покарання: а) з випробуванням (ст. 75, 76, 77, 78);

б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79);

в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80);

г) умовно-дострокове (ст. 81); д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до
трьох років (ст. 83); на підставі закону України про амністію або акта про помилу­
вання (ст. 85);

3) заміна більш м'яким покаранням: а) невідбутої частини покарання (ст. 82);
б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про
амністію або акта про помилування (ст. 85);

За умовами звільнення всі види звільнення від покарання та його відбування можна поділити на умовні та безумовні. До умовних належать ті види звільнення, застосуван­ня яких пов'язується з дотриманням особою, звільненою від відбування покарання, від­повідних вимог щодо своєї поведінки протягом іспитового чи іншого, встановленого законом, строку або одужання особи, звільненої від покарання або від подальшого його відбування за хворобою. Умовний характер мають такі види звільнення від покарання та його відбування: а) звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 76, 77, 78); б) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); в) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81); г) звільнення від відбування покарання вагітних жі­нок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); д) звільнення від покарання за хворобою (ст. 84). Звільнення від покарання та його відбування на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85) може мати як безумовний, так і умовний характер. Інші види звільнення від покарання та його відбування мають безумовний характер.

Крім того, спеціальні види звільнення від покарання та його відбування встановле­но КК щодо неповнолітніх (див. статті 104-107 та коментар до них).

Постанова ЛВС № 2 від 26 квітня 2002 р. «Про умовно-дострокове звільнення від відбуван­ня покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м 'яким».

Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбуван­
ня, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім
звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону
України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки
судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає
негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового
закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією
нового закону.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути
за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуван­
ням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час
розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на під­
ставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

1. Частина 2 ст. 74 передбачає негайне звільнення від призначеного судом покарання
особи, яка засуджена за діяння, караність якого законом усунена (декриміналізована), а
Ч. З ст. 74 - зниження призначеної засудженому міри покарання, що перевищує санкцію
нового закону, до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.
І ож підставою для звільнення від покарання та зниження призначеного засудженому
покарання у зазначених випадках є зворотна дія у часі закону про кримінальну відпові­
дальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідаль­
ність. Детальніше про зворотну дію у часі закону про кримінальну відповідальність
див. у коментарі до статей 4 і 5. У вказаних двох випадках звільнення від покарання і
зниження покарання провадиться судом за заявою засудженого або за поданням проку­
рора чи органу, що відає виконанням покарання.

Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК підлягають шільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі ч. 2 ст. 74 певні катего­рії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК 2001 р. Згідно з п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які від-иувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбу- іання покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують від­чувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.

Пункт 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК вимагає знизити відпо-иідно до ч. З ст. 74 міри покарання, призначені за КК 1960 p., якщо вони перевищують санкції відповідних статей КК 2001 р., до максимальних меж покарання, встановлених К К 2001 p. Подібні положення містяться і в ч. 2 п. 10 цього ж розділу.

2. Звільнення від покарання внаслідок втрати суспільної небезпечності особи,
яка вчинила злочин (ч. 4 ст. 74), допускається тільки за сукупності таких умов: 1) вчи­
нення особою злочину невеликої або середньої тяжкості; 2) її бездоганної поведінки і
сумлінного ставлення до праці, які дають суду підстави вважати, що особа не вчинить
нового злочину і, відповідно, її суспільну небезпечність можна вважати втраченою.

Поведінка особи є бездоганною, якщо особа не лише утримується від вчинення починів та інших правопорушень, а й цілком дотримується загальноприйнятих норм поведінки та моралі, іншими словами, поводить себе ідеально. Про поняття сумлінного ставлення до праці див. коментар до ст. 91.

3. Звільнення особи від покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5
її 74) може бути застосоване лише у випадках, коли суд не може звільнити особу від
іпдповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49). Так, якщо особа за­
перечує проти закриття справи за нереабілітуючою її підставою (закінчення строків
Певності) і вимагає закрити її, наприклад, за відсутністю події або складу злочину, суд,
і,і наявності для цього підстав, визнає особу винною, виносить обвинувальний вирок і
іиільняє її від покарання.

КПК (ст. 405-1).

Постанова ПВС № 2 від 26 квітня 2002 р. «Про умовно-дострокове звічьнення від відбуван­ні покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м 'яким».

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Стаття 76

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службово­
го обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлен­
ня волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу
винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправ­
лення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення
про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

2. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування при­
значеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового стро­
ку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

3. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до
трьох років.

