Михайло Драгоманов

Історик за фахом, М. Драгоманов був талановитим публіцистом і мав велику популярність як в Україні, так і в Росії.

За своїми політичними поглядами він був послідовником кирило-мефодіївців, проповідував федералізм, пов'язуючи його з демократизмом західноєвропейського типу. Саме М. Драгоманов як один з провідних ідеологів «Старої громади» визначив її основні цілі; «в культурі — раціоналізм, у політиці — федералізм, у соціальних питаннях — демократизм». На його думку, українці ідеально відповідали політичним програмам, що органічно поєднували національні та соціально-економічні інтереси. Тому, як наголошував М. Драгоманов, справжній демократ має бути патріотом України, а щирий український патріот має обов'язково бути демократом.

У цілому з повагою ставлячись до марксизму, Михайло Драгоманов не сприймав у ньому ідеї класової боротьби, кінцевою метою якої проголошувалася диктатура пролетаріату; він уважав будь-який централізм непоєднуваним з демократизмом. М. Драгоманов критично ставився до польсько-шляхетського шовінізму та національного егоїзму. Він першим відкрито засудив тактику терору російських революційних народників.

Як засвідчив подальший розвиток подій, принципова позиція М. Драгоманова щодо суспільно-політичних проблем не знайшла розуміння й підтримки серед діячів як українського національного, так і загальноросійського визвольного руху. Царизм усіляко цькував і переслідував М. Драгоманова, звинувачуючи його в «малоросійському сепаратизмі» й пропаганді соціалістичних ідей.

Звільнений у 1875 році з Київського університету, М. Драгоманов переїхав до Швейцарії, де разом з С. Подолинським та М. Павликом організував видання українського збірника «Громада», який нелегально переправлявся в Україну.

У збірнику «Громада» пропагувалася оригінальна концепція так званого громадівського соціалізму, що базувалася на ідеях західноєвропейських соціалістичних учень, народних традиціях суспільного життя в Україні та українській суспільно-політичній думці. Видавці збірника розглядали соціалізм і демократію як взаємопов'язані поняття та явища й були переконані в тому, що соціалістична доктрина лише тоді буде корисною українському народові, коли зважатиме на його національні особливості й прагнення до національної незалежності та соціального визволення.

Ортодоксальний марксизм з його основним «державно-економічним напрямом», який фактично нівелював інтереси особи й нації, видавці «Громади» не сприймали.

Погляди М. Драгоманова на національне питання були досить неоднозначні. Вони у своєму розвитку зазнали певної еволюції. У «старогромадівський» період він дотримувався поглядів, близьких до так званих українсько-загальноросійських, сприймав українство як рух виключно літературно-культурний. Після Емського указу почала формуватися його національно-політична концепція. У працях «Пропащий час», «Переднє слово (до «Громади», 1878 рік)», «Шевченко, українофіли і соціалізм», «Історична Польща і великоруська демократія», «Чудацькі думки про українську національну справу», «Листи на Наддніпрянську Україну» він висловлювався за те, щоб перетворити українство на політичний рух, визнавав необхідність розгортання політичної боротьби за національну незалежність і соціальне визволення українського народу.

Прикладом нового підходу М. Драгоманова до національного питання може слугувати довге замовчування статті «Пропащий час» (1877 рік), у якій він закликає переглянути історичний досвід українсько-російських взаємин за останні 200 років, «щоб знати, через що тепер стало так гірко, щоб не помилитися знов, як колись помилялись». Він дійшов висновку, що «за ті часи, як Україна пристала до Московського царства... царська сваволя заїла вольності українські; московське боярство помогло зрости на Україні зернам кріпацтва», отже, «через це усе після Хмельницького до самих часів Катерини ми бачимо, як замість того, щоб розростатись тому добру, що було в козацьких українських порядках, воно топчеться царями або схне, — а зле поливається, розростається».

Після такої відкритої, безкомпромісної критики антиукраїнської великодержавної політики російського самодержавства повернення М. Драгоманова на батьківщину стало неможливим. У 1886 році через ідейні розходження з поміркованішими громадівцями він утратив їхню фінансову підтримку, тому змушений був переїхати до Болгарії, де прожив останні роки свого життя.

Борис Грінченко (псевдоніми Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий) (1863-1910)

Видатний український письменник, громадсько-політичний діяч, учений-мовознавець і педагог, народився на хуторі Вільховий Яр на Харківщині. Навчався в реальному училищі в Харкові, з 1881 року вчителював на Слобожанщині та Катеринославщині. У 1891 році разом з І. Липою, М. Міхновським, Ю. Міхновським, В. Боровиком, М. Вороним та О. Черняхівським заснував Братство тарасівців. На кошти І. Череватенка організував на під-російській Україні видавництво популярних книжок українською мовою. З 1902 року жив і працював у Києві. За дорученням київської Громади редагував «Словарь української мови» (1-4 томи, 1907-1909 pp.), з 1906 року був співробітником газети «Громадська думка» та редактором журналу «Нова громада». У 1906-1909 pp. очолював київську «Просвіту». Належав до гурту найвизначніших представників українського народництва. Помер в Італії, похований у Києві. (За «Довідником з історії України»)

Михайло Драгоманов (1841-1895)

Відомий український громадсько-політичний діяч, літературознавець, історик, публіцист, фольклорист, економіст, філософ. Народився в родині збіднілого дворянина козацького походження в м. Гадячі на Полтавщині. Рідний брат відомої письменниці Олени Пчілки (матері Лесі Українки). У 1849—1853 pp. навчався в Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії. За незалежні погляди був виключений з останнього класу гімназії без права вступу в будь-який інший навчальний заклад (за сприяння М. Пирогова отримав дозвіл на складання іспитів екстерном). 1859—1863 pp. навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету св. Володимира, де з 1864 року працював на кафедрі античної історії. 1870 року отримав ступінь магістра загальної історії. 1870—1873 pp. перебував у закордонному відрядженні в найбільших наукових центрах Європи (Берліні, Римі, Гайдельберзі, Цюриху, Празі). Був одним з найактивніших діячів Південно-Західного відділення Російського географічного товариства, київської «Старої громади». Звільнений з університету 1875 року за рішенням Олександра II. Щоб уникнути арешту, керівництво «Громади» відрядило М. Драгоманова за кордон для організації видання першого українського політичного журналу «Громада» (Австрія, Швейцарія), який нелегально переправлявся в Україну. 1889 року прийняв запрошення Софійського університету в Болгарії і став професором кафедри історії. Не припиняв громадсько-політичної діяльності, тому царський уряд вимагав видати М. Драгоманова Росії. Під тиском передової громадськості Болгарія відмовилася це зробити. Помер 1895 року, похований у Софії (Болгарія). (За «Довідником з історії України»)

Дата добавления: 2015-05-26