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні за­
судженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспи­
тового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Висновок суду про те, що для виправлення особи немає необхідності у реальному ви­конанні покарання, повинен базуватися на сукупності об'єктивних та суб'єктивних пере­думов, а саме: тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи. Так, звільнен­ня від відбування покарання з випробуванням допускається тільки: 1) при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк п'ять років чи менше; 2) з ураху­ванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи. Звільнити з випро­буванням засуджену особу від відбування іншого виду покарання або позбавлення волі на строк понад п'ять років суд не вправі. Неповнолітній може бути звільнений від від­бування покарання з випробуванням лише в разі засудження його до позбавлення волі (ч. 2 ст. 104).

Тяжкість злочину визначається характером і ступенем його суспільної небезпеки і формується з об'єктивних і суб'єктивних елементів його складу. Тому, чим небезпеч­нішим для суспільства є вчинений злочин, тим вужча повинна бути сфера застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Всебічна оцінка даних про особу винного є однією з важливих передумов можливо­сті застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Перш за все необхідно враховувати соціально значиму поведінку винного до і після вчинення зло­чину, а також окремі якості чи інші особливості його особистості: поведінка в побуті, у громадських місцях, за місцем роботи чи навчання, визнання особи учасником війни, наявність у неї нагород, наявність судимості, адміністративних стягнень, її вік, стан здоров'я, інвалідність тощо.

До інших обставин, які можуть враховуватись судом при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням, належать: сімейне становище винного, на­явність на його утриманні інших осіб, тяжкі захворювання членів сім'ї, громадянство і місце проживання винного тощо.

Про врахування тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи див. також коментар до ст. 65.

2. Умовами, за яких випробування буде вважатися успішним (ч. 2 ст. 75, ч. 2
ст. 78), є: 1) невчинення засудженим нового злочину протягом визначеного судом
іспитового строку; 2) виконання протягом цього ж строку покладених на нього
обов'язків (про їх зміст див. ст. 76 та коментар до неї); 3) невчинення засудженим
систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свід­
чать про його небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопору­
шень див. коментар до ст. 78). Дотримання зазначених умов свідчить про те, що засу­
джений довів своє виправлення.

Згідно зі ст. 77 у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробу-нанням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Оскільки ухилення засу­дженого від цих покарань тягне відповідальність за ч. 1 ст. 389, то в разі такого ухилен­ня протягом іспитового строку суд призначає винному покарання за правилами, перед­баченими статтями 71 і 72, і направляє засудженого для відбування покарання. Звіль­нення особи від відбування покарання із застосуванням ст. 75 виключає призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, що випливає зі змісту ст. 77, і це не­обхідно враховувати при постановленні вироку.

Вчинення засудженим протягом іспитового строку дисциплінарних правопорушень, І також адміністративних правопорушень, які не були систематичними та/або не потяг­ли за собою адміністративні стягнення, та/або не свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення, за змістом статей 75, 76 і 78 не береться судом до уваги при визнанні випробування успішним.

3. Частина 3 ст. 75 визначає тривалість іспитового строку, протягом якого засу­джена особа повинна довести своє виправлення,- від одного до трьох років. Цей строк законом не диференціюється залежно від виду і міри призначеного покарання. Проте суд при встановленні тривалості іспитового строку на свій розсуд може враховувати тяжкість злочину, особу винного, вид і міру покарання та інші обставини.

При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього іспито-ний строк встановлюється тривалістю від одного до двох років (ч. З ст. 104).

Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75.

КПК (статті 408-2, 445-446).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов 'язаних з позбавленням волі, та здійснен­ня контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС № 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Постанова ПВС № З від 4 червня 1993 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань розгляду кримінальних справ і постанов­ления вироку» (п. 14).

Постанова ПВС № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь­ного покарання» (пункти 9, 19).

Постанова ПВС № 8 від 3 червня 2005 р. «Про судову практику у справах про контрабанду

та порушення митних правил» (п. 13).

Стаття 76. Обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбу­вання покарання з випробуванням

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може
покласти на засудженого такі обов'язки:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу орга­
ну кримінально-виконавчої системи;

3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця
проживання, роботи або навчання;

4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої

системи;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання,
що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

2. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами ви­
конання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених
військовослужбовців - командирами військових частин.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Дата добавления: 2015-05-